Постанова

від 15.07.2020 по справі 911/78/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2020 р. Справа№ 911/78/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Кравчука Г.А.

Коробенка Г.П.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"

на рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2020 (повний текст складено 09.04.2020)

у справі №911/78/20 (суддя Конюх О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська Русь, ХХІ століття"

до Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія Авіалінії України"

про стягнення 90 355,20 грн,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Київська Русь, ХХІ століття" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області із позовом до Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - відповідач) про стягнення 90355,20 грн безпідставно отриманих коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником повітряного судна (далі - ПС) Ан-24РВ (реєстраційний номер UR-47312), послуги з розміщення (базування) якого надавало Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія Авіалінії України" (далі - третя особа) на підставі договору №5 від 01.07.2017. З метою отримання дозволу на виліт повітряного судна позивач 11.01.2018 був вимушений оплатити відповідачу грошові кошти в сумі 90 355,20 грн згідно виставленого рахунку-фактури №200/774. При з`ясовуванні підстав нарахування вказаної суми позивач встановив, що відповідачем була нарахована вартість послуги стоянки (базування) повітряного судна за період з червня 2017 року по січень 2018 року, а оплату рахунку відповідач вважає прийняттям пропозиції на укладення договору про надання послуг стоянки (базування). Однак, будь-які послуги у вказаний період відповідачем позивачу не надавались, оплата рахунку під тиском, у зв`язку із необхідністю вильоту, не підтверджує укладання договору, а послуги з розміщення (базування) у вказаний період надавались третьою особою і оплачувались позивачем. Тому вважає, що грошові кошти в сумі 90355,20 грн отримані відповідачем безпідставно і підлягають поверненню у відповідності до ст.1212 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, відповідач у відзиві на позовну заяву послався на те, що листом від 05.04.2017 позивач просив відповідача надати аеропортові послуги та послуги авіаційно-технічного комплексу і гарантував їх оплату; Карткою на обслуговування авіарейсу в аеропорту "Бориспіль" №687243, яка є первинним бухгалтерським документом, підтверджується факт надання позивачу аеропортових послуг з обслуговування повітряного судна Ан-24 у період з червня 2017 року по січень 2018 року; відповідач є суб`єктом природної монополії в частині надання спеціалізованих послуг аеропорту, у тому числі з наднормативної стоянки, і обов`язок позивача по сплаті вартості спеціалізованих послуг виникає з норм чинного законодавства; повітряне судно позивача перебувало у контрольованій зоні відповідача з 31.08.2009 по 12.01.2018, що становить 73344 години, тоді як нормативний (без сплати збору) час стоянки становить 3 години; відповідач запропонував позивачу укласти договір про надання у період з 20.06.2017 по 12.01.2018 послуг стоянки (базування) шляхом прийняття пропозиції, оформленої рахунком фактурою від 31.12.2017 і позивач акцептував вказану пропозицію; договір позивача із третьою особою є недійсним, оскільки з боку третьої особи підписаний в.о.голови правління, а не головою ліквідаційної комісії.

Третя особа у письмових поясненнях вказала, що в.о. голови правління мав право на укладання договору з позивачем.

Рішенням Господарського суду Київської області від 02 березня 2020 року позов задоволено повністю.

З державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Київська Русь, ХХІ століття" 90 355,20 грн безпідставно набутих коштів.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Доводи, викладені у апеляційній скарзі, співпадають з вищенаведеними доводами, які викладались відповідачем у відзиві на позовну заяву. Також відповідач вказує, що з врахуванням правових позицій Верховного Суду (викладених в постановах у справах №338/180/17, №904/10123/17, 910/9072/17, 914/1481/17), між позивачем і відповідачем наявні договірні відносини, що виключає можливість застосування положень ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18 травня 2020 року відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - до 10 червня 2020 року, сторонам роз`яснено, що апеляційна скарга буде розглянута у письмовому провадженні, без виклику учасників справи, відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи.

10 червня 2020 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що поняття "стоянка" (нормативна та понаднормативна) не є тотожним поняттю "базування" (розміщення)"; відповідачем було виставлено рахунок за "базування", однак послуги з базування (розміщення) позивачу надавались третьою особою, а між позивачем і відповідачем відсутні договірні відносини; рахунок був оплачений у зв`язку із необхідністю отримання дозволу на виліт повітряного судна; кошти отримані відповідачем безпідставно і підлягають поверненню, оскільки послуги ним не надавались.

Частиною 2 ст. 270 ГПК України встановлено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач є власником повітряного судна моделі Ан-24РВ, держзнак UR-47312, заводський номер 57310403, що підтверджується витягом з Реєстру цивільних повітряних судом на 05.11.2018 (а.с.38).

Згідно Картки на обслуговування авіарейсу в аеропорту Бориспіль вказане повітряне судно прибуло з аеропорту "Одеса" (код ODS) 31 серпня 2009 року о 06 год. 55 хв (а.с.122).

Листом від 17.08.2012 за вих. №02-22-1141 відповідач повідомив позивачу, що за результатами перевірки місцезнаходження повітряного судна Ан-24, бортовий номер UR-47312, виявлено, що вказане повітряне судно в даний час знаходиться на території авіакомпанії "Авіалінії України". Тому просить з питань надання місця стоянки та оформлення перепусток звертатися до керівництва компанії "Авіалінії України". Після вводу в експлуатацію повітряного судня ДП МА "Бориспіль" готове укласти угоду про сплату аеропортових послуг, що надаються аеропортом (а.с.59).

01 березня 2017 року між ПрАТ "Авіакомпанія Авіалінії України", як виконавцем, та ТОВ "Київська Русь, ХХІ століття", як замовником, був укладений договір №5, відповідно до якого виконавець за плату надає замовнику послуги з розміщення літака Ан-24РВ №47312 та надає обладнання для його ремонту (а.с.33-34).

У додатках №1 до договору визначено вартість розміщення - 4680 грн за місяць (156 грн за добу) та надання драбини - 720 грн за місяць (24 грн за добу) (а.с.35-36).

Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно №1313 від 27.11.2008 ПрАТ "Авіакомпанія Авіалінії України" є власником майна, яке розташоване за адресою Київська область, Бориспілський район, Бориспіль-7, "Бориспіль" Міжнародний державний аеропорт, у тому числі трьох стоянок для літаків (а.с.60).

Додатковою угодою №1 від 28.12.2017 позивач і третя особа продовжили дію договору до 31.01.2018 (а.с.37).

На підставі вказаного договору третя особа надавала позивачу у період з квітня по грудень 2017 послуги з розміщення повітряного судна, що підтверджується актами надання послуг, підписаними сторонами договору, а позивачем вказані послуги оплачені в повному обсязі, що підтверджується рахунками, прибутковими касовими ордерами, актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.01.2018 (а.с.38-57).

05 квітня 2017 позивач звернувся до відповідача з листом, у якому, з метою проведення технічного обслуговування для подальшого перельоту в аеропорт Жуляни ПСА Ан-24 РВ, просив надати дозвіл на надання аеропортових послуг та послуг авіаційно-технічного комплексу: підкачування шин, виділення буксиру, підключення до джерела живлення і т.п. (а.с.121). Вказаний лист отриманий відповідачем 05 квітня 2017, що підтверджується відміткою про реєстрацію, однак матеріали справи не містять відповіді на нього та укладення сторонами будь-яких договорів.

31 грудня 2017 року відповідач, як "постачальник", виставив позивачу, як "одержувачу" та "платнику", рахунок-фактуру №200/774 від 31.12.2017 за надані послуги 20.06.2017-31.12.2017, у якому вказана послуга - "стоянка базування", кількість - 1, ціна - 75 296,00 грн, ПДВ 15 059,20 грн, всього 90355,20 грн. (а.с.15).

Позивач вказує, що з метою отримання дозволу на виліт належного йому повітряного судна Ан-24РВ, реєстраційний номер UR-47312, він, на підставі вказаного рахунку-фактури, сплатив відповідачу грошові кошти в сумі 90 355,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням №12 від 11 січня 2018 року з призначенням платежу "за надані послуги згідно рахунку №200/774 від 31.12.2017р., у т.ч. ПДВ-15 059,20 грн" (а.с.16).

У цей же день, листом від 11 січня 2018 року за вих. №11/01к позивач звернувся до відповідача з проханням надати розшифровку послуг згідно виставленого рахунку-фактури від 31.12.2017 № 200/774 щодо повітряного судна позивача Ан-24РВ (а.с.18).

З Картки на обслуговування авіарейсу в аеропорту Бориспіль вбачається, що вказане повітряне судно вибуло до аеропорту "Київ" (Жуляни) (код IEV) о 13 год. 33 хв. 12 січня 2018 року. У графі "обслуговування по запиту" містяться записи "буксировка ПАТ-1 - 544 в 1150 UTC, водило" (а.с.122).

Листом від 21.02.2018 №01-22-809 відповідач повідомив позивача, що відповідно до вимог наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2008 №337 за забезпечення наднормативної стоянки повітряного судна в ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" стягується збір в розмірі 0,41 дол. США за кожну годину наднормативної стоянки та за кожну тонну МЗМ повітряного судна. З урахуванням МЗМ повітряного судна Ан-24РВ, реєстраційний номер UR-47312 - 28,1 тонна, вартість послуг наднормативної стоянки відповідно до вищезазначених вимог у період х 20.06.2017 по 12.01.2018 становить 44 100 дол. США, що за курсом станом на 12.01.2018 складає 1 254 455 грн., за 4 934 години стоянки такого повітряного судна. При цьому, відповідно до наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2008 № 337 (в редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 13.06.2017 № 211) збір за наднормативну стоянку не стягується, якщо затримка авіарейсу сталася з вини працівників аеропорту; при виконанні рейсів під літерою "А", які виконує державне авіаційне підприємство "Україна", а також за стоянку повітряних суден, на розміщення (базування) яких з аеропортом укладена відповідна угода на визначений термін. Таким чином, відповідно до документу від 09.2014 р. № 03.1-30-49 вартість послуг базування в ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" складає 9 412 грн. без ПДВ на місяць для повітряних суден з МЗВ до 50 тон включно, відповідно сплачений рахунок за базування повітряного судна Ан-24РВ (за червень 2017р. по січень 2018р.) на суму 75 296, грн без ПДВ виставлено з дати оприлюднення вищезазначених змін до наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2008 № 337 (а.с.30-31).

З метою досудового врегулювання спору, 05 листопада 2018 року позивач направив відповідачу претензію про необхідність повернути на рахунок позивача кошти, безпідставно перераховані останнім у розмірі 90355,00 грн., у зв`язку із відсутністю правових підстав для утримання з позивача грошових коштів за стоянку (базування) повітряного судна за період червня 2017 року - січня 2018 (а.с.19-22).

За результатами розгляду претензії відповідач надав відповідь від 23.11.2018 №35-22-600, якою претензійні вимоги позивача залишив без задоволення у повному обсязі. При цьому, відповідач зазначив, що керуючись приписами абзацу шостого пункту 2.4 розділу ІІ наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2008 № 337 аеропортом було запропоновано товариству укласти договір про надання у період 20.06.2017-31.12.2017 послуги стоянки (базування) повітряного судна шляхом прийняття пропозиції, оформленої рахунком-фактурою від 31.12.2017. У свою чергу, 12.01.2015, у межах встановлених ч. 3 ст. 181 ГК України 20-денного строку, товариство сплатило на користь аеропорту 90355,20 грн. вартість отриманих у період 20.06.2017-31.12.2017 послуг стоянки (базування) повітряного судна, тобто вчинило дію, яка у розумінні ст. 642 ЦК України є прийняттям пропозиції (акцептом). Таким чином, грошові кошти в сумі 90355,20 грн. були отримані ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" від ТОВ "Київська Русь, ХХІ століття" правомірно - на підставі укладеного договору про надання у період 20.06.2017-31.12.2017 стоянки (базування) повітряного судна, шляхом прийняття пропозиції (а.с.24-28).

У зв`язку із викладеними обставинами позивач звернувся до суду із даним позовом та просив стягнути з відповідача 90355,20 грн безпідставно отриманих коштів.

Відповідач, заперечуючи проти позову, як у суді першої інстанції, так і у апеляційній скарзі, вважав, що між сторонами були договірні відносини, а тому вказані кошти отримані за наявності правових підстав.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо їх доведеності та обґрунтованості.

Північний апеляційний господарський суд погоджується із цим висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами статті 205 Цивільного кодексу України.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

За нормою ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Матеріалами справи підтверджується, що 05 квітня 2017 позивач звернувся до відповідача з листом, у якому, з метою проведення технічного обслуговування для подальшого перельоту в аеропорт Жуляни ПСА Ан-24 РВ, просив надати дозвіл на надання аеропортових послуг та послуг авіаційно-технічного комплексу: підкачування шин, виділення буксиру, підключення до джерела живлення і т.п. До вказаного листа проект договору доданий не був, також матеріали справи не містять доказів того, що відповідач, отримавши вказаний лист, надав відповідь у встановлений частиною 3 ст. 181 ГК України двадцятиденний строк та/або надав позивачу проект відповідного договору.

У той же час, згідно зі статтею 81 Повітряного кодексу України у разі надання в аеропортах та на аеродромах послуг із забезпечення зльоту-посадки повітряних суден, обслуговування пасажирів в аеровокзалі, забезпечення авіаційної безпеки, пошуку та рятування в зоні відповідальності аеропорту, забезпечення наднормативної стоянки, обслуговування вантажів, забезпечення приймання, зберігання, контролю якості та видачі авіаційного пального для заливу в паливозаправники або заправлення баків повітряних суден та в разі надання інших послуг, пов`язаних з діяльністю аеропорту, в аеропортах та на цивільних аеродромах справляється плата за надання таких послуг.

Розмір плати за надання послуг із забезпечення зльоту-посадки повітряних суден, обслуговування пасажирів в аеровокзалі, забезпечення авіаційної безпеки, забезпечення наднормативної стоянки (аеропортові збори) та за інші послуги, що надаються аеропортом (аеродромом) користувачам, встановлюється відповідно до законодавства України. Порядок розрахунку плати за аеропортове обслуговування та інші послуги, що надаються в аеропортах (на аеродромах), порядок оплати та звільнення від неї визначаються відповідно до законодавства.

Визначення спеціалізованих аеропортових послуг надано у пункті 1.5 Методичних рекомендацій формування ставок аеропортових зборів за обслуговування повітряних суден і пасажирів в аеропортах України, затверджених наказом Мінтрансу від 01.07.2003, № 472, відповідно до якого послуги аеропортові спеціалізовані - послуги, які пов`язані із специфікою роботи аеропорту і забезпечують здійснення безпечної посадки, стоянки та зльоту ПС, комплексу авіаційної безпеки та користування пасажирськими терміналами.

Відповідно до пункту 2.1 вказаної Методики, збір за наднормативну стоянку ПС компенсує витрати, пов`язані з утриманням твердого покриття перонів, розташуванням ПС на місцях стоянки, їх протипожежною охороною, відповідним освітлювальним обладнанням понад час, обумовлений нормативною стоянкою. Витрати на цей збір визначаються за їх розподілом між нормативним і наднормативним часом використання стоянки. Нормативний час стоянки становить: для пасажирських ПС - 3 години, для вантажних ПС - 6 годин.

Відповідно до пункту 2.4 Наказу Міністерства транспорту та зв`язку від 26.03.2008 № 337 "Про встановлення аеропортових зборів за обслуговування повітряних суден і пасажирів у державному підприємстві "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" ( в редакції від 13.06.2017) збір за наднормативну стоянку ПС установлюється за кожну годину наднормативної стоянки та кожну тонну МЗМ ПС незалежно від виду сполучення (час наднормативної стоянки визначається у годинах з округленням до першого десяткового знака) та становить 0,41 дол. США за кожну годину наднормативної стоянки та за кожну тонну МЗМ ПС.

Збір за наднормативну стоянку не стягується, якщо затримка авіарейсу сталася з вини працівників аеропорту; при виконанні рейсів під літерою "А", які виконує державне авіаційне підприємство "Україна", а також за стоянку ПС, на розміщення (базування) яких з аеропортом укладена відповідна угода на визначений термін.

При цьому, стоянка (нормативна та понаднормативна), вказаним документом визначається як проміжок часу між прильотом та вильотом рейсу, що не є тотожним поняттю базування (розміщення) на аеродромі базування на підставі відповідної угоди.

Так, згідно з пунктом 1.2 Положення про порядок використання аеродромів України, затвердженого наказом Міністерства оборони України та Міністерства транспорту України від 20.06.2003 №191/446, базовим аеродромом є аеродром, призначений для постійного базування повітряних суден.

У відповідності до Повітряного кодексу України, аеродромом є поверхня земної або водної ділянки, на якій розміщені будівлі, споруди та обладнання, яка призначена повністю або частково для вильоту, прибуття та руху по цій поверхні повітряних суден (п.12 ч.1 ст. 1), а аеропортом - комплекс споруд, призначених для приймання, відправлення повітряних суден та обслуговування повітряних перевезень, що має для цих цілей аеродром, інші наземні споруди та необхідне обладнання (п. 17 ч. 1 ст. 1).

Відповідно до пункту 3.7 Правил організації охорони повітряних суден та об`єктів на авіапідприємствах цивільної авіації України, затверджених наказом Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 30.03.2005 № 230, на аеродромах повинні бути виділені та відповідно обладнані три види стоянок повітряних суден (далі - ПС): перон, стоянки для технічного обслуговування та стоянки довгострокового зберігання. Для ПС кожної авіакомпанії, що базується в аеропорту (аеродромі), виділяються постійні стоянки довгострокового зберігання.

Відповідач вказує, що він є монополістом з надання спеціалізованих послуг аеропортів, однією з яких є "забезпечення наднормативної стоянки повітряного судна", проте у рахунку-фактурі від 31.12.2018 відповідач вказав про надання послуги "стоянка базування", яка не є спеціалізованою послугою аеропорту.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 4 ст. 72 Повітряного кодексу України передбачено, що експлуатант аеропорту може самостійно надавати послуги в аеропорту, а також на договірних умовах передавати право на наземне обслуговування в аеропорту юридичним чи фізичним особам, що відповідають вимогам авіаційних правил України.

З листа відповідача від 17.08.2012 вбачається, що належне позивачу повітряне судно знаходиться на території Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія Авіалінії України".

Вказана авіакомпанія також є власником трьох стоянок для літаків, які знаходяться у Міжнародному державному аеропорту "Бориспіль", і між нею та позивачем укладений договір №5 від 01.03.2017, відповідно до умов якого саме вказана компанія надавала позивачу послуги з розміщення літака Ан-24РВ.

Доводи відповідача про те, що вказаний договір позивача із третьою особою є недійсним, через те, що з боку третьої особи підписаний в.о.голови правління, а не головою ліквідаційної комісії, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки відповідно до довіреності від 04.01.2017 (а.с.137) та Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.89-91) Ваховський А.Р. (виконуючий обов`язки голови правління ПрАТ "Авіакомпанія Авіалінії України") має право на укладання договорів.

Посилання відповідача на те, що виставлення рахунку від 31.12.2017 на оплату послуг базування у період 20.06.2017 - 31.12.2017 та його оплата позивачем платіжним дорученням від 11.01.2018 свідчать про укладення між сторонами договору у спрощений спосіб, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції з наступних підстав:

- рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документу, визначеним Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки ним не фіксується господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер;

- оплата рахунку під тиском з метою отримання можливості вильоту не є визнанням позивачем наявності зобов`язальних відносин та визнанням факту надання послуг з базування;

- подальші відносини позивача та відповідача, зміст листування свідчать про те, що будь-якої згоди між сторонами щодо спірних правовідносин у будь-якій формі досягнуто не було;

- згідно із частиною 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором, однак доказів фактичного надання відповідачем позивачу послуг з базування повітряного судна відповідачем не подано;

- відповідно до пункту 3.7 Правил організації охорони повітряних суден та об`єктів на авіапідприємствах цивільної авіації України, затверджених наказом Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 30.03.2005 №230, на аеродромах повинні бути виділені та відповідно обладнані три види стоянок повітряних суден (далі - ПС): перон, стоянки для технічного обслуговування та стоянки довгострокового зберігання. Для ПС кожної авіакомпанії, що базується в аеропорту (аеродромі), виділяються постійні стоянки довгострокового зберігання.

- відповідач стверджує, що повітряне судно позивача перебувало у контрольованій зоні ДП МА "Бориспіль" 8 років 4 місяці та 12 днів, тоді як нормативний (без сплати збору) час стоянки пасажирського повітряного судна становить 3 години, однак вказані доводи спростовуються листом самого ж відповідача від 17.08.2012, згідно якого літак позивача перебував на території третьої особи;

- Карткою на обслуговування авіарейсу в аеропорту Бориспіль підтверджується факт прибуття літака на територію аеропорту 31.08.2009, факт вибуття з аеропорту 12.01.2018, та факт надання послуги буксування, однак нею не підтверджується факт базування (розміщення) літака саме на стоянці відповідача;

- з Картки на обслуговування авіарейсів в аеропорту в графі "Обслуговування за запитом" сторонами вказано послуги буксировки, надані при обслуговуванні повітряного судна на виліт, тоді як рахунок виставлено відповідачем за послуги базування за період 20.06.2017 - 31.12.2017;

- послуги з базування ПС позивачу були надані та були ним оплачені у відносинах з третьою особою - ПрАТ "Авіакомпанія Авіалінії України", у тому числі і за спірний період 20.06.2017 - 31.12.2017.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до юридично правильного висновку про те, що договір надання послуг між позивачем та відповідачем не може вважатися укладеним, оскільки сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, а доказів фактичного надання послуг відповідачем позивачу з базування ПС не надано.

У той же час, стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені фактичні обставини, апеляційний господарський суд погоджується їх висновком суду першої інстанції про те, що у даному випадку між сторонами були відсутні договірні правовідносини з надання послуг по базуванню (розміщенню) повітряного судна, вказані послуги відповідачем позивачу не надавались, отже відповідач безпідставно набув за рахунок позивача грошові кошти у розмірі 90 355,20 грн., які в силу ст. 1212 Цивільного кодексу України підлягають поверненню, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду у справах №338/180/17, №904/10123/17, 910/9072/17, 914/1481/17 відхиляються апеляційним господарським судом, оскільки зазначені постанови прийняті за інших обставин справи та іншої фактично-доказової бази, ніж у даній справі, оскільки у справах, які переглядались Верховним Судом, судами було встановлено факт проведення переговорів щодо укладення договорів поставки/підряду та виконання цих робіт.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду Київської області законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 02 березня 2020 року - без змін.

2. Справу повернути до Господарського суду Київської області.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15.07.2020.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді Г.А. Кравчук

Г.П. Коробенко