Рішення

від 13.07.2020 по справі 913/121/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2020 року м.Харків Справа № 913/121/20

Провадження №5/913/121/20

За позовом виконуючого обов`язки керівника Старобільської місцевої прокуратури (вул.Монастирська, б.15, м.Старобільськ Луганської області, 92700) в інтересах держави в особі

позивача - Головного управління Держгеокадастру у Луганській області (просп.Центральний, б.17, корпус 2, м.Сєвєродонецьк Луганської області, 93404)

до відповідача - Фермерського господарства Хлібороб (вул.Степова, б.6, с.Бараниківка Біловодського району Луганської області, 92830)

про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння

Суддя Вінніков С.В.

Секретар судового засідання-помічник голови суду Бережна Л.В.

У засіданні брали участь:

від прокуратури: Хряк О.О., прокурор відділу прокуратури Харківської області, службове посвідчення №053701 від 03.09.2019;

від позивача: представник не прибув;

від відповідача: представник не прибув.

СУТЬ СПОРУ:

Виконуючий обов`язки керівника Старобільської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Луганської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Луганській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Луганській області) до Фермерського господарства Хлібороб (далі - ФГ Хлібороб ) про витребування із незаконного володіння відповідача на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру у Луганській області земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, площею 7,82 га, яка була надана у постійне користування ОСОБА_1 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ЛГ №2020000027, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №3.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що Старобільською місцевою прокуратурою за результатами вивчення стану законності у сфері земельних відносин виявлено факт незаконного, без відповідної правової підстави використання ФГ Хлібороб земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 7,82 га.

Рішенням IX сесії Бараниківської сільської ради Біловодського району Луганської області від 08.10.1992 громадянину ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 50 га для ведення фермерського господарства.

На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_1 отримав державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 50 га серії ЛГ №2020000027, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №3. 25.11.1992 ОСОБА_1 зареєстрував Фермерське господарство Хлібороб .

Розпорядженням голови Біловодської районної державної адміністрації від 22.12.2003 №479 та від 26.11.2008 №468 частину земельної ділянки площею 42,18 га, яка перебувала на праві постійного користування у ОСОБА_1 , передано у приватну власність для ведення фермерського господарства.

Відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру у Луганській області від 11.05.2018 №10-12-0.2-3148/2-18 у ОСОБА_1 залишилось 7,82 га ріллі у постійному користуванні. Державний акт на зміну площі не виготовлявся.

Відповідно до актового запису про смерть від 02.08.2008 №20 ОСОБА_1 02.08.2008 помер. У зв`язку зі смертю ОСОБА_1 , право постійного користування вищевказаною земельною ділянкою припинилось.

Як зазначає прокурор, ФГ Хлібороб з часу смерті ОСОБА_1 продовжує утримувати та без відповідних правових підстав використовувати вищевказану земельну ділянку площею 7,82 га для вирощування сільськогосподарських культур.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2020 справа передана на розгляд судді Віннікову С.В.

Ухвалою господарського суду від 03.03.2020 підтверджено підстави представництва виконуючим обов`язки керівника Старобільської місцевої прокуратури інтересів держави в особі в особі позивача - ГУ Держгеокадастру у Луганській області, з заявленими позовними вимогами; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі; визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначене на 23.03.2020.

Ухвалою господарського суду від 23.03.2020 відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 21.04.2020.

Ухвалою господарського суду від 21.04.2020 продовжено строк проведення підготовчого провадження по 18.05.2020 (включно); закрите підготовче провадження; призначено справу до судового розгляду по суті на 18.05.2020.

Ухвалою господарського суду від 09.06.2020 оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 13.07.2020.

У судове засідання 13.07.2020 сторони не прибули, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно зі ст.13 Конституції України земля є об`єктом права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст.131 1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка зокрема, здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч.3 ст.4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч.ч.3-4 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Законом України Про прокуратуру від 14.10.2014, який набрав чинності з 15.07.2015, визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої, абзацу 1 частини третьої та абзацу 1 частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Таким чином, прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм.

З 01.01.2013 набув чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності №5245-VI від 06.09.2012, яким повноваження щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення віднесено до компетенції Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин.

Частиною 4 ст.122 Земельного кодексу України встановлено, що Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, передбачено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі-Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру (п.1); Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи (пп.31 п.4).

Відповідно до п.1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого Наказом Міністерства Регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.02.2015 №14, головне управління Держгеокадастру в області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та йому підпорядковане. Пунктом 3 цього ж Положення встановлено, що завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, зокрема Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України (пп.12 п.4 Положення).

Відповідно до ст.28 Закону України Про центральні органи виконавчої влади міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до інформації, наданої ГУ Держгеокадастру у Луганській області, спірна земельна ділянка знаходиться поза межами населеного пункту на території Біловодської об`єднаної територіальної громади (Бараниківська сільська рада) Біловодського району Луганської області, тому в силу положень пп. г п.4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності вона перебуває у державній власності.

Як зазначив прокурор, внаслідок протиправних дій ФГ Хлібороб до теперішнього часу незаконно утримує та використовує спірну земельну ділянку державної власності, чим позбавляє український народ в цілому, володіти, розпоряджатись та отримувати належний дохід від використання цієї землі.

13.09.2019 Старобільська місцева прокуратура звернулась до ГУ Держгеокадастру у Луганській області з листом №34/1-25вих.19 з метою з`ясування наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, зокрема чи вживались управлінням заходи щодо повернення земельної ділянки.

У відповіді від 27.09.2019 №10-12-0.1-7583/2-19 ГУ Держгеокадастру у Луганській області повідомило про те, що буде розглянута можливість включення вищезазначеної земельної ділянки до плану робіт управляння з контролю за використанням та охороною земель на IV квартал 2019 року.

14.01.2020 Старобільська місцева прокуратура звернулась до ГУ Держгеокадастру у Луганській області з запитом №34/1-34вих20 з метою з`ясування наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, зокрема чи вживались управлінням заходи щодо повернення спірної земельної ділянки у зв`язку з наявністю спору про право.

У відповіді від 30.01.2020 №10-12-0.42-585/2-20 ГУ Держгеокадастру у Луганській області зазначило, що державний нагляд (контроль) за додержанням вимог земельного законодавства управлінням з контролю за використанням та охороною земель не здійснюється. Крім того, у зв`язку із браком фахівців-державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель на данний час немає можливості поведення заходів зі здійснення державного нагляду (контролю) вищевказаної земельної ділянки.

Суд погоджується з доводами прокурора про те, що ГУ Держгеокадастру у Луганській області було проінформоване про наявність порушень вимог земельного законодавства та не вжило належних заходів щодо повернення спірної земельної ділянки.

Рішенням Бараниківської сільської ради Біловодського району Луганської області від 08.10.1992 Про виділення земельних ділянок для ведення фермерського господарства (а.с.18) вирішено надати земельну ділянку громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку площею 50 га для ведення фермерського господарства.

25.11.1992 ОСОБА_1 зареєстрував Фермерське господарство Хлібороб .

У подальшому ОСОБА_1 отримав державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 50 га серії ЛГ №2020000027, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №3 (а.с.17).

Розпорядженням голови Біловодської районної державної адміністрації від 22.12.2003 №479 та від 26.11.2008 №468 частину земельної ділянки площею 42,18 га, яка перебувала на праві постійного користування у ОСОБА_1 , передано у приватну власність для ведення фермерського господарства.

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 04.07.2018 №10-12-0.222-4829/2-18 у ОСОБА_1 залишилось 7,82 га ріллі у постійному користуванні. Державний акт на зміну площі не виготовлявся.

Спірна земельна ділянка площею 7,82 га є землею сільськогосподарського призначення і в силу приписів ст.122 Земельного кодексу України та Положення про Головне управління Держгеокадастру у Луганській області останнє виконує повноваження власника щодо розпорядження нею.

Відповідно до актового запису про смерть від 02.08.2008 №20 ОСОБА_1 02.08.2008 помер. У зв`язку зі смертю ОСОБА_1 , право постійного користування вищевказаною земельною ділянкою припинилось.

Як зазначив прокурор, ФГ Хлібороб з часу смерті ОСОБА_1 , продовжує утримувати та без відповідних правових підстав використовувати вищевказану земельну ділянку площею 7,82 га для вирощування сільськогосподарських культур.

Вказані обставини стали підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі позивача з даним позовом до суду.

З 29.07.2003 набрав чинності Закон України Про фермерське господарство від 19.06.2003 №973-IV, який визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України.

За приписами ст.1 цього Закону Про фермерське господарство , фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України Про фермерське господарство , відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Статтею 7 зазначеного Закону передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

В ч.1 ст.12 Закону України Про фермерське господарство визначено вичерпний перелік земель, які входять до складу земель фермерського господарства. Зокрема, землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

В даному випадку, спірна земельна ділянка надавалась у постійне користування ОСОБА_1 як громадянину, а не ФГ Хлібороб як юридичній особі. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ця земельна ділянка не належала ОСОБА_1 , як члену вищевказаного фермерського господарства, на праві приватної власності. А відтак вона не входить до складу майна цього фермерського господарства та не може використовуватись після смерті ОСОБА_1 , адже будь які права приватних осіб щодо вказаної земельної ділянки припинились зі смертю належного користувача.

Стаття 24 Цивільного кодексу України закріплює поняття фізичної особи - це людина як учасник цивільних відносин.

Згідно з ч.4 ст.25 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Таким чином, законом встановлено те, що зі смертю людини цивільна правоздатність, тобто можливість людини (громадянина) мати права і нести обов`язки в сфері дії цивільного права, припиняється.

Право користування земельною ділянкою, що виникло у особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постановах від 13.08.2019 у справі №908/1393/18, від 03.09.2019 №922/1224/18, які в силу положень ч.4 ст.236 ГПК України враховуються при виборі і застосуванні норм права.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно з ч.2 ст.92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування ; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Таким чином, зі змісту ч.2 ст.92 Земельного кодексу України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам чи юридичним особам приватного права не передбачена.

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) (ч.2 ст.31 Земельного кодексу України).

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права постійного користування на землю згідно зі статтями 116, 118 Земельного кодексу України, є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч.1 ст.126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Крім того, згідно з ч.3 ст.407 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

В той же час, за змістом ч.3 ст.102 1 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди), внесено до статутного капіталу, передано у заставу.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Державний акт на право постійного користування землею серії ЛГ №2020000027, що виданий на ім`я ОСОБА_1 , підтверджує лише його права як громадянина України на постійне користування спірною земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства.

Право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення є виключним правом особи, якій це право було надано. Чинним Законодавством України не передбачено автоматичного переходу права постійного користування земельною ділянкою після смерті належного землекористувача, а також набуття фермерським господарством права постійного користування землею державної чи комунальної власності.

Крім того, за життя, ні ОСОБА_1 як фізична особа, ні ФГ Хлібороб , як юридична особа, не зверталися до уповноважених органів щодо переоформлення права на спірні земельні ділянки в порядку, передбаченому ст.123 Земельного кодексу України, а відтак і не реєстрували у Державному реєстрі речових прав своє право користування спірними земельними ділянками відповідно до вимог статті 125 Земельного кодексу України.

За приписами ст.131 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст.1225 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини (ст.1225 Цивільного кодексу України).

Між власником (розпорядником) спірних земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області) та головою ФГ Хлібороб не укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). З матеріалів справи вбачається, що громадянин ОСОБА_1 мав право постійного користування земельною ділянкою на підставі Державного акту.

Єдиним належним та допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі, зокрема, ФГ Хлібороб є наявність правовстановлюючих документів.

Однак документального підтвердження користування спірною земельною ділянкою відповідно до вимог діючого законодавства України відповідачем не надано.

За таких підстав, у ФГ Хлібороб відсутнє право користуватись спірними земельними ділянками, оскільки таке право припинилось у зв`язку зі смертю належного користувача.

Положеннями ст.152 Земельного кодексу України, зокрема передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Із правового аналізу статті 387 цього Кодексу вбачається, що у зазначеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Під незаконним володінням розуміється фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави (володіння вкраденою річчю) або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору найму), або правова підстава якого недійсна (володіння, установлене в результаті недійсного правочину).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення.

Судовий збір покладається на відповідача згідно зі ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236, 238, 240 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов виконуючого обов`язки керівника Старобільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Луганській області до Фермерського господарства Хлібороб задовольнити повністю.

2. Витребувати із незаконного володіння Фермерського господарства Хлібороб , вул.Степова, б.6, с.Бараниківка Біловодського району Луганської області, 92830, ідентифікаційний код 13412000, на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, просп.Центральний, буд.17, корпус 2, м.Сєвєродонецьк Луганської області, 93404, ідентифікаційний код 39771244, земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, площею 7,82 га, яка була надана у постійне користування ОСОБА_1 на підставі державного акта на право постійного користування землею від 08.10.1992 серії ЛГ №2020000027, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №3, про що видати наказ позивачу після набранням рішенням законної сили.

3. Стягнути з Фермерського господарства Хлібороб , вул.Степова, б.6, с.Бараниківка Біловодського району Луганської області, 92830, ідентифікаційний код 13412000, на користь Прокуратури Луганської області, вул.Б.Ліщини, б.27, м.Сєвєродонецьк Луганської області, ідентифікаційний код 02909921, судовий збір у сумі 3 181 грн 76 коп. та перерахувати його на розрахунковий рахунок №UA048201720343140001000000839, банк ДКСУ м.Київ, код класифікації видатків бюджету - 2800, про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Учасники справи:

Заявник: Виконуючий обов`язки керівника Старобільської місцевої прокуратури (вул.Монастирська, б.15, м.Старобільськ Луганської області, 92700).

Позивач: Головне управління Держгеокадастру у Луганській області (просп. Центральний, буд.17, м.Сєвєродонецьк Луганської області, 93404, ідентифікаційний код 39771244).

Відповідач : Фермерського господарства Хлібороб (вул.Степова, б.6, с.Бараниківка Біловодського району Луганської області, 92830, ідентифікаційний код 13412000).

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст.256 Господарського процесуального кодексу України та порядку, визначеному пп.17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 15.07.2020.

Суддя С.В. Вінніков