Постанова

від 09.07.2020 по справі 914/1295/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 914/1295/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицької Н. О. - головуючого, Могила С. К., Случа О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - не з`явилися,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з`явилися,

розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Інтра-Львів"

на рішення Господарського суду Львівської області від 12.11.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.04.2020 у справі

за позовом Приватного підприємства "Інтра-Львів"

до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватне підприємство "СТО-ВП",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Львівська міська рада,

про визнання протиправним та скасування розпорядження від 26.06.2017 № 377 про демонтаж тимчасової споруди за адресою: м. Львів, вул. Сихівська, 19.

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. 05.07.2019 до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява від Приватного підприємства "Інтра-Львів" (далі - ПП "Інтра-Львів") до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження від 26.06.2017 № 377 про демонтаж тимчасової споруди за адресою: м.Львів, вул.Сихівська, 19.

Позивач стверджує, що оскаржуване розпорядження порушує його право приватної власності на будівлю магазину літ "Г-1", площею 78,5 м 2 , який розташований за адресою: м.Львів, вул.Сихівська, 19, оскільки, відповідачем не вжито заходів до отримання повної інформації, яка стосується об`єкта, а саме не зроблено спроб отримати інформацію про наявність або відсутність зареєстрованого речового права на об`єкт, який визначено відповідачем як самовільно встановлену Приватним підприємством "СТО-ВП" тимчасову споруду. Відтак, під час виконання рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2018 у справі №914/2114/17 в частині примусового демонтажу вказаного об`єкта відбудеться протиправне позбавлення позивача права приватної власності і ПП "Інтра-Львів" буде позбавлене права вільно володіти, користуватись та розпоряджатись належним йому на праві приватної власності майном.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.11.2019 у справі № 914/1295/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.04.2020, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, мотивоване тим, що розпорядження голови Сихівської районної адміністрації від 26.06.2017 №377 винесено відповідачем з метою спонукання ПП "СТО-ВП", демонтувати самочинно встановлену тимчасову споруду, а не об`єкт нерухомого майна, належний позивачу. Позивачем не подано жодних належних, достатніх та допустимих доказів в обґрунтування заявлених доводів щодо того, що тимчасова споруда ПП "СТО-ВП" площею 56 м 2 розташована за адресою: м. Львів, вул. Сихівська, 19, якої стосується оскаржуване розпорядження відповідача, та належне позивачу на праві приватної власності нерухоме майно нежитлова будівля магазину площею 78,5 м 2 за адресою: м.Львів, вул. Сихівська, 19 є одним і тим же об`єктом, а також того, що вказаним розпорядженням порушуються права позивача як власника нерухомого майна. Позивачем також не подано доказів, що зображена в актах обстеження тимчасової споруди від 13.06.2017 та від 21.08.2018 споруда є належною позивачеві на праві власності нежитловою будівлею, як і не доведено, що вона передана в оренду мережі магазинів "Бейкер Маркет". Обставини щодо того, чи об`єкт нерухомого майна, належний позивачу, та тимчасова споруда ПП "СТО-ВП" є одним і тим же об`єктом, встановлювалися судами у справі № 914/2114/17. Зокрема, рішенням Господарського суду Львівської області від 23.04.2018, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.04.2019 та постановою Верховного Суду від 03.07.2019, було задоволено позов Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради до ПП "СТО-ВП" та зобов`язано ПП "СТО-ВП" здійснити демонтаж тимчасової споруди, розташованої за адресою: м. Львів, вул. Сихівська, 19.

3. Фактичні обставини справи, встановлені судами

3.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, розпорядженням голови Сихівської районної адміністрації №377 від 26.06.2017 "Про демонтаж тимчасової споруди за адресою: м. Львів, вул. Сихівська, 19", яке мотивовано вилученням тимчасової споруди із Комплексної схеми тимчасових споруд:

- зобов`язано Приватне підприємство СТО-ВП (79049, м. Львів, просп. Червоної Калини, 109, ідентифікаційний код 38007636) в добровільному порядку забезпечити демонтаж тимчасової споруди, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Сихівська, 19 в термін до 25.07.2017 (пункт 1);

- зобов`язано представників відділу соціально-економічного розвитку, КП "Адміністративно-технічне управління" та Сихівського відділу поліції ГУ НП у Львівській області скласти відповідний акт у разі невиконання пункту 1 розпорядження (пункт 2);

- ухвалено повідомити ЛМЕМ ПАТ "Львівобленерго" про розірвання угоди на електропостачання та відключення від електроенергії з подальшим вилученням приладів обліку (пункт 3);

- ухвалено надіслати ПП "СТО-ВП" належним чином завірену копію цього розпорядження пріоритетним листом (пункт 4);

- у разі невиконання демонтажу у добровільному порядку, відділу соціально-економічного розвитку надати документи у юридичний відділ для підготовки позову в суд з вимогою про примусове виконання демонтажу (пункт 5).

У провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа № 914/2114/17 за позовом Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради до Приватного підприємства "СТО-ВП" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: на стороні позивача Львівської міської ради, на стороні відповідача Приватного підприємства "Інтра-Львів" про демонтаж тимчасової споруди на вул. Сихівській, 19 м. Львів.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.04.2018 позов у вказаній справі задоволено повністю та зобов`язано ПП "СТО-ВП" здійснити демонтаж тимчасової споруди на вул. Сихівській, 19 у м. Львові. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.04.2019 та постановою Верховного Суду від 03.07.2019 вказане рішення залишено без змін При цьому, підставою касаційної скарги були аналогічні твердження ПП "Інтра-Львів" про те, що спірна тимчасова споруда є насправді належним йому об`єктом нерухомості.

Рішеннями судів у справі № 914/2114/17 встановлено такі обставини:

21.07.2015 між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та ПП "СТО-ВП" укладено договір № С-473-15 на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення тимчасової споруди площею 56,00 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Сихівська, 19, термін дії договору з 01.06.2014 по 30.12.2016 (копія вказаного договору наявна також у даній справі №914/1295/19).

Відповідно до пункту 2.2.4 договору орендар зобов`язався демонтувати об`єкти соціально-культурного, торговельного та іншого призначення при скасуванні ухвал Львівської міської ради від 23.04.2015 № 4526 та від 23.04.2015 № 4527, після закінчення терміну дії цього договору, а також у разі виникнення потреби для реконструкції, ремонту чи будівництва на місці розташування об`єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення.

Ухвалою Львівської міської ради від 01.12.2016 №1282 "Про внесення змін до ухвали міської ради від 23.04.2015 №4527 "Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова", тимчасову споруду торгівельного призначення ПП "СТО-ВП", що на вул. Сихівській, 19 у м. Львові, вилучено із Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові.

Згідно з пунктом 19.3.5 Правил благоустрою і утримання території м. Львова, затверджених ухвалою Львівської міської ради від 21.04.2011 № 376, районні адміністрації забезпечують демонтаж самовільно встановлених малих архітектурних форм.

Листом №4-2302-92 від 26.01.2017 Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради просило Сихівську районну адміністрацію забезпечити процедуру демонтажу відповідно до пункту 7.6 ухвали Львівської міської ради від 23.04.2015 № 4526, оскільки суб`єкт підприємницької діяльності ПП "СТО-ВП" вилучений із Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд, а договір №С-473-15 від 21.07.2015 (за адресою: м. Львів, вул.Сихівська,19 площею 56,0 кв.м) припинений 01.12.2016, тобто з дати прийняття ухвали № 1282.

На підставі постановленої Львівською міською радою ухвали, Сихівська районна адміністрація винесла розпорядження від 26.06.2017 № 377.

13.06.2017 та 21.08.2017 представниками Сихівської районної адміністрації встановлено, що на вул. Сихівській,19 у м. Львові розміщена та функціонує тимчасова споруда торгівельного призначення ПП "СТО-ВП", що засвідчується актами обстеження тимчасової споруди торгівельного призначення (копії вказаних актів наявні також у даній справі).

Постановою адміністративної комісії при Сихівській районній адміністрації №51 від 17.03.2017 за самочинно встановлену тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності на вул. Сихівській,19 керівника ПП "СТО-ВП" Дошака Романа Зеновійовича притягнуто до адміністративної відповідальності та відповідно до ст.152 КУпАП накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850 грн.

Водночас, залишаючи без змін рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.04.2019, Верховний Суд у своїй постанові від 03.07.2019 зазначив наступне:

- предметом спору у справі № 914/2114/17 є демонтаж тимчасової споруди площею 56,00 кв.м., що була предметом договору № С-473-15 від 21.07.2015, а не нерухомого майна, площею 78, 5 кв.м., що знаходиться за цією адресою;

- захист права власності ПП "Інтра - Львів" на належне йому нерухоме майно згідно з главою 29 Цивільного кодексу України, здійснюється шляхом подання відповідного позову, а не шляхом оскарження судового рішення про зобов`язання іншої юридичної особи здійснити демонтаж тимчасової споруди площею 56,00 кв.м., що розташована за цією адресою;

- доводи скаржника про те, що нерухоме майно та тимчасова споруда є одним і тим же об`єктом, не знайшли свого підтвердження. При цьому, суд не вирішує питання щодо здійснення демонтажу будь-яких інших споруд, крім тієї споруди, що була предметом спору, а саме, споруди площею 56,00 кв.м.

Також судами встановлено, що за адресою: м. Львів, вул. Сихівська, 19 розташований житловий будинок (довідка ЛКП "Старий Сихів" від 13.06.2019 № 243).

ПП "СТО-ВП" здійснювало необхідні погодження для розміщення тимчасової споруди поблизу будинку №19 на вул. Сихівській у м.Львові. Так, у листі Управління архітектури Львівської міської ради від 02.08.2010 вих. №2401-2вих-222 погоджено плани земельних ділянок та схеми прив`язок низки павільйонів, в тому числі за адресою вул. Сихівська, 19. У паспорті кольорового опорядження фасадів павільйонів ПП "СТО-ВП" на вул. Сихівська, 19 у м. Львові міститься план відповідного павільйону, передбачено його конструктивну схему, вимоги до зовнішнього вигляду, а також схему прив`язки. Паспорт містить погодження відповідних органів, підприємств та установ, що датовані груднем 2010 року.

Зі змісту договору на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди №С-473-15 від 21.07.2015 вбачається, що ПП "СТО-ВП" вже здійснювало користування відповідним конструктивним елементом благоустрою площею 56,0 кв.м на вул. Сихівській, 19 на підставі договору №8-11 від 31.05.2011 (розділ 1 "Предмет договору").

У свою чергу, ПП "Інтра-Львів" є власником будівлі магазину літ. "Г-1" площею 78,5 кв.м., розташованої за адресою: м.Львів, вул.Сихівська, 19, право власності на яку виникло на підставі двох договорів купівлі-продажу від 31.07.2013, посвідчених приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Волинською Л.В. (дата державної реєстрації 31.07.2013, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 122228146101).

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Львівської області від 12.11.2019 і постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.04.2020 у справі № 914/1295/19, ПП "Інтра-Львів" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені рішення та прийняти нове, яким направити справу на новий розгляд або задовольнити позовні вимоги.

Скаржник зазначив, що касаційна скарга подається з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, які подані відповідачем без належного засвідчення відповідних документів.

Також суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином наявність у позивача права власності на спірне майно, за захистом якого він звернувся.

Крім цього, скаржник зазначає, що Західний апеляційний господарський суд здійснив розгляд справи без участі сторін, що є порушенням права на справедливий суд, конституційного права позивача на участь у судовому розгляді та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

5.3. Предметом розгляду справи є оскарження розпорядження голови Сихівської районної адміністрації №377 від 26.06.2017 "Про демонтаж тимчасової споруди за адресою: м. Львів, вул.Сихівська, 19", яке, на думку скаржника, стосується належного йому нерухомого майна, а саме будівлі магазину літ "Г-1" площею 78,5 кв.м., розташованого за адресою: м. Львів, вул. Сихівська, 19.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

За змістом статей 2-4 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Державній реєстрації прав підлягають право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 316, частиною 1 статті 317 та частиною 1 статті 319 цього Кодексу правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до частини 1 статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, у тому числі на нерухоме майно, є наявність підтвердженого належними доказами права власності позивача щодо нерухомого майна, а також підтверджений належним доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права.

Згідно з частиною 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

5.4. Під час розгляду справи № 914/1295/19 судами установлено, що у провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа №914/2114/17 за позовом Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради до Приватного підприємства "СТО-ВП" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: на стороні позивача Львівської міської ради, на стороні відповідача Приватного підприємства "Інтра-Львів" про демонтаж тимчасової споруди на вул. Сихівській, 19 м. Львів.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.04.2018 у справі № 914/2114/17, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.04.2019 і постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.07.2019, позов задоволено повністю. Як установлено під час розгляду цієї справи та наголошено Верховним Судом, предметом спору у справі № 914/2114/17 є демонтаж тимчасової споруди площею 56,00 кв.м., що була предметом договору №С-473-15 від 21.07.2015, а не нерухомого майна, площею 78, 5 кв.м., що знаходиться за цією адресою та за захистом права власності на яку звернувслося ПП "Інтра-Львів".

Аналізуючи обставини справи та відповідні підтверджуючі документи, суди попередніх інстанцій встановили, що ПП "Інтра-Львів" є власником будівлі магазину літ. "Г-1" площею 78,5 кв.м., розташованої за адресою: м. Львів, вул. Сихівська, 19 яка з об`єктом, про який ідеться у спірному розпорядженні Сихівської районної адміністрації від 26.06.2017 № 377 мають різні характеристики: а) перший є об`єктом нерухомості, другий -тимчасовою спорудою; б) перший має площу 78,5 кв.м, другий 56,00 кв.м.; в) перший розміщений згідно Технічного паспорту із присвоєнням літерного позначення "Г-1", другий - на вул. Сихівській, 19 згідно з Планом прив`язки.

Отже, відмовляючи у позові, суди дійшли висновку, що звертаючись із позовною заявою у справі № 914/1295/19, позивач не довів, що оспорюване розпорядження стосується належного йому нерухомого майна, а відтак порушує його право власності.

Аргументи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не спростовують фактичних обставин покладених у основу оскаржуваних рішень щодо відсутності доказів порушення права власності позивача. У зв`язку з цим, відсутні підстави вважати, що суди попередніх інстанцій здійснили помилкове тлумачення норм матеріального права та безпідставно відмовили у задоволенні позовних вимог ПП "Інтра-Львів".

5.5. Стосовно доводів скаржника про те, що судами встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, які подані відповідачем без належного засвідчення відповідних документів, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Як убачається зі змісту рішень судів попередніх інстанцій, судами надавалася оцінка доводам скаржника щодо порушення спірним розпорядженням його права власності, досліджувалися обставини належності спірного майна, а також встановлені у справі № 914/2114/17 обставини. З матеріалів справи убачається, що копія розпорядження була надана як позивачем, так і відповідачем.

Водночас, звертаючись із касаційною скаргою, ПП "Інтра-Львів" жодним чином не обґрунтовує які саме обставини мають суттєве значення та були встановлені на підставі недопустимих доказів. Так, у скарзі скаржник лише здійснив опис усіх додатків наданих відповідачем до відзиву та додаткових пояснень, а також опис порядку засвідчення копій відповідних доказів. Однак, причинно-наслідкового зв`язку між доказами, які на думку скаржника є недопустимими, та встановленими під час розгляду справи обставинами скаржник не заначив. Крім того, ПП "Інтра-Львів" не наводить доводів стосовно того, що подані відповідачем докази не є тими засобами доказування, які у розумінні статті 77 ГПК України можуть підтверджувати відповідні фактичні обставини справи. Колегія суддів також бере до уваги те, що у судах першої і апеляційної інстанцій скаржником не заявлялося про завірення долучених відповідачем доказів не у відповідності до вимог до оформлення документів ДСТУ 4163-2003, затверджених наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55 та наслідків цього.

5.6. Стосовно доводів скаржника про те, що Західний апеляційний господарський суд в порушення норм процесуального права здійснив розгляд справи без участі сторін, Верховний Суд звертає увагу на таке.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

07.04.2020 та 08.04.2020 від позивача та відповідача на електронну адресу суду надійшли клопотання про відкладення розгляду справи, які мотивовані встановленням карантину та їх бажанням прийняти безпосередню участь в судовому засіданні.

Розгляд апеляційної скарги здійснено 09.04.2020 без представників сторін. Суд апеляційної інстанції вказане обґрунтував тим, що:

1) позивач та відповідач надали усні пояснення по суті спору в судовому засіданні 10.02.2020, про що, зокрема, зазначено у протоколі вказаного судового засідання;

2) позиції позивача та відповідача чітко та зрозуміло викладені у письмових документах, які були подані до суду та містяться в матеріалах даної справи. Сторонами не подано суду нових доказів чи доводів, які би потребували розгляду їх безпосередньо в судовому засіданні. При цьому, додаткові пояснення до апеляційної скарги, подані відповідачем, не містять нових підстав апеляційної скарги, а роз`яснюють його позицію, тому їм може бути надана оцінка без присутності відповідача;

3) ухвалою суду від 10.03.2020 явка сторін була визнана необов`язковою, а сторонами у своїх клопотаннях не обґрунтовано мотивів, з яких їх участь слід вважати обов`язковою;

4) дане судове засідання відбувається під час карантину, оголошеного Кабінетом Міністрів України, без участі жодної зі сторін, що, на думку суду, не порушує права жодної сторін на доведення перед судом власної позиції та на спростування позиції іншої сторони.

Відповідно до частини 10 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Як убачається із матеріалів справи, явка учасників справи у судове засідання була визнана необов`язковою, сторони мали можливість надати усі необхідні пояснення та аргументи щодо суті спору, водночас у справі № 914/1295/19 сторони надали свої пояснення у судових засіданнях. Ні у клопотанні поданому до апеляційного господарського суду, ні в касаційній скарзі, скаржник не обґрунтував яким чином розгляд справи без участі сторін призвів до порушення його прав. Посилання на те, що у скаржника не було можливості надати пояснення та аргументувати мотиви апеляційної скарги є безпідставними, оскільки як в апеляційній скарзі, так і в додаткових пояснення долучених до клопотання про відкладення справи, викладено доводи щодо суті спору. Зважаючи на викладене, сторони були у рівних умовах щодо можливості довести свою позицію перед судом, а всі надані ними аргументи були враховані в постанові Західного апеляційного господарського суду від 09.04.2020 у справі № 914/1295/19 та їм надана відповідна оцінка. За таких обставин, зважаючи на дотримання рівності сторін під час розгляду справи, за відсутності доводів які б вказували на те, що скаржник перебував у менш сприятливому становищі у порівнянні із відповідачем щодо можливості надати суду свої аргументи, колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права під час розгляду справи № 914/1295/19.

5.7. Таким чином, доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних рішень не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди, у зв`язку з чим немає підстав для скасування рішення Господарського суду Львівської області від 12.11.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.04.2020 у справі № 914/1295/19.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені у справі рішення і постанову необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки підстав для скасування рішення і постанови у справі та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Інтра-Львів" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 12.11.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.04.2020 у справі № 914/1295/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ