Рішення

від 15.07.2020 по справі 200/4056/20-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2020 р. Справа№200/4056/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Аляб`єва І.Г., розглянувши за правилами загального позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Пенсійного фонду України в Куйбишевському районі міста Донецька (вул.Ціолковського, 25, м.Костянтинівка, Донецька область, 85113, код ЄДРПОУ 21956027) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в Куйбишевському районі міста Донецька, у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії за період з 01 вересня 2014 року по теперішній час;

- зобов`язати відповідача поновити виплату пенсії з 01 вересня 2014 року по теперішній час;

- допустити негайне виконання постанови суду в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць.

Ухвалою суду від 21.04.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).

Ухвалою суду від 21.05.2020 року ухвалено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 15.06.2020 року.

15.06.2020 розгляд справи по суті відкладено на 13.07.2020 року.

До судового засідання сторони не з`явилися, про дату, час та місце засідання повідомлені належним чином.

У відповідності до вимог частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд здійснює розгляд справи у письмовому провадженні.

ПОЗИЦІЯ СТОРІН.

В обґрунтування позову зазначає, що є пенсіонером за віком та перебуває на обліку в УПФУ в Куйбишевському районі міста Донецька. Він не перебуває на обліку як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. Згідно паспорту громадянина України має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

У вересні 2014 року Відповідач нараховував та перераховував позивачеві пенсію за віком на рахунок, однак, не повідомивши належним чином, припинив пенсійні виплати з 04.10.2014 року, чим грубо порушив законні права та інтереси позивача.

Відповідач відзиву до судового засідання 13.07.2020 не надав.

Зі змісту статті 79 КАС України вбачається, що відповідач повинен подати суду докази разом із поданням відзиву.

Таким чином, відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин кваліфіковано судом як визнання позову.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, відповідно до пенсійного посвідчення від 01.12.2005 року Серія НОМЕР_3.

Згідно з паспортом громадянина України Серії НОМЕР_2 з 14.01.1994 року Позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

В матеріалах справи відсутні докази, що позивач є внутрішньо переміщеною особою.

Відповідно до безкоштовного витягу з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України УПФУ в Куйбишевському районі міста Донецька ( код ЄДРПОУ 21956027) перереєструвалося на території України та має юридичну адресу: вул.Ціолковського, 25, м.Костянтинівка, Донецька область, 85113, та не перебуває в стані припинення.

Позивач, через свого представника звернувся з заявою про поновлення раніше призначеної пенсії до УПФУ в Куйбишевському районі міста Донецька.

Як вбачається з листа Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 02.05.2019 року № 10713/15/14-50, ОСОБА_1 на обліку, як внутрішньо переміщена особа не перебуває. Згідно з регіональної бази даних, позивач перебуває на обліку в УПФУ в Куйбишевському районі міста Донецька. Пенсійні виплати не нараховуються та не виплачуваються з вересня 2014 року.

Представник позивача в порядку ст. 20 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність звернувся з адвокатським запитом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 10.05.2019 року №5087/02-3 повідомлено, що позивач перебуває на обліку в УПФУ в Куйбишевському районі міста Донецька, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року №1085-р м. Донецьк належить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Дата останнього нарахування пенсійних виплат є 04.10.2014 року. Для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно особисто звернутися до управління, зокрема, із заявою встановленого зразка та довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

ПОЗИЦІЯ СУДУ.

Здійснивши оцінку обставин справи та надавши їм юридичної кваліфікації, суд прийшов до висновку про задоволення позову, виходячи з такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За Преамбулою Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов`язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , пунктом 7 частини 1 статті 1 якого визначено, що Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.

Тобто, відповідач у справі - орган владних повноважень, який виконує владні управлінські функції, надані йому чинним законодавством щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій.

Крім того відповідно до безкоштовного витягу з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України УПФУ в Куйбишевському районі міста Донецька ( код ЄДРПОУ 21956027) перереєструвалося на території України.

Абзацем 5 частини 1 статті 1 Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування визначено, що довічна пенсія (ануїтет) - пенсійна виплата за рахунок коштів, що обліковуються на накопичувальному пенсійному рахунку застрахованої особи, а у випадках, передбачених законом, - на індивідуальному пенсійному рахунку учасника недержавного пенсійного фонду, сума та порядок виплати якої визначаються в договорі страхування довічної пенсії, укладеному із страховою організацією, що сплачується особі після досягнення нею пенсійного віку, передбаченого цим Законом, або членам її сім`ї чи спадкоємцям у випадках, передбачених цим Законом.

Як зазначалось раніше, позивачу призначена пенсія за віком та він перебуває на обліку як пенсіонер у відповідача.

Суд вважає протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 47 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 49 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування виплата пенсії припиняється за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Тобто, вказана норма передбачає обов`язковою умовою для припинення виплати пенсії наявність рішення органу Пенсійного фонду або суду, при цьому суд враховує, що прийняття рішення начальником управління в межах спірних відносин є способом реалізації владних повноважень в розумінні вищенаведених конституційних принципів та призупинення виплати пенсії позивачу начальником управління в межах спірних відносин є способом реалізації владних повноважень в розумінні вищенаведених конституційних принципів.

В порушення зазначеної норми Закону відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачу не приймалось, доказів наявності рішення суду, також, не надано.

Вичерпні підстави для припинення виплати пенсії визначені статтею 49 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , частиною 1 якої встановлено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідачем не надано суду доказів наявності підстав для припинення виплати пенсії позивачу, визначених зазначеною нормою Закону.

У листах Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 02.05.2019 року № 10713/15/14-50 та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 10.05.2019 року №5087/02-3 що позивач перебуває на обліку в УПФУ в Куйбишевському районі міста Донецька.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що рішення про припинення виплати пенсії пенсійним органом не приймалось.

Таким чином, з 04.10.2014 року по теперішній час пенсійний орган безпідставно не виплачує Позивачу пенсію.

Відповідно до статті 2 ЗУ Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб .

Цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно ст. 7 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення, здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до ст. 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Згідно ст. 3 Конституції України в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ч. 2 ст. 46 Конституції України це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

З системного аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що конституційне право на соціальний захист включає право громадян на забезпечення їх у старості, пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов`язків є однією з форм соціального захисту, цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Згідно ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У справі, що розглядається, відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв`язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення тощо.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Пічкур проти України , яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України.

Згідно п. 54 вказаного рішення Європейського суду з прав людини наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що в діях відповідача містяться ознаки дискримінації відносно позивача, як особи без статусу внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства.

Оскільки під час розгляду справи судом встановлена протиправність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу, суд вважає позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

В розумінні частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Оскільки відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачу не приймалось, чим порушене право позивача на його оскарження, суд вважає позовні вимоги в частині зобов`язання органу Пенсійного фонду поновити виплату пенсії та виплатити заборгованість за весь період такими, що підлягають задоволенню.

Відповідна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 372 Кодексу адміністративного судочинства України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення.

Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги в частині негайного виконання рішення суду в межах стягнення пенсії за один місяць такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо припинення виплати пенсії позивачу в розумінні зазначеної норми Закону.

Відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин кваліфіковано судом як визнання позову.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного суду від 17.03.2020 року № 227/2158/17.

Оскільки під час розгляду справи встановлена протиправність дій органу владних повноважень щодо припинення виплати пенсії позивачу, суд вважає позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню з ухваленням рішення про зобов`язання суб`єкта владних повноважень поновити виплату пенсії позивачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб , Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , Кодексом адміністративного судочинства України, суд,-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Пенсійного фонду України в Куйбишевському районі міста Донецька (вул.Ціолковського, 25, м.Костянтинівка, Донецька область, 85113, код ЄДРПОУ 21956027) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Куйбишевському районі міста Донецька (вул.Ціолковського, 25, м.Костянтинівка, Донецька область, 85113, код ЄДРПОУ 21956027) щодо припинення виплати ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії, починаючи з 01 вересня 2014 року.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Куйбишевському районі міста Донецька (вул.Ціолковського, 25, м.Костянтинівка, Донецька область, 85113, код ЄДРПОУ 21956027) відновити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) виплату пенсії з 01 вересня 2014 року.

Рішення підлягає негайному виконанню в межах присудження суми пенсії за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 15.07.2020 року.

Суддя І.Г. Аляб`єв