Рішення

від 14.07.2020 по справі 320/2763/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2020 року м.Київ № 320/2763/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Ф" від 27.11.2018 № 0304447-5006-1022 на суму 16 403,20 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є власником нежитлової будівлі (свинарника), загальною площею 1025,2 кв м. Враховуючи те, що позивач є власником зазначеної будівлі, відповідач 27.11.2018 прийняв спірне податкове повідомлення - рішення, яким визначив позивачу суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в розмірі 16 403,20 грн. за податковий період 2017 року.

Прийняте відповідачем оскаржене податкове повідомлення - рішення позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки нежитлову будівлю - свинарник остання використовує безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, а тому відповідно до підпункту "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Подактового кодексу України (далі - ПК України) на зазначену будівлю не повинен нараховуватись та сплачуватись податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити та просив подальший розгляд справи проводити в порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав відзив на повну заяву, в якому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав правомірності оскаржуваного рішення, а саме у зв`язку з тим, що приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення, податковий орган керувався нормами ПК України. Крім цього, зазначив, що позивач не є промисловцем або товаровиробником, отже на належні позивачу нежитлові приміщення не може бути поширене правило, встановлене п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Крім того проти подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.07.2019 провадження у справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 01.10.2019 було проведено заміну відповідача на його правонаступника, а саме ГУ ДФС у Київській області на ГУ ДПС У Київській області.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані учасниками справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до договору дарування нежитлової будівлі від 20.08.2014 позивач є власником нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1025,2 кв.м.

Враховуючи те, що позивач є власником зазначеної будівлі, відповідач 27.11.2018 прийняв податкове повідомлення - рішення форми "Ф" № 0304447-5006-1022, яким визначив позивачу суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в розмірі 16 403,20 грн за податковий період 2017 року.

Не погодившись із зазначеним податковим - повідомленням рішенням позивач звернувся у відповідності до ПК України до Головного управління ДФС у Київській області області з відповідною скаргою на податкове повідомлення - рішення № 0304447-5006-1022. Відповідно до рішень Головного управління ДФС у Київській області скаргу позивача залишено без розгляду.

Вважаючи, що вказане податкове повідомлення - рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між учасниками справи, суд виходив з такого.

ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Стаття 265 ПК України в редакції від 01.01.2015 визначає склад податку на майно, який складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (п.п. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України).

З викладеного вбачається, що Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" розширено об`єкт податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об`єктами нежитлової нерухомості.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (ст. 9 ПК України). Поміж тим, відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У ст. 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, податок на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (п.п. 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, які визначено п. 7.1 ст. 7 ПК України.

Так, відповідно до ст. 265 ПК України (у редакції Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII, що діє з 01.01.2015), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з ПК України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, як вбачається з п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) віднесено ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада України не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до п. 10.3 ст. 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (п.п. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 ПК України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (п.п. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (п.п. 12.3.3 п. 12.3. ст. 12 ПК України).

При цьому, суд зазначає, що згідно з п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених п.п. 12.3.4 ст. 12 цього Кодексу.

Як встановлено судом, рішенням сесії Кислівської сілсьької ради Київської області від 18.01.2017 № 84-11-VII внесено зміни до рішення від 15.07.2016 № 45-07- VII Про встановлення місцевих податків та зборів на 2017 рік та застверджено ставки податку на об`єкти нежитлової нерухомості на території селищної ради, встановленої на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування.

Разом з цим, позивач, як на підставу для скасування спірного рішення податкового органу посилається на п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України та на ту обставину, що в її власності знаходяться будівля, яка використовується нею у сільськогосподарській діяльності.

Підпунктом 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України визначені об`єкти, які не є об`єктом оподаткування: а) об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету і є неприбутковими (їх спільній власності); б) об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, визначені законом, в тому числі їх частки; в) будівлі дитячих будинків сімейного типу; г) гуртожитки; ґ) житлова нерухомість непридатна для проживання, в тому числі у зв`язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради; д) об`єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа, визнаним такими відповідно до закону, дітям-інвалідам, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об`єкта на дитину; е) об`єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб`єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках; є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств; ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності; з) об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності громадських організацій інвалідів та їх підприємств.

З даного приводу суд зазначає, що Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації, наказом від 17.08.2000 № 507, затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням. Згідно з ДК 018-2000, до групи "Будівлі нежитлові інші" (код 127) належить клас "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271), який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін.

Статтею 5 ПК України передбачено, що поняття, правила та положення, установлені ПК України застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених ст. 1 цього Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням ПК України, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до п.п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Так, в матеріалах справи міститься копія Довідки АБ № 362494 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, крім того судом було здійснено запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та встановлено, що ОСОБА_1 є керівником Фермерського господарства Губенко О.М. (код ЄДРПОУ 37483320), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, тобто адреса місце реєстрації позивача - ОСОБА_1 .

До основного виду діяльності даного підприємства за КВЕД 01.46 є розведення свиней.

Водночас наразі підприємство перебуває в стані припинення, однак відповідного запису про припинення юридичної особи, станом на день прийняття спірного рішення та ухвалення рішення у справі відсутне.

Частиною 5 ст. 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Виходячи із викладеного, суд приходить до висновку, що передане нежитлове приміщення позивача за договором дарування, використовується останьою у господарській діяльності, а саме для розведення свиней

Також в матеріалах справи містяться довідки від Кислівської сільської ради від 08.01.2019 № 17 та від 18.03.2019 № 80, які підтверджують факт перебування у домогоподарстві позивача поголів`я свиней у кількості 30 штук, а також використання вищевказаного нежитлового приміщення для сільськогосподарської діяльності.

Отже, з огляду на вищенаведені положення чинного законодавства та наявні матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що таке нежитлове приміщення маює ознаки будівлі сільськогосподарського призначення, а тому в силу положень абзацу "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, вони не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що нежитлові приміщення, які на праві власності належать позивачу, не є об`єктом, який оподатковується податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Аналогічна права позиція міститься у постанові Верховний Суд від 20.02.2020 у справі № 820/3706/17.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення форми "Ф" від 27.11.2018 № 0304447-5006-1022 на суму 16 403,20 грн є необґрунтованим та прийнятим не у відповідності до чинного законодавства.

За наведених обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем при поданні даного адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. (квитанція від 30.05.2019 № 0.0.1368245487.1), які на думку суду мають бути стягнуті за рахунок бюджетних асигнувань з податкового органу.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області форми "Ф" від 27.11.2018 № 0304447-5006-1022 на суму 16 403,20 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки, визначені для порядку оскардження рішення, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суддя Головенко О.Д.