Рішення

від 14.07.2020 по справі 520/6824/2020

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

15 липня 2020 р. № 520/6824/2020

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Бадюков Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 03.08.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- відшкодувати ОСОБА_1 витрат на надання професійної правничої допомоги.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період з 2017 року по 03 серпня 2018 року проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .

Зазначає, що з моменту отримання посвідчення УБД, тобто з 05 жовтня 2017року набув право на пільги та соціальні гарантії як учасник бойових дій, а звідси й на щорічну додаткову пільгову відпустку (14 днів на рік) як учасник бойових дій.

У продовж проходження військової служби з 2017 року по 03.08.2018 року у зв`язку з дією особливого періоду, позивач не мав змоги скористатися зазначеною додатковою відпусткою із збереженням заробітної плати.

03.08.2018 року позивач звільнився з військової служби відповідно підпункту «а» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з закінченням строку контракта.

Наказом командира військової частини по стройовій частині від 03.08.2018 року позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особової військової частини з 03.08.2018 року.

Згідно змісту витягу з наказу відповідач, відповідно до Наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, рішення Міністра оборони України від 28.12.2018року №248/9240 під час звільнення позивача провів з останнім розрахунок, а саме виплатив премію за період по 05 січня 2018року в розмірі 110% від посадового окладу пропорційно прослуженого часу, надбавку за особливості проходження служби 65%.

Під час звільнення з військової служби позивач звернувся до відповідача та зазначив, що у зв`язку з настанням особливого періоду він не мав змоги скористатися щорічною додатковою відпусткою із збереженням заробітної плати, натомість Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260. встановлено можливість виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, за минулі роки.

На зазначене запитання відповідач зазначив, що дана компенсація не передбачена законодавством, а тому не виплачується.

Вказану бездіяльність позивач вважає протиправною, у зв`язку з чим просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою суду від 01 червня 2020 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Представником відповідача суду надано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що нормами спеціального законодавства, в особливий період визначено виключний перелік відпусток, на які мають право військовослужбовці Збройних Сил України.

Грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена лише у відповідних випадках, у разі наявності підстав та відповідного права.

Позивач під час проходження служби не звертався із рапортами про реалізацію пільги, що передбачена Законом України від 22.10.1993 № 3553-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (далі - Закон № 3553)». В рік звільнення зі служби позивач також не подавав рапортів, що свідчить про не бажання позивача отримувати компенсацію. В реалізації такої пільги як додаткова відпустка 14 днів на рік відмови зі сторони відповідача не було. А тому визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати компенсації за невикористані додаткові відпустки за 2015-2017 роки є безпідставною.

Закон № 3553 передбачає гарантії для громадян України - учасників бойових дій, серед яких пільга, як додаткова відпустка в кількості 14 днів на рік із збереженням заробітної плати.

Разом з тим, норма спеціального закону не передбачає механізму виплати компенсації колишніми військовослужбовцями військової частини у випадку не використання учасниками бойових дій додаткової відпустки під час проходження військової служби. Також, нормами спеціального законодавства не передбачено права на отримання компенсації за не реалізацію пільг в тому числі такої як додаткова відпустка за всі роки в яких така відпустка не використовувалася колишнім військовослужбовцем.

Крім того вважає, що розмір гонорару вказаний в позовній заяві (2500.00 грн.) при наявності в Єдиному державному реєстрі судових рішень аналогічних спорів не є співрозмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт .

Таким чином, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази в обґрунтування розміру відшкодування витрат на правову допомогу з розглядом справи незначної складності, вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу є безпідставними.

Також вказує на те, що позивач пропустив встановлені законодавством строки для звернення до суду з адміністративним позовом та просив залишити позовну заяву без розгляду.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу №169 від 03.08.2018 року солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , навідника десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти 2 десантно - штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) 03 серпня 2018 роту виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направиш для зарахування на військовий облік до Московського РВК м. Харків (а.с.32).

Статус учасника бойових дій ОСОБА_1 встановлено у 2017 році, що підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 виданим 05 жовтня 2017 року (а.с.34).

Під час проходження військової служби позивач не використовував додаткову відпустку, як учасник бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

На день звільнення позивача з військової служби у запас військова частина НОМЕР_1 не нарахували та не виплатили позивачу грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення позивача з військової служби, що не заперечується сторонами у справі

Не погоджуючись з такою бездіяльністю та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 5 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року №3543-XII та «Про оборону України» від 06 грудня 1991 № 1932-ХІІ (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, від 22 жовтня 1993 року №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20 грудня 1991 року 1991 року №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України Про відпустки від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 7 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі Тимошенко проти України (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту законності, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 3 статті 291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

В силу вимог процесуального закону врахування судом правових висновків Верховного Суду, зокрема тих, що викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, є обов`язковим.

З огляду на вказане, суд дійшов до висновку, що ВЧ НОМЕР_1 протиправно не здійснено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2017 року по 2018 рік, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Суд критично ставиться до доводів відповідача щодо врахування дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, та відсутність у позивача відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.

Суд зазначає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Стосовно інших доводів представника відповідача, то суд критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що Військова частина НОМЕР_1 не довела відсутності у своїх діях бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, як наслідок, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропущенням позивачем строків звернення до суду із даним позовом, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак, за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Аналогічну правову позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) від 21.08.2019.

Таким чином, суд доходить висновку про безпідставність заявленого представником відповідача клопотання про залишення позову без розгляду.

Щодо відшкодування ОСОБА_1 витрат на надання професійної правничої допомоги, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивачем із адвокатським об`єднанням «АДВОКАТСЬКА КОМПАНІЯ «УЛЬЯНОВ БІЗНЕС ЛОЙЕРС» був укладений договір про надання правової допомоги б/н від 27.05.2020 р., згідно якого ЗАМОВНИК доручає, а ВИКОНАВЕЦЬ приймає на себе зобов`язання надати правову допомогу у зв`язку з порушенням трудового законодавства, соціального і правового захисту, ЗАМОВНИКА як ветерана війни та колишнього військовослужбовця з боку військових посадових осіб військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України.

В підтвердження виконання зазначеного договору до матеріалів справи надано акт виконаних робіт направлений на правовий захист ОСОБА_1 (а.с.39), у якому зазначено наступне: «Відповідно до умов договору про надання правової допомоги без номеру від « 28» травня 2020 р. укладеного між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований (а) за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серія НОМЕР_3 , виданий Московським РВ ХМУУМВС України в Харківській обл 28.08.2003р., ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , що діє від свого імені та АДВОКАТСЬКИМ ОБ`ЄДНАННЯМ «АДВОКАТСЬКА КОМПАНІЯ «УЛЬЯНОВ БІЗНЕС ЛОЙЕРС», ЄДРПОУ 39005975, в особі керуючого партнера Пушкарьова Ігора Олеговича, який діє відповідно Статуту, з іншої сторони з урахуванням заявленої проблеми (порушення трудового законодавства, соціального і правового захисту, ОСОБА_1 , як ветерана війни та колишнього військовослужбовця з боку військових посадових осіб військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі - ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА), а саме: протиправна бездіяльність військових посадових осіб ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 03.08.2018року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби) та відповідно до Рекомендацій щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару (затвердженого рішенням Ради адвокатів Харківської області від 21.03.2018року №17) запланували провести наступні види робіт, заходів та дії за вартістю згідно рекомендацій Ради Адвокатів Харківської області».

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутній договір про надання правової допомоги без номеру саме від « 28» травня 2020 р. укладений між ОСОБА_1 та АДВОКАТСЬКИМ ОБ`ЄДНАННЯМ «АДВОКАТСЬКА КОМПАНІЯ «УЛЬЯНОВ БІЗНЕС ЛОЙЕРС», оскільки в матеріалах справи міститься лише договір від 27 травня 2020 року.

Крім того у вказаному акті сторонами лише заплановано провести види робіт та дій, які у ньому зазначені, втім акт виконаних робіт слугує саме доказом виконання тієї чи іншої дії, що направлена на виконання умов договору про надання правової допомоги.

Аналогічного змісту в матеріалах справи міститься й реєстр дій та витрат на правовий захист ОСОБА_1 (а.с.38).

Позивачу надано рахунок на оплату №99 від 26 травня 2020 року на загальну суму 2500,00 грн. на підставі договору № б/н від 26.05.2020.

Втім суд зазначає, що в матеріалах справи відсутній договір про надання правової допомоги без номеру саме від « 26» травня 2020 р. укладений між ОСОБА_1 та АДВОКАТСЬКИМ ОБ`ЄДНАННЯМ «АДВОКАТСЬКА КОМПАНІЯ «УЛЬЯНОВ БІЗНЕС ЛОЙЕРС», оскільки в матеріалах справи міститься лише договір від 27 травня 2020 року.

Суд зазначає, що згідно з ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.1, 4 ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.2-5 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі по тексту - Закон № 5076) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно з п.п. 1, 2, 6 ч.1 та ч.2 ст. 19 Закону № 5076 до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

При цьому, за визначенням п.6 ст.1 Закону № 5076 інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ст.1 Закону № 5076).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі суд враховує, що відповідно до положень частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підтвердження виконання робіт та на підтвердження витрат з оплати правничої допомоги на підставі договору про надання правової допомоги №б/н від 27 травня 2020 року позивачем та представником позивача до матеріалів справи жодного документу не надано, що унеможливлює задоволення заяви щодо відшкодування позивачу судових витрат на надання професійної правничої допомоги.

Частиною 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених понесених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 03.08.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення .

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Повне рішення складено 15 липня 2020 року.

Суддя Бадюков Ю.В.