Постанова

від 14.07.2020 по справі 500/2507/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/2507/19 пров. № А/857/2923/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу Підволочиської районної державної адміністрації Тернопільської області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року, ухвалене суддею Чепенюк О.В. у м. Тернополі о 16:16, повний текст якого складений 23 січня 2020 року, у справі № 500/2507/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Підволочиської районної державної адміністрації Тернопільської області про стягнення грошової допомоги,-

ВСТАНОВИВ:

31 жовтня 2019 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача - Підволочиської районної державної адміністрації Тернопільської області, у якому просив стягнути невиплачену за 2019 рік грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати, а саме у сумі 12211,92 грн з врахуванням всіх податків та зборів.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року адміністративний позов задоволено частково.

Стягнуто з Підволочиської районної державної адміністрації Тернопільської області на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої грошової допомоги за 2019 рік, передбаченої статтею 57 Закону України "Про державну службу", у розмірі його середньої заробітної плати в сумі 10 862,60 грн з урахуванням всіх податків і зборів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В апеляційній скарзі, покликаючись на роз`яснення Мінсоцполітики, надані листами №1819/0/101-17/281 від 07.07.2017, №24160/101/17 від 19.09.2017, №23966/0/2-17/28 від 07.12.2017, вказує, що грошова допомога, передбачена ст. 57 Закону України Про державну службу , може бути надана працівнику лише за умови заявлення вимоги про її виплату одночасно із реалізацією права на щорічну основну відпустку або її частини.

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції за відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 5 Закону України Про державну службу від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), передбачено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно - технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних програм. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55 Конституції України). Кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь - якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Згідно зі статтею 57 Закону України Про державну службу державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

При цьому, за змістом статті 59 Закону України Про державну службу щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 на підставі його заяви від 03.07.2013 (а.с.27) та погодження Тернопільської обласної державної адміністрації від 16.07.2013 (а.с.30) розпорядженням голови Підволочиської РДА №148-к від 18.07.2013 був призначений з 18.07.2013 на посаду начальника відділу (центру) надання адміністративних послуг районної державної адміністрації в порядку переведення з посади головного спеціаліста відділу з питань економіки управління та розвитку інфраструктури районної державної адміністрації, з посадовим окладом згідно штатного розпису. ОСОБА_1 присвоєно 12 ранг державного службовця в межах відповідної VI категорії посад (а.с. 29). Присягу державного службовця Трипалюк В.Я. прийняв 13.03.2006 (а.с. 26).

14.01.2019 ОСОБА_1 подав до Підволочиської РДА заяву про надання щорічної основної відпустки та виплату грошової допомоги (а.с. 12). На вказаній заяві начальником відділу фінансово-господарського забезпечення апарату райдержадміністрації було здійснено запис: "кошти на виплату грошових допомог у кошторисі РДА на І квартал 2019 року відсутні".

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що за заявою від 14.01.2019 щорічна відпустка ОСОБА_1 не надавалась та грошова допомога не виплачувалась.

На звернення ОСОБА_1 щодо отримання грошової допомоги Підволочиською РДА листом від 30.01.2019 роз`яснено, що районна державна адміністрація, дотримуючись чинних нормативно-правових актів, здійснить виплату грошової допомоги при іншій частині основної відпустки у 2019 році (а.с. 11).

16.04.2019 позивач подав до відповідача заяву про надання йому частини основної відпустки за відпрацьований період роботи з 10.10.2018 по 10.10.2019 тривалістю 21 календарний день з 03.05.2019 (а.с. 31).

На підставі вказаної заяви керівником апарату Підволочиської районної державної адміністрації Тернопільської області видано наказ від 19.04.2019 №44-від, яким ОСОБА_1 надано частину основної щорічної відпустки за період роботи з 10.10.2018 по 10.10.2019 тривалістю 21 календарний день з 03.05.2019 по 24.05.2019 (а.с. 32).

Одночасно з наданням відпустки у період з 03.05.2019 по 24.05.2019 виплата грошової допомоги, яка передбачена частиною першою статті 57 Закону України "Про державну службу", позивачу не здійснена.

Згідно доводів позивача, 10.06.2019 засобами поштового зв`язку ним подано до Підволочиської РДА заяву про надання відпустки разом з виплатою грошової допомоги, що підтверджується копією опису вкладення до рекомендованого листа (а.с. 14).

Після отримання згаданої заяви відділом правового та кадрового забезпечення, оборонної та мобілізаційної роботи апарату Підволочиської РДА проведено її реєстрацію у журналі реєстрації заяв з кадрових питань 13.06.2019 за №52.

14.06.2019 дану заяву від 13.06.2019 було видано ОСОБА_1 на руки для проходження погодження. Наведені обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами: копією відповіді Підволочиської РДА від 23.10.2019 на запит позивача (а.с.17), листом Підволочиської РДА від 06.12.2019 (а.с. 45), витягом з журналу реєстрації заяв з кадрових питань, у якому на підтвердження отримання позивачем заяви від 13.06.2019 на руки для погодження міститься його особистий підпис (а.с. 50-52).

Інші відомості щодо переміщення та реалізації заяви позивача від 13.06.2019 у Підволочиській РДА відсутні.

Тобто, дана заява не була реалізована, наказ Підволочинсьвою РДА на відпустку ОСОБА_1 не видавався, грошова допомога не нараховувалася та не виплачувалася.

В подальшому ОСОБА_1 відповідно до наказу керівника апарату Підволочиської РДА № 73-к від 19.06.2019 (а.с. 36), винесеного на підставі заяви позивача від 28.05.2019 (а.с. 33) та погодження Тернопільської обласної державної адміністрації від 12.06.2019 (а.с.35), з 20.06.2019 був звільнений з посади начальника відділу (центру) надання адміністративних послуг Підволочиської РДА, згідно поданої заяви, на підставі пункту 6 частини першої статті 83 Закону України "Про державну службу". Проведено розрахунок з позивачем, у тому числі виплачено грошову компенсацію за невикористані відпустки.

Позивач, вважаючи дії відповідача щодо невиплати грошової допомоги за 2019 рік, яка надається державним службовцям з щорічною оплачуваною відпусткою відповідно до статті 57 Закону України "Про державну службу", протиправними, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Так, згідно доводів, наведених в обгрунтування вимог апеляційної скарги, відповідачем не заперечується право позивача на виплату грошової допомоги, передбачене статтею 57 Закону України Про державну службу . Однак вказує, що виплата такої грошової допомоги здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних із реалізацією цього права, а саме звернення працівника із відповідною заявою та самостійним зазначенням до якої частини відпустки він бажає отримати грошову допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати. При зверненні із заявою про надання частини щорічної основної відпустки від 16.04.2019 ОСОБА_1 не просив про надання йому грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати, яка надається разом із щорічною основною відпусткою, що, на думку відповідача, вказує про відсутність у нього правових підстав для виплати такої грошової допомоги позивачу.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішень, дій чи бездіяльності відповідача щодо відповідності визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).

Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлює Закон України "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96-ВР.

Згідно з положеннями частин 10, 11 статті 10 Закону №504/96-ВР черговість надання відпусток визначаються графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Статтею 12 Закону України "Про відпустки" передбачено, що щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

З аналізу вказаних норм законодавства слідує, що державним службовцям гарантовано виплату грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати одночасно з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, така відпустка може бути поділена на частини.

Однак наявними в матеріалах справи доказами підтверджується та не заперечується скаржником, що заява ОСОБА_1 про надання відпустки від 14.01.2019, у якій позивачем заявлено вимогу про виплату грошової допомоги, не реалізована, а при наданні позивачу відпустки з 03.05.2019 по 24.05.2019 тривалістю 21 календарних днів грошова допомога позивачу не нараховувалась і виплачена не була.

Відповідно до ст.57 Закону № 889-VIII державним службовцям гарантовано виплату грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати одночасно з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки. Таке право декларовано державою та держава через створювані нею органи несе обов`язок щодо своєчасної та повної виплати саме в розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.

При цьому закон не висуває будь-яких додаткових умов отримання грошової допомоги, як-то звернення з відповідною заявою, або оформлення такого волевиявлення в іншій формі та не передбачає будь-якої свободи розсуду уповноваженої особи у питанні виплати грошової допомоги у випадку задоволення заяви державного службовця про надання щорічної основної оплачуваної відпустки. Інше тлумачення норм Закону № 889-VIII, на якому наполягає Підволочиська районна державна адміністрація Тернопільської області, щодо необхідності зазначення про виплату грошової допомоги одночасно із заявою про надання відпустки колегія суддів вважає такими, що суперечить приписам чинного законодавства, а саме статті 57 Закону № 889-VIII.

Аналогічна правова позиція щодо застосування наведеної норми висловлена Верховним Судом у постанові від 07 березня 2018 року (справа №810/2728/16) та в подальшому підтримана у постанові від 20 лютого 2020 року (справа №826/19002/16), а відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Також відповідно до пп. 3 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів надано право керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).

Вказівка на наведену Постанову міститься також у роз`яснені, викладеному в листі Міністерства праці та соціальної політики від 19.07.2010 № 671/13-84-10, згідно з яким: Частиною першою статті 35 Закону України Про державну службу передбачено надання державним службовцям щорічної відпустки тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу.

При цьому під час формування фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік для кожного працівника передбачається одна допомога для оздоровлення.

Що стосується виплати допомоги на оздоровлення при наданні частини відпустки, то відповідно до статті 12 Закону України Про відпустки щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

У випадку поділу щорічної відпустки на частини зазначена допомога виплачується працівникові один раз на рік при наданні будь-якої з частин щорічної відпустки. .

Тобто, на Підволочиську районну державну адміністрацію Тернопільської області як роботодавця покладені певні зобов`язання щодо сплати винагороди працівнику відповідно до вимог чинного законодавства.

З огляду на викладене, доводи скаржника щодо можливості працівника скористатися правом на отримання грошової допомоги лише в разі обумовлення такої з роботодавцем є неприйнятними.

Водночас, колегія суддів вважає безпідставними покликання скаржника в обгрунтування правомірності своїх дій на листи Міністерства соціальної політики України, оскільки листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117 Конституції України, а відтак не є джерелом права відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.17-1 Ковенції встановлено, що кожен має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, державам-учасницям Конвенції заборонено скасовувати встановлені нею права.

Суд апеляційної інстанції керується принципом верховенства права, визначеним пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахування практики Європейського суду з прав людини, зазначеної у справах Кечко проти України , Ромашов проти України . Так, суд зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.

Водночас в розумінні ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом заявлено вимоги про стягнення з Підволочиської районної державної адміністрації Тернопільської області невиплаченої за 2019 рік грошової допомоги у сумі 12211,92 грн з врахуванням всіх податків та зборів. Позивач вважає, що в межах спірних правовідносин при обрахунку середньої заробітної плати слід виходити з виплат за два календарні місяці роботи (листопад-грудень 2018 року), що передували зверненню із заявою про виплату грошової допомоги.

Так, судом першої інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів розраховано розмір належної до стягнення з відповідача на користь позивача грошової допомоги, що становить 10862,60 грн.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Згідно з пунктом 2 Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до пункту 3 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Одноразова винагорода за підсумками роботи за рік і за вислугу років включається до середнього заробітку шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду 1/12 винагороди, нарахованої в поточному році за попередній календарний рік. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Колегією суддів враховано, що заява про надання відпустки, у якій позивачем заявлено вимогу про виплату грошової допомоги, не була реалізована. Щорічна основна відпустка була надана ОСОБА_1 на підставі його заяви від 16.04.2019 згідно з наказом керівника апарату Підволочиської РДА від 19.04.2019 №44-від (а.с. 32).

Оскільки саме з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки закон пов`язує виплату працівнику грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати, колегія суддів вважає, що при розрахунку його розміру за основу обрахунку слід застосовувати розмір отриманої середньої заробітної плати за лютий та березень 2019 року, тобто за два місяці, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, та погоджується із проведеним судом першої інстанції обрахунком суми грошової допомоги, належної до стягнення з відповідача на користь позивача.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Підволочиської районної державної адміністрації Тернопільської області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року у справі № 500/2507/19 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний