Постанова

від 02.07.2020 по справі 914/288/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2020 р. Справа №914/288/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Орищин Г.В.

суддів Желік М.Б.

Скрипчук О.С.

секретар судового засідання Федорів Н.В.

розглянув апеляційну скаргу Львівської міської ради від 12.03.2020

на рішення Господарського суду Львівської області від 19.02.2020 (повний текст рішення складено 02.03.2020, суддя Гоменюк З.П.)

у справі № 914/288/19

за позовом Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Груп ЛВ", м.Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування записів про реєстрацію права власності

представники сторін:

- від позивача - не з`явився,

- від відповідача - не з`явився,

- від третьої особи - Чижович Ірина Зіновіївна .

14 лютого 2019 року Львівська міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) "Захід Груп ЛВ" про витребування з чужого незаконного володіння відповідача об`єктів нерухомого майна - двох нежитлових приміщень загальною площею 597,9 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1083796946101) та загальною площею 1294,6 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1083803446101), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, та передачу їх позивачу, а також про скасування записів №26398550 та №26402245 про державну реєстрацію права приватної власності на ці об`єкти нерухомого майна за відповідачем (із врахуванням заяви про зміну предмету позову, а.с. 198, т.2).

Вказаний позов обґрунтований тим, що територіальна громада м.Львова в особі Львівської міської ради є дійсним власником спірних об`єктів нерухомого майна, право власності на які виникло на підставі ухвали Львівської міської ради №1404 від 27.01.2011. Право власності позивача на вказані приміщення підтверджується також рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 04.05.2018 у справі №464/232/17, яким задоволено позов про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 даних приміщень. У вказаному судовому рішенні, зокрема, встановлено, що 13.11.2016 приватний нотаріус на підставі неіснуючих розпоряджень Галицької районної адміністрації №117 від 28.04.2000 та №91 від 20.01.2000 і неіснуючих реєстраційних посвідчень Львівського міжміського бюро технічної інвентаризації №379 від 07.06.2000 та №9320 від 02.02.2000 вніс до Державного реєстру прав на нерухоме майно відомості про право приватної власності Приватного підприємства Фірма Грот на дані приміщення. В подальшому право власності на нежитлові приміщення на підставі відповідних договорів купівлі-продажу реєструвалось за ПП К.Р.О.К.-7 , ТзОВ Масафі , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Незважаючи на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 04.05.2018 у справі №464/232/17, а також існування двох арештів, накладених судом та органом виконавчої служби, згадані фізичні особи внесли спірні приміщення в статутний капітал відповідача ТзОВ Захід Груп ЛВ , а 25.05.2018 та 29.05.2018 право власності товариства на них було зареєстровано в Державному реєстрі державним реєстратором, стосовно якого затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні за цим фактом. З огляду на вказані обставини позивач зазначив, що спірне майно вибуло із його володіння поза його волею як дійсного власника цього майна, що є підставою для застосування до спірних правовідносин ст. 387, 388 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.03.2019 вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та залучено до участі у справі Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач подав заяву про застосування позовної давності (а.с. 115-118, т.1), яку обґрунтував тим, що ще у 2008 році позивач знав про відчуження спірного майна, що випливає з листа Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради від 22.09.2008 за №5620/2302.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.02.2019 у позові було відмовлено.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що в нього відсутні достатні підстави вважати, що зареєстровані за відповідачем приміщення загальною площею 597,9 кв.м. та загальною площею 1294,6 кв.м. можуть входити до якоїсь з зареєстрованих за позивачем будівель, як встановлено у справі №464/232/17. Такий висновок суд зробив, виходячи з наступного:

- об`єкти, право власності на які позивач набув на підставі відомих суду документів та яке зареєстровано за позивачем в Реєстрі прав власності на нерухоме майно і Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не є тотожними за своїми індивідуальними (ідентифікуючими) ознаками, як-то площа, індекси приміщень, літерування тощо, об`єктам, право власності на які набув відповідач;

- з матеріалів даної справи вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 існує принаймні дві належних позивачеві та зареєстрованих за ним будівлі: будівля без зазначення індексу та площі, зарахована до власності територіальної громади м.Львова ухвалою №1401 від 27.12.2001 та будівля під літерою Б-1 загальною площею 604,5 кв.м., право власності на яку було вирішено оформити рішенням №1006 від 25.11.2011. Також за згаданою адресою існують і інші зареєстровані за позивачем як окремі об`єкти нерухомого майна нежитлові приміщення з різними індексами та площею, що свідчить про те, що за адресою АДРЕСА_2 можуть знаходитися об`єкти нерухомого майна, що не обов`язково є частинами однієї і тієї ж споруди;

- наявність ухвали Львівської міської ради про оформлення за нею права власності на будівлю за адресою: АДРЕСА_2 без зазначення в цій ухвалі загальної площі будівлі та подальше внесення до Реєстру таких неповних та недостатніх для проведення реєстрації відомостей про об`єкт нерухомого майна не може слугувати доказом того, що таким чином Львівською міською радою було набуто право власності на всі без виключення об`єкти, які знаходяться чи можуть знаходитись за даною адресою.

Водночас, суд першої інстанції відхилив покликання позивача на преюдиційність обставин, встановлених у рішенні Сихівського районного суду м.Львова від 04.05.2018 у справі №464/232/17 з огляду на те, що ТзОВ Захід Груп ЛВ не було учасником даної справи.

Також, в силу того, що в справі відсутні докази права власності позивача на спірні приміщення, суд зазначив про те, що обставини набуття відповідачем права власності на належне йому майно, не підлягають дослідженню.

Зважаючи на наведене в сукупності, суд визнав недоведеним порушення прав позивача у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим зазначив про неможливість задоволення позовної вимоги, заявленої відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України.

Позовну вимогу про скасування записів про державну реєстрацію права приватної власності суд відхилив з огляду на її похідний характер від першої позовної вимоги, а також з огляду на те, що вона не містить належного способу захисту прав позивача.

Стосовно заяви відповідача про застосування позовної давності, місцевий господарський суд зазначив, що оскільки матеріалами справи не підтверджено порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача у зв`язку з відсутністю доказів права власності позивача на спірне майно, перебіг позовної давності не розпочався, а, відтак, і не міг бути пропущений Львівською міською радою при пред`явленні позовних вимог про витребування майна та скасування записів про державну реєстрацію.

Не погодившись з даним рішенням Львівська міська рада подала до Західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просила оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити, посилаючись на те, що воно ухвалене без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального та неправильним застосуванням норм процесуального права.

У своїй апеляційній скарзі скаржник послався на наступне:

1) в матеріалах справи знаходяться належні, допустимі та достовірні докази на підтвердження права власності Львівської міської ради на спірні приміщення, а саме:

- ухвала Львівської міської ради №1404 від 27.12.2001 Про впорядкування окремих питань власності на об`єкти нерухомого майна , згідно з якою зараховано до власності територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради будівлі на АДРЕСА_2;

- рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №1006 від 25.11.2011 Про оформлення права комунальної власності на будівлю на АДРЕСА_2 , згідно з яким територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради оформлено право комунальної власності на будівлю під літерою Б-1 загальною площею 604,5 кв.м на АДРЕСА_2;

- відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, відповідно до яких за територіальною громадою м. Львова зареєстровано право комунальної власності на: будинок на АДРЕСА_2, підстава виникнення права власності - ухвала Львівської міської ради від 27.12.2001 №1404 (дата реєстрації 27.08.2004); будівлю літ. Б-1 загальною площею 604,5 кв. м на АДРЕСА_2 (дата реєстрації 13.01.2012);

- технічні паспорти на будівлю літ. Б-1 (гаражні бокси) на АДРЕСА_2 загальною площею 604,5 кв. м та на адмінбудинок літ. А-2 на АДРЕСА_2 загальною площею 1295,5 кв. м.;

- відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до яких за територіальною громадою м. Львова було зареєстровано право комунальної власності на окремі приміщення площею 19,7, 10,3 та 296,4 кв. м в будинку А-2 , що в жодному випадку не свідчить про відсутність права комунальної власності на інші приміщення в цьому будинку;

2) незважаючи на положення ч. 3 ст. 13 ГПК України, відповідач не довів, а суд першої інстанції не встановив на підставі належних та достовірних доказів (точніше жодних доказів), що спірні нежитлові приміщення знаходяться в інших будівлях, а не тих, що належать на праві комунальної власності Львівській міській раді. В той же час, з інформації щодо індексів та площ приміщень, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, випливає, що за відповідачем зареєстровано право власності на нежитлові приміщення у двоповерховій споруді та на нежитлові приміщення у іншій споруді, які розташовані за тією ж адресою, що і об`єкти, належні позивачу та складають частину внутрішнього об`єму будівель, що належать позивачу;

3) суд першої інстанції порушив норми ст. 75 ГПК України щодо преюдиційності встановлених фактів, оскільки всупереч ч. 5 вказаної статті відповідач не подав жодного доказу на спростування обставин, встановлених рішенням Сихівського районного суду м. Львова у справі №464/232/17;

4) суд порушив норми матеріального права, зокрема, послався в оскаржуваному рішенні на п. 3.2.1 Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 28.01.2003, викладений в редакції наказу від 29.10.2012, в той час як реєстрація права комунальної власності на будинок на АДРЕСА_2 була проведена 27.08.2004, що свідчить про те, що судом було застосовано правовий акт, який не поширюється на правовідносини між сторонами;

5) судом першої інстанції не було надано оцінки тій обставині, що реєстрація права власності на спірні приміщення за ТзОВ Захід Груп ЛВ відбулася за наявності двох арештів на спірне майно;

6) відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарному засіданні сесії вирішується питання відчуження комунального майна. Проте Львівська міська рада на своєму пленарному засіданні не приймала рішення про відчуження спірних нежитлових приміщень на АДРЕСА_2. Отже, такі приміщення вибули з комунальної власності поза волею власника, що дає підстави для витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі ст. 387 ЦК України.

Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Стосовно доводів скаржника зазначив наступне:

1) спірним об`єктам нерухомості, що належать відповідачу, присвоєно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно унікальні реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна, що відрізняються юридично та технічно від тих, на які посилається позивач (апелянт), що в цілому вказує на абсолютну відмінність об`єктів нерухомого майна, належних позивачу, від тих, які заявлені у позові;

2) первинною основою для набуття права власності позивачем на спірні приміщення станом на 1987 рік є рішення Галицької (Ленінської) районної ради народних депутатів №192 від 14.04.1987, яке свідчить про те, що спірні приміщення перебували у державній власності. Однак, позивач не долучив до справи жодного рішення та документів, які свідчили б про передачу спірного приміщення з державної у комунальну власність, та відповідного рішення виконкому, прийнятого після 1990 року про прийняття такого приміщення у комунальну власність. Таким чином, відповідач вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що станом на час розгляду даної справи факт порушення прав чи інтересів позивача в результаті державної реєстрації на спірне майно не є доведеним;

3) відповідач повторно наголосив, що позивач пропустив строк на пред`явлення позову у даній справі, що є окремою підставою для відмови в позові, оскільки ще з 22.09.2008 позивач знав про передачу спірного майна ПП Фірма Грот .

Третя особа подала до суду письмові пояснення по суті апеляційної скарги, у яких підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги та, додатково, звернула увагу на наступне:

1) при ухваленні оскаржуваного рішення суд не дослідив та не надав оцінки тій обставині, що реєстрація права власності на спірні приміщення за відповідачем відбулася за наявності подвійного арешту на спірне майно. Відтак, висновок суду про те, що позовна вимога про скасування записів про державну реєстрацію спірного майна за відповідачем є похідною від витребування майна та не підлягає задоволенню у зв`язку із відмовою у витребуванні майна є необґрунтованим. Більше того, така позиція суду порушує конституційний принцип обов`язковості судових рішень, адже відповідні обтяження були накладені згідно з ухвалами суду в рамках забезпечення позову та кримінального провадження та є обов`язкові до виконання, проте, незважаючи на це, були проігноровані реєстратором;

2) висновок суду першої інстанції про відсутність доказів права власності позивача на спірні приміщення є необґрунтованим. Попри наявність у справі доказів, які підтверджують право власності позивача на спірні приміщення, суд в основу рішення поклав припущення, що за адресою присутні і інші приміщення та будівлі, адже в справі відсутні докази того, що такими приміщеннями і будівлями вичерпується майно, яке існує за адресою АДРЕСА_2. Таке обґрунтування є порушенням процесуального законодавства України, а саме ст.79 ГПК України, згідно з якою наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Відповідач, в свою чергу, не надав жодних доказів, які б могли свідчити, що спірні нежитлові приміщення знаходяться в інших будівлях, а не тих, що належать на праві комунальної власності Львівській міській раді;

3) необґрунтованою є також позиція суду в частині неврахування при прийнятті рішення преюдиційних фактів, встановлених рішенням суду у справі №464/232/17, оскільки відповідач, в порушення ст. 75 ГПК України, не навів жодних аргументів та не надав доказів на спростування обставин, встановлених рішенням Сихівського районного суду м. Львова у справі №464/232/17.

12.05.2020 до суду від скаржника надійшла письмова відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якій скаржником викладено схожі доводи, що й в самій апеляційній скарзі та, крім того, додатково зазначено наступне:

1) не заслуговує на увагу твердження відповідача, що оскільки реєстраційні номери об`єктів нерухомості, які зареєстровані на праві власності за Львівською міською радою та відповідачем є різними, то це різні об`єкти нерухомості. Таке хибне твердження спростовується тим, що реєстрація права власності на спірний об`єкт за територіальною громадою відбулася в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, а в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності не реєструвалося, законодавча норма про перенесення реєстраційного номера об`єкта з реєстру прав власності на нерухоме майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відсутня, оскільки це різні реєстри, які функціонували в різний час, а Реєстр прав власності на нерухоме майно закритий із початком функціонування Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відтак, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вперше зареєстровано право власності на два нежитлових приміщення на АДРЕСА_2 за ПП Фірма Грот , а в подальшому за ПП К.Р.О.К.-7 , потім за ТзОВ Масафі , а після цього за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і тепер за ТзОВ Захід Груп ЛВ під єдиними реєстраційними номерами об`єктів 10838003446101 та 108796946101;

2) щодо тверджень відповідача про пропуск позовної давності, то такі є безпідставні, оскільки законодавець пов`язує початок перебігу позовної давності із моментом, коли особа могла і повинна була довідатися про порушення свого права. Первинна реєстрація права власності на спірні приміщення відбулася 13.11.2016, тобто лише з цього моменту Львівська міська рада мала змогу дізнатися про порушення свого права.

Щодо покликання відповідача на копію, нібито, листа Управління комунальної власності до ОКП ЛОР БТІ та ЕО , то такий документ не може вважатися достовірним та допустимим доказом, оскільки відповідно до ч.2 ст. 91 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі чи належним чином засвідченій копії. В той же час, копія вказаного листа не містить усіх реквізитів, що необхідні для засвідчення копії відповідно до п. 5.27 ДСТУ4163-2003 Вимоги до оформлення документів .

01.07.2020 до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням адвоката в інтересах ТзОВ Захід Груп ЛВ у відпустці, а також враховуючи період карантинних заходів на території України.

До вказаного клопотання відповідач долучив копію наказу ТДВ Львівська автобаза №1 №88-к від 09.06.2020 про надання відпустки начальнику юридичного відділу Хром`як Уляні Вікторівні.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів вирішила відмовити в його задоволенні, оскільки ТДВ Львівська автобаза №1 не є учасником даного судового процесу, а п. Хром`як Уляна Вікторівна надає правову допомогу відповідачу у даній справі не як працівник ТДВ Львівська автобаза №1 , а як адвокат, що діє на підставі договору №12/01 від 12.06.2019 та ордеру серії ЛВ №139984 від 12.06.2019.

Стосовно покликання відповідача на карантинні обмеження, запроваджені Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, то колегія суддів відхиляє такі, оскільки:

- постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 за № 343 було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 щодо послаблення карантинних обмежень, зокрема, п. 8 постанови № 211 доповнено абзацом, який дозволяє діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів. Наступних обмежень для діяльності адвокатів у постанові Кабінету Міністрів України № 392 від 20.05.2020 не встановлено;

- адвокат відповідача п. Хром`як Уляна Вікторівна брала участь у судовому засіданні у даній справі, яке відбувалося 18.06.2020, тобто, під час дії карантину, що свідчить про те, що карантинні обмеження, запроваджені на підставі відповідної постанови, не впливають на можливість відповідача використовувати процесуальні механізми захисту своїх прав, що передбачені ГПК України. Водночас, у своєму клопотанні про відкладення відповідач не наводить безпосередніх доводів, пов`язаних із станом здоров`я представника, а лише покликається на факт її перебування у відпустці.

З огляду на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги у даній справі по суті, колегія суддів вважає, що її розгляд можливо завершити без представників позивача та відповідача з огляду на наступне:

1) жодною з ухвал суду у даній справі явка сторін не визнавалась обов`язковою;

2) представниками сторін в попередньому судовому засіданні, яке відбулося 18.06.2020, було надано усні пояснення по суті спору;

3) матеріали, які були подані до суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції, суд вважає достатніми для розгляду апеляційної скарги; сторонами не подано суду нових доказів чи доводів, які би потребували розгляду їх безпосередньо в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що наявні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне:

1) Щодо права приватної власності відповідача на об`єкти нерухомого майна у АДРЕСА_2.

З інформаційних довідок №202524361 від 02.03.2020 та №202520700 від 02.03.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а.с. 42-107, т.2) вбачається, що за ТзОВ Захід Груп ЛВ зареєстровано право приватної власності на два об`єкти нерухомого майна, що знаходяться у АДРЕСА_2, а саме:

- на об`єкт нерухомого майна під реєстраційним номером 1083803446101 (надалі - об`єкт №1) - нежитлові приміщення загальною площею 1294,6 кв.м., що складаються з нежитлових приміщень 1-ого поверху (індекси 1-4, з 1-1 по 1-15 та з 3-1 по 3-13; площа 655,9 кв.м.) та нежитлових приміщень 2-ого поверху (індекси 1, 2, з 2-1 по 2-16 та з 3-14 по 3-28; площа 638,7 кв.м.);

- на об`єкт нерухомого майна під реєстраційним номером 1083796946101 (надалі - об`єкт №2) - нежитлові приміщення загальною площею 597,9 кв.м. під індексом 1-5, літ.Б.

Інформація щодо вказаного права власності ТзОВ Захід Груп ЛВ міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; записам про право власності присвоєно наступні номери та вказано наступні дати здійснення державної реєстрації - № 26402245 від 29.05.2018 (об`єкт №1) та № 26398550 від 25.05.2018 (об`єкт №2).

Підставами набуття права власності на вказані об`єкти зазначено: акт приймання-передачі нерухомого майна від 21.05.2018; договори купівлі-продажу №1522 і №1517 від 15.03.2017, посвідчені приватним нотаріусом ЛМНО Новосад Ольгою Петрівною; протокол загальних зборів учасників ТзОВ Захід Груп ЛВ №3/21/05/18 від 21.05.2018; нова редакція статуту ТзОВ Захід Груп ЛВ . Об`єкти нерухомості були набуті відповідачем від фізичних осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яким вони належали на праві спільної часткової власності.

У деталізованій інформації Реєстру щодо підстав припинення права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на вказані об`єкти нерухомого майна, окрім документів, перелічених у попередньому абзаці, додатково також зазначено технічний паспорт від 18.04.2005, виданий ОКП ЛОР Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки .

З пояснень відповідача вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передали вказане майно до статутного капіталу ТзОВ Захід Груп ЛВ , учасниками якого вони є.

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається наступна послідовність зміни власників вказаного майна:

13.11.2016 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н.І. було внесено записи №17422008 та №17421857 про право власності Приватного підприємства Фірма Грот на об`єкти №1 та №2 відповідно. Підставами виникнення права власності зазначено розпорядження Галицької районної адміністрації №91 від 20.01.2000 та розпорядження Галицької районної адміністрації №117 від 28.04.2000 відповідно, а також реєстраційні посвідчення Львівського міжміського бюро технічної інвентаризації №320 від 02.02.2000 та №379 від 07.06.2000 відповідно.

19.11.2016 цей же нотаріус внесла до реєстру записи №17519127 та №17519050 про реєстрацію права власності на вказані об`єкти нерухомого майна за Приватним підприємством К.Р.О.К-7 . Підставами виникнення права власності нового підприємства вказано договори купівлі-продажу №894 та №890 від 17.11.2016.

28.11.2016 цей же нотаріус внесла до реєстру записи №17685797 та №17684221 про реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна за Товариством з обмеженою відповідальністю Масафі . Підставами виникнення права власності вказано договори купівлі-продажу №928 та №929 від 25.11.2016.

15.03.2017 приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П. відповідно до записів №19458164, №19458165, №19458078, № 19458079 зареєструвала право спільної часткової власності на дані об`єкти за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу №1522 і №1517 від 15.03.2017.

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що станом на момент здійснення державної реєстрації за ТзОВ Захід Груп ЛВ права власності на об`єкт №1 (29.05.2018) та об`єкт №2 (25.05.2018), на вказане нерухоме майно у 2017 році було накладено наступні обтяження: арешт нерухомого майна, накладений на підставі ухвали Галицького районного суду м.Львова від 13.04.2017 у справі №461/7775/16-к (обтяжувач - Головне управління Національної поліції у Львівській області); арешт нерухомого майна, накладений на підставі постанови Сихівського ВДВС м.Львова від 07.04.2017 №53720134 (обтяжувач - Сихівський ВДВС м.Львова).

В Реєстрі відсутні відомості про зняття вказаних арештів; більше того, міститься інформація про те, що 25.02.2019 було зареєстровано чергове обтяження у вигляді арешту нерухомого майна на підставі ухвали Франківського районного суду м. Львова від 12.02.2019 у справі №465/6383/18.

У відзиві на позовну заяву відповідач у справі, обґрунтовуючи свою позицію у справі, покликається виключно на інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, надану ним у формі витягів. Будь-яких інших документів, що стосуються об`єктів №1 та №2, зокрема, технічних паспортів, реєстраційних посвідчень, договорів купівлі-продажу, розпоряджень Галицької районної адміністрації, відповідач не надав ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.

Узагальнюючи наведене, з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно випливає, що об`єкти №1 та №2 до 13.11.2016 перебували у власності територіальної громади міста Львова та на підставі розпоряджень Галицької районної адміністрації №91 від 20.01.2000 та №117 від 28.04.2000 вибули у приватну власність.

Позивач долучив до матеріалів справи: розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради за номерами №117 та №91, проте вони мають інші дати - 11.02.2000 та 17.02.2000; розпорядження Галицької районної адміністрації, які приймалися 20.01.2000, проте із номерами №№ 31-39. Також позивач послався на те, що 28.04.2000 жодних розпоряджень Галицькою районною адміністрацією не приймалося (а.с. 205-219, т.1). Жодне із долучених позивачем розпоряджень Галицької районної адміністрації Львівської міської ради не стосується приміщень, що розташовані у м. Львові на АДРЕСА_2

Вказане спростовує факт існування розпоряджень Галицької районної адміністрації №91 від 20.01.2000 та №117 від 28.04.2000.

Також вказані обставини були предметом дослідження у цивільній справі №464/232/17, яка розглядалася Сихівським районним судом м. Львова, однак оцінку судового рішення у цій справі судова колегія надасть нижче, після дослідження обставин, пов`язаних із правом власності позивача на об`єкти нерухомого майна у АДРЕСА_2

2) Щодо права приватної власності позивача на об`єкти нерухомого майна у АДРЕСА_2.

З інформаційних довідок №202524361 від 02.03.2020 та №202520700 від 02.03.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а.с. 42-107, т.2) вбачається, що за територіальною громадою м.Львова в особі Львівської міської ради зареєстровано право приватної власності на об`єкт нерухомого майна - будинок, що знаходиться у м.Львові на АДРЕСА_2 із реєстраційним номером майна 7196059.

Інформація щодо вказаного права власності міститься у Реєстрі прав власності на нерухоме майно; запису про право власності присвоєно номер 7955 в книзі 9, датою здійснення державної реєстрації зазначено 27.08.2004.

Підставою виникнення права власності вказано ухвалу Львівської міської ради №1404 від 27.12.2001.

В матеріалах справи наявна копія ухвали сесії Львівської міської ради №1404 від 27.12.2001 Про впорядкування окремих питань власності на об`єкти нерухомого майна , відповідно до якої міською радою було ухвалено зарахувати до власності територіальної громади м.Львова низку об`єктів нерухомого майна, зокрема, будівлі на АДРЕСА_2 (пункт 1.9 ухвали), а також зобов`язано Управління ресурсів забезпечити реєстрацію відповідних об`єктів на праві власності територіальної громади м. Львова (пункт 3.1 ухвали).

У матеріалах справи, також, наявні копії технічних паспортів, складених Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки на наступні об`єкти нерухомого майна (а.с. 220-222, 223-230, т.1):

- на адмінбудинок літ. А-2 за адресою: АДРЕСА_2 (інвентарний номер 681, техпаспорт складений 15.08.2011), з якого вбачається таке: вказана будівля перебуває у власності місцевої ради та користуванні ЛКП Дністер ; загальна площа будівлі становить 1295,5 кв.м.; будівля має два поверхи; на першому поверсі розташовані приміщення з індексами I, II, III, IV, з 1-1 по 1-15 та з 3-1 по 3-13; на другому поверсі розташовані приміщення з індексами I, II, з 2-1 по 2-16 та з 3-14 по 3-28 загальною площею 653,2 кв.м.;

- на будівлю літ. Б-1 (гаражні бокси) за адресою: АДРЕСА_2 (інвентарний номер 681, техпаспорт складений 16.05.2011), з якого вбачається таке: вказана будівля перебуває у користуванні ЛКП Шляхово-ремонтне підприємство Личаківського району ; загальна площа будівлі становить 604,5 кв.м.; будівля складається з п`яти приміщень, яким присвоєно індекси з 1 по 5.

Також з вищезазначених інформаційних довідок №202524361 від 02.03.2020 та 202520700 від 02.03.2020 вбачається, що у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за територіальною громадою м.Львова в особі Львівської міської ради зареєстровано право приватної власності на наступні об`єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2

- нежитлові приміщення 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 15 загальною площею 296,4 кв.м. з реєстраційним номером 32902024 (дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 15.02.2011; підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності №С-04099 від 03.12.2010, видане виконавчим комітетом Львівської міської ради згідно з рішенням №1702 від 03.12.2010);

- будівлю літ. Б-1 загальною площею 604,5 кв.м. з реєстраційним номером 35791645 (дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 13.01.2012; підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності №С-04420 від 25.11.2011, видане виконавчим комітетом Львівської міської ради згідно з рішенням №1006 від 25.11.2011);

- нежитлове приміщення 2-го поверху під інд. 3-24 загальною площею 10,3 кв.м. з реєстраційним номером 38093278 (дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 06.11.2012; підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності №С-05197 від 06.09.2012, видане виконавчим комітетом Львівської міської ради згідно з рішенням №621 від 06.09.2012). 01.08.2014 інформація про цей об`єкт нерухомості і право власності на нього була перенесена в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, а майну присвоєно реєстраційний номер 421157346101.

Окрім того, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься інформація про ще один об`єкт нерухомого майна територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 - нежитлове приміщення другого поверху під індексом 3-14 загальною площею 19,7 кв.м. з реєстраційним номером 406315946101 (дата державної реєстрації - 24.06.2014; підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності №24199229 від 14.07.2014, видане Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції).

В матеріалах справи наявна копія рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №1006 від 25.11.2011 (а.с. 46, т.1), відповідно до якого було прийнято рішення про оформлення територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради права комунальної власності на будівлю під літерою "Б-1" загальною площею 604,5 кв.м на АДРЕСА_2 згідно з технічним паспортом, про видачу свідоцтва про право власності на будівлю та про вчинення дій щодо реєстрації свідоцтва про право власності в Обласному комунальному підприємстві Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки".

Ознайомившись із змістом рішень виконавчого комітету Львівської міської ради №1702 від 03.12.2010 та №621 від 06.09.2012, які доступні на офіційному веб-сайті Львівської міської ради ( https://city-adm.lviv.ua/lmr/docs-search ), колегія суддів зазначає, що їхній зміст і нормативне обґрунтування є аналогічними до рішення №1006 від 25.11.2011, яке наявне в матеріалах справи. Відмінність полягає лише в тому, що в кожному з них ідеться про оформлення права комунальної власності та видачу відповідних свідоцтв на різні приміщення на АДРЕСА_2.

Вказані дії позивача свідчать про те, що у 2011-2012 та 2014 роках він здійснював оформлення свого права власності шляхом отримання окремих свідоцтв про право власності на будівлю літ. Б-1 та на окремі приміщення, що входять до складу будівлі літ. А-2 .

Проаналізувавши вищенаведену інформацію та докази, колегія суддів вважає, що об`єкти нерухомості на АДРЕСА_2, стосовно яких позивач та відповідач стверджують про існування у них права власності, є одними й тими самими об`єктами.

Так, усі внутрішні індекси приміщень позивача (згідно технічних паспортів) та внутрішні індекси приміщень відповідача (згідно даних Реєстру) є ідентичними. Різниця в площі вказаних приміщень є незначною, а поверховість будівель - однаковою (адмінбудинок А-2 позивача - 1295,5 кв.м., 2 поверхи; нежитлове приміщення відповідача без літерного позначення - 1294,6 кв.м., 2 поверхи; будівля літ. Б-1 (гаражні бокси) позивача - 604,5 кв.м.; нежитлове приміщення відповідача літ. Б - 597,9 кв.м.

При цьому, невідповідність у площах може бути пов`язана із тим, що державна реєстрація права власності відповідача проводилася, в тому числі, на підставі технічного паспорта від 18.04.2005, виданого ОКП ЛОР Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки , а технічні паспорти, на які покликається позивач, датовані 2011 роком. В той же час, як зазначалося вище, жодної технічної документації на приміщення, які відповідач вважає своїми, він до матеріалів справи не долучив.

В матеріалах справи відсутні докази того, що на АДРЕСА_2 знаходяться інші будівлі та інші приміщення, окрім тих, які були описані вище.

Отримання позивачем свідоцтв про право власності на окремі приміщення, що входять до складу належної йому будівлі, та реєстрація ним права власності на такі окремі приміщення, не свідчить про те, що право власності позивача обмежується лише цими приміщеннями. Як зазначалося вище, у Реєстрі прав власності на нерухоме майно продовжує існувати запис про право приватної власності територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради на об`єкт нерухомого майна у м.Львові на АДРЕСА_2 із реєстраційним номером майна 7196059, внесений на підставі ухвали Львівської міської ради №1404 від 27.12.2001. Із сукупності доказів, що наявні у даній справі, вбачається, що приміщеннями в розумінні ухвали Львівської міської ради №1404 від 27.12.2001 є адмінбудинок А-2 та будівля літ. Б-1 (гаражні бокси).

Колегія суддів відхиляє покликання відповідача на рішення Галицької (Ленінської) районної ради народних депутатів №192 від 14.04.1987 та на відсутність у матеріалах справи доказів переведення спірних приміщень із державної форми власності в комунальну, оскільки:

а) правовою підставою для реєстрації за позивачем права власності на будівлі на АДРЕСА_2 у м.Львові є саме ухвала сесії Львівської міської ради №1404 від 27.12.2001, а не рішення Галицької (Ленінської) районної ради народних депутатів №192 від 14.04.1987, як зазначає відповідач;

б) як зазначалося вище, з інформації, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вбачається, що ТзОВ Захід Груп ЛВ стало власником спірних приміщень внаслідок низки реєстраційних дій та ланцюга правочинів, які вчинялися різними особами та розпочалися із реєстрації права власності на спірні приміщення за ПП Фірма Грот на підставі неіснуючих розпоряджень Галицької районної адміністрації як виконавчого орану Львівської міської ради, що свідчить про те, що такі були відчужені з комунальної власності у приватну.

Також судова колегія відхиляє покликання відповідача на різницю в унікальних реєстраційних номерах об`єктів нерухомого майна, що, на його думку, вказує на абсолютну відмінність об`єктів нерухомого майна, належних позивачу, від тих, які заявлені у позові.

Така відмінність, як вірно було встановлено судом першої інстанції, пов`язана з тим, що право власності позивача та право власності відповідача реєструвалося у різних реєстрах, які діяли у різний час, а саме, у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, який діяв раніше, та у чинному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. При цьому, нормативним актом, які регулює функціонування чинного Реєстру (постанова Кабінету Міністрів України №1141 від 26 жовтня 2011 року), не передбачено автоматичного перенесення даних із реєстру, який діяв раніше у новий реєстр, чи перенесення реєстраційних номерів на об`єкти нерухомості. Більше того, вказаною постановою Кабміну визначено, що Реєстр прав власності на нерухоме майно є однією із невід`ємних архівних складових частин Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вищенаведені висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються із врахуванням встановленого у статті 79 ГПК України такого критерію оцінки доказів як вірогідність. Відповідно до вказаної статті, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Додатково суд враховує ту обставину, що позивач у період з 2008 року по 2015 рік укладав із комунальними підприємствами, фізичними особами чи приватними суб`єктами господарювання договори оренди окремих приміщень, що входять до складу будівлі літ. А-2 із строком дії 2 роки 364 дні. Вказаними договорами в сукупності вирішувалося питання про користування усіх внутрішніх приміщень, що входять до складу будівлі А-2 (а.с. 161-183, 232-255, т.1).

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовився встановлювати обставини набуття відповідачем права власності на спірні приміщення та обставини наявності спірного майна у його володінні та дійшов до безпідставного висновку про відсутність у матеріалах справи доказів права власності позивача на спірні приміщення.

Стосовно висновків суду першої інстанції в частині оцінки та врахування при вирішенні спору рішення Сихівського районного суду м.Львова від 04.05.2018 у справі №464/232/17, судова колегія зазначає наступне:

Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 04.05.2018 у справі №464/232/17:

- задоволено позов Львівської міської ради до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

- витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення площею 597,9 м.кв. та площею 1294,6 м.кв., що знаходяться за адресою: м. Львів, АДРЕСА_2;

- скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення (під індексом 1-5 літ.Б) площею 597,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П. (індексний номер 34283261 від 15.03.2017, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1083796946101, форма власності приватна) та нежитлове приміщення площею 1294,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, АДРЕСА_2, здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П. (індексний помер 34283261 від 15.03.2017, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1083796946101, форма власності приватна).

Постановою Львівського апеляційного суду від 10.12.2018 у справі №464/232/17 апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Сихівського районного суду м.Львова від 04.05.2018 без змін.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів , судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.

Таким чином, незважаючи на обставини, якими відповідне судове рішення обґрунтовано, при вирішенні даного спору місцевий господарський суд повинен був у будь-якому разі врахувати рішення Сихівського районного суду м.Львова від 04.05.2018 у справі №464/232/17 (тобто, його резолютивну частину).

Частиною 4 статті 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В той же час, частина 5 вказаної статті передбачає, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Оскільки обставини, що встановлені у рішенні Сихівського районного суду м.Львова від 04.05.2018 у справі №464/232/17, стосуються Львівської міської ради, яка є учасником даної справи, суд першої інстанції не мав безумовних підстав для неврахування тих преюдиційних обставин, на які покликається Львівська міська рада. Із врахуванням правила, встановленого у ч.5 ст. 75 ГПК України, суд міг відхилити такі обставини на підставі відповідних спростувань з боку ТзОВ Захід Груп ЛВ .

Натомість, як було зазначено вище, позиція ТзОВ Захід Груп ЛВ у даній справі ґрунтується виключно на одному доказі - інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Спростувань по суті обставин, встановлених у рішенні Сихівського районного суду м.Львова №464/232/17, відповідач не навів жодних.

Так, вказаним рішенням встановлено низку обставин, які підтверджуються також матеріалами даної справи, зокрема, те, що на підставі ухвали №1404 від 27.12.2001 територіальна громада м.Львова в особі Львівської міської ради є власником об`єктів нерухомого майна, що розташовані за адресою м. Львів, АДРЕСА_2, а також те, що Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради не приймалося розпоряджень №117 від 28.04.2008 та №91 від 20.01.2000.

Окрім цього, вказаним судовим рішенням встановлено той факт, що в матеріалах інвентаризаційної справи ОКП ЛОР Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки відсутня інформація про реєстраційні посвідчення 379 від 07.06.2000 та №320 від 02.02.2000. Як було зазначено вище, вказані посвідчення були однією з підстав для реєстрації права приватної власності за ПП Фірма Грот на спірні об`єкти нерухомості.

Таким чином, вказану обставину судова колегія вважає за необхідне врахувати при розгляді даної справи.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, а право власності є непорушним.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Як встановлено статтею 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч.1 ст.388 цього Кодексу, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ч. 3 ст.388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник, а відповідачем незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто в особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння, а його підставою є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.

В силу ч. 4 ст. 334 ЦК України, відповідно до якої права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації, відповідач у даній справі набув право власності на спірні об`єкти нерухомості, внаслідок чого, йому належить уся повнота прав власника, встановлена ст. 317 ЦК України (володіння, користування, розпорядження майном).

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Приписами ч.1 ст. 5 Закону встановлено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Відповідно до ч. 2, 5 ст. 12 Закону, записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. Відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей, що містяться в цьому реєстрі.

Разом з тим, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 906/585/19, суть державної реєстрації прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами. Отже, ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації, а тим більше тлумачити факт державної реєстрації як підставу виникнення такого права є логічною та юридичною помилкою, намаганням підмінити поняття причини та наслідку.

Матеріали даної справи свідчать про вибуття спірного майна з володіння територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради не з її волі іншим шляхом, а саме:

- реєстраційні дії щодо державної реєстрації права власності на спірні приміщення за першим набувачем (ПП Фірма Грот ) здійснювалися на підставі неіснуючих документів - розпоряджень Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №117 від 28.04.2008 та №91 від 20.01.2000 та реєстраційних посвідчень ОКП ЛОР Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки №379 від 07.06.2000 та №320 від 02.02.2000;

- пунктом 30 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (в редакції, чинній станом на дати розпоряджень, згаданих вище), встановлено, що виключно на пленарному засіданні сесії вирішується питання відчуження комунального майна. Водночас, Галицька районна адміністрація Львівської міської ради є її виконавчим органом, що свідчить про відсутність у неї повноважень приймати рішення про відчуження комунального майна, а в матеріалах справи та в Реєстрах немає покликань на рішення сесії Львівської міської ради про відчуження спірних нежитлових приміщень на АДРЕСА_2

Крім того, матеріали справи свідчать про незаконність володіння спірним майном попередніми власниками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які передали спірне майно новому власнику - ТзОВ Захід Груп ЛВ , та про незаконність такої передачі:

- станом на момент вирішення спору у даній справі існує чинне рішення Сихівського районного суду м.Львова від 04.05.2018 у справі №464/232/17, яким спірне майно було витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради, а також яким було скасовано державну реєстрацію права власності вказаних осіб на спірне майно;

- попри те, що спірне майно було набуте відповідачем у той момент, коли рішення Сихівського районного суду м.Львова від 04.05.2018 у справі №464/232/17 ще не набрало законної сили, однак передача цього майна відбулася при наявності накладених обтяжень у вигляді арешту цього майна.

Відтак, з огляду на положення ст.388 ЦК України, колегія суддів вважає, що позивач довів наявність підстав для задоволення позову в частині витребування спірного майна з чужого незаконного володіння ТзОВ Захід Груп ЛВ .

Стосовно позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності на спірне майно за ТзОВ Захід Груп ЛВ , колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до правової позиції, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц визначено, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, а тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права. Проте, у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога про скасування запису про проведену державну реєстрацію права не є належним способом захисту прав позивача (п. 74). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (п. 75).

Відповідно до ч.4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В той же час, у спірній ситуації даної справи існують обставини, які відрізняються від обставин справи № 367/2022/15-ц, а саме - одночасна наявність записів про державну реєстрацію прав власності на спірну нерухомість за позивачем та відповідачем у двох реєстрах - Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Частиною 3 статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

З огляду на це, колегія суддів вважає, що друга позовна вимога позивача спрямована на належний та ефективний захист його прав.

Як зазначалося вище, станом на момент здійснення державної реєстрації за ТзОВ Захід Груп ЛВ права власності на спірне нерухоме майно (29.05.2018 та 25.05.2018), на нього у 2017 році було накладено наступні обтяження: арешт нерухомого майна, накладений на підставі ухвали Галицького районного суду м.Львова від 13.04.2017 у справі №461/7775/16-к (обтяжувач - Головне управління Національної поліції у Львівській області); арешт нерухомого майна, накладений на підставі постанови Сихівського ВДВС м.Львова від 07.04.2017 №53720134 (обтяжувач - Сихівський ВДВС м.Львова). В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і відсутні відомості про зняття вказаних арештів.

Підпунктом 6 частини 1 статті 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що наявність зареєстрованого обтяження речових прав на нерухоме майно є підставою для відмови в державній реєстрації прав.

Таким чином, здійснюючи державну реєстрацію права власності за відповідачем на спірне майно, державний реєстратор порушив вимоги Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , що є підставою для задовлення вказаної вимоги позивача.

Стосовно заяви відповідача про застосування позовної давності, судова колегія зазначає наступне:

Згідно з ч.1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

До позовних вимог про витребування майна на підставі статей 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки. При цьому, у спірних правовідносинах визначальним є обізнаність позивача саме про факт порушення його права, а не проінформованість про певні обставини щодо обліку майна чи його передачі.

Про такий підхід відзначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, а також в постанові Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 914/1353/16.

Зокрема, в розрізі спірних правовідносин у справі № 914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки право власності територіальної громади на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи.

Саме принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю пов`язується Великою Палатою Верховного Суду з позбавленням власника володіння майном. Зокрема, у постанові від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном відображено і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 911/1902/19.

Таким чином, з огляду на те, що володіння нерухомістю пов`язано з реєстраційним посвідченням, то датою порушення володіння є дата реєстрації за новим володільцем (першим набувачем) спірної нерухомості.

Як зазначалося вище, державна реєстрація права власності на спірні об`єкти нерухомості за новим володільцем (першим набувачем) ПП Фірма Грот була здійснена 13.11.2016. Це стало підставою для звернення Львівської міської ради із позовом у цивільній справі №464/232/17, яке відбулося 06.01.2017.

Державна реєстрація права власності за ТзОВ Захід Груп ЛВ на спірні об`єкти нерухомості була здійснена 29.05.2018. З позовом у даній справі позивач звернувся 14.02.2019.

Таким чином, колегія суддів констатує, що позивачем не було пропущено позовну давність при звернені до суду із позовом у даній справі. При цьому, покликання відповідача на лист Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради від 22.09.2008 за №5620/2302 (а.с. 124, т.1) відхиляється судом апеляційної інстанції з огляду на вищенаведене, а також, додатково, з огляду на таке: а) вказаний лист не є ні підставою для набуття ПП Фірма Грот права власності на спірне майно, ні не містить покликання на такі підстави; даний лист датований 2008 роком, тобто, задовго до державної реєстрації (13.11.2016), а також задовго до тієї дати, якою було датовано документи , що стали підставою для державної реєстрації; б) копія вказаного листа не засвідчена у встановленому порядку, про що, зокрема, детально вказано у рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

У зв`язку з вищевикладеним, оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню у зв`язку з нез`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (в частині незастосування відповідних норм ГПК України, що стосуються оцінки доказів).

Судові витрати за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій, відповідно до положень ст. 129 ГПК України, слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволити.

Рішення Господарського суду Львівської області від 19.02.2020 у справі №914/288/19 скасувати.

Позов задоволити.

Витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Груп ЛВ" (02002, м.Київ, вул. Марини Раскової, 2-А, ідентифікаційний код 40987188) об`єкти нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 597,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1083796946101) та нежитлове приміщення загальною площею 1294,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1083803446101) та передачу Львівській міській раді (79008, м.Львів, пл. Ринок, 1, ідентифікаційний код 04055896).

Скасувати запис №26398550 про державну реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Груп ЛВ" (02002, м.Київ, вул. Марини Раскової, 2-А, ідентифікаційний код 40987188) на нежитлове приміщення загальною площею 597,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1083796946101) та запис №26402245 про державну реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Груп ЛВ" (02002, м.Київ, вул. Марини Раскової, 2-А, ідентифікаційний код 40987188) на нежитлове приміщення загальною площею 1294,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1083803446101).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Груп ЛВ" (02002, м.Київ, вул. Марини Раскової, 2-А, ідентифікаційний код 40987188) на користь Львівської міської ради (79008, м.Львів, пл. Ринок, 1, ідентифікаційний код 04055896) 12297,61 грн. судового збору за подання позову та 18446,42 грн. судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі.

Господарському суду Львівської області видати накази на виконання даної постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст. 287, 288 ГПК України.

Матеріали справи повернути у Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено 15.07.2020.

Головуюча суддя Г.В. Орищин

суддя М.Б. Желік

суддя О.С. Скрипчук