Ухвала

від 03.12.2020 по справі 914/288/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

?

УХВАЛА

03 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 914/288/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Дроботової Т.Б.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - Шевченко М.І.,

відповідача - Станько Т.Р.,

третьої особи - Чижович І.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Груп ЛВ"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.07.2020 (судді: Орищин Г.В., Желік М.Б., Скрипчук О.С.)

за позовом Львівської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Груп ЛВ"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування записів про реєстрацію права власності,

В С Т А Н О В И В:

Львівська міська рада (далі - Позивач, Рада) звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Груп ЛВ" (далі - ТОВ "Захід Груп ЛВ", Відповідач) про витребування з чужого незаконного володіння Відповідача об`єктів нерухомого майна - двох нежитлових приміщень загальною площею 597,9 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1083796946101) та загальною площею 1294,6 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1083803446101), що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Дністерська, 16, та передачу їх Позивачу, а також про скасування записів №26398550 та №26402245 про державну реєстрацію права приватної власності на ці об`єкти нерухомого майна за Відповідачем (із урахуванням заяви про зміну предмету позову).

Позовна заява мотивована тим, що територіальна громада м. Львова в особі Позивача є дійсним власником спірних об`єктів нерухомого майна, право власності на які виникло на підставі ухвали Львівської міської ради №1404 від 27.01.2011. Право власності Позивача на вказані приміщення підтверджується також рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 04.05.2018 у справі №464/232/17, яким задоволено позов про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 даних приміщень. У вказаному судовому рішенні встановлено, зокрема, що 13.11.2016 приватний нотаріус на підставі неіснуючих розпоряджень Галицької районної адміністрації №117 від 28.04.2000 та №91 від 20.01.2000 і неіснуючих реєстраційних посвідчень Львівського міжміського бюро технічної інвентаризації №379 від 07.06.2000 та №9320 від 02.02.2000 вніс до Державного реєстру прав на нерухоме майно відомості про право приватної власності Приватного підприємства "Фірма Грот" на дані приміщення. В подальшому право власності на нежитлові приміщення на підставі відповідних договорів купівлі-продажу реєструвалось за ПП "К.Р.О.К.-7", ТОВ "Масафі", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Незважаючи на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 04.05.2018 у справі №464/232/17, а також існування двох арештів, накладених судом та органом виконавчої служби, згадані фізичні особи внесли спірні приміщення в статутний капітал відповідача ТОВ "Захід Груп ЛВ", а 25.05.2018 та 29.05.2018 право власності товариства на них було зареєстровано в Державному реєстрі державним реєстратором, стосовно якого затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні за цим фактом.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.02.2019 у справі №914/288/19 відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі.

Місцевий господарський суд виходив з того, що наявні у матеріалах справи докази не підтверджують порушення Відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів Позивача у зв`язку з відсутністю доказів права власності Позивача на спірне майно.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.07.2020 у справі №914/288/19 скасовано вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду та прийнято нове рішення, яким задоволено позов. Витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ "Захід Груп ЛВ" об`єкти нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 597,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1083796946101) та нежитлове приміщення загальною площею 1294,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1083803446101) та передати Раді. Скасовано записи №26398550 та №26402245 про державну реєстрацію права приватної власності ТОВ "Захід Груп ЛВ" на вищезазначені нежитлові приміщення.

Суд апеляційної інстанції з огляду на положення статті 388 Цивільного кодексу України дійшов висновку про обґрунтованість позову в частині витребування спірного майна з чужого незаконного володіння, оскільки:

- реєстраційні дії щодо державної реєстрації права власності на спірні приміщення за першим набувачем (ПП "Фірма "Грот") здійснювалися на підставі неіснуючих документів;

- матеріали справи свідчать про незаконність володіння спірним майном попередніми власниками ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), які передали спірне майно новому власнику (ТОВ "Захід Груп ЛВ") та про незаконність такої передачі (рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 04.05.2018 у справі №464/232/17 витребувано спірне майно на користь територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради та скасовано державну реєстрацію права власності).

- попри те, що спірне майно було набуте Відповідачем у той момент, коли рішення Сихівського районного суду м. Львова від 04.05.2018 у справі №464/232/17 ще не набрало законної сили, однак передача цього майна відбулася при наявності накладених обтяжень у вигляді арешту цього майна.

У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Захід Груп ЛВ" просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Вимоги скарги обґрунтовані тим, що постанова апеляційної інстанції прийнята без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування статей 387, 388 Цивільного кодексу України, викладених у постановах від 10.10.2018 у справі №916/759/16, від 12.09.2019 у справі №23/93б та від 08.04.2020 у справі №522/1853/17; щодо застосування статті 261 Цивільного кодексу України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №914/3224/16 та від 19.11.2019 у справі №911/3680/17; щодо скасування запису про державну реєстрацію прав, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 та від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц.

Також підставою касаційного оскарження заявник зазначає те, що апеляційний господарський суд не у повній мірі дослідив фактичні обставини справи.

У відзиві на касаційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Третя особа, Управління) посилається на необґрунтованість наведених скаржником доводів і правомірність висновків господарського суду апеляційної інстанції.

Позивач у поясненнях на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні посилаючись на постанови Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №914/3366/16, від 02.07.2020 у справі №461/7082/16-ц, від 21.10.2020 у справі №464/231/17 та від 27.10.2020 у справі №465/2018/17 в яких спосіб вибуття комунального майна та встановлені обставини є аналогічними справі, яка переглядається.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №914/288/19 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Зуєва В.А. (головуючого), суддів - Берднік І.С., Міщенка І.С., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2020.

Ухвалою Верховного Суду від 27.08.2020 вищезазначену касаційну скаргу залишено без руху.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2020, у зв`язку з відпусткою суддів Берднік І.С. та Міщенка І.С. для розгляду справи №914/288/19 визначено колегію суддів у складі: Зуєва В.А. (головуючого), Багай Н.О., Дроботової Т.Б.

Ухвалою Верховного Суду від 01.10.2020 відкрито касаційне провадження для здійснення перегляду оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, визначено дату проведення судового засідання.

Ухвалами Верховного Суду від 05.11.2020 та 26.11.2020 оголошувались перерви у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги.

Ураховуючи викладене справа розглядається Верховним Судом у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

У судовому засіданні 03.12.2020 було оголошено вступну та резолютивну частини ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

У зв`язку з перебуванням судді-доповідача Зуєва В. А. на лікарняному з 07.12.2020 по 23.12.2020 повний текст вказаної ухвали виготовлено 28.12.2020.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, відзиві та поясненнях на неї, а також матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, тому касаційне провадження підлягає закриттю з огляду на таке.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, частиною другою якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права убачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції забезпечує дотримання принципу правової визначеності.

За змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: має місце неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах та/або ухвалені різні за змістом судові рішення у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, між сторонами виник спір щодо захисту права комунальної власності шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується і розпоряджається належним йому майном на свій розсуд (частина перша статті 317, частина перша статті 319 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин першої, другої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331 Цивільного кодексу України).

Частиною першої статті 143 Конституції України унормовано, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п`ята статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до частини першої статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Судова колегія зазначає, що при вибутті майна поза волею власника право власності не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно не може бути у нього витребувано. Право власності дійсного власника у такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього права.

Відповідно до статей 317, 319 Цивільного кодексу України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі №6-1цс15 та постанові Верховного Суду від 21.10.2020 у справі №464/231/17.

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У системі правових норм, що регулюють цивільно-правовий захист права власності, центральне місце займають норми, які передбачають такий речово-правовий спосіб захисту права, як витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикація.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Тобто, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Судом апеляційної інстанції установлено та це не спростовано скаржником, що ТОВ "Захід Груп ЛВ" стало власником спірних приміщень внаслідок низки реєстраційних дій та ланцюга правочинів, які вчинялися різними особами та розпочалися із реєстрації права власності на спірні приміщення за ПП "Фірма "Грот" на підставі неіснуючих розпоряджень Галицької районної адміністрації №117 від 28.04.2000 та №91 від 20.01.2000 та реєстраційних посвідчень Обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" №379 від 07.06.2000 та №320 від 02.02.2000, що у свою чергу свідчить про вибуття спірного комунального майна з власності територіальної громади поза її волею.

Зазначений висновок апеляційної інстанції узгоджується із правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17 та постанові Верховного Суду від 27.10.2020 у справі №465/2018/17 про те, що відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування (зокрема його підроблення) означає, що власник волю на відчуження не виявляв.

Зважаючи на те, що Позивач від імені територіальної громади не вчиняв дій щодо розпорядження комунальним майном на підставі та у спосіб, передбачені Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість витребування цього майна відповідно до приписів статті 388 Цивільного кодексу України, що узгоджується із правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 та постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №461/7082/16-ц.

Щодо іншої частини позову (скасування записів про державну реєстрацію права власності) судова колегія зазначає, що відповідно до правової позиції, яка викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 04.09.2018 №915/127/18, від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, за певних умов належним способом захисту права та інтересу позивача може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у даному випадку наявні записи про державну реєстрацію права власності на спірну нерухомість одночасно за Позивачем та Відповідачем у двох реєстрах - Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

З огляду на викладене апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позов в зазначеній частині забезпечить належний та ефективний захист порушеного права Позивача.

Слід зазначити, що за таких установлених обставин, висновок апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову у повній мірі відповідає правовій позиції, яка сформована у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №461/7082/16-ц, від 21.10.2020 у справі №464/231/17 та від 27.10.2020 у справі №465/2018/17 в яких спосіб вибуття комунального майна та встановлені обставини є подібними справі, яка переглядається.

Судова колегія не бере до уваги доводи скаржника щодо незастосування судом апеляційної інстанції строків позовної давності до спірних правовідносин.

До позовних вимог про витребування майна на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України застосовується загальна позовна давність у три роки, що також визначено у судовій практиці Верховного Суду України у постановах від 06.12.2010 у справі №3-13гс10, від 08.06.2016 у справі №6-3089цс15, від 22.06.2017 у справі №6-1047цс17 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі №907/50/16.

При цьому, у постанові від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала про помилковість висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05.10.2016 у справі №916/2129/15, який зводився до того, що позовна давність не може поширюватись на вимоги власника про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення, яке полягає в тому, що кожного нового періоду часу наступає нове порушення прав власника.

Господарський суд апеляційної інстанції, досліджуючи питання наявності/відсутності правових підстав для застосування інституту позовної давності, установив, що державна реєстрація права власності на спірні об`єкти нерухомості за ПП "Фірма "Грот" (перший набувач) була здійснена 13.11.2016 (позов у справі №464/232/17 Рада подала 06.01.2017), за ТОВ "Захід Груп ЛВ" - 29.05.2018, з позовом у даній справі Рада звернулася 14.02.2019, тобто, останньою не пропущено позовну давність про застосування якої заявлено Відповідачем.

Твердження скаржника, що початок перебігу строку позовної давності у цій справі слід обчислювати з дати видачі Галицькою районною державною адміністрацією Львівської міської ради розпоряджень №117 від 28.04.2000 та №91 від 20.01.2000, є необґрунтованими, оскільки апеляційним судом встановлено та не спростовано скаржником, що Галицькою районною державною адміністрацією Львівської міської ради такі розпорядження не видавались.

У контексті наведеного відсутні підстави стверджувати, що висновки суду апеляційної інстанції не відповідають/суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду.

При цьому, доводи касаційної скарги ніяким чином не спростовують висновків господарського суду апеляційної інстанції і, крім цього, скаржнику слід було врахувати, що відповідно до приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У такий спосіб, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду після відкриття касаційного провадження не отримала підтвердження, у зв`язку із чим колегія суддів відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Захід Груп ЛВ" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.07.2020 у справі №914/288/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Груп ЛВ" відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.07.2020 у справі №914/288/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді Н. О. Багай Т. Б. Дроботова