Рішення

від 16.07.2020 по справі 910/4743/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.07.2020Справа № 910/4743/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Українська страхова група

до Товариства з обмеженою відповідальністю Вольпе

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Гуалапак Україна"

про стягнення 61 134, 22 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Українська страхова група звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Вольпе про стягнення 61 134,22 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час перевезення вантажу, що належав Товариству з обмеженою відповідальністю "Гуалапак Україна", з яким у позивача укладено договір добровільного страхування, йому було заподіяно механічного ушкодження. Оскільки дана подія була визнана страховим випадком, позивачем було здійснено страхову виплату страхувальнику. Враховуючи вищенаведене, позивач вважає, що до страховика який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до винної особи в межах фактичних витрат, у зв`язку із чим позивач просить стягнути з відповідача 61 134, 22 грн сплаченого страхового відшкодування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2020 у справі № 910/4743/20 позовну заяву Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Українська страхова група залишено без руху.

08.05.2020 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви на виконання вимог ухвали суду від 13.04.2020 про залишення позовної заяви без руху.

14.05.2020 розглянувши матеріали позовної заяви з урахуванням вищезазначеного клопотання позивача, Господарський суд міста Києва ухвалив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Гуалапак Україна"

05.06.2020 представником Товариства з обмеженою відповідальністю Вольпе було подано клопотання про залишення позовної заяви без руху, в обгрунтування якої відповідач посилається на те, що екземпляр позовної заяви з додатками було надіслано не на юридичну адресу відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2020 у справі № 910/4743/20 позовну заяву Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Українська страхова група залишено без руху після відкриття провадження .

16.06.2020 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви на виконання вимог ухвали суду від 15.06.2020 про залишення позовної заяви без руху після відкриття.

Ухвалою від 19.06.2020р. постановлено продовжити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

07.07.2020р. до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/3637/18 між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав, провадження у якій було закрито судом у зв`язку із відмовою позивача від позову. Одночасно, вказаним учасником судового процесу наголошено на тому, що позивачем взагалі не надано доказів наявності всіх складових шкоди, зокрема, факту псування товару під час перевезення саме з вини Товариства з обмеженою відповідальністю Вольпе .

З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

13.03.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Вольпе (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гуалапак Україна" (клієнт) було укладено договір №61 транспортного експедирування, предметом якого згідно п.1.1 є надання експедитором транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних та транзитних й інших вантажів клієнта. Невід`ємною частиною цього договору є заявка (доручення) на надання експедитором транспортно-експедиторських послуг.

У п.1.2 договору №61 від 13.03.2017р вказано, що для цілей цього договору, належним документом, що підтверджує виконання своїх зобов`язань експедитором, є завірена печаткою перевізника накладна (CMR) з відмітками вантажовідправника, перевізника, вантажоодержувача та митних органів за напрямком вантажу.

Пунктом 2.1 договору №61 від 13.03.2017р передбачено обов`язки експедитора, в тому числі: забезпечити належне приймання вантажу від вантажовідправника за кількістю та станом у відповідності до товарно-транспортної накладної, а також належне розміщення та закріплення вантажу в транспортному засобі. Кріплення вантажу повинне забезпечувати його повне збереження на шляху слідування; забезпечити збереження вантажу під час його перевезення та зберігання та доставку вантажу вантажоотримувачу в погоджений строк.

Відповідно до п.4.4 договору №61 від 13.03.2017р передбачено, що експедитор несе відповідальність за збереження прийнятого вантажу в порядку та на підставі вимог чинного законодавства. Експедитор несе відповідальність за дії та упущення третіх осіб, які були залучені ним до виконання даного договору.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2017р., а за зобов`язаннями, прийнятими сторонами до виконання - до їх виконання (п.7.1 договору №61 від 13.03.2017р).

Як свідчать матеріали справи, в межах вказаного правочину Товариством з обмеженою відповідальністю Вольпе надавались транспортно-експедиторські послуги з перевезення на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Гуалапак Україна" вантажу - друкарського модуля для дооснащення ротогравюрної друкарської машини за маршрутом San Giorgio (Італія) до Україна (м.Суми), про що складено товарно-транспортну накладну (CMR) №265140.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що 05.04.2017р. у кінцевому місті призначення м.Суми було виявлено механічне пошкодження вантажу - двох холостих валів вентиляційної групи (пакувальне місце №17/108). Використання обладнання з виявленими пошкодженнями не гарантує нормального функціонування друкарського модуля. Сума збитків в гривневому еквіваленті дорівнюється 1440 євро, а також 721,51 євро вартість послуг з демонтажу пошкоджених частин.

Матеріалами справи підтверджується, що 16.03.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гуалапак Україна" (страхувальник) та Приватним акціонерним товариством Страхова компанія Українська страхова група (страховик) було укладено генеральний договір добровільного страхування вантажів №40-1411-17-00010/00024, згідно умов якого застрахованим вантажем є друкарський модуль для дооснащення ротогравюрної друкарської машини. У договорі визначено, що вантажовідправником є BOBST Italia S.p.a, вантажоодержувачем Товариство з обмеженою відповідальністю "Гуалапак Україна", експедитором Товариство з обмеженою відповідальністю Вольпе .

До вказаного договору добровільного страхування сторонами було складено та підписано страховий сертифікат №24 від 16.03.2017р., в якому визначено загальні умови перевезення застрахованого вантажу.

Зі місту позовної заяви вбачається, що страхувальник за наслідками виявлення пошкодження вантажу звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування на підставі договору №40-1411-17-00010/00024 від 16.03.2017р.

27.06.2017р. Приватним акціонерним товариством Страхова компанія Українська страхова група було складено страховий акт №ДКЦВ-14028, згідно змісту якого позивачем було визнано пошкодження вантажу під час перевезення страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування в сумі 61 134,22 грн.

29.06.2017р. позивачем було видано розпорядження про виплату страхового відшкодування третій особі.

Сплата страховим страхового відшкодування на користь страхувальника підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №12440 від 04.07.2017р.

Наразі, за твердженнями позивача, у останнього на підставі ст.993 Цивільного кодексу України та ст.27 Закону України Про страхування виникло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдані третій особі збитки (у даному випадку до транспортного експедитора). Вказані обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Судом вище вказувалось, що відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/3637/18 між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав, провадження у якій було закрито судом у зв`язку із відмовою позивача від позову. Одночасно, вказаним учасником судового процесу наголошено на тому, що позивачем взагалі не надано доказів наявності всіх складових шкоди, зокрема, факту псування товару під час перевезення саме з вини Товариства з обмеженою відповідальністю Вольпе .

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх -обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті від обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд зазначає наступне.

У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/3637/18 за позовом Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Українська страхова група до Товариства з обмеженою відповідальністю ВОЛЬПЕ про стягнення 20 590,36 грн. відшкодування, виплаченого своєму страхувальнику за Генеральним договором добровільного страхування вантажів № 40-1411-17-00010/00024 від 16.03.2017 у зв`язку з пошкодженням вантажу при перевезенні, яке здійснене Товариством з обмеженою відповідальністю ВОЛЬПЕ за договором транспортного експедирування № 61 від 13.03.2017, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю ВОЛЬПЕ та Товариством з обмеженою відповідальністю Гуалапак Україна .

Ухвалою від 03.08.2018р. по справі №910/3637/18 прийнято відмову позивача від позову у справі № 910/3637/18; закрито провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову.

Наразі, суд зазначає, що у статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.

Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Обов`язок держави у забезпеченні права кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини договірних Сторін.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах Христов проти України , no. 24465/04, від 19.02.2009р., Пономарьов проти України , no. 3236/03, від 03.04.2008р.).

Наразі, суд звертає увагу на те, що згідно з частинами 1, 3 ст.191 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом (п.4 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 3 ст.231 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Наразі, зі змісту ухвали від 03.08.2018р. по справі №910/3637/18 вбачається, що сторони, предмет (в частині стягнення 20 590,36 грн.) та підстави підстави позовних вимог є тотожними зі справою №910/4743/20.

За таких обставин, виходячи з приписів п.3 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд дійшов висновку, що провадження у справі за позовом Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Українська страхова група до Товариства з обмеженою відповідальністю Вольпе в частині стягнення шкоди в сумі 20 590,36 грн. підлягає закриттю.

Щодо решти позовних вимог суд зазначає наступне.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст.1 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу (ч.1 ст.926 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.934 Цивільного кодексу України за порушення обов`язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Статтею 14 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність передбачено, що експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування. За невиконання або неналежне виконання обов`язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування. Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 Цивільного кодексу України).

У ст.611 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Судом було встановлено, що 13.03.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Вольпе (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гуалапак Україна" (клієнт) було укладено договір №61 транспортного експедирування, предметом якого згідно п.1.1 є надання експедитором транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних та транзитних й інших вантажів клієнта. Невід`ємною частиною цього договору є заявка (доручення) на надання експедитором транспортно-експедиторських послуг.

Пунктом 2.1 договору №61 від 13.03.2017р передбачено обов`язки експедитора, в тому числі: забезпечити належне приймання вантажу від вантажовідправника за кількістю та станом у відповідності до товарно-транспортної накладної, а також належне розміщення та закріплення вантажу в транспортному засобі. Кріплення вантажу повинне забезпечувати його повне збереження на шляху слідування; забезпечити збереження вантажу під час його перевезення та зберігання та доставку вантажу вантажоотримувачу в погоджений строк.

Відповідно до п.4.4 договору №61 від 13.03.2017р передбачено, що експедитор несе відповідальність за збереження прийнятого вантажу в порядку та на підставі вимог чинного законодавства. Експедитор несе відповідальність за дії та упущення третіх осіб, які були залучені ним до виконання даного договору.

Отже, враховуючи наведені вище приписи чинного законодавства та умови укладеного між сторонами правочину, господарський суд дійшов висновку, що відповідальність за псування товару під час перевезення, організованого відповідачем на підставі договору №61 від 13.03.2017р із залученням третіх осіб, несе саме відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Вольпе .

За приписами ст.27 Закону України Про страхування до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов`язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов`язку, порушення цивільних прав.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника.

Збитки - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки і збитків, що настали, при якому протиправність є причиною, а збитки- наслідком.

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем, як особою до якої перейшло право вимоги за наслідками виплати страхового відшкодування, при зверненні до суду з вимогами про стягнення збитків повинно бути доведено наявність протиправної поведінки відповідача, збитки, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та збитками.

Суд звертає увагу позивача на те, що за приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.сЖодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Проте, за висновками суду, позивачем не було представлено до матеріалів справи належних та допустимих доказів, що вказували на пошкодження вантажу - двох холостих валів вентиляційної групи (пакувальне місце №17/108) під час здійснення його перевезення, організація якого здійснювалась відповідачем.

Наразі, суд критично ставиться до надано до матеріалів справи листа №252-06/2017 від 08.06.2017р. Товариства з обмеженою відповідальністю Незалежна експерта компанія , оскільки з його змісту взагалі неможливо встановити об`єкт стосовно якого встановлено пошкодження. У вказаному листі також не міститься відомостей про учасників спірних правовідносин, що фактично виключає можливість стверджувати, що вказаним документом підтверджуються обставини завдання збитків третій особі під час перевезення, відповідальність за які несе експедитор.

До того ж, суд наголошує на безпідставності посилань на вказаний доказ, як висновок Товариства з обмеженою відповідальністю Незалежна експерта компанія , оскільки за своїми змістом та формою останній є листом.

Крім того, у позовній заяві вказано, що обставини псування товару було виявлено 05.04.2017р., тоді як листі вказано, що огляд обладнання було здійснено на замовлення позивача наданого наприкінці березня 2017р.

Отже, за висновками суду, позивачем не надано доказів неналежного виконання експедитором своїх обов`язків за договором №61 від 13.03.2017р, внаслідок яких третій особі було завдано збитків у заявленому до стягнення розмірі.

В контексті наведеного суд зазначає, що у даному випадку визнання позивачем певної події страховим випадком та сплата страхового відшкодування не є беззаперечною підставою для задоволення позивних вимог Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Українська страхова група .

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Українська страхова група в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Вольпе збитків в сумі 40 543,86 грн. є такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування, а отже, підлягають залишенню без задоволення.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 231, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження по справі №910/4743/20 за позовом Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Українська страхова група до Товариства з обмеженою відповідальністю Вольпе в частині стягнення шкоди в сумі 20 590,36 грн. на підставі п.3 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

2. Відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. З урахуванням п.4 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), вказаний строк продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя Спичак О.М.