Постанова

від 30.11.2020 по справі 910/4743/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2020 р. Справа№ 910/4743/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Станіка С.Р.

секретар судового засідання Макуха О.А.

без виклику представників сторін

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Українська страхова група

на рішення Господарського суду міста Києва

від 16.07.2020

у справі № 910/4743/20 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства Страхова компанія

Українська страхова група

до Товариства з обмеженою відповідальністю Вольпе

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю Гуалапак Україна

про стягнення 61 134, 22 грн.

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Українська страхова група (далі - ПрАТ СК Українська страхова група звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Вольпе (далі - ТОВ Вольпе , відповідач) про стягнення 61 134, 22 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що на підставі Договору добровільного страхування внаслідок настання страхової події (пошкодження відповідачем належного ТОВ Гуалапак Україна під час перевезення вантажу) позивачем виплачено страхове відшкодування власнику вантажу, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до винної особи, якою є відповідач, в межах фактичних витрат в розмірі 61 134, 22 грн. сплаченого страхового відшкодування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю Гуалапак Україна .

Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому стверджував, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/3637/18 між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав, провадження у якій було закрито судом в зв`язку із відмовою позивача від позову, відтак просив закрити провадження у даній справі. Одночасно відповідач зазначив, що позивачем не надано доказів на підтвердження наявності всіх складових шкоди, зокрема, факту псування товару під час перевезення саме з вини ТОВ Вольпе .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 у справі № 910/4743/20 закрито провадження за позовом Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Українська страхова група до Товариства з обмеженою відповідальністю Вольпе в частині стягнення шкоди в сумі 20 590,36 грн. на підставі п.3 ч.1 ст. 231 ГПК України. Відмовлено в задоволенні позовних вимог повністю.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, ПрАТ Страхова компанія Українська страхова група оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, незважаючи на те, що правовідносини у справі № 910/3637/18 між сторонами виникли із неналежного виконання відповідачем умов Договору транспортного експедирування № 61 від 13.03.2017, виплата страхового відшкодування була здійснена на користь власника вантажу на виконання Договору добровільного страхування вантажів № 40-1411-17-00010/00024 від 16.03.2017, проте підстави позовних вимог у справі № 910/3637/18 та у даній справі № 910/4743/20 є різними. Зокрема, підставами звернення з позовом у справі № 910/3637/18 стало пошкодження під час перевезення вантажу - порушення цілісності кожуха кабелю друкарського модуля для дооснащення однокольорової ротогравюрної машини моделі ROTOMEC 4004 MP 1200/400/C (пакувальне місце № 15), у даній справі № 910/4743/20 підставами звернення з позовом стало механічне пошкодження під час перевезення вантажу - двох холостих валів вентиляційної групи ротогравюрної машини моделі ROTOMEC 4004 MP (пакувальне місце № 17/108), що в свою чергу свідчить про безпідставне закриття судом першої інстанції провадження у справі в частині стягнення 20 590, 36 грн. При цьому, апелянт стверджував, що згідно наданих ним доказів, а саме, висновку № 252-06/2017 від 08.06.2017, виготовленого ТОВ Незалежна експерта компанія на замовлення позивача, перевезення вантажу відбулось за недостатнього його кріплення, що в подальшому спричинило рух вантажу по кузову автомобіля та його пошкодження, чим завдано збитків в розмірі втраченого вантажу. На переконання апелянта, виплата позивачем страхового відшкодування власнику вантажу свідчить про перехід до нього права вимоги до винної особи, якою є відповідач в межах фактичних витрат в розмірі 61 134, 22 грн. сплаченого страхового відшкодування, які позивач й просив стягнути з відповідача в судовому порядку.

Враховуючи ціну позову у даній справі (61 134, 22 грн.), яка становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та відсутність клопотань учасників справи про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з їх повідомленням (викликом), апеляційний суд дійшов висновку, що дана апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, проте оскаржуване рішення в частині закриття провадження у справі підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Як встановлено матеріалами справи, 13.03.2017 між ТОВ Вольпе (відповідач, експедитор за договором) та ТОВ Гуалапак Україна (третя особа, клієнт) укладено Договір №61 транспортного експедирування (далі - Договір № 61), предметом за умовами п.1.1 якого є надання експедитором транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних та транзитних й інших вантажів клієнта. Невід`ємною частиною Договору є заявка (доручення) на надання експедитором транспортно-експедиторських послуг.

Відповідно до п. 1.2 Договору № 61 для цілей цього договору, належним документом, що підтверджує виконання своїх зобов`язань експедитором, є завірена печаткою перевізника накладна (CMR) з відмітками вантажовідправника, перевізника, вантажоодержувача та митних органів за напрямком вантажу.

Положеннями п. 2.1 Договору №61 сторони погодили обов`язки експедитора, в тому числі: забезпечити належне приймання вантажу від вантажовідправника за кількістю та станом відповідно до товарно-транспортної накладної, а також належне розміщення та закріплення вантажу в транспортному засобі. Кріплення вантажу повинне забезпечувати його повне збереження на шляху слідування; забезпечити збереження вантажу під час його перевезення та зберігання й доставку вантажу вантажоотримувачу в погоджений строк.

Відповідно до п. 4.4 Договору №61 експедитор несе відповідальність за збереження прийнятого вантажу в порядку та на підставі вимог чинного законодавства. Експедитор несе відповідальність за дії та упущення третіх осіб, які були залучені ним до виконання даного договору.

Договір № 61 згідно п. 7.1 вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2017, а за зобов`язаннями, прийнятими сторонами до виконання - до їх виконання.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Правочином на підставі ч. 1 ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Сторони є вільними згідно ст. 627 ЦК України в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору (ст. 628 ЦК України) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами на підставі ст. 629 ЦК України.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

За договором транспортного експедирування (ч.1 ст.926 ЦК України) одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

За порушення обов`язків за договором транспортного експедирування експедитор на підставі ст. 934 ЦК України відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Положеннями ст. 41 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність визначено, що експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування. За невиконання або неналежне виконання обов`язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування. Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, в тому ж порядку, як і за власні дії.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як встановлено матеріалами справи, в межах Договору № 61 ТОВ Вольпе надавались транспортно-експедиторські послуги з перевезення на замовлення ТОВ Гуалапак Україна вантажу - друкарського модуля для дооснащення ротогравюрної друкарської машини за маршрутом San Giorgio (Італія) до Україна (м. Суми), про що складено товарно-транспортну накладну (CMR) №265140.

Матеріалами справи встановлено, що 16.03.2017 між ТОВ Гуалапак Україна (третя особа, страхувальник за договором) та ПрАТ СК Українська страхова група (позивач, страховик за договором) укладено Генеральний договір добровільного страхування вантажів №40-1411-17-00010/00024 (далі - Договір добровільного страхання), за умовами якого застрахованим вантажем є друкарський модуль для дооснащення ротогравюрної друкарської машини, вантажовідправником є BOBST Italia S.p.a, вантажоодержувачем - ТОВ Гуалапак Україна , експедитором - ТОВ Вольпе .

До Договору добровільного страхування сторонами було складено та підписано страховий сертифікат №24 від 16.03.2017, в якому визначено загальні умови перевезення застрахованого вантажу.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що 05.04.2017 в кінцевому місті призначення м. Суми було виявлено механічне пошкодження вантажу - двох холостих валів вентиляційної групи (пакувальне місце №17/108). Використання обладнання з виявленими пошкодженнями не гарантує нормального функціонування друкарського модуля. Сума збитків в гривневому еквіваленті дорівнюється 1440 євро, а також 721,51 євро вартість послуг з демонтажу пошкоджених частин.

За твердженнями позивача, за наслідками виявленого пошкодження вантажу страхувальник (третя особа) звернувся до страховика (позивача) із заявою про виплату страхового відшкодування на підставі Договору добровільного страхування.

27.06.2017 ПрАТ СК Українська страхова група було складено страховий акт №ДКЦВ-14028, за змістом якого позивач визнав пошкодження вантажу під час перевезення страховим випадком та прийняв рішення про виплату страхового відшкодування в сумі 61 134,22 грн.

29.06.2017 позивачем було видано розпорядження про виплату страхового відшкодування третій особі.

Сплата страховим страхового відшкодування на користь страхувальника підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №12440 від 04.07.2017.

За приписами ч. 1 ст. 352 ГК України страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб`єктів господарювання (страховиків), пов`язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

Відповідно до ст. 979 ЦК України та ч. 1 ст. 16 Закону України Про страхування договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

За змістом ст. 20 Закону України Про страхування страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Положеннями ст. 980 ЦК України визначено, що предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).

Страховим випадком згідно ч. 2 ст. 8 Закону України Про страхування є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком (ст. 990 ЦК України).

Відповідно до ст. 9 Закону України Про страхування страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною нормою також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

За приписами ч. 1 ст. 25 Закону України Про страхування здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги на підставі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України Про страхування , яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи відповідальної за заподіяні збитки.

Отже, виконавши свої зобов`язання перед страхувальником за Договором добровільного страхування шляхом виплати страхового відшкодування, позивач вважає, що до нього перейшло право вимоги до винної особи, якою є відповідач в межах фактичних витрат в розмірі 61 134, 22 грн. сплаченого страхового відшкодування.

Як вище загадувалось, перевезення вантажу здійснювалось на підставі укладеного між ТОВ Вольпе (експедитор) та ТОВ Гуалапак Україна (клієнт) Договору транспортного експедирування №61 від 13.03.2017, за умовами п. 2.1 якого експедитор зобов`язаний забезпечити належне приймання вантажу від вантажовідправника за кількістю та станом відповідно до товарно-транспортної накладної, а також належне розміщення та закріплення вантажу в транспортному засобі. Кріплення вантажу повинне забезпечувати його повне збереження на шляху слідування; забезпечити збереження вантажу під час його перевезення, а також зберігання та доставку вантажу вантажоотримувачу в погоджений строк.

Відповідно до п. 4.4 Договору №61 експедитор несе відповідальність за збереження прийнятого вантажу в порядку та на підставі вимог чинного законодавства, експедитор несе відповідальність за дії та упущення третіх осіб, які були залучені ним до виконання даного договору.

Таким чином, за приписами чинного законодавства та умовами Договору №61, відповідальність за псування товару під час перевезення, організованого відповідачем на підставі Договору №61 із залученням третіх осіб, несе саме відповідач - ТОВ Вольпе .

Збитками є втрати, яких особа зазнала в зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ст. 22 ЦК України).

Під збитками в розумінні ч. 2 ст. 224 ГК України передбачаються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, що допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст. 225 ГК України).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

При цьому, саме на позивача, як особу, до якої перейшло право вимоги за наслідками виплати страхового відшкодування, при зверненні до суду з вимогами про стягнення збитків покладено обов`язок доведення наявності протиправної поведінки відповідача, збитки, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, вини.

За приписами ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України)

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 86 ГПК України). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом ч.ч.1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993).

Захищене ст. 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

Крім цього, однією з засад здійснення господарського судочинства відповідно ст.2 ГПК України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

Положеннями п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України встановлено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною на підставі ст. 79 ГПК України, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Проте, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження пошкодження вантажу - двох холостих валів вентиляційної групи (пакувальне місце №17/108) під час його перевезення, організацію якого здійснював відповідач.

Долучений позивачем до позовної заяви лист №252-06/2017 від 08.06.2017 Товариства з обмеженою відповідальністю Незалежна експерта компанія правомірно не прийнято судом першої інстанції до уваги, адже з його змісту взагалі неможливо встановити об`єкт, щодо якого встановлено пошкодження. У цьому листі також не міститься відомостей про учасників спірних правовідносин, що фактично виключає можливість стверджувати, що вказаним документом підтверджуються обставини завдання збитків третій особі під час перевезення, відповідальність за які несе експедитор (відповідач).

Безпідставними в зв`язку з цим, є посилання позивача на вищезгаданий доказ - висновок Товариства з обмеженою відповідальністю Незалежна експерта компанія , оскільки за своїми змістом та формою він є листом.

Твердження позивача про те, що пошкодження товару виявлено 05.04.2017 також не заслуговують на увагу, адже у вищезгаданому листі зазначено про здійснення огляду обладнання на замовлення позивача, яке надано наприкінці березня 2017.

З огляду на наведене, апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки місцевого суду про ненадання позивачем доказів неналежного виконання експедитором своїх обов`язків за Договором №61, внаслідок яких третій особі завдано збитків у заявленому до стягнення розмірі, а також те, що визнання позивачем певної події страховим випадком та сплата страхового відшкодування не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача виплаченого позивачем страхового відшкодування.

При цьому, апеляційний суд вважає помилковими висновки місцевого господарського суду про закриття провадження у справі в частині стягнення шкоди в сумі 20 590,36 грн. на підставі ст. 231 ГПК України, які мотивовані тими обставинами, що сторони, предмет (в частині стягнення вказаної суми) та підстави позовних вимог у справі № 910/3637/18 та у даній справі № 910/4743/20 є тотожними.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 2, 4, 5 ч. 1 ст. 175 ГПК України суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами (п. 2); є рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, прийняте в межах його компетенції в Україні щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого документа на примусове виконання такого рішення (п. 4); є рішення суду іноземної держави або міжнародного комерційного арбітражу, визнане в Україні в установленому законом порядку, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (п. 5).

Як встановлено матеріалами справи, в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/3637/18 за позовом ПрАТ СК Українська страхова група до ТОВ Вольпе про стягнення 20 590,36 грн. відшкодування, виплаченого своєму страхувальнику за Генеральним договором добровільного страхування вантажів № 40-1411-17-00010/00024 від 16.03.2017 в зв`язку з пошкодженням вантажу при перевезенні, здійсненому ТОВ Вольпе за Договором транспортного експедирування № 61 від 13.03.2017 між ТОВ Вольпе та ТОВ Гуалапак Україна .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2018 у справі №910/3637/18 прийнято відмову позивача від позову у справі № 910/3637/18. Закрито провадження у справі в зв`язку з відмовою позивача від позову.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом (п. 4 ч.1 ст.231 ГПК України).

Положеннями ч. 3 ст. 231 ГПК України визначено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Проте закриваючи провадження у справі в частині стягнення 20 590,36 грн., суд першої інстанції безпідставно не врахував, що незважаючи на те, що правовідносини у справі № 910/3637/18 між сторонами виникли із неналежного виконання відповідачем умов Договору № 61, а виплати страхового відшкодування була здійснена на користь власника вантажу на виконання Договору добровільного страхування, підстави позовних вимог у справі № 910/3637/18 та у даній справі № 910/4743/20 є різними. Зокрема, підставами звернення з позовом у справі № 910/3637/18 стало пошкодження під час перевезення вантажу - порушення цілісності кожуха кабелю друкарського модуля для дооснащення однокольорової ротогравюрної машини моделі ROTOMEC 4004 MP 1200/400/C (пакувальне місце № 15), у даній справі № 910/4743/20 підставами звернення з позовом стало механічне пошкодження під час перевезення вантажу - двох холостих валів вентиляційної групи ротогравюрної машини моделі ROTOMEC 4004 MP (пакувальне місце № 17/108), що в свою чергу свідчить про безпідставне закриття судом першої інстанції провадження у справі в частині стягнення 20 590, 36 грн.

З огляду на наведене та те, що позивачем не надано доказів неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків за Договором №61, внаслідок яких третій особі було завдано збитків у заявленому до стягнення розмірі, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача 61 134, 22 грн. страхового відшкодування, відтак в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

За рішенням від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд згідно п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення на підставі п.п. 1-4 ч.1 ст.277 ГПК України є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування вимог матеріального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд не погоджується із висновками місцевого суду про закриття провадження у справі в частині стягнення 20 590, 36 грн., оскаржене рішення в цій частині вважає незаконним й таким, що підлягає скасуванню з прийняттям нового - про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. При цьому, доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків про відмову в задоволенні позову.

В зв`язку із відмовою у задоволенні позову та апеляційної скарги позивача витрати на оплату судового збору за подання позову та за подання апеляційної скарги залишаються за позивачем (апелянтом).

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Українська страхова група залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 у справі № 910/4743/20 в частині закриття провадження у справі № 910/4743/20 щодо стягнення шкоди в розмірі 20 590, 36 грн. скасувати та прийняти нове рішення:

В задоволенні позову Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Українська страхова група до Товариства з обмеженою відповідальністю Вольпе , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю Гуалапак Україна , про стягнення 61 134, 22 грн. відмовити в повному обсязі.

Матеріали справи № 910/4743/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 07.12.2020

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Є.Ю. Шаптала

С.Р. Станік