Рішення

від 16.07.2020 по справі 826/13395/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2020 року м. Київ № 826/13395/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Електромонтаж Компані

до Головного управління ДПС у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Кредо Плюс , яке в подальшому змінило назву на ТОВ Електромонтаж Компані (надалі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0003902204 від 05 вересня 2014 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2016 року відкрито провадження у справі.

У зв`язку з припиненням повноважень судді щодо здійснення правосуддя, в провадженні якого перебувала адміністративна справа, справу було повторно розподілено між суддями.

Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративну справу передано на розгляд судді Григоровича П.О.

Ухвалою від 19 травня 2017 року прийнято до провадження адміністративну справу №826/13395/16 суддею Григоровичем П.О. та призначено до судового розгляду в судовому засіданні.

Ухвалою від 09.07.2020 здійснено процесуальне правонаступництво та замінено первісного відповідача на Головне управління ДПС у м. Києві (04116, м.Київ, ВУЛИЦЯ ШОЛУДЕНКА, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 43141267).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначає, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні податкового кредиту з податку на додану вартість є хибними, базуються виключно на суб`єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечує з підстав викладених у письмових запереченнях, які наявні в матеріалах справи. Посилається на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке на думку контролюючого органу має ознаки фіктивності. А тому правочини, що укладені між позивачем і таким контрагентом не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє право на формування показників податкової звітності на підставі безтоварних господарських операцій.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції до 15.12.2017, а рішення постановлене з урахуванням п. 10 частини першої Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів № 2147-VIII від 03.10.2017.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

05 вересня 2014 року відповідачем на підставі акта перевірки №394/26-57-22-04-21 від 18.08.2014, винесено наступне оскаржуване податкове повідомлення-рішення, а саме:

- 0003902204, яким позивачу за порушення п.п.198.1, 198.6, 201.1, 201.2, 201.7 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем Податок на додану вартість всього в сумі 407488,00 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 325990,00 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 81 498,00 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов`язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах безтоварності господарських операцій між позивачем і ТОВ Компані Інвест Лтд .

Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, обґрунтовується контролюючим органом з огляду на: податкову інформацію про відсутність контрагента за місцезнаходженням; відсутність інформації про основні засоби та трудові ресурси ТОВ Компані Інвест Лтд ; відсутність інформації про отримання ТОВ Компані Інвест Лтд дозвільних документів; порушення норм податкового законодавства третіми особами в ланцюгу постачання, з якими позивач у взаємовідносини не вступав; постанову прокуратури Деснянського району м. Києва, в якій зазначено про ознаки фіктивності ТОВ Компані Інвест Лтд (даної постанови відповідачем до матеріалів справи не надано, акт перевірки не містить її ідентифікації (а.с.28 том 1).

Інших обставин збільшення позивачу сум грошових зобов`язань, зменшення розміру від`ємного значення та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій акт перевірки в собі не містить.

Не погоджуючись із правомірністю і обґрунтованістю наведених в акті перевірки доводів контролюючого органу, як наслідок, правомірністю оскаржуваного ППР, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить його задовольнити.

Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Так, чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття безтоварність (господарської операції).

Разом з тим, Закон України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні пов`язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов`язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, вбачається за можливе прийти до висновку, що фіктивна і безтоварна операція є тотожними поняттями.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) фіктивне підприємництво це створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб`єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов`язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

Частиною 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом ч.6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) вироком у кримінальній справі, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Акт перевірки не містить в собі інформації про існування вироку та/або ухвали про закриття кримінального провадження, які набрали законної сили та якими б посадових осіб контрагента позивача або безпосередньо посадових осіб позивача було визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 205, 212 КК України.

До того ж, суд приймає до уваги те, що контролюючим органом не надано доказів проведення документальних перевірок контрагента позивача в рамках яких було б встановлено неправомірне формування вказаними суб`єктами господарювання показників податкової звітності з податку на додану вартість по взаємовідносинам з позивачем.

За таких обставин посилання контролюючого органу на наявність ознак фіктивності ТОВ Компані Інвест Лтд судом відхиляються.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постановах 06.11.2018 у справі №822/551/18, від 26.06.2018 року у справі № 808/2360/17, від 21 січня 2020 у справі №826/9569/18.

В той же час, як вбачається з акта перевірки, контролюючим органом було детально здійснено аналіз змісту та обсягу господарських операцій між позивачем і спірним контрагентом, що вказані в наданих позивачем до перевірки договорах, актах виконаних робіт, податкових накладних (а.с.24-26 том 1).

Жодних зауважень до належності оформлення наданих до перевірки документів акт перевірки в собі не містить.

Ідентичні документи у формі належним чином засвідчених копій долучено позивачем до матеріалів справи.

Окружний адміністративний суд міста Києва не вважає за доцільне повторно детально аналізувати вже проаналізовані контролюючим органом первинні документи по взаємовідносинам позивача з ТОВ Компані Інвест Лтд , адже як зазначено вище, жодних зауважень до наданих до перевірки документів акт перевірки в собі не містить.

Посилання контролюючого органу на відсутність у ТОВ Компані Інвест Лтд дозвільних документів, спростовуються наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією Ліцензії ДАБІ серії АЕ №279198 (а.с.39-40 том 2) на провадження ТОВ Компані Інвест Лтд господарської діяльності пов`язаної із створенням об`єктів архітектури строком дії з 13.09.2013 по 13.09.2016.

В даному випадку спірні господарські правовідносини мали місце в березні 2014 року, а отже в період дії вказаної ліцензії.

До того ж, ТОВ Компані Інвест Лтд , як встановлено в акті перевірки та підтверджується матеріалами справи і не заперечується позивачем, виконувало на користь останнього виключно електромонтажні роботи.

Суд приймає до уваги те, що Ліцензія ДАБІ серії АЕ №279198 надає ТОВ Компані Інвест Лтд право на виконання робіт з електропостачання, електрообладнання, електроосвітлення.

Таким чином, доводи контролюючого органу про відсутність у ТОВ Компані Інвест Лтд дозвільних документів є необґрунтованими.

З аналогічних підстав суд відхиляє доводи відповідача про відсутність у ТОВ Компані Інвест Лтд основних засобів і трудових ресурсів, адже Ліцензія є належним доказом існування у контрагента позивача всіх необхідних ресурсів для провадження господарської діяльності.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в наданих до перевірки документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об`єкту оподаткування по спірним господарським операціям, контролюючий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентом позивача та третіми особами в ланцюгу постачання, з якими позивач безпосередньо у взаємовідносини не вступав, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до показників податкової звітності.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. а ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних та актів виконаних робіт, дійсно є обов`язковою обставиною для визначення правильності формування показників податкової звітності, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано такі показники податкової звітності.

Фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, а ніж позивач особами, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для зменшення платнику податків від`ємного значення з ПДВ, як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов`язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак фіктивності контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об`єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства іншими, а ніж позивач особами, внаслідок чого, на думку контролюючого органу, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до показників податкової звітності.

При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки постачальників в ланцюгу постачання, ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень, якими б таким особам збільшувались/зменшувались суми грошових зобов`язань з ПДВ та податку на прибуток, то доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентами недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами безтоварності /неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов`язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов`язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов`язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відтак, приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що контролюючим органом з посиланням на належні та допустимі докази, не доведено обставин протиправного формування позивачем показників податкової звітності по взаємовідносинах зі спірним контрагентом.

За таких обставин, оскаржуване податкове повідомлення-рішення не відповідає вимогам ч.2 ст.2 КАС України, внаслідок чого є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.09.2014р. №0003902204, складене Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управлінням ДФС у м. Києві.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Електромонтаж Компані понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 6112,32 грн (шість тисяч сто дванадцять грн 32 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ЕЛЕКТРОМОНТАЖ КОМПАНІ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 34585499, адреса: 33001, Рівненська обл., місто Рівне, ВУЛИЦЯ ПЕТРА МОГИЛИ, будинок 25).

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДПС У М. КИЄВІ (04116, м.Київ, ВУЛИЦЯ ШОЛУДЕНКА, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 43141267).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович