Рішення

від 16.07.2020 по справі 826/9502/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2020 року м. Київ № 826/9502/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Технобудснаб до 1. Державної податкової служби України, 2. Головного управління ДПС у м. Києві провизнання протиправними та скасування рішення №705293/36337156 від 17.05.2018 та рішення №7420/36337156/2 від 29.05.2018, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Технобудснаб (далі - позивач, ТОВ Технобудснаб ) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), третя особа: Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило:

- визнати Рішення ДФС №705293/36137156 від 17.05.2018 та Рішення комісії ДФС з питань розгляду скарг №7420/36337156/2 від 29.05.2018 про відмову в реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних протиправним та скасувати його;

- зобов`язати ДФС України здійснити дії по реєстрації (зареєструвати) податкової накладної від 26.04.2018 в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- зобов`язати ДФС України подати суду звіт про виконання судового рішення протягом одного тижня з дня набрання законної сили даним судовим рішенням.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення ДФС №705293/36337156 від 17.05.2018 про відмову у реєстрації податкової накладної є необґрунтованим та протиправним, оскільки в ньому не визначено: які саме документи складено з порушенням законодавства або яких саме документів не вистачає для прийняття комісією рішення про реєстрацію податкової накладної. Позивач переконаний, що сукупність наданих первинних документів не дає підстав для сумніву щодо дійсності наданих документів та реальності операцій. Надані позивачем до ДФС України пояснення та додані документи, у повній мірі підтверджують придбання у контрагентів та подальшого постачання товару, тому, на думку позивача, дії ДФС України не відповідають нормам чинного законодавства. Також на переконання позивача, на тій стадії, коли позивачу в квитанціях було запропоновано надати пояснення та документи, але не було визначено чіткого критерію оцінки ступнею ризиків та некоректно зазначені пропозиції щодо надання документів, - все це унеможливило платнику податків надати обґрунтовані пояснення чи конкретні документи на підтвердження здійснення господарської операції за поданою податковою накладною. Також, позивач зазначив, що відповідачем було порушено строк розгляду скарги, тому така скарга вважається задоволеною на користь платника податків.

13.09.2018 від ДФС України надійшов відзив на позовну заяву, в якому уповноважений представник відповідача-1 просив відмовити у задоволені позову, посилаючись на правомірність рішення про відмову позивачу у реєстрації податкової накладної. Свою позицію відповідач-2 мотивує тим, що Комісією ГУ ДФС у м. Києві в ході аналізу документів, наданих платником податків на підтвердження реальності господарської операції, за якою видана податкова накладна, було встановлено: що ТОВ Технобудснаб надано договір субпідряду №0027/ПВ-2017 від 02.10.2017 укладений з ТОВ Інжинірингова мостова компанія щодо виконання робіт по влаштуванню елементів проектної частини Подільського мостового переходу через р. Дніпро у м. Києві на ділянці від естакади на Трухановому острові до естакади в урочище Горбачиха. ТОВ Технобудснаб не надано проектно-кошторисну документацію, графік виконаних робіт, що передбачені умовами вищевказаного договору. Відсутність вищевказаних документів не дає можливості підтвердити реальність здійснення господарської операції ТОВ Технобудснаб , згідно якої виписана податкова накладна №10 від 26.04.2018.

Разом з відзивом на позовну заяву представником ДФС України подано клопотання про залучення до участі у справі у якості співвідповідача Головне управління ДФС у м. Києві, оскільки Комісією саме цього органу було прийнято оскаржуване позивачем рішення №705293/36137156 від 17.05.2018 про відмову в реєстрації податкової накладної.

За результатами розгляду вказаного клопотання суд дійшов висновку про доцільність призначити справу до розгляду в судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження, про що виніс відповідну ухвалу від 05.04.2019.

У судовому засіданні 10.07.2019 судом постановлена ухвала про залучення до участі у справі Головне управління ДФС у місті Києві в якості відповідача у справі в частині вимог про визнання протиправним та скасування рішення №705293/36137156 від 17.05.2018. Також судом за результатами обговорення відповідного питання проголошена ухвала про виключення зі складу учасників справи третю особу - ДПІ у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

23.07.2019 від Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач-2) надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 позовні вимоги не визнав і просив у задоволенні позову відмовити повністю, обґрунтовуючи свою позицію тим, що реальність вчинення господарських операцій не підтверджена, оскільки позивачем не було надано копії первинних документів, що підтверджують безпосереднє здійснення господарських операцій. Окремо відповідач вказує на автоматизацію процесу розшифрування та проведення перевірки надісланих податкових накладних та розрахунків коригування на предмет їх відповідності критеріям оцінки ризиків. Недостатність наданих платником документів та/або їх невідповідність вимогам законодавства є підставою для прийняття рішення комісією ДФС про відмову у реєстрації податкової накладної /розрахунку коригування. Спірне рішення, за твердженням ГУ ДФС у м. Києві, є правомірним, прийнятим у відповідності до вимог законодавства, а тому скасуванню не підлягає.

06.11.2019 судом постановлена ухвала про заміну первинного відповідача-1 - Державної фіскальної служби України на його правонаступника - Державну податкову службу України (далі по тексту - ДПС України). В частині заміни ГУ ДФС у м. Києві на правонаступника судом було відмовлено у клопотанні представника позивача за відсутності для цього правових підстав на час вирішення цього питання.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити з урахуванням змін у складі учасників справи.

Представник ДФС України просив у задоволені позову відмовити.

Відповідач-2 явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив.

За наявності в матеріалах адміністративної справи письмово викладеної позиції відповідача-2, суд прийшов до висновку про можливість розгляду даної справи у відсутність представника ГУ ДФС у м. Києві на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення представника позивача і представника ДПС України, суд, на підставі письмової заяви останніх, ухвалив про здійснення розгляду даної справи в порядку письмового провадження.

Оскільки на день розгляду справи Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві перебуває в стані припинення (запис від 01.08.2019) у зв`язку з реорганізацією податкового органу на підставі Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 Про утворення територіальних органів Державної податкової служби та розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №682-р Питання Державної податкової служби , суд, з урахуванням змісту позовних вимог та доводів, наведених на їх обґрунтування, дійшов висновку про необхідність здійснення на підставі статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України заміни первинного відповідача - Головне управління ДФС у м. Києві на його процесуального правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві (надалі - ГУ ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ - 43141267, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) ).

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача-1, ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, судом встановлені такі обставини справи.

Основним видом діяльності ТОВ Технобудснаб є Будівництво житлових і нежитлових будівель (КВЕД 41.20).

02.10.2017 ТОВ Інжинірингова мостова компанія (Підрядник) та ТОВ Технобудснаб (Виконавець) уклали договір підряду №0027/ПВ-2017, за умовами якого Підрядник доручає та оплачує, а Виконавець зобов`язується за рахунок власних та/або залучених сил, засобів, будівельних матеріалів, обладнання та будівельної машинної техніки та підіймальних механізмів, у відповідності до даного договору, проектної документації та чинних будівельних норм і правил виконати роботи по влаштуванню елементів проїзної частини Подільського мостового переходу через р. Дніпро в м. Києві на дільниці від естакади на Трухановому острові до естакади в урочище Горбачиха, на об`єкті Замовника.

Пунктом 2.2 вказаного Договору визначено, що Виконавець підтверджує, що в договірну ціну даного Договору входять витрати Виконавця на придбання супутніх витратних господарчих матеріалів та витрати Виконавця на використання машин та механізмів.

26.04.2018 ТОВ Технобудснаб виставило ТОВ Інжинірингова мостова компанія рахунок на оплату №50 на суму 1644019,91 грн.

26.04.2018 внаслідок отримання авансу від ТОВ Інжинірингова мостова компанія ТОВ Технобудснаб складено податкову накладну №10 на суму 370000,00 грн та 14.05.2018 направлено її на реєстрацію до Єдиного реєстру податкових накладних.

Через систему електронного документообігу М.Е.Dос на електрону адресу позивача надійшла квитанція №1 від 14.05.2018, в якій зазначено, що: Відповідно до п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України, реєстрація ПН/РК від 26.04.2018 №10 в Єдиному реєстрі податкових накладних зупинена. ПН/РК відповідає вимогам пп. 1.6 п. 1 Критеріїв ризиковості платника податку . Пропонуємо надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Додатково повідомляємо: показник D =0, Р =140732.14 .

На виконання зазначених вимог, 14.05.2018 позивачем через систему електронного документообігу М.Е.Dос подано до контролюючого органу через ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві повідомлення щодо подачі документів про підтвердження реальності здійснення господарських операцій по ПН/РК, реєстрація якої/го зупинено разом з поясненнями та відповідними документами. Також позивачем було надано таблицю даних платника податку.

При цьому, у повідомленні зазначено, що Підприємство отримало часткову оплату за товар на виконання договору підряду. Частково сплатило за нього. Товар, ще не отриманий та не відвантажений. На підприємстві працює 26 осіб. Є офіс та склад. На попередню оплату виписана податкова накладна. Просить її зареєструвати. Детально все описано в пояснювальній записці та додані скани документів.

Однак, Комісією ГУ ДФС у місті Києві прийнято рішення №705293/36337156 від 17.05.2018, яким позивачу було відмовлено у реєстрації податкової накладної №10 від 26.04.2018 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підставою відмови в реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних зазначено: Ненадання платником податку копій документів: Первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи) у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт/послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні (документи, які не надано підкреслити) .

Не погоджуючись із зазначеним рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку.

Проте, рішенням Комісії з питань розгляду скарг ДФС України №7420/36337156/2 від 29.05.2018 залишено скаргу без задоволення, а рішення Комісії контролюючого органу про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних - без змін.

Стверджуючи про протиправність рішення контролюючого органу щодо відмови у реєстрації податкової накладної та рішення за результатами адміністративного оскарження, позивач з звернувся до суду із цим позовом.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення відповідача, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом при вирішення спору по суті вираховується таке.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а)дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб`єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Згідно пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Податкова накладна, яка складена на отримувача - платника податку, підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних:

- постачальником (продавцем) товарів/послуг, якщо передбачається збільшення суми компенсації їх вартості на користь такого постачальника або якщо коригування кількісних та вартісних показників у підсумку не змінює суму компенсації;

- отримувачем (покупцем) товарів/послуг, якщо передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, для чого постачальник надсилає складений розрахунок коригування отримувачу.

Пунктом 201.16 статті 201 Податкового кодексу України (у редакції Кодексу, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у разі відповідності такої податкової накладної/розрахунку коригування сукупності критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених відповідно до пункту 74.2 статті 74 цього Кодексу.

На виконання цієї норми постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 №1246 затверджено Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних (далі - Порядок №1246, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 12 Порядку №1246 передбачено здійснення в автоматизованому режимі розшифрування та проведення перевірки поданих податкових накладних, серед іншого, на відповідність критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16 статті 201 Кодексу.

За результатами перевірок, визначених пунктом 13 Порядку №1246, за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).

Квитанція в електронній формі надсилається платнику податку протягом операційного дня та є підтвердженням прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в ДФС (пункт 14 Порядку №1246).

У квитанції зазначаються дата та час її формування, реквізити податкової накладної та/або розрахунку коригування та результат перевірки. Якщо у податковій накладній та/або розрахунку коригування за результатами проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), виявлено порушення, платнику податку надсилається квитанція про неприйняття податкової накладної та/або розрахунку коригування із зазначенням причини такого неприйняття (пункт 15 Порядку №1246).

Відповідно до приписів пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України реєстрація податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 5 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №117 (далі - Порядок №117, чинний на момент виникнення спірних правовідносин), податкова накладна / розрахунок коригування, які підлягають моніторингу, перевіряються на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку.

При цьому, відповідно до змісту пункту 10 Порядку №117 критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, визначає ДФС та надсилає на погодження Мінфіну в електронній формі через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади. ДФС оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті погоджені критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку.

Пунктом 13 Порядку №117 передбачено, що у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування зазначаються:

1) номер та дата складання податкової накладної / розрахунку коригування;

2) порядковий номер, номенклатура товарів/послуг продавця, код товару згідно з УКТЗЕД / послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, зазначені у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрація яких зупинена;

3) критерій(ї) ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого(их) зупинено реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку;

4) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі.

Зі змісту Квитанції вбачається, що контролюючим органом сформовано висновок про відповідність податкової накладної критеріям ризиковості платника податку, визначених пп.1.6 п.1 листа ДФС від 21.03.2018 №959/99-99-07-18 Критерії ризиковості платника податку (далі - Критерії №959).

З даного приводу суд зазначає, що контролюючим органом порушено не тільки принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, а і норми пункту 13 Порядку №117, оскільки ним не зазначено у Квитанції конкретного та чіткого критерію ризиковості платника податку, достатнього для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі якого здійснено зупинення реєстрації Податкової накладної.

Такий висновок суду базується на тому, що фіскальним органом у Квитанції зазначено лише загальне посилання на відповідність податкової накладної критерію ризиковості платника податку, визначених пп.1.6 п.1 Критеріїв №959.

Натомість, як принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, так і пункту 13 Порядку №117 вимагає від контролюючого органу зазначення конкретного виду критерію.

У той же час, контролюючим органом не надано інших документів, з яких можливо встановити обставини через які відповідач дійшов висновку про відповідність податкової накладної критеріям ризиковості платника податку і не довів правомірність зупинення реєстрації зазначеної накладної.

Слід також зазначити, що пп.1.6 п.1 Критеріїв №959 містить у собі визначення різних обставин встановлення ризиковості платника податків: платник податків відповідає критеріям ризиковості, якщо: комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС можуть розглядати питання щодо встановлення ризиковості платника податків, а саме:

- платник податку зареєстрований (перереєстрований) за адресою, що знаходиться на непідконтрольній території України (зона АТО, АР Крим);

- дата реєстрації платником податку на додану вартість не перевищує трьох місяців з дати такої реєстрації;

- платник податку - юридична особа, який не має відкритих рахунків у банківських установах, крім рахунків в органах державної казначейської служби України (крім бюджетних установ);

- платник податку, посадова особа та/або засновник якого був посадовою особою та/або засновником суб`єкта господарювання, якого ліквідовано за процедурою банкрутства протягом останніх трьох років;

- платником податку не подано контролюючому органу податкову звітність з податку на додану вартість за два останні звітні періоди всупереч нормам підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та абзацу першого пункту 49.2 і пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України;

- платником податку на прибуток не подано контролюючому органу фінансову звітність за останній звітний період всупереч нормам підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та пункту 46.2 статті 46 Податкового кодексу України (далі - ПК України);

- наявна податкова інформація, що свідчить про наявність ознак здійснення ризикових операцій платником.

ДФС постійно обраховують та проводять моніторинг показників, визначених у пунктах 1.1 - 1.6 цих Критеріїв. Якщо виявлено, що платник податків має ознаки ризиковості згідно з пунктом 1.6 цих Критеріїв, то такий платник податків виноситься на розгляд Комісії в той самий день і вноситься до переліку ризикових платників у день проведення засідання Комісії, на якому прийнято відповідне рішення.

Таким чином, контролюючий орган був зобов`язаний у Квитанції чітко вказати не тільки на конкретний вид критерію, який встановлений пп.1.6 п.1 Критеріїв №959, а і на відповідне рішення, згідно якого позивача внесено до переліку ризикових платників.

Крім того, відповідачем також не надано суду ані самого протоколу засідання Комісії, ані переліку платників податків, щодо яких виявлено ознаки ризиковості, ані матеріалів, на підставі яких платника податків віднесено до такого переліку.

При цьому, пунктами 6 та 7 Порядку №117 визначено, що у разі коли за результатами моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну / розрахунок коригування, відповідає критеріям ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної / розрахунку коригування зупиняється. У разі коли за результатами моніторингу податкова накладна / розрахунок коригування відповідають критеріям ризиковості здійснення операції, крім податкової накладної / розрахунку коригування, складених платником податку, який має позитивну податкову історію платника податку, реєстрація таких податкової накладної / розрахунку коригування зупиняється.

З аналізу змісту вказаних норм видно, що підставами для зупинення реєстрація податкової накладної / розрахунку коригування є наступна відповідність:

1) платника податку - критеріям ризиковості платника податку;

2) податкової накладної/розрахунку коригування - критеріям ризиковості здійснення операції.

Отже, положення зазначених пунктів Порядку №117 є чіткими і не припускають неоднозначне (множинне) трактування обов`язків контролюючих органів.

Разом з тим, реєстрація поданої позивачем податкової накладної зупинена, як зазначено в Квитанції, через те, що ПН/РК відповідає вимогам пп.1.6 п.1 Критеріїв ризиковості платника податку .

Тобто, контролюючим органом застосовано критерії ризиковості платника податку до податкової накладної, а не до платника податку - позивача, що свідчить про те, що контролюючим органом реєстрацію податкової накладної зупинено з підстав, які не передбачені законодавством - Порядком №117.

В той же час, згідно з пунктами 14, 15 Порядку №117 перелік документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, включає в себе: договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством. Письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 14 цього Порядку, платник податку має право подати до контролюючого органу протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов`язання, відображеного у податковій накладній / розрахунку коригування. Платник податку має право подати письмові пояснення та копії документів до декількох податкових накладних / розрахунків коригування, якщо такі податкові накладні / розрахунки коригування складені на одного отримувача - платника податку за одним і тим самим договором або якщо в таких податкових накладних / розрахунках коригування відображені однотипні операції (з однаковими кодами товарів згідно з УКТЗЕД або кодами послуг згідно з Державним класифікатором продукції та послуг).

Пунктами 18-21 Порядку №117 передбачено, що письмові пояснення та копії документів, подані платником податку до контролюючого органу відповідно до пункту 15 цього Порядку, розглядаються комісіями контролюючих органів. Комісії контролюючих органів складаються з комісій регіонального рівня (комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників ДФС) та комісії центрального рівня (ДФС). Зазначені комісії приймають рішення про: реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі; відмову у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі. Підставами для прийняття комісіями контролюючих органів рішення про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування є: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено; ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту 4 пункту 13 цього Порядку; надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства.

Як встановлено судом, у визначений Порядком №117 спосіб позивачем направлено контролюючому органу пояснення та копії документів до зазначеної господарської операції та податкової накладної.

Як слідує з пункту 22 Порядку №117, рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі за формою згідно з додатком 2 підлягає реєстрації в окремому Реєстрі податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена. Відповідне рішення набирає чинності після реєстрації його в такому Реєстрі.

Відповідно до пункту 23 Порядку №117, таке рішення приймається комісією регіонального рівня протягом п`яти робочих днів, що настають за днем отримання пояснень та копій документів, поданих відповідно до пункту 15 цього Порядку.

Згідно рішення №705293/36337156 від 17.05.2018 про відмову у реєстрації податкової накладної №10 від 26.04.2018 підставою для відмови позивачу у реєстрації податкової накладної є ненадання платником податку копій документів, а саме: Первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи) у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт/послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні (документи, які не надано підкреслити) .

Проте, в порушення наведених вимог законодавства, рішення відповідача-2 №705293/36337156 від 17.05.2018 містить лише загальне твердження про їх ненадання, без конкретизації (підкреслення) конкретного переліку документів, які, на думку Комісії, не надані.

Суд зазначає, що нечіткість формулювання підстав зупинення реєстрації податкової накладної, відсутність посилання на конкретні критерії ризиковості платника податків у квитанції позбавило можливості платника податків надати вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що факт зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у ЄРПН не спростовує ані факту здійснення платником податків господарської операції, ані факту наявності дати виникнення саме першої події (придбання товарів/послуг або отримання коштів), що підтверджується тільки первинними документами, на підставі яких складається податкова накладна/розрахунок коригування.

Зважаючи на наявність передбачених законодавством документів, які свідчать про проведення господарської операції між позивачем та його контрагентом, та на те, що такі документи були надані контролюючому органу, останній не мав правових підстав для відмови позивачу у реєстрації податкової накладної.

В той же час, варто також відмітити, що вказане рішення Комісії ГУ ДФС у м. Києві є, відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, індивідуальними актами.

При цьому, такий акт, виданий суб`єктом владних повноважень документ, прийнятий з метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов`язкових правил поведінки та стосується прав і обов`язків чітко визначеного суб`єкта (суб`єктів), якому він адресований.

Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти є їх виражений правозастосовний характер.

Головною рисою таких актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Натомість, оскаржувані рішення контролюючого органу не відповідають критеріям чіткості та зрозумілості індивідуального акта, та породжує їх неоднозначне трактування, що в свою чергу впливає на можливість реалізації права або виконання обов`язку платником податків виконати юридичне волевиявлення суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 16.04.2019 (справа № 826/10649/17), від 21.05.2019 (справа № 0940/1240/18), від 14.05.2019 (справа № №1940/1306/18).

Беручи до уваги викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Комісії ГУ ДФС у м. Києві Про реєстрацію або відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних №705293/36337156 від 17.05.2018 є необґрунтованим, безпідставним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо правомірності прийняття рішення Комісії ДФС України з питань розгляду скарг №7420/36337156/2 від 29.05.2018 суд зазначає таке.

Процедуру розгляду скарг на рішення комісії ДФС, яка приймає рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - комісія ДФС) визначає Порядок розгляду скарг на рішення комісій, які приймають рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №117 від 21.02.2018 (далі - Порядок розгляду скарг).

Згідно пункту 56.23 статті 56 Податкового кодексу України оскарження рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється у порядку, визначеному цією статтею з урахуванням таких особливостей, зокрема, скарга на рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних подається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику; скарга на рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних розглядається в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, за участі уповноваженої особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

У відповідності до пункту 3 Порядку розгляду скарг, скарги подаються платником податку на додану вартість (далі - платник податку) до ДФС протягом 10 календарних днів з дня набрання чинності рішенням комісії контролюючого органу про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до Порядку зупинення реєстрі податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Якщо останній день строку припадає на вихідний, неробочий або святковий день, останнім днем такого строку вважається перший робочий день, що настає за вихідним, неробочим або святковим днем. Строк подання скарги може бути продовженим за правилами і на підставах, визначених пунктом 102.6 статті 102 Податкового кодексу України.

Пункт 11 даного Порядку встановлює, що платник податку може додавати до скарги пояснення та копії документів, завірені у встановленому порядку, які підтверджують інформацію, зазначену у податковій накладній/розрахунку коригування, реєстрація яких зупинена.

Платник податку може додавати до скарги пояснення та копії документів, які підтверджують інформацію, зазначену у податковій накладній / розрахунку коригування.

Позивачем були надані пояснення та пакет документів, які на його думку підтверджували реальність господарських операцій.

Згідно пункту 13 цього Порядку за результатами розгляду скарги комісія з питань розгляду скарг приймає одне з таких рішень:

1) задовольняє скаргу та скасовує рішення комісії контролюючого органу про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних;

2) залишає скаргу без задоволення та рішення комісії контролюючого органу про відмову у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних без змін;

3) залишає скаргу без розгляду.

За результатами розгляду скарги комісія ДФС з питань розгляду скарг приймає рішення щодо скарги та надсилає його платнику податку у строк, визначений пунктом 56.23 статті 56 Кодексу, в електронній формі засобами електронного зв`язку, визначеними ДФС, з урахуванням вимог Законів України Про електронний цифровий підпис , Про електронні документи та електронний документообіг та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

Аналіз цих норм свідчить, що процедура адміністративного оскарження рішень комісії регіонального рівня про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН є різновидом досудового порядку вирішення спору.

З огляду на зазначене, комісія ДФС України наділена повноваженнями, за наслідками розгляду скарги та ретельного аналізу всіх доданих до скарги документів, прийняти інше рішення, необхідне в кожному конкретному випадку.

Пунктом 18 Порядку розгляду скарг передбачено, що рішення комісії ДФС з питань розгляду скарг не підлягає подальшому адміністративному оскарженню та може бути оскаржене в судовому порядку.

Аналіз вищенаведеної норми дозволяє зробити висновок, що рішення комісії ДФС України, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним в ієрархічній системі податкових органів, і, відповідно, не підлягає подальшому адміністративному оскарженню - за відсутності відповідного вищестоящого органу.

Проте, вказана норма, виключаючи можливість адміністративного оскарження рішень комісій ДФС з питань розгляду скарг, встановлює безпосереднє право оскарження такого рішення в інший, єдино визначений законодавством спосіб, а саме - в судовому порядку.

Варто звернути увагу на те, що основоположним елементом процедури адміністративного оскарження - є скарга платника податків, яка за своїм змістом є матеріально-правовою вимогою, що випливає зі спірних податкових правовідносин, звернена до органу ДФС вищого рівня, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності підстав для скасування відповідного рішення контролюючого органу та, як наслідок, усунення порушень прав та задоволення законних вимог платників податків.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача стосовно оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності було обґрунтованим, і таке порушення прав має бути реальним, стосуватися особистих прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

За змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття порушене право, за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес. У цьому ж рішенні зазначено, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;

б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

В такому випадку суд зазначає, що після завершення процедури адміністративного оскарження, іншого способу захисту прав платника податків, за наслідками розгляду скарги якого прийнято рішення комісією ДФС з питань розгляду скарг, окрім як оскарження такого рішення в судовому порядку, немає.

Відтак, єдино можливим способом захисту прав платника податків щодо захисту його прав та інтересів за наслідками правовідносин, які виникають в ході розгляду скарги на рішення комісії регіонального рівня про відмову в реєстрації податкових накладних, є можливість оскарження такого рішення в судовому порядку.

Адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин.

Водночас, суд також зазначає, що встановлена Порядком №117 вимога щодо вказання у скарзі конкретних обставин на підтвердження правомірності формування даних податкового обліку із посиланням на норми законодавства та надання комісії з питань розгляду скарг ДФС відповідних повноважень щодо визначення правомірності прийняття рішень комісіями регіонального рівня, а також наділення комісії з питань розгляду скарг ДФС відповідною дискрецією в частині прийняття конкретних рішень за наслідками розгляду таких скарг, підтверджують те, що на відміну від випадків оскарження податкових повідомлень-рішень, адміністративна процедура оскарження яких закінчується на стадії прийняття вищестоящим органом рішення за результатами розгляду скарг, які не несуть для скаржника правових наслідків, рішення комісії ДФС з питань розгляду скарг на рішення комісії регіонального рівня про відмову в реєстрації податкових накладних, несе для платника податків відповідні правові наслідки.

Зважаючи на вищевикладене суд дійшов висновку, що рішення Комісії ДФС України з питань розгляду скарг №7420/36337156/2 від 29.05.2018, з урахуванням висновків суду про протиправність рішення Комісії ГУ ДФС у м. Києві про відмову у реєстрації податкової накладної і викладених у скарзі платника податків на таке рішення з наданням відповідних доказів, є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання ДФС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну ТОВ Технобудснаб №10 від 26.04.2018, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до абзацу 1 частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З аналізу норм Кодексу адміністративного судочинства України можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду, у випадку визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

За вказаних обставин, в контексті наведених норм, суд вважає, що для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення у даному випадку не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13 січня 2011 року (остаточне) по справі Чуйкіна проти України (case ofv. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд , в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

В спірному випадку, задоволення позовної вимоги про зобов`язання зареєструвати в ЄРПН податкову накладну, подану позивачем є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Згідно з пункту 20 Порядку №1246 у разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.

Таким чином, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання Державну податкову службу України (правонаступника ДФС України) зареєструвати податкову накладну №10 від 26.04.2018 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Стосовно вимоги позивача про покладення на відповідача обов`язку подати звіт про виконання судового рішення, суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до статті 1291 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до частин другої і третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Статтею 382 цього ж Кодексу встановлюється, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зміст наведених норм процесуального законодавства передбачає диспозитивне право суду, за наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами, встановити судовий контроль за виконанням судового рішення в адміністративній справі, однак лише за умови покладення на відповідача - суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, певних обов`язків з метою відновлення права позивача, що визнане судом порушеним, а саме: зобов`язання судом вчинити певні дії або прийняти відповідне рішення.

При цьому, жодних переконливих доводів стосовно можливого допущення відповідачем - суб`єктом владних повноважень протиправної поведінки щодо невиконання судового рішення позивачем не наведено, підстав для вжиття відповідних заходів по встановленню судового контролю за виконанням рішення суд не вбачає, а відтак вказана вимога позивача задоволенню не підлягає.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про скасування рішень відповідачів та про зобов`язання вчинити дії на відновлення порушеного права підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Водночас, як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем при зверненні з цим позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 6 660,00 грн за немайнові вимоги.

Згідно частини другої статті 4 Закону №3674-VI, за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем, ставка судового збору встановлюється у розмірі - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 6 Закону №3674-VI у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Статтею 7 Закону України Про державний бюджет України на 2018 рік установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі для працездатних осіб з 1 січня 2018 року - 1762,00 гривень.

Цей позов містить 2 вимоги немайнового характеру.

В контексті наведеного вище позивачем мав бути сплачений судовий збір у розмірі 3 524,00 грн за вимоги майнового характеру.

Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 3 524,00 грн за рахунок асигнувань відповідачів пропорційно задоволеним вимогам.

Таким чином сума судового збору у розмірі 1 136,00 грн (6 660,00 грн - 3 524,00 грн) є надміру сплаченою за цим позовом.

Одночасно, суд зазначає, що повернення надміру сплаченого судового збору врегульовано пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України Про судовий збір , у якому зазначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, для повернення надміру сплаченого судового збору позивач має звернутись до суду з відповідною заявою.

Керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Технобудснаб задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Головного управління ДФС у місті Києві Про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних №705293/36337156 від 17.05.2018.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань розгляду скарг №7420/36337156/2 від 29.05.2018.

4. Зобов`язати Державну податкову службу України (адреса: 04053, м. Київ, Львівська пл., 8, код ЄДРПОУ - 43005393,) зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю Технобудснаб №10 від 26.04.2018.

5. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Технобудснаб (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 82, оф.256, код ЄДРПОУ - 36337156) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ - 43141267) .

6. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Технобудснаб (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 82, оф.256, код ЄДРПОУ - 36337156) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська пл., 8, код ЄДРПОУ 43005393) .

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII.

Суддя: Н.А. Добрівська