Постанова

від 16.07.2020 по справі 826/6206/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/6206/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.

За участю секретаря: Гайворонського В.М.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року, суддя Бояринцева М.А., у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Центр охорони здоров`я тварин" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

У С Т А Н О В И Л А:

Державне підприємство "Центр охорони здоров`я тварин" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.11.2017 року №0114731209, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.11.2017 року №0114741209, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з урахуванням ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2017 року по справі №826/10434/16 підприємством правомірно обраховано земельний податок, з урахуванням нормативно-грошової оцінки, а тому твердження контролюючого органу, що сума податкового зобов`язання з земельного податку юридичних осіб є нижчою ніж визначено камеральною перевіркою, оскільки відсоткова ставка податку застосована платником не відповідає вимогам пункту 5.4 "Положення про плату за землю в м. Києві", затвердженого рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 року №242/5629 (в редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 року №58/293) "Про встановлення місцевих податків і зборів у місті Києві зі змінами та доповненнями" є необґрунтованими та безпідставними.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 лютого 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.11.2017 року №0114731209, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Крім того, в апеляційній скарзі представник Головного управління Державної податкової служби у м. Києві просить здійснити процесуальне правонаступництво замінивши відповідача Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.

Відповідно до ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1200 від 18.12.2018 року утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України №682-р від 21.08.2019 року Кабінет Міністрів України погоджується з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінетів Міністрів України від 6 березня 2019 року №227 Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на Державну податкову службу.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає за необхідне замінити відповідача Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби ДПС у м. Києві.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведена камеральна перевірка уточнюючої податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2017 рік Державного підприємства "Центр охорони здоров`я тварин".

За наслідком перевірки податковим органом складено акт від 20.10.2017 року №10780/26-15-12-09-19/37100317.

Згідно висновків акту перевірки в ході її проведення встановлено, що сума податкового зобов`язання з земельного податку з юридичних осіб зазначена Державним підприємством "Центр охорони здоров`я тварин" в уточнюючій податковій декларації за 2017 рік з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) реєстраційний номер 92133357492 від 13.10.2017 року є нижчою, ніж визначено за результатами камеральної перевірки, оскільки відсоткова ставка податку застосована платником не відповідає вимогам пункту 5.4 "Положення про плату за землю в м. Києві", затвердженого рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 року №242/5629 (в редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 року №58/293) "Про встановлення місцевих податків і зборів у місті Києві зі змінами та доповненнями".

Платник податків не виконав вимоги передбачені абзацами третім-п`ятим пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу щодо умов самостійного внесення змін до податкової звітності.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки позивачем подано заперечення, за наслідком розгляду яких, контролюючий орган листом від 10.11.2017 року №36532/10/26-15-12-09-15 повідомив ДП "Центр охорони здоров`я тварин" про залишення висновків акту перевірки без змін.

На підставі висновків зазначених у акті перевірки, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято наступні рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 15.11.2017 року №0114731209, яким ДП "Центр охорони здоров`я тварин" збільшено суму грошового зобов`язання за платежем земельний податок з юридичних осіб за податковими зобов`язаннями у розмірі 126689,97 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 31672,49 грн;

- податкове повідомлення-рішення від 15.11.2017 року №0114741209, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 1138,86 грн.

Не погоджуючись з оскаржуваними рішеннями ДП "Центр охорони здоров`я тварин" подано скаргу, за наслідком розгляду якої рішенням Державної фіскальної служби від 24.01.2018 року №2382/6/99-99-11-03-01-25 податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу платника податків без задоволення.

Вважаючи вищезазначені податкові повідомлення-рішення протипраними та такими, що не відповідають нормам чинного податкового законодавства, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пунктом 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

За приписами підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (пункт 270.1 статті 270 Податкового кодексу України).

Статтею 271 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до пункту 274.1 статті 274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (підпункт 286.1 статті 286 ПК України).

Згідно з пунктом 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з пунктом 284.1. статті 284 Податкового кодексу України Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Пунктом 8.3. статті 8 Податкового кодексу України встановлено, що до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно з пунктом 12.3. статті 12. Податкового кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1. пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України).

Так, Київською міською радою прийнято рішення від 28.01.2015 року № 58/923 Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 , яким затверджено Положення про плату за землю в м. Києві (далі - Положення).

Згідно з пунктом 5.1. Положення про плату за землю в місті Києві (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено та які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб та у постійному користуванні юридичних осіб державної та комунальної форми власності, коло яких визначено статтею 92 Земельного кодексу України, встановлюється в розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5.3 та 5.4 цього Положення.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, які перебувають у постійному користуванні юридичних осіб (крім державної та комунальної форми власності), встановлюється в розмірі 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5.3 та 5.4 цього Положення.

Відповідно до пункту 5.4 Положення плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (крім комунальної власності), встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктом 5.3 цього Положення.

Як убачається із матеріалів справи, підставою до прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугувало порушення позивачем пункту 5.4 "Положення про плату за землю в м. Києві", затвердженого рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 року №242/5629 (в редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 року №58/293) "Про встановлення місцевих податків і зборів у місті Києві зі змінами та доповненнями".

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року у справі №826/10434/16 визнано незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили пункт 5.6 Положення про плату за землю в місті Києві , яке є додатком 3 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві в редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року № 58/923 Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 .

У вказаному рішенні суду зазначено, що відповідно до пункту 5.6. Плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення. Дія цього пункту не поширюється у випадках звільнення земельних ділянок від оподаткування або наявності пільг щодо сплати земельного податку.

Суди у цій справі наголосили, що ПК не передбачено встановлення такого податку як плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено.

Вказаним рішенням суду встановлено, що виходячи з аналізу положень ПК України вбачається, що на рівні вказаного нормативно-правового акту не передбачено встановлення такого податку як плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено.

Таким чином, застосувавши пункт 5.6 Положення відповідачем фактично порушено вимоги нормативного акту вищої юридичної сили - ПК, пунктом 10.4 статті 10 якого забороняється встановлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Водночас судом встановлено, що рішення Київської міської ради від 23 лютого 2017 року №1005/2009 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" внесено до Положення про плату за землю в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 року N 58/923), такі зміни:

1.1. Пункти 5.4 та 5.5 виключити. У зв`язку з цим пункт 5.6 вважати пунктом 5.4.

1.2. У пункті 5.4 слова та цифри "у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення" замінити словами та цифрами "у розмірі, визначеному пунктом 5.3 цього Положення".

1.3. У пункті 5.1 слова та цифри "зазначених у пунктах 5.3 - 5.6 цього Положення" замінити словами та цифрами "зазначених у пунктах 5.3 та 5.4 цього Положення".

1.4. У пункті 5.2 слова та цифри "зазначених у пунктах 5.3 - 5.6 цього Положення" замінити словами та цифрами "зазначених у пунктах 5.3 та 5.4 цього Положення".

Отже, з прийняттям Київською міською радою рішення від 23 лютого 2017 року №1005/2009 змінено нумерацію пункту, оскарженого в межах справи Окружного адміністративного суду міста Києва №826/10434/16.

Разом з тим, внесення зазначених змін не впливає на висновки суду щодо незаконності наступних положень рішення Київської міської ради:

"Плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення.

Дія цього пункту не поширюється у випадках звільнення земельних ділянок від оподаткування або наявності пільг щодо сплати земельного податку".

Відповідно до пункту 10.4. статті 10. Податкового кодексу України установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

При цьому, колегія суддів зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду в адміністративній справі №826/13819/18 визнано протиправним та нечинним пункт 5.4. Положення про плату за землю в місті Києві, яке є додатком 3 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року № 242/5629 Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві в редакції рішення Київської міської ради від 23.02.2017 року № 1005/2009 Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011року № 242/5629 : 5.4. Плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення.

Дія цього пункту не поширюється у випадках звільнення земельних ділянок від оподаткування або наявності пільг щодо сплати земельного податку , який відтворює зміст пункту 5.6 Положення про плату за землю в місті Києві , яке є додатком 3 до рішень Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві в редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року № 58/923 Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 , визнаного протиправним та нечинним рішенням суду, що набрало законної сили.

Таким чином, враховуючи, що Податковим кодексом України податку за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, не встановлено, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність донарахування Державному підприємству "Центр охорони здоров`я тварин" податкового зобов`язання на підставі пункту 5.4 Положення про плату за землю в місті Києві, а тому податкове повідомлення-рішення від 15.11.2017 року №0114731209, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.11.2017 року №0114741209, прийнятого Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві, колегія суддів зазначає, що рішення суду в цій частині позивачем не оскаржується, а Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві в апеляційній скарзі також не наводить доводів та міркувань в частині незаконності рішення щодо відмови позивачу у задоволенні позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Судя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Кобаль М.І.