Постанова від 14.07.2020 по справі 920/976/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2020 р. Справа№ 920/976/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

Секретар судового засідання: Огірко А.О.

За участю представників учасників справи:

від позивача: адвокат Дубовик В.В. - за довіреністю № 6 від 03.01.2020;

від відповідача: адвокат Сафронов М.А. - за довіреністю № 18-49/15 від 27.12.2019.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" на рішення Господарського суду Сумської області від 22.01.2020 у справі № 920/976/19 (суддя Котельницька В.Л., м. Суми, повний текст рішення складено 03.02.2020)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго", м. Суми

до Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання", м. Суми

про стягнення 2 050 829,86 грн

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" (далі - позивач/ТОВ "Сумитеплоенерго") звернулось до Господарського суду Сумської області із позовною заявою до Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" (надалі-відповідач/АТ "Сумське МНВО" про стягнення заборгованості в сумі 2 050 829,86 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у квітні 2018 року здійснив постачання теплової енергії для споживачів відповідача, визначених рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради від 20.05.2011 № 322. Однак, відповідач за надану позивачем теплову енергію у квітні 2018 року у розмірі 1 512 Гкал на суму 2 050 829,86 грн не розрахувався. Крім того, на думку, позивача постачання зазначеної теплової енергії відбулося на підставі укладеного між позивачем та відповідачем договору, укладеного у спрощений спосіб - шляхом обміну листами та підтвердженням прийняття до виконання замовлення, що відповідає положення ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України. За твердженнями позивача, закон не встановлює обов`язкової письмової форми для укладання договорів про поставку теплової енергії.

Короткий зміст заперечень відповідача

Відповідач в обґрунтування заперечень на позов посилався на необґрунтованість вихідних даних, використаних позивачем для здійснення розрахунку кількості використаного споживачами відповідача тепла. За твердженням відповідача, позивач має намір стягнути з АТ "Сумське МНВО" свої витрати на підігрів загального обсягу теплоносія у магістральних та квартальних теплових мережах, що перебувають у оренді у ТОВ "Сумитеплоенерго", які він (позивач) начебто поніс у квітні 2018 року. Відповідач акцентує увагу на тому, що позивач вважає, що саме АТ "Сумське МНВО" має компенсувати йому вартість теплової енергії, яка була витрачена на підготовку теплових мереж до постачання теплової енергії споживачам відповідача у квітні 2018 року.

Крім того, відповідач також зазначив, що підігрів теплоносія фактично не міг здійснюватися позивачем від початкової температури холодної води, яка становила 12,2 0С, оскільки після закінчення опалювального сезону 2017-2018 років 09.04.2018 подача теплоносія з котельної відповідача до теплових мереж фактично продовжувалася до 11 години 13.04.2018 та була припинена лише за декілька годин до початку постачання теплоносія у теплові мережі позивачем. На момент припинення постачання теплоносія відповідачем, температура мережної води на виході з котельної АТ "Сумське МНВО" складала більше 56 градусів Цельсія, що підтверджується звітом вузла обліку теплової енергії, встановленого на тепловому виводі котельної відповідача, доданим до матеріалів.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Сумської області від 22.01.2020 у справі № 920/976/19 у позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не будо доведено належними та допустимими доказами як факт того, що виробництво та транспортування теплової енергії для споживачів відповідача у квітні 2018 року відбувалось на підставі договору, укладеного в усній формі на пропозицію відповідача, викладену в листі № 21/666 від 12.04.2018, так і факт правомірності і обґрунтованості суми витрат позивача на підігрів теплоносія в теплових мережах у зоні відповідальності відповідача.

Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що з 13.04.2018 позивач надавав відповідачеві послугу з підігріву теплоносія в теплових мережах у зоні відповідальності відповідача у межах договору поставки № 8/1800032 від 12.04.2018, який був укладений між позивачем та відповідачем; при цьому умови даного договору не містять положень щодо порядку відшкодування відповідачем позивачеві витрат, пов`язаних із наданням вищезазначеної послуги.

При цьому суд першої інстанції керувався положеннями ст.ст. 11, 205, 208, 509 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 181, 207 Господарського кодексу України та ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги позивача та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ "Сумитеплоенерго", звернулося (надалі-скаржник) до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги ТОВ "Сумитеплоенерго" обґрунтовані неповним дослідженням доказів наданих позивачем; неповним з`ясуванням обставин справи, що мають значення для справи; не вжиттям всіх необхідних заходів для повного та всебічного розгляду справи, порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права, а саме - ст.ст. 2, 91, 236 Господарського процесуального кодексу України, а також порушення судом норм матеріального права, зокрема, ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 20 Закону України Про теплопостачання .

Зокрема, узагальнені доводи апеляційної скарги ТОВ "Сумитеплоенерго" зводяться до того, що:

- місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що між сторонами було укладено договір транспортування теплової енергії в усній формі, оскільки позивачем у позовній заяві було зазначено, що поставка (транспортування) теплової енергії відбулося на підставі укладеного між позивачем та відповідачем договору спрощений спосіб у письмовій формі - шляхом направлення АТ "Сумське МНВО" у порядку ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України листа № 21/666 від 12.04.2018 та прийняття позивачем (ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України) зазначеного листа відповідача до виконання (13.04.2018 позивач почав виробляти, транспортувати та постачати відповідачу теплову енергію, що підтверджується актом від 13.04.2018, який підписаний сторонами);

- місцевим господарським судом було залишено поза увагою той факт, що між сторонами фактично склалися правовідносини з поставки теплової енергій відповідачу на суму та в обсягах, які визначені в актах приймання-передачі теплової енергії № 719, № 720, № 721 від 30.04.2018;

- судом першої інстанції було неправомірно відхилено доданий позивачем до матеріалів справи звіт про виробництво, транспортування, постачання теплової енергій (баланс теплової енергії), який (звіт) був складений ТОВ "Сумитеплоенерго" на виконання приписів пп. 4. пп. 5 Правил організації звітності, що подається суб`єктами господарювання у сферах теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 31.05.2017 № 717, оскільки такий звіт додатково підтверджує факт поставки теплової енергій позивачем відповідачу;

- суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні приходить до висновку про те, що спірна поставка 1 512 Гкал теплової енергій була виконана на підставі договору № 8/1800032 від 12.04.2018; в той же час суд першої інстанції вказує про те, що звіт про поставлену за договором № 8/1800032 від 12.04.2018 теплову енергію не стосується спірних правовідносин, що свідчить про неузгодженість висновків суду першої інстанції;

- посилання місцевого господарського суду на температуру води на виході з котельні відповідача станом на 13.04.2018 не має значення для предмету спору, адже АТ "Сумське МНВО" 13.04.2018 припинило виробництво і постачання теплової енергії своїм споживачам;

- підігрів позивачем теплоносія від температури 12 0С підтверджується наявними у матеріалах справи Добовим звітом відпуску тепла у гарячій воді від Сумської ТЕЦ ТОВ "Сумитеплоенерго" за 13.04.2018, в графі "Температура річної води" якого (звіту) відображено відповідну інформацію, а тому висновок місцевого господарського суду про не доведення позивачем, що підігрів відбувся саме від початкової температури води, яка становила 12,2 0С є помилковим та таким, що зроблений без урахування зазначених доказів.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

20.05.2020 від відповідача через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить залишити апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 22.01.2020у справі № 920/976/19 - без змін.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу позивача вказував на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підстави для його скасування - відсутні.

Акціонерне товариство "Сумське МНВО" вважає помилковим посилання позивача на лист № 21/666 від 12.04.2018, оскільки такий лист, за твердженням відповідача, по-перше, був направлений на виконання вже укладеного 12.04.2018 між позивачем та відповідачем договору № 8/1800032, по-друге, вказаний лист стосувався виключного технічного питання переключення теплових мереж (перекриття засувок на певних ділянках теплових мереж), по-третє, у відповідності до даного листа відповідач не брав на себе жодних зобов`язань з поставки чи оплати теплової енергії, не визначав будь-які умови взаємовідносин між сторонами у справі, по-четверте, відповідачем не надавалось жодної відповіді на лист позивача № 21/666 від 12.04.2018.

Відповідач вважає, що ТОВ "Сумитеплоенерго" не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт виконання позивачем певних дій по підігріву теплоносія у теплових мережах у зоні надання послуг відповідачем та реального понесення позивачем витрат по підігріву теплоносія та їх обсягів; розрахунки надані позивачем є необґрунтовані та такі, що виконанні з використанням формули, яка не передбачена чинним законодавством, а тому результати за такими розрахунками не можуть бути підставою для стягнення з відповідача заявленої позивачем суми до стягнення; звітність яка подається позивачем до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг за своєю суттю не є первинним документом, лише має узагальнювати результати діяльності ліцензіата за звітний період для подальшого її аналізу контролюючим органом та базуватися на даних первинних документів, які підтверджують факт здійснення ліцензіатом господарських операцій.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2020 апеляційну скаргу ТОВ "Сумитеплоенерго" передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2020 у справі № 920/976/19 апеляційну скаргу ТОВ "Сумитеплоенерго" на рішення Господарського суду Сумської області від 22.01.2020 у справі № 920/976/19 залишено без руху.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2020 відкрито апеляційне провадження у справі № 920/976/19; розгляд апеляційної скарги ТОВ "Сумитеплоенерго" на рішення Господарського суду Сумської області від 22.01.2020 у справі № 920/976/19 призначено на 02.06.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2020 у справі № 920/976/19 відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ "Сумитеплоенерго" про проведення судового засідання 02.06.2020 у режимі відеоконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 у справі № 920/976/19 відкладено розгляд апеляційної скарги ТОВ "Сумитеплоенерго" на рішення Господарського суду Сумської області від 22.01.2020 у справі № 920/976/19 на 30.06.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2020 у справі № 920/976/19 відкладено розгляд апеляційної скарги ТОВ "Сумитеплоенерго" на рішення Господарського суду Сумської області від 22.01.2020 у справі № 920/976/19 на 14.07.2020.

Позиція представників сторін у справі. Явка сторін.

Представник скаржника в судовому засіданні 14.07.2020 вимоги апеляційної скарги підтримав з викладених у ній підстав та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення Господарського суду Сумської області від 22.01.2020 у справі № 920/976/19 скасувати.

14.07.2020 представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу та просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Місцевим господарським судом установлено, що позивач - ТОВ "Сумитеплоенерго" та відповідач - АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" є виробниками і виконавцями послуг з постачання теплової енергії (централізованого опалення) та централізованого постачання гарячої води для споживачів міста Суми, кожен в межах своєї території обслуговування, визначеної рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради № 322 від 20.05.2011.

Позивач здійснює виробництво, транспортування та постачання теплової енергії від Сумської ТЕЦ тепловими мережами в межах території обслуговування; відповідач здійснює виробництво теплової енергії від Дирекції "Котельні північного промислового вузла", з використанням теплових мереж для транспортування та постачання теплової енергії, в межах території обслуговування.

Як зазначає позивач, у квітні 2018 року останній здійснив постачання 1 512 Гкал теплової енергії АТ "Сумське МНВО" для споживачів відповідача, визначених рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради № 322 від 20.05.2011.

Дана подія виникла у зв`язку з тим, що у міжопалювальний (літній період) котельня відповідача не працює, а тому послуга з централізованого постачання гарячої води у літній період надавалась споживачам відповідача за рахунок купленої у ТОВ "Сумитеплоенерго" теплової енергії.

Як убачається з матеріалів справи, для вказаних цілей (отримання від позивача теплової енергії) між сторонами у справі 12.04.2018 був укладений договір поставки № 8/1800032, за умовами якого позивач зобов`язався виробити та передати у власність відповідачу теплову енергію, обсяги поставки якої визначаються Графіком планових обсягів, який є додатком № 1 до цього договору.

12.04.2018 відповідач звернувся до позивача листом вих. № 21/666 та попросив виконати 13.04.2018 переключення теплових мереж з метою поставки теплової енергії споживачам Дирекції "Котельні північного промислового вузла" від ТОВ "Сумитеплоенерго" на підставі договору про закупівлю теплової енергії.

Позивач на пропозицію відповідача, викладену в листі вих.№ 21/666, починаючи з 13.04.2018 з 10 год. 45 хв. розпочав виробництво, транспортування та постачання теплової енергії на територію обслуговування відповідача від Сумської ТЕЦ ТОВ "Сумитеплоенерго".

Даний факт підтверджується актом від 13.04.2018, складеним спільно представниками Дирекції КППВ ПАТ "СНВО" та позивача, згідно з яким, 13.04.2018 з 10 год. 45 хв. виконана заміна меж розподілу теплових мереж між Дирекцією котельні північного промислового вузла ПАТ "Сумське МНВО" та ТОВ "Сумитеплоенерго" шляхом відкриття запірної арматури в теплових мережах: ТК-314, ТК-434, ТК-440, ТК-605, ТК-617.

Позивач листом вих. № 2720 від 17.05.2018 направив відповідачу рахунки на оплату № 90, № 91, № 92 від 30.04.2018 та акти приймання - передачі теплової енергії № 719, № 720, № 721 від 30.04.2018 (т.1, а.с. 26-32).

Згідно з актами та рахунками, у квітні 2018 року позивач передав, а відповідач прийняв 1 512 Гкал теплової енергії, загальною вартістю 2 050 829,86 грн.

В свою чергу відповідач зазначені акти приймання - передачі не підписав та не повернув позивачу.

06.08.2019 ТОВ "Сумитеплоенерго" направило АТ "Сумське МНВО" претензію з проханням погасити заборгованість за поставлену позивачем теплову енергію вартістю 2 050 829,86 грн.

Відповідач відповіді на претензію позивача не надав. За надані позивачем послуги не розрахувався.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши думку представників учасників справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулювання відносин, пов`язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання, визначені Законом України "Про теплопостачання".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;

- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;

- споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;

- теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії;

- місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про теплопостачання" проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об`єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами відносин у сфері теплопостачання.

Пунктами 4, 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

У ст. 25 Закону України "Про теплопостачання" встановлено обов`язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Частиною 2 ст. 275 Господарського кодексу України передбачено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії визначаються Правилами користування тепловою енергією , затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2017 № 1198" (далі - Правила № 1198) та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення , затверджених постановою Kабінету міністрів України від 21.07.2005 № 630.

Указані правила є обов`язковими для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами та організаціями.

Відповідно до п. 4 Правил № 1198, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією.

З аналізу положень Правил № 1198, зокрема, п. 44, вбачається, що термін споживач застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.

Ураховуючи наведені приписи законодавства суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що наявність договірних відносин між сторонами у даному випадку є обов`язковою.

Відтак, доводи заявника апеляційної скарги про те, що закон не встановлює обов`язкової письмової форми для укладання договорів про поставку теплової енергії є необґрунтованими та такими, що спростовується вищевикладеним.

У той же час, за твердженням позивача, лист позивача № 21/666 від 12.04.2018 був пропозицією відповідача до укладання договору, а позивач, погодившись на цю пропозицію, вчиненням відповідних дій приступив до виконання договірних зобов`язань.

Відтак, на думку позивача, між сторонами було укладено договір на поставку теплової енергії у спрощений спосіб.

З даного приводу суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 3 зазначеної статті визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг ( ч. 4 ст. 180 Господарського кодексу України).

Положеннями ч.ч. 5, 7 ст. 180 Господарського кодексу України передбачено, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди ( ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

За змістом ч.ч. 1-3 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.

Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Згідно зі ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між юридичними особами (п. 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно зі ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Разом з тим, лист № 21/666 від 12.04.2018 не містить волевиявлення відповідача щодо предмету договору, ціни та строку дії договору (обов`язковість зазначення таких істотних умов визначена у ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що зазначений лист також не можна вважати офертою, оскільки відповідно до вищезгаданої ст. 641 Цивільного кодексу України офертою є пропозиція укласти договір, яка містить істотні умови договору і виражає намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Офертою укласти господарський договір є тільки така пропозиція, яка містить в собі умови відносно предмету, ціни та строку дії договору. Якщо договір не містить істотні умови господарського договору, він не може вважатися укладеним.

До того ж зі змісту даного листа вбачається, що відповідач просив виконати перепідключення теплових мереж з метою поставки теплової енергії споживачам Дирекції КППВ від ТОВ "Сумитеплоенерго" на підставі договору про закупівлю теплової енергії.

Отже, твердження позивача, викладені як у позовній заяві, так і у поданій апеляційній скарзі про те, що виробництво та транспортування теплової енергії для споживачів відповідача у квітні 2018 року відбувалось на підставі договору, укладеного в спрощений спосіб, шляхом направлення відповідачем листа № 21/666 від 12.04.2018 є необґрунтованими.

Як вже зазначалось вище, 12.04.2018 року між відповідачем, як покупцем та позивачем, як постачальником було укладено договір поставки № 8/180002, відповідно до якого на умовах, в порядку та строки визначені цим договором постачальник зобов`язується виробити та передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти та оплати теплову енергію (п. 1.1. договору поставки).

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що з 13.04.2018 позивач постачав теплову енергію відповідачеві у межах договору поставки № 8/1800032 від 12.04.2018.

Разом з тим, дослідивши умови вищезазначеного договору поставки, суд апеляційної інстанції зазначає, що останній (договір) не містить положень щодо порядку відшкодування відповідачем позивачеві витрат, пов`язаних із наданням послуг з підігріву теплоносія в теплових мережах у зоні відповідальності відповідача

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутність між сторонами укладеного договору за наявності доказів надання відповідних послуг не звільняє відповідача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію (відповідна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13 та у постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 922/2790/17).

Окрім того, у постанові Верховного Суду України від 18.11.2015 у справі № 6-582цс15 наведено правову позицію, згідно з якою позов про стягнення вартості теплової енергії підлягає задоволенню, якщо підтверджено, що між сторонами склалися фактичні договірні відносини.

В той же час, для стягнення заборгованості за поставлену позивачем та фактично спожиту відповідачем теплову енергію, доказуванню підлягає факт поставки/споживання такої теплової енергії, обсяг спожитої теплової енергії та її вартість.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, суд апеляційної інстанції відзначає, що в силу принципу змагальності саме позивач має довести наявність підстав для стягнення з відповідача за надані позивачем послуги.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18.

При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17.

Північний апеляційний господарський суд враховує, що на момент ухвалення даної постанови чинною є норма статті 79 ГПК України щодо вірогідності доказів, згідно з якою наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За загальним правилом норми процесуального права застосовуються в редакції чинній, на момент ухвалення рішення.

Система доказування у господарському процесі, засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту, чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини відповідними належними та допустимими доказами. При чому, ключовим фактором у тому, як сторона користується стандартами доказування виступає, її зацікавленість у вирішенні господарського спору на свою користь.

Якщо існує певний юридичний факт, який входить до предмету доказування по справі, то мають бути наявні відповідні докази на підтвердження цього факту або об`єктивні причини та розумне пояснення їх відсутності. Однак, якщо сторона з тих чи інших причин не доводить певну важливу для розгляду справи обставину, то суд, оцінюючи докази за внутрішнім переконанням вирішує, чи мав місце певний факт, що підлягаю доказуванню, чи він є просто надуманим.

Позивач у якості підтвердження надання послуг з постачання теплової енергії відповідачу у квітні 2018 року посилається на акти приймання - передачі теплової енергії № 719, № 720, № 721 від 30.04.2018 (т.1, а.с. 26-32).

Однак, дані акти складені в односторонньому порядку, без зазначення підстави їх складення (тобто посилання на будь - який договір).

Крім того, відповідач заперечував надання послуг позивачем щодо кількості та вартості, які були визначені позивачем у таких актах.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем на підтвердження своїх вимог надано вказані акти, а суд апеляційної інстанції дійшов висновку про їх недопустимість, та як наслідок, недоведеність факту надання відповідачу позивачем відповідних послуг та у визначених позивачем обсягах і сумі.

Тому враховуючи вищевикладену позицію наведену у постановах Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13, від 18.11.2015 у справі № 6-582цс15 та Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 922/2790/17, а також враховуючи не доведення обставин надання послуг, у заявленому позивачем розмірі, суд апеляційної інстанції погоджується із місцевим господарським судом про відсутність підстав про задоволення позову, проте з підстав наведених у даній постанові.

Таким чином, мотивувальна частина рішення Господарського суду Господарського суду Сумської області від 22.01.2020 у справі № 920/976/19, підлягає зміні, шляхом викладення її у редакції цієї постанови, проте з підстав наведених у даній постанові.

Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених позивачем в апеляційній скарзі

Щодо доводів заявника апеляційної інстанції про порушення місцевим господарським судом положень ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 20 Закону України Про теплопостачання то їм надана оцінка у мотивувальній частині цієї постанови.

Стосовно доданого позивачем до матеріалів справи звіту про виробництво, транспортування, постачання теплової енергій (баланс теплової енергії), який (звіт) був складений ТОВ "Сумитеплоенерго" суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказои Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88).

Мета складання первинних документів - зафіксувати факт господарської операції.

Наданий позивачем в підтвердження надання відповідачу постачання теплової енергії у квітні 2018 року звіт про виробництво, транспортування, постачання теплової енергій (баланс теплової енергії), також не може підтверджувати постачання відповідачеві 1 512 Гкал у квітні 2018 на суму 2 050 829,86 грн, оскільки, він (звіт), по-перше, не є первинним документом, який би засвідчував здійснення господарської операції, по-друге, подання до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг форм звітності здійснюється з метою перевірки та аналізу ліцензованої діяльності ліцензіата, виявлення порушень ліцензійних умов та їх усунення, а також для врахування звітних даних при встановленні або перегляді тарифів.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову, однак з підстав, викладених у мотивувальній частині даної постанови апеляційної інстанції.

Дослідивши матеріали, наявні у справі, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог не надав, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В той же час, враховуючи повноваження апеляційної інстанції та те, що судом першої інстанції було неправильно встановлено обставини, що мають значення для справи, однак вказане порушення не призвело до прийняття незаконного рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку, що рішення місцевого господарського суду у даній справі підлягає зміні в його мотивувальній частині щодо встановлених підстав для відмови у задоволені позову.

Відтак, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 22.01.2020 у справі № 920/976/19 залишити без змін.

3. Справу № 920/976/19 повернути до Господарського суду Сумської області.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 16.07.2020.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова