Рішення

від 16.07.2020 по справі 924/764/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" липня 2020 р. Справа № 924/764/20

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Виноградової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Попика О.В., розглянувши матеріали справи

за позовом комунального підприємства "Паркування", м. Запоріжжя

до житлово-будівельного кооперативу "Фортеця", м. Хмельницький

про стягнення 180000,00 грн

представники сторін не з`явилися

встановив: комунальне підприємство "Паркування", м. Запоріжжя звернулось до суду з позовом про стягнення з житлово-будівельного кооперативу "Фортеця", м. Хмельницький 150000,00 грн заборгованості з орендної плати за договором оренди №2/6-35 від 15.01.2015 за період з січня 2020 року по травень 2020 року та 30000,00 грн штрафних санкцій за договором оренди №2/6-35 від 15.01.2015.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем обов`язку за договором оренди №2/6-35 від 15.01.2015 з оплати послуг по оренді машиномісць Правовою підставою позову зазначає положення ст. ст. 525, 526, 629, 763, 764 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Ухвалою суду від 23.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі для її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання на 16.07.2020.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (від 07.07.2020), в якому підтвердив укладення між сторонами договору оренди нерухомого майна №2/6-35 від 15.01.2015, відповідно до якого передано в оренду 50 машиномісць, однак зауважив, що позивач при його укладанні розпорядився земельною ділянкою з порушенням законодавства, зокрема, без рішення уповноваженого органу. Зазначив, що у позивача наявне лише право надання платних послуг паркування транспортних засобів та правомочності щодо використання паркувальних майданчиків за призначенням. Вважає, що позовні вимоги ґрунтуються на припущеннях, оскільки не відомо, хто підписав акти, а кошторис не підтверджує заявлених позовних вимог.

Позивач представника у засідання не направив. Про судовий розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення 26.06.2020.

Відповідач представника у засідання не направив. Про судовий розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення 24.06.2020.

При цьому від відповідача на адресу суду надійшло клопотання (від 09.70.2020) про відкладення судового засідання. В обґрунтування клопотання послався, зокрема на положення п. 4 Прикінцевих положень ГПК України та продовження періоду карантину. Також зазначив, що на засідання представник відповідача з`явитися не може у зв`язку з відрядженням в інше місто.

Подане відповідачем клопотання залишається судом без задоволення, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 56 ГПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Тобто закон наділяє сторони правом брати участь у справі як через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, так і через представника. Також враховується, що суд не викликав у засідання суду конкретного представника відповідача та не визнавав явку представників сторін у судове засідання обов`язковою, послаблення карантинних обмежень відповідно до постанов Кабінету міністрів України від 20.05.2020 №392, від 03.06.2020 №435, береться до уваги відсутність доказів на підтвердження поважності причин неявки в судове засідання та положення ст. 250 ГПК України щодо підстав відкладення судового засіданні під час розгляду справи за правилами спрощеного провадження.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

15.10.2015 між комунальним підприємством "Паркування" (сторона 1) та житлово-будівельним кооперативом "Фортеця" (сторона 2) укладено договір оренди №2/6-35 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого сторона 1 зобов`язується надати на умовах цього договору 50 машиномісць на цілодобовій відкритій автостоянці за адресою: м. Запоріжжя, вул. Горького, 117, а сторона 2 зобов`язується в порядку та на умовах цього договору сплачувати послуги оренди машиномісць.

Відповідно до п. 2.1 договору вартість послуг з оренди машиномісць становить 15000,00 грн за один місяць, в т.ч. ПДВ 20№ - 2500,00 гривень.

Сторона 1 вправі змінити вартість послуг в односторонньому порядку у випадку підвищення ставок податків і зборів (в т.ч. земельного податку та ін.), видання відповідних рішень і розпоряджень органів місцевої влади та самоуправління, зміни інших економічних умов (п. 2.2 договору).

У п. 3.1 договору сторони погодили, що оплата стороною 2 послуг оренди машиномісць здійснюється в національній валюті України наступним чином: 100% щомісячна оплата на розрахунковий рахунок сторони 1 або оплата через касовий апарат, не пізніше 27 числа місяця, який передує звітному.

Сторони зобов`язані виконувати умови цього договору (п. 4.1 договору).

Згідно з п. 6.1 договору у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором і діючим законодавством. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушення умов договору, визначених змістом зобов`язання.

Пунктом 6.4 договору передбачено, що за одноразову необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань винна сторона сплачує іншій стороні штраф в розмірі місячної оплати за надані послуги.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 15.04.2016 (п. 8.4 договору).

До договору сторонами було укладено додаткові угоди від 07.04.2016 №1, від 15.10.2016 №2, від 28.07.2017 №3, від 24.11.2017 №4, від 22.03.2018 №5, від 25.05.2018 №6, від 10.10.2018 №7, від 15.11.2018 №8, від 04.11.2019, якими сторони викладали в нових редакціях п. 2.1 договору щодо вартості послуг та п. 8.4 договору щодо строку його дії. Зокрема, додатковою угодою від 15.11.2018 №8 сторони погодили викласти п. 8.4 договору в такій редакції: Цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2019 включно ; додатковою угодою від 04.11.2019 сторони виклали п. 2.1 договору в редакції, за якою вартість послуг з оренди машиномісць з 01.12.2019 становить 30000,00 грн за один місць, в т.ч. ПДВ 20% - 5000,00 гривень.

У матеріали справи надано копії актів надання послуг (оренда місць автостоянки) від 31.01.2020 №16 на суму 30000,00 грн, від 29.02.202 №48 на суму 30000,00 грн, від 31.03.2020 №74 на суму 30000,00 грн, від 30.04.2020 №98 на суму 30000,00 грн, від 31.05.2020 №126 на суму 30000,00 грн, у яких зазначено, що вони складені на підставі договору від 15.10.2018 №2/6-35 та що замовник претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.

Договір, додаткові угоди до нього та акти надання послуг містять підписи представників сторін та відтиски печаток сторін.

Позивач звернувся до відповідача з претензією (від 04.02.2020), в якій повідомив про наявність заборгованості за договором від 15.10.2015 №2/6-35 в сумі 117500,00 грн, з яких 57500,00 за листопад та грудень 2019 року, 30000,00 грн за січень 2020 року, 30000,00 грн - прострочена передоплата за лютий 2020 року, та просив погасити заборгованість протягом 5 днів з моменту отримання претензії. Претензія містить відмітку про її отримання 04.02.2020 ОСОБА_1 .

У матеріали справи надано також статут КП "Паркування", затверджений розпорядженням міського голови від 18.12.2017 №442-р.

У зв`язку із несплатою відповідачем коштів за оренду машиномісць, позивач просить стягнути з відповідача 150000,00 грн заборгованості та 30000,00 грн штрафних санкцій.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття,зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ст. 626 ЦК України зазначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Частиною 1 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і не господарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

За приписами ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч. 2 ст. 628 ЦК України).

Як убачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір №2/6-35 від 15.01.2015, за яким позивач зобов`язався надати на умовах цього договору 50 машиномісць на цілодобовій відкритій автостоянці за адресою: м. Запоріжжя, вул. Горького, 117, а відповідач зобов`язався в порядку та на умовах цього договору сплачувати послуги оренди машиномісць.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З огляду на положення ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання (ст. 901 ЦК України).

Статтею 903 ЦК України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ст. 763 ЦК України).

Відповідно до ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

З матеріалів справи слідує, що з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 15.10.2018, договір діє до 31.12.2019 включно. Разом з тим, підписання сторонами актів надання послуг, які обумовлені зазначеним договором, за січень-травень 2020 року свідчать про те, що сторони продовжують виконувати умови договору, зокрема, відповідач продовжує користуватися майном, що є об`єктом договору від 15.10.2015 №2/6-35, а позивач не висловлює заперечень. Крім того, відповідачем не заперечено здійснення використання машиномісць на підставі цього договору.

Будь-яких доказів на спростування зазначеного, зокрема, розірвання договору чи його припинення з інших підстав, визнання недійсним, сторонами не подано.

Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

У п. 3.1 договору сторони погодили, що оплата стороною відповідачем оренди машиномісць здійснюється в національній валюті України наступним чином: 100% щомісячна оплата на розрахунковий рахунок позивача або оплата через касовий апарат, не пізніше 27 числа місяця, який передує звітному.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивачем протягом січня-травня 2020 року надано відповідачу послуги з оренди місць автостоянки на загальну суму 150000,00 грн, що підтверджується актами надання послуг від 31.01.2020 №16, від 29.02.202 №48, від 31.03.2020 №74, від 30.04.2020 №98, від 31.05.2020 №126 на суми по 30000,00 гривень, які містять підписи представників та відтиски печаток сторін.

Стосовно аргументів відповідача про те, що укладений між сторонами договір є договором оренди земельної ділянки, і при його укладенні позивач у порушення ст. ст. 116, 123, 125, 126 Земельного кодексу України розпорядився земельною ділянкою, яка знаходиться у власності територіальної громади, за відсутності рішення уповноваженого органу, судом звертається увага на таке.

Згідно з умовами договору №2/6-35 сторона 1 зобов`язується надати на умовах цього договору 50 машиномісць на цілодобовій відкритій автостоянці за адресою: м. Запоріжжя, вул. Горького, 117, а сторона 2 зобов`язується в порядку та на умовах цього договору сплачувати послуги оренди машиномісць (п. 1.1).

За визначенням, наведеним у додатку Б ДБН В.2.3-15:2007 Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів , машино-місце - це площа, необхідна для встановлення одного автомобіля, що складається з площі горизонтальної проекції нерухомого екіпажа з додаванням розривів наближення (зон безпеки) до сусідніх екіпажів або будь-яких перешкод; паркінг (англ. parking < park) - ставити автомобіль на стоянку (паркувати). У зарубіжній літературі та практиці паркінги - автостоянки, наземні (переважно відкритого типу) та підземні гаражі для тимчасового зберігання легкових автомобілів.

Відповідно до статуту КП "Паркування", затвердженого розпорядженням міського голови від 18.12.2017 №442-р., підприємство створене на підставі рішення другої сесії двадцять четвертого скликання Запорізької міської ради від 05.06.2002 №30, згідно із законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України; засновником та органом до сфери управління якого входить підприємство, є Запорізька міська рада; предметом діяльності підприємства є, зокрема надання платних послуг припаркування автотранспортних засобів, обладнання та експлуатація автостоянок.

При цьому судом звертається увага на положення ст. 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину.

Отже, виходячи з фактичних обставин використання відповідачем за договором саме машиномісць, а не безпосередньо земельної ділянки, на якій ці машиномісця розміщені, суд доходить висновку, що позивачем фактично надаються послуги з оренди машиномісць (місць автостоянки).

Посилання відповідача на підписання актів надання послуг невідомою особою суд оцінює критично, оскільки відтиск печатки/штампу на актах наданих послуг є свідченням участі відповідача у здійсненні господарської операції за вказаними актами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.02.2020 у справі 909/1073/17, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. Оскільки саме відповідач стверджує, що акти підписані невідомою особою, то в силу положень ст. ст. 13, 74, 80, 81 ГПК саме на останнього покладений обов`язок доведення таких власних заперечень на позов.

Однак доказів протиправності використання печатки чи доказів її втрати, так само як доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, її підробкою чи іншим незаконним використанням третіми особами всупереч волі відповідача, матеріали справи не містять.

Необґрунтованими є й посилання відповідача на кошторис як на підтвердження заявлених вимог та відсутність встановленого розміру плати з огляду на надані у матеріали справи договір, акти наданих послуг, в яких визначено розмір плати.

Доказів про сплату заборгованості в сумі 150000,00 грн та доказів, які би спростовували позовні вимоги в цій частині, суду не подано.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення 150000,00 грн заборгованості заявлені правомірно та підлягають задоволенню.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Враховуючи несплату відповідачем вартості послуг з оренди у встановлений договором строк, позивач просить стягнути з відповідача також 30000,00 грн штрафу.

Відповідно до ст. 199 ГК України виконання господарського зобов`язання забезпечується засобами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обороті. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Виходячи зі змісту ст. ст. 546, 548, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно п. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафу позивач посилається на п. 6.4 договору.

Так, п. 6.4 договору передбачено, що за одноразову необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань винна сторона сплачує іншій стороні штраф в розмірі місячної оплати за надані послуги.

Зі змісту вказаної умови договору слідує, що підставою для застосування визначеної нею міри відповідальності є одноразова необґрунтована відмова сторони від виконання своїх зобов`язань.

Однак, договором не визначено форми, у якій така відмова повинна бути здійснена, враховуючи те, що відмова полягає у відповідному волевиявленні особи, яке повинно бути доведене до відома іншої особи. Матеріали справи не містять доказів у підтвердження здійснення відповідачем необґрунтованої відмови від виконання зобов`язань за договором, в тому числі щодо оплати вартості наданих послуг з оренди. При цьому прострочення виконання зобов`язання відповідачем за своїм змістом не є тотожним його відмові від взагалі виконання цих зобов`язань.

Беручи до уваги вищенаведене, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 30000,00 грн штрафу.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ст. 86 ГПК України).

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Також у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України" Суд вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З огляду на зазначені вище обставини справи та положення законодавства, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення 150000,00 грн заборгованості. У позові в частині стягнення 30000,00 грн штрафних санкцій належить відмовити з вищенаведених підстав.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, у зв`язку з частковим задоволенням позову витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов комунального підприємства "Паркування", м. Запоріжжя до житлово-будівельного кооперативу "Фортеця", м. Хмельницький про стягнення 180000,00 грн задовольнити частково.

Стягнути з житлово-будівельного кооперативу "Фортеця", м. Хмельницький, вул. Володимирська, буд. 109 (код 39497859) на користь комунального підприємства "Паркування", м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, буд. 2А (код 32153610) 150000,00 грн (сто п`ятдесят тисяч гривень 00 коп.) заборгованості, 2250,00 грн (дві тисячі двісті п`ятдесят гривень 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ.

У решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається у строки та порядку, визначені ст. ст. 256, 257 ГПК України, з урахуванням розділів Х "Прикінцеві положення", ХІ "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 16.07.2020.

Суддя В.В. Виноградова

Видрук. 3 прим.: 1 - до справи, 2 - позивачу (69032, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, 2а), 3 - відповідачу (29000, м. Хмлеьницький, вул. Володимирська, 109). Всім рек. з пов. про вруч.