Постанова

від 16.07.2020 по справі 916/2691/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 916/2691/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Булгакової І.В., Селіваненка В.П.

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився,

третьої особи - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Контракт Експо 19 ,

на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2019 та

постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2020

за позовом СОСЬЕТЕ БІК ( SOCIETE BIC)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Контракт Експо 19

про припинення порушень прав інтелектуальної власності на торговельну марку,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Одеська митниця Державної фіскальної служби України.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий зміст позовних вимог

1.1. Компанія Віс (Sociйtй Bic, Франція) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просила заборонити відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю Контракт Експо 19 (далі - ТОВ Контракт Експо 19 ) використовувати комбіноване позначення ВІС , яке є схожим настільки, що його можна сплутати із торговельною маркою позивача, зареєстрованою за міжнародною реєстрацією № 614749 для товарів 34 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг (МКТП) - запальнички газові, зокрема, заборонити: зберігання, пропонування до продажу, продаж, імпорт (ввезення), застосування у рекламі, діловій репутації та в мережі Інтернет продукції із нанесеним на неї комбінованим позначенням ВІС , яке є схожим настільки, що його можна сплутати із торговельною маркою позивача;

вилучити з цивільного обороту та знищити товар - запальнички, які ввозяться на митну територію України відповідачем на підставі попередньої митної декларації ІМ 40 ЕЕ від 14.08.2019 у контейнері TGBU7244051 у кількості 360 000 штук.

2. Стислий виклад судових рішень

Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.11.2019 позов задоволено.

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 03.12.2019 (суддя Цісельський О.В.) з відповідача на користь позивача стягнуто судові витрати в сумі 11 000 євро.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2020 (колегія суддів: Лавриненко Л.В., Аленін О.Ю., Філінюк І.Г.) зазначене додаткове рішення у справі залишено без змін.

3. Стислий виклад вимог касаційної скарги

28.04.2020 ТОВ Контракт Експо 19 звернулося з касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2019, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2020 зі справи та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання позивача про розподіл судових витрат та стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.

4. Аргументи касаційної скарги

4.1. Відповідач зазначає, що позивач на підставі статей 221, 244 ГПК, після ухвалення рішення у справі по суті спору, звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат на правничу допомогу. Згідно з долученим до заяви доказом - фіскальним чеком заяву надіслано на адресу: місто Дніпро, вул. Лісопильна, 10 Б, - проте юридична адреса відповідача: місто Дніпро, вул. Лісопильна, 10.

Водночас відповідач стверджує, що суд першої інстанції ухвалою від 02.12.2019 призначив розгляд справи за заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат без виклику сторін.

4.2. Відповідач зауважує, що згідно з частинами п`ятою та шостою статті 126 ГПК обов`язок доведення неспівмірності витрат на правову допомогу покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. У зв`язку з порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, які не були виправлені судом апеляційної інстанції, відповідач не мав можливості заперечити щодо вимог позивача, тому суди порушили принципи рівності та змагальності сторін.

4.3. У касаційній скарзі відповідач наводить аргументи про те, що попередні судові інстанції застосували положення статей 126 ГПК щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу та положення статті 129 ГПК щодо розподілу судових витрат без урахування правових висновків, викладених у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зі справи № 922/445/19. Верховний Суд у цих постановах не відступає від принципу обов`язковості доведення судових витрат на правову допомогу належними і допустимими доказами, а також обов`язку суду під час вирішення питання про розподіл судових витрат врахувати наявність обставин, зазначених у частині п`ятій статті 129 ГПК. Однак попередні судові інстанції залишили поза увагою та не надали оцінки таким обставинам: позивач не довів складність справи (яка, на думку відповідача, не може вважатися справою складної категорії) та не надав доказів виконання адвокатом робіт; спір у справі має немайновий характер; відповідач визнав позовні вимоги до початку розгляду справи по суті та ін.

5. Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого та апеляційного господарських судів

6.1. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

6.2. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК).

Відповідно до частини п`ятої статті 126 ГПК зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Суд не може на власний розсуд зменшити судові витрати без клопотання іншої сторони.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК. У частині п`ятій цієї статті визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес ; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК, визначені також положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу .

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору . У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

6.3. З огляду на зазначене у пункті 6.2 цієї постанови суд касаційної інстанції вважає, що, зокрема, суд апеляційний суд, не в повному обсязі врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, оскільки зі змісту оскаржуваної постанови не вбачається, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат попередні судові інстанції надали оцінку наявності або відсутності у справі фактичних обставин, необхідних для застосування положень частин п`ятої-сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК, хоча в оскаржуваній постанові й були наведені відповідні аргументи відповідача.

Отже, немає підстав вважати, що попередніми судовими інстанціями правильно застосовано зазначену норму, а оскаржувані судові рішення ухвалені відповідно до правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник.

Касаційний господарський суд, зробивши такий висновок, також бере до уваги, що рішення Господарського суду Одеської області від 14.11.2019 у справі ухвалено у відкритому судовому засіданні з викликом сторін, проте розгляд заяви про розподіл судових витрат цим судом на порушення положень частини третьої статті 244 ГПК було здійснено без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини третьої статті 244 ГПК додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Зазначене не могло не вплинути на можливість відповідача заявити клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Аргументи касаційної скарги, пов`язані із надісланням позивачем відповідачу заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, не беруться до уваги, оскільки вони стосуються переоцінки обставин справи, здійсненої судом апеляційної інстанції на підставі наявних у справі доказів.

4. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Оскільки попередні судові інстанції порушили норми процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а касаційна скарга - частковому задоволенню.

Верховний Суд, керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Контракт Експо 19 задовольнити частково.

2. Додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2020 № 916/2691/19 скасувати.

3. Справу № 916/2691/19 у частині розгляду клопотання СОСЬЕТЕ БІК ( SOCIETE BIC ) про розподіл судових витрат передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова

Суддя В. Селіваненко