Рішення

від 13.07.2020 по справі 581/309/20

ЛИПОВОДОЛИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 581/309/20

Провадження № 2/581/117/20

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

13 липня 2020 року сел. Липова Долина

Липоводолинський районний суд Сумської області в складі: головуючого - судді Бутенка Д.В., за участю секретаря судового засідання - Клець Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел. Липова Долина об`єднану цивільну справу спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Беєве про зобов`язання орендаря повернути земельні ділянки орендодавцю,

в с т а н о в и в:

Сутність заявлених до суду вимог в об`єднаній справі

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із двома позовами, які в подальшому судом об`єднані в одне провадження, мотивував їх тим, що йому на праві власності належать дві земельні ділянки площею 3,33 га та 3,68 га для ведення сільськогосподарського товарного виробництва, кадастрові номери 5923280800:02:001:0209, 5923280800:02:001:0207, розташовані на території Беївської сільської ради Липоводолинського району Сумської області. 05 липня 2006 року між позивачем та ТОВ Беєве укладено два договори оренди зазначених земельних ділянок, які зареєстровані у Липоводолинському районному відділі Сумської регіональної філії ДП Центр ДЗК , про що в державному реєстрі земель вчинені записи від 11 квітня 2007 року за № 04.07.631.02332, № 04.07.631.02331. За умовами пунктів 1, 2, 8 цих правочинів дві земельні ділянки передані в строкове платне користування терміном на 10 років. 01 липня 2016 року між позивачем та відповідачем укладено Додаткові угоди про зміну і доповнення до двох договорів оренди земельних ділянок, відповідно до яких п.8 договорів оренди землі від 05 липня 2006 року викладено у нових редакціях: Договір укладено на 10 років (з моменту реєстрації додаткової угоди) . Однак державна реєстрація зазначених Додаткових угод, з моменту якого почався б новий відлік строку дії договорів оренди на 10 років, проведена не була. Зазначав про те, що терміни дії Договорів оренди земельних ділянок, укладені між ним та ТОВ Беєве 05 липня 2006 року, зареєстровані 11 квітня 2007 року в Липоводолинському районному відділі Сумської регіональної філії ДП Центр ДЗК , закінчилися 11 квітня 2017 року, але відповідач зазначені дві земельні ділянки на виконання вимог ст. 34 Закону України Про оренду землі не повернув. Просив суд зобов`язати ТОВ Беєве повернути вищевказані земельні ділянки.

Позиція представника позивача та відповідача у даній справі

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та додатково суду пояснив про те, що10-річний строк дії двох договорів оренди від 05 липня 2006 року, державна реєстрація яких проведена в ДП Центр ДЗК 11 квітня 2007 року, закінчився 11 квітня 2017 року. Додаткові угоди про зміну і доповнення до договорів оренди земельних ділянок від 01 липня 2016 року між сторонами спору підписані, проте їх державна реєстрація не проведена, оскільки державна реєстрація права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 13 вересня 2016 року та державна реєстрація додаткової угоди і самого договору оренди земельних ділянок є різними за своєю суттю поняттями, при цьому у даному спорі реєстрація додаткових угод від 01 липня 2016 року взагалі відповідачем не проведена. Уточнив, що, на його думку, державна реєстрація договорів оренди і реєстрація додаткових угод повинна бути проведена після 01 липня 2016 року в органах ДПІ або в органах місцевого самоврядування, а в п.8 додаткових угод від 01 липня 2016 року сторони даних правовідносин відступили від норм чинного законодавства щодо порядку державної реєстрації прав оренди та на підставі ст. 6 ЦК України у липні 2016 року передбачили в цих угодах саме те, що первинні договори оренди продовжують діяти ще на 10 років лише у разі реєстрації цих додаткових угод. Окремо звернув увагу на те, що реєстрація додаткових угод, як складових основних договорів оренди, після закінчення строку їх дії (після 11 квітня 2017 року) проведена відповідачем не була, земельні ділянки також не повернуті позивачу; зауважив на тому, що за змістом буквального тлумачення п. 8 додаткових угод повинна бути проведена саме їх реєстрація, а не реєстрація речового права у виді права користування (оренди) двох земельних ділянок, яка проведена відповідачем у відповідному державному реєстрі 13 вересня 2016 року, і відповідно після 11 квітня 2017 року відповідач повинен був повернути дві земельні ділянки позивачу, які він вже використовує у бездоговірному порядку.

Представник відповідача ТОВ Беєве Маківський В.В. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та додатково суду пояснив про те, що два основні договори оренди двох вищевказаних земельних ділянок від 05 липня 2006 року зареєстровані у Липоводолинському відділенні ДП Центр ДЗК 11 квітня 2007 року і повинні були діяти до 11 квітня 2017 року. У межах строків дії основних двох договорів 01 липня 2016 року між сторонами спору підписано дві додаткові угоди, у п. 8 яких визначено, що основні договори оренди укладено на 10 років (з моменту реєстрації цих угод) і вони є невід`ємною частиною основних договорів оренди двох земельних ділянок. Оскільки після 01 січня 2013 року державна реєстрація договорів оренди у зв`язку зі змінами законодавства не проводилася, а проводилася і проводиться на даний час державна реєстрація прав оренди, то 13 вересня 2016 року, у межах строків дії основних договорів, проведена державна реєстрація права оренди відповідача на дві спірні земельні ділянки за урахуванням додатково обумовлених строків дії цих договорів на новий 10-річний строк і після проведення цієї процедури строк їх дії з новою редакцією п.8 щодо строків дії цих правочинів триває до 13 вересня 2026 року. На даний час договори діють та підстави для повернення двох земельних ділянок позивачу відсутні.

Процесуальні дії суду у даній справі

Ухвалами Липоводолинського районного суду Сумської області від 23 квітня 2020 року позовні заяви позивача залишені без руху, для усунення недоліків позивачу установлено строк - десять днів із дня отримання копії цієї ухвали. 13 травня 2020 року позивач подав до суду заяви про усунення недоліків позовної заяви. 27 травня 2020 року ухвалами Липоводолинського районного суду Сумської області у цивільних справі № 581/309/20 та № 581/310/20 відкрито спрощені позовні провадження у двох справах, призначені судові засідання для розгляду позовних заяв по суті на 01 липня 2020 року о 13 год. 20 хв. у судове засідання 01 червня 2020 року сторони не з`явилися, подали заяви про відкладення судових засідань. Ухвалою від 01 липня 2020 року дві вищенаведені цивільні справи об`єднані в одне провадження, справі присвоєно єдиний номер 581/309/20, розгляд справи відкладено до 10 липня 2020 року до 13 год. 30 хв. 10 липня 2020 року проведено розгляд справи по суті. 13 липня 2020 року ухвалено рішення по суті спору.

Установлені судом фактичні обставини об`єднаної справи

ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок площами 4,13 га (з яких рілля - 3,3323 га кормові угіддя - 0,802 га), 4,775 га (з яких рілля - 3,6841 га, сіножатті - 1,0909 га), кадастрові номери 592380800:02:001:0209 (для всієї земельної ділянки) та5923280800:02:001:0207 (для рілля другої земельної ділянки), з цільовим призначенням земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Беївської сільської ради Липоводолинського району Сумської області (а.с.7, 21,46,59-60).

Відповідно до договорів оренди землі від 05 липня 2006 року орендодавець ОСОБА_1 надав, а ТОВ Беєве прийняло в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення площами 3,33 га та 3,68 га (рілля) на строк 10 років, правочини зареєстровані 11 квітня 2007 року у Липоводолинському районному відділі Сумської регіональної філії ДП Центр ДЗК за № 04.07.631.02332та 04.07.631.02331(а.с. 8-9, 47-48). Згідно з п. 8, 34, 41 зазначених договорів вони укладені на строки 10 років кожний, зміна їх умов здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін, а набирають вони чинності після їх підписання сторонами та їх державної реєстрації.

Відповідно до Додаткових угод про зміну і доповнення договорів оренди земельних ділянок від 01 липня 2016 року орендодавець ОСОБА_1 та орендар ТОВ Беєве внесли зміни до договорів оренди землі від 05 липня 2006 року, які зареєстровані 11 квітня 2007 року у Липоводолинському районному відділі Сумської регіональної філії ДП Центр ДЗК за № 04.07.631.02332 та 04.07.631.02331, виклавши 4 пункти договору в новій редакції, а саме: уточнили площі земельних ділянок та їх нормативно-грошові оцінки, також досягнуто домовленостей про викладення п. 8 договорів оренди земельних ділянок від 05 липня 2006 року у нових редакціях: Договір укладено на 10 років (з моменту реєстрації додаткової угоди) , орендна плата становить 10% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок (а.с.10,47). Відповідно до копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо двох вищевказаних земельних ділянок 13 вересня 2016 року державним реєстратором Липоводолинської селищної ради Яковенко А.С. прийняті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на підставі договорів оренди від 05 липня 2006 року та додаткових угоди від 01 липня 2016 року, проведена державна реєстрація іншого речового права у виді права оренди двох вищевказаних земельних ділянок на строк 10 років, орендодавець - ОСОБА_1 , орендар - ТОВ Беєве (а.с. 21-22, 59-60).

Із довідкової інформації, складеної ПП Роменекс-Л від 31 березня 2020 року, вбачаються відомості про ймовірну ринкову вартість земельної ділянки площею 3,33 га, що належить гр. ОСОБА_1 , станом на 31 березня 2020 року може складати 67500 грн., а земельної ділянки площею 3,68 га, належної позивачу, становить 74700 грн. (а.с. 11, 50).

Норми права, які підлягають застосуванню у даній справі

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини з оренди земельних ділянок є Закон України Про оренду землі .

Статтею 1 Закону України Про оренду землі (далі Закон), визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Орендодавцями землі відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Орендарями землі відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Право оренди земельної ділянки, відповідно до приписів ч. 5 ст. 6 Закону, підлягає державній реєстрації.

Стаття 13 Закону визначає, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Станом на 05 липня 2006 року діяла норма статті 18 Закону України Про оренду землі , яка визначала, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Постанова Кабінету Міністрів № 661 від 16 травня 2002 року "Про заходи щодо створення системи реєстрації прав власності на нерухоме майно" визначала, що Міністерство юстиції є держателем державного реєстру прав власності на нерухоме майно, крім земельних ділянок, а держателем державного реєстру земель - Державний комітет по земельних ресурсах. Однак у складі державного реєстру прав власності на нерухоме майно передбачалося ведення бази даних про право власності на землю, право постійного користування землею, договорів оренди землі та база даних про об`єкти нерухомого майна, розташовані на цих землях. Дані про право власності на землю, право постійного користування землею, договори оренди землі, право власності на нерухоме майно мали подаватися до відповідних державних реєстрів у порядку, встановленому Міністерством юстиції та Державним комітетом по земельних ресурсах. Окрім того, передбачалося, що до бази даних відомості про об`єкти нерухомого майна вносяться на підставі реєстрації об`єктів нерухомого майна, яка проводилася виконавчими органами сільських, селищних, міських рад.

Постановою Кабінету Міністрів України № 689 від 15 травня 2003 року "Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру" держателем Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно визначався Державний комітет по земельних ресурсах. Постановою Кабінету міністрів України № 1088 від 17 липня 2003 року "Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру" до компетенції Держкомзему передано ще й ведення державного реєстру прав та нерухоме майно, дана постанова діяла до 17 жовтня 2012 року.

Постановою Кабінету Міністрів України Постанови № 118 від 22 лютого 2012 року "Про інформаційну взаємодію органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, та органу державної реєстрації прав", яка набрала чинності одночасно з Законом України "Про державний земельний кадастр", орган, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, мав надавати органу державної реєстрації прав інформацію про зареєстровані земельні ділянки одночасно з проведенням державної реєстрації земельної ділянки. Норм щодо надання інформації про земельні ділянки, які були зареєстровані раніше ця постанова не містила. З іншого боку, орган державної реєстрації прав мав надавати інформацію про зареєстровані права на земельну ділянку також тільки при реєстрації цих прав.

Порядок державної реєстрації договорів оренди землі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року N 2073, втратив чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 1051 від 17 жовтня 2012 року.

Порядки ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 року № 1021, також втратили чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 1051 від 17 жовтня 2012 року у зв`язку із затвердженням нового Порядку ведення Державного земельного кадастру на виконання вимог Закону України Про Державний земельний кадастр .

Станом на 01 липня 2016 року діяла норма частини 5 ст. 6 Закону України Про оренду землі передбачала те, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. У зазначену норму Закону внесені зміни згідно із Законом N 1878-VI від 11 лютого 2010 року Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень та інших законодавчих актів України

01 липня 2004 року прийнятий Закон України Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень . Цей закон в статті 3 передбачав створення єдиного Державного реєстру прав, який базується на державному обліку земельних ділянок усіх форм власності та розташованого на них іншого нерухомого майна, реєстрації речових прав на об`єкти нерухомого майна, їх обмежень та правочинів щодо нерухомого майна. Зокрема, обов`язковій державній реєстрації підлягали права користування нерухомим майном строком більш як один рік. Норми щодо обов`язкової реєстрації саме права оренди землі з`явилися в оновленій редакції закону Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 11 лютого 2010 року.

Чинна редакція закону Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень прийнята 26 листопада 2015 року. Нею передбачається обов`язкова реєстрація як права оренди земельної ділянки, так і її суборенди.

Спори, пов`язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку, що визначає ст. 35 Закону України Про оренду землі .

Статтями 14,18,20 Закону України Про оренду землі визначено, що договір оренди укладається у письмовій формі і набуває чинності після його державної реєстрації, яка проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 16 Закону укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Зазначена норма відповідає принципу свободи договору, передбаченому у ст. 6та ст. 627 ЦК України. Крім того, вказані норми кореспондуються із ч. 3 ст. 203 ЦК України, що визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а саме волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми.

Разом із тим цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні спірних договорів, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за ним.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Абзац 1 частини 2 статті 9 зазначеного Закону зобов`язано державного реєстратора встановлювати відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Висновки суду по суті заявлених вимог в об`єднаній цивільній справі

Між сторонами даної справи виник цивільний спір з приводу повернення двох земельних ділянок, який в свою чергу пов`язується із тлумаченням та правозастосуванням позивачем і відповідачем положень договорів оренди, викладених у нових редакціях щодо строків їх дії, зокрема, п.8 Строк дії договору , включаючи визначення та виконання умови щодо реєстрації додаткових угод.

Аналіз вищенаведеного законодавства підтверджує те, що державна реєстрація договорів оренди та державна реєстрація прав оренди (змін та доповнень до нього) мали статус різних правових механізмів щодо визначення початку набрання чинності договорів оренди та протягом періоду часу до 01 січня 2013 року діяли паралельно один з одним, при цьому, державна реєстрація договорів оренди землі не передбачала автоматичну реєстрацію прав (права) оренди землі.

З 1 січня 2013 року реєстрація права оренди землі перейшла до Державної реєстраційної служби України згідно з Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . Згідно зі статті 33 державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на земельні ділянки має безпосередній доступ та користується відомостями Державного земельного кадастру у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Стаття 38 Закону Про державний земельний кадастр визначає порядок користування відомостями Державного земельного кадастру. Також з 01 січня 2013 року в Закон України Про оренду землі внесені уточнення стосовно того, що державній реєстрації підлягає не договір, а право оренди землі. До 01 січня 2013 року втратили чинність всі підзаконні акти, прийняті на виконання чинного у 2006-2007 роках земельно-кадастрового законодавства, які регулювали питання державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок, змін та доповнень до них.

З досліджених у даній справі доказів убачаються ті обставини, що сторони між собою уклали два договори оренди земельних ділянок, провівши їх державну реєстрацію на підставі норм чинного на той час законодавства та норм п. 41 цих договорів, 10-річний строк дії яких, з урахуванням часу їх державної реєстрації тривав до 11 квітня 2017 року. Під час дії двох вищевказаних двох правочинів їх сторони досягають домовленостей про викладення певних норм діючих договорів у нових редакціях, зокрема, в частині щодо строків їх дії, визначаючи те, що договори оренди землі укладені на 10 років (з моменту реєстрації додаткової угоди). При цьому, зміни та доповнення до цих правочинів та інші положення основних договорів оренди не містили опису порядку та умов, а також послідовного механізму і строків реєстрації додаткових угод, як невід`ємних частин договорів оренди від 05 липня 2006 року.

На думку суду, за змістом норм ч.3 ст.6, ч.1 ст.203, ч.1 ст. 526 ЦК України в тексти двох договорів оренди землі від 05 липня 2006 року сторони не мали правомочностей вносити нові зміни у виді обопільних домовленостей, за якими вони відступають від норм чинного законодавства, які для даних правовідносин є визначальними та обов`язковими (у частині реєстрації договорів, яка вже за чинним законодавством у 2016 році, як процедура, не діяла, натомість, запроваджена нова процедура державної реєстрації прав оренди, проведення якої обов`язково пов`язується з початком перебігу строку дії прав оренди), а також визначати те, щоб нові обумовлені норми договорів не містили умов та порядку їх договірного виконання сторонами при законодавчій неврегульованості питання реєстрації додаткових угод до договорів оренди землі у 2016 році.

З огляду на це, при договірній невизначеності умов, порядку та інших вимог реєстрації додаткових угод сторонами даного спору у їх тексті станом на 01 липня 2016 року і після цієї дати, та при втраті чинності на цей час законодавства, яке регулювало питання реєстрації договорів оренди та змін до них, відповідач добросовісно та з дотриманням вимог чинного у 2016 році Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на виконання укладених додаткових угод провів державну реєстрацію іншого речового права на дві вищезазначені земельні ділянки у виді права оренди цих земельних ділянок на новий 10-річний строк, оскільки за змістом ч. 5 ст. 6, ч. 1 ст. 19 Закону України Про оренду землі у зазначений період часу не діяло іншої законодавчої умови для набрання чинності двох додаткових угод, волевиявлення сторін на 10-річну нову дію та виконання яких вони виклали саме у двох додаткових угодах.

Буквальне тлумачення судом відповідно до норм ст. 213 ЦК України пунктів 8 додаткових угод від 01 липня 2016 року, з урахуванням їх невід`ємності від основних договорів оренди землі від 05 липня 2006 року, підтверджує досягнення сторонами спору домовленостей про укладення договорів оренди земельних ділянок на 10 років, перебіг яких починається з моменту саме реєстрації додаткових угод аналогічно державній реєстрації основних договорів оренди земельних ділянок (п. 41 основних договорів оренди земельних ділянок). З урахуванням досліджених обставин справи, установлено те, що дві вищевказані додаткові угоди не пройшли процедуру реєстрації, натомість права оренди, включаючи строк його дії, пройшли процедуру державної реєстрації відповідно норм чинного законодавства чинного станом на день проведення такої дії відповідачем, що узгоджується із сутнісними положеннями норм ч.3 ст. 6, ч.1 ст. 526 ЦК України.

Довід позивача про те, що через непроведення реєстрації двох додаткових угод до двох договорів оренди земельних ділянок від 05 липня 2006 року (при фактично невизначеній договірній процедури такої реєстрації, без визначених строків для неї та інших умов для її проведення тощо), та як наслідок через невиконання цих умов саме відповідачем в межах строків дії основних договорів оренди, строк дії останніх закінчився і відповідно договірні відносини між сторонами спору з приводу оренди земельних ділянок припинилася із послідуючим обов`язковим наслідком по поверненню орендованих в минулому земельних ділянок, на думку суду, є надуманим, таким, що пов`язується із виключно буквальним та формалізованим тлумаченням положень п. 8 додаткових угод щодо строків дії договорів оренди земельних ділянок без помилкового неврахування чинних у 2016-2017 роках норм законодавства про державну реєстрацію речових прав при втраті чинності норм законодавства, які регулювали до 01 січня 2013 року правовідносини з питань реєстрації договорів оренди земельних ділянок. Тому таке суб`єктивне тлумачення норм вищевказаних додаткових угод позивачем суд розглядає помилковим, таким, що суперечить діючим нормам земельного законодавства щодо реєстрації прав оренди на земельні ділянки, а заявлені позови такими, що не ґрунтуються на неналежному виконанні чи порушенні відповідачем умов діючих договорів оренди двох вищенаведених земельних ділянок, та не пов`язується з невиконанням відповідачем умов щодо повернення земельних ділянок по неприпиненим за строками дії двох вищезазначених правочинів. З урахуванням вищевикладеного, суд уважає за необхідне відмовити у задоволенні заявлених позовів у зв`язку з їх безпідставністю.

Розподіл судових витрат по справі

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Суд, ураховуючи зазначене, уважає за недоцільне проводити розподіл судових витрат у даній справі у виді судового збору, сплаченого позивачем за подані два позови; до цього інші учасники справи не заявили про понесені ними у даній справі інші судові витрати.

Керуючись ст. 2,4,12,13,81,89,141,263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні позовів ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Беєве про зобов`язання повернути дві земельні ділянки площами 3,33 га та 3,68 га відповідно для ведення сільськогосподарського товарного виробництва, кадастрові номери 5923280800:02:001:0209, 5923280800:02:001:0207, розташовані на території Беївської сільської ради Липоводолинського району Сумської області.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду через Липоводолинський районний суд Сумської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 3 розділу XII Прикінцеві положення ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки щодо апеляційного оскарження даного рішення продовжуються на строк дії такого карантину.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Липоводолинський районний суд Сумської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 (зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків2564708075).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Беєве (місцезнаходження юридичної особи: вул. Шевченка, буд. 10, с. Беєве Липоводолинського району Сумської область, код ЄДРПОУ 34072062).

Повне рішення суду складено 17 липня 2020 року.

Суддя Д. В. Бутенко