Рішення

від 15.07.2020 по справі 160/654/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2020 року Справа № 160/654/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОзерянської С.І. за участі секретаря судового засіданняЗакопай А.Р. за участі: представника позивача представника відповідача Білого І.М. Якимова Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський приладобудівний завод" до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

16.01.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський приладобудівний завод з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (49107, м. Дніпро, вул. Казакова, 3; код ЄДРПОУ 39788766) від 18.12.2019 року № ДН3001/1861/АВ/ТД-ФС/624 про накладання штрафу уповноваженими особами у сумі 250 380, 00 грн. на Товариство з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський приладобудівний завод (49019, м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, 70, код ЄДРПОУ 36495031).

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за результатами інспекційного відвідування уповноваженою особою відповідача за місцем здійснення господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський приладобудівний завод складено акт від 29.10.2019 № ДН3001/1861/АВ. В акті відповідачем зазначено, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський приладобудівний завод підмінив трудові договори цивільно-правовими договорами від 02 січня 2019 року № 01/2 та від 01.07.2019 № 7, що укладені з громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та зроблено висновок, що останні були допущені до роботи без оформлення трудового договору та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу, чим було порушено вимоги ч.1 ст. 21, ч.1, 3 ст. 24 КЗпП України. 18 грудня 2019 року Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області прийнято постанову № ДН3001/1861/АВ/ТД-ФС/624 про накладання штрафу на позивача в розмірі 250 380 грн. 00 коп. Із вказаною постановою позивач не погоджується та вважає, що вона винесена відповідачем необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не розсудливо, а отже є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2020 року було відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

04.03.2020 року відповідачем було надано відзив на позовну заяву, в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначив, що на підставі інформації наданої листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.08.2019 року № 17516/05-05/26 щодо фізичних осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року, проведено інспекційне відвідування зі здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю у Товаристві з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський приладобудівний завод , з питань оформлення трудових відносин. В ході інспекційного відвідування проведеного за період з 01.06.2018 року по 30.06.2019 року шляхом аналізу наданих документів, встановлено наступне. Згідно наданих документів, встановлено що між позивачем та громадянами, фізичними особами ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 було укладено типові цивільно-правові договори (підряду), на надання послуг. Так, з ОСОБА_1 був укладений договір № 01/2 від 02.01.2019 року на надання послуг по узгодженню договору постачання електроенергії, зняття показників електроенергії. З ОСОБА_2 позивачем у період з 01.06.2018 року по 01.06.2019 року було укладено 13 типових договорів про надання послуг по обслуговуванню телефонних мереж. Відповідач вказує, що фізичні особи, з якими позивачем укладено договори цивільно-правового характеру, фактично виконували трудові функції штатних працівників з договірною оплатою праці, а саме функції телефоніста та контролера приладів обліку електромереж, які працюють по трудовому договору. Таким чином, директором Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський приладобудівний завод фактично було допущено до роботи дві фізичні особи, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без укладання трудових договорів, оформлених наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України, що порушує вимоги ч. 1 ст. 21, ч.1, 3 ст. 24 КЗпП України та свідчить про фактичний допуск 2 працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Таким чином, встановлений відповідачем факт допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту) є правовою підставою для застосування до роботодавця штрафних санкцій, а отже постанова про накладення штрафу від 18.12.2019 року № ДН3001/1861/АВ/ТД-ФС/624 є законною та обґрунтованою, складеною на підставі та у відповідності до норм діючого законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За вказаних підстав відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 року було закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 15 квітня 2020 року.

15.04.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду зупинено провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський приладобудівний завод до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів (карантину).

16.06.2020 року позивачем подано до суду клопотання про поновлення провадження у справі, у зв`язку із послабленням карантинних обмежень.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.05.2020 року було поновлено провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський приладобудівний завод до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови.

Представник позивача 15.07.2020 року в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача 15.07.2020 року в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити в задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Так, судом встановлено, що 09.10.2019 року Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області було прийнято наказ № 734-І про проведення з 22.10.2019 року по 29.10.2019 року інспекційного відвідування зі здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю у Товаристві з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський приладобудівний завод .

Підставою для прийняття наказу про призначення інспекційного відвідування позивача слугувало отримання інформації, наданої листом Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області від 28.08.2019 року № 17516/05-05/26, щодо фізичних осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року.

На підставі наказу від 09.10.2019 року № 734-І та згідно направлення на проведення інспекційного відвідування № 398-Н від 09.10.2019 року в період з 22 жовтня 2018 року по 29 жовтня 2019 року головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у Дніпровському регіоні Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Капінус В.П. було проведено інспекційне відвідування Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський приладобудівний завод щодо контролю додержання законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин.

За результатами проведеного інспекційного відвідування будо складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю № ДН 3001/1861/АВ від 29.10.2019 року, відповідно до якого в ході інспекційного відвідування встановлено, що на Товаристві з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський приладобудівний завод мають місце випадки неналежного оформлення трудових відносин. Згідно наданих документів, встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський приладобудівний завод і двома громадянами фізичними особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено типові цивільно-правові договори.

Директором Товариством з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський приладобудівний завод фактично було допущено до роботи фізичних осіб, а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без укладання трудових договорів, оформлених наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, що порушує вимоги ч.1 ст. 21, 1,3 ст. 24 КЗпП України та свідчить про відсутність офіційного працевлаштування двох працівників.

Не погодившись з висновками, викладеними в акті інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю № ДН 3001/1861/АВ від 29.10.2019 року, позивачем було подано на адресу відповідача лист від 31.10.2019 року № 35.

Листом від 30.10.2019 року № 100/4.1-12 позивача запрошено на розгляд справи 13.11.2019 року о 10.00 годині, та повідомлено, що за даним фактом буде складено протокол про адміністративне правопорушення.

Листом від 12.11.2019 року № 36 Про виконання припису №ДН 3001/1861/АВ/П позивач повідомив відповідача, що ОСОБА_1 по договору цивільно-правового характеру працювала лише в січні 2019 року, а з 19 березня 2019 року прийнята на роботу за сумісництвом на 0,5 місячної норми згідно наказу № 5 від 18.03.2019 року, ОСОБА_2 також прийнятий за сумісництвом на 0,2 місячної норми згідно наказу від 30.10.2019 року.

18.12.2019 року Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області було прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими особами №ДН3001/1861/АВ/ТД-ФС/624, якою накладено на Товариство з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський приладобудівний завод штраф у розмірі 250 380 грн. 00 коп.

Не погоджуючись із постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої, та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

За приписами статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015р. №96 (далі - Положення).

Відповідно до пункту 1 вказаного Положення Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Підпунктом 54 пункту 4 Положення передбачено, що Державна служба України з питань праці має право накладати у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.

Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019р. №823 Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю , затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок №823), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених, зокрема, Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Відповідно до пункту 2 Порядку № 823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 823 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.

Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Згідно з пунктом 9 Порядку № 823 під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення. На вимогу об`єкта відвідування або уповноваженої ним посадової особи інспектор праці надає копію відповідного направлення на проведення інспекційного відвідування та вносить запис про проведення інспекційного відвідування до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) об`єкта відвідування (за його наявності) перед наданням акта для підпису.

За приписами пункту 9 Порядку № 823 тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів.

Відповідно до пункту 19 Порядку № 823 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) (далі - акт), і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення.

Згідно з пунктом 20 Порядку № 823 акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою.

Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Відповідно до пункту 21 Порядку № 823 якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною.

Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дня, що настає за днем підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

У відповідності до пункту 23 Порядку № 823 припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень вимог законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Згідно з пункту 27 Порядку № 823 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об`єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

У разі виконання припису в установлений у ньому строк, заходи до притягнення об`єкта відвідування до відповідальності не вживаються (п. 28 Порядку № 823).

Відповідно до пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17 липня 2013 року (надалі - Порядок № 509), штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади.

Пунктом 3 Порядку №509 встановлено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу (пункт 8 Порядку № 509).

Законом України від 06.12.2016р. № 1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України внесено зміни до ст. 265 Кодексу законів про працю України, згідно з якими, юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, зокрема, у разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

На підставі статті 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік з 1 січня 2019 року в Україні встановлена мінімальна заробітна плата у місячному розмірі 4173 гривні.

Відповідач постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 18.12.2019 за порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 21, ч. 1,3 ст. 24 КЗпП України, у відповідності до ч. 2 ст. 265 КЗпП України застосував до позивача штраф в розмірі 250 380 грн. 00 коп. (4173 х 30 х 2 кількість працівників).

Оскаржувана постанова винесена відповідачем за неналежне оформлення трудових відносин між Товариством з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський приладобудівний завод з громадянами, фізичними особами ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , які на думку відповідача фактично виконували трудові функції штатних працівників з договірною оплатою праці, а саме функції телефоніста та контролера приладів обліку електромереж, які працюють по трудовому договору.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між ТОВ Дніпропетровський приладобудівний завод (замовник) та ОСОБА_1 (виконавець) було укладено цивільно-правовий договір № 01/2 від 02.01.2019 року, предметом якого є: замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання виконати наступні роботи з 02.01.2019 року по 31.01.2019 року (п.1.1. розділу 1 Договору).

Згідно п.1.2. розділу 1 Договору № 01/2 від 02.01.2019 року, робота повинна відповідати наступним вимогам: узгодження договору постачання електроенергії, зняття показань електроенергії.

Пунктом 2.1. розділу 2 Договору № 01/2 від 02.01.2019 року, передбачено, що за виконану роботу замовник виплачує виконавцю винагородження в сумі 4 000 грн.

Пунктом 2.2. розділу 2 Договору № 01/2 від 02.01.2019 року визначено, що оплата здійснюється не пізніше дня виплати заробітної плати з дня підписання акта виконаних робіт.

В підтвердження виконання робіт, сторонами, а саме Товариством з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський приладобудівний завод та ОСОБА_1 складено та підписано акт наданих послуг від 31.01.2019 року про те, що у лютому 2019 року ОСОБА_1 надала послуги за погодженням договору на поставку електроенергії та зняття показань згідно цивільно-правового договору від 02.01.2019 року на суму 4 000 грн. 00 коп. без ПДВ.

Також, між Товариством з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський приладобудівний завод (замовник) та ОСОБА_2 (виконавець) були укладені наступні (аналогічні) цивільно-правові договори, а саме: № 06 від 01.06.2018 року, № 7 від 01.07.2018 року, № 8 від 01.08.2018 року, № 9 від 01.09.2018 року, № 10 від 01.10.2018 року, № 11 від 01.11.2018 року, № 12 від 01.12.2018 року, № 1 від 01.01.2019 року, № 2 від 01.02.2019, № 3 від 01.03.2019 року, № 4 від 01.04.2019 року, № 5 від 01.005.2019 року, № 06 від 01.06.2019 року.

Предмет зазначених договорів є також аналогічним, а саме замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання виконати наступні роботи по обслуговуванню телефонних мереж в період з 01.06.2018 року по 30.06.2018 року; з 01.07.2018 року по 31.07.2018 року; 01.08.2018 року по 31.08.2018 року; з 01.09.2018 року по 30.09.2018; з 01.10.2018 року по 31.10.2018 року; з 01.11.2018 року по 30.11.2018 року; з 01.12.2018 року по 31.12.2018 року; з 01.01.2019 року по 31.01.2019 року; з 01.02.2019 року по 28.02.2019 року; 01.03.2019 року по 31.03.2019 року; 01.04.2019 року по 30.04.2019 року; 01.05.2019 року по 31.05.2019 року; 01.06.2019 року по 30.06.2019 року

Пунктом 2.1. розділу 2 зазначених договорів передбачено, що за виконану роботу замовник виплачує виконавцю винагородження в сумі 1 000 грн.

Пунктом 2.2. розділу 2 зазначених договорів визначено, що оплата здійснюється не пізніше дня виплати заробітної плати з дня підписання акта виконаних робіт.

Актами від 30.06.2018, 31.07.2018, 31.08.2018, 30.09.2018 року, 31.10.2018 року, 30.11.2018 року, 31.12.2018 року, 31.01.2019 року, 28.02.2019 року, 31.03.2019 року, 30.04.2019 року підтверджено, що у зазначені в договорах періоди ОСОБА_2 надав послуги з супроводу телефонних та комп`ютерних мереж згідно цивільно-правового договору на суму 1 000 грн. 00 коп. без ПДВ.

Суд зазначає, що правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України).

Відповідно до частини 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За приписами статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

За положеннями статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Проте, взаємовідносини фізичної особи і суб`єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору.

За приписами частин 1-3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Окрім того, відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто.

У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Положеннями статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд зазначає, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не ведеться розпорядчий документ про прийом на роботу на певну посаду. Отже відносини, що виникають з цивільно-правового договору, не є тотожними з трудовими правовідносинами, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником і виконавцем

Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 820/1432/17, від 24.12.2019 у справі № 823/1167/16, від 05.02.2020 у справі № 620/3913/18, від 06.02.2020 у справі № 0840/3690/18, від 03.03.2020 у справі № 1540/3913/18, від 22.04.2020 у справі № 160/8902/18, від 14.05.2020 у справі № 640/1099/19.

Окрім того, суд зазначає, що законодавство України не містить обов`язкового припису щодо того, в яких саме випадках сторони певного зобов`язання, зобов`язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт. Отже, сторони такого зобов`язання цілком вільні у своєму виборі форми втілення власних правових відносин, а тому вони мають право на свій розсуд визначати вид майбутнього договору, що може укладатися між ними.

Так, з пояснень позивача вбачається, що укладання цивільно-правових договорів з фізичними особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , обумовлюється відсутністю необхідності систематично виконувати роботу певного виду на підприємстві, а необхідністю виконувати лише конкретні обсяги замовлень не систематично.

Крім того, з матеріал справи вбачається, що цивільно-правові договори між Товариством з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський приладобудівний завод та фізичними особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладалися на надання послуг з виконання окремих робіт та протягом певного періоду, визначеного договорами, з виплатою винагороди у встановленому розмірі та на умовах, визначених в договорах, та підтвердженням виконання послуг шляхом підписання відповідних актів наданих послуг.

Між тим, договори не містять таких положень, що на виконавця послуг розповсюджуються правила внутрішнього трудового розпорядку замовника чи він зараховується до його штату.

З чого можна зробити висновок, що зазначені угоди укладалися для досягнення результатів праці - отримання певних послуг, а не для врегулювання трудових правовідносин, що властиво для трудового договору.

Щодо доводів відповідача про виконання фізичними особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , фактично трудових функцій штатних працівників, а саме телефоніста та контролера приладів обліку електромереж, суд зазначає наступне.

Зазначені доводи відповідача ґрунтуються на припущеннях, оскільки відповідачем не надано до суду доказів дослідження відповідачем посадових інструкцій телефоніста та контролера приладів обліку електромереж, порівняння посадових інструкцій за цими посадами, характеру та об`єму робіт, які виконувались фізичними особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за умовами вказаних договорів.

Водночас, судом встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що в штатному розписі позивача наявна посада телефоніста місцевого телефонного зв`язку.

Проте, суд зазначає, що сам факт наявності такої посади у штатному розписі позивача, без дослідження відповідачем посадової інструкції та кола обов`язків зазначеної посади, не може підтверджувати того, що фізична особа фактично виконувала трудові функції телефоніста, який працює за трудовим договором.

Окрім того, з наданих відповідачем документів до відзиву, зокрема, зі змін до штатного розпису Товариства з обмежено відповідальністю Дніпропетровський приладобудівний завод вбачається, що посаду телефоніста місцевого телефонного зв`язку було введено з 01.11.2019 року, та наказом від 30.10.2019 № 9 ОСОБА_2 було прийнято на роботу з 01.11.2019 року (за сумісництвом на 0,2 місячної норми), тоді як договір з ОСОБА_2 , було укладено у 2018 році.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та не спростовується відповідачем, посадовими особами Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області при здійсненні інспекційного відвідування Товариства з обмежено відповідальністю Дніпропетровський приладобудівний завод не відбирались письмові пояснення щодо умов праці у фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Суд не приймає до уваги доводи відповідача стосовно того, що договори мають систематичний характер, щомісячний, більше року підряд, що свідчить про умови трудових договорів, з наступних підстав.

Приписами статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до статті 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, суд зазначає, що законодавством України не встановлено припису, що юридична особа може укладати з фізичною особою цивільно-правовий договір лише разового характеру, у протилежному ж випадку він буде мати ознаки трудового.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що за приписами ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд зазначає, що наведені договори, укладені між позивачем та фізичними особами ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 недійсними не визнані, доказів протилежного до суду не надано, тому відсутні підстави стверджувати, що ці договори є прихованою формою трудового договору.

Отже, судження посадових осіб відповідача про відсутність цивільно-правових відносин між суб`єктом господарювання і третіми особами, які непідтверджені належними та допустимими доказами, не можуть бути підставою для висновку про допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №806/2064/18, та від 22.04.2020 у справі № 160/8902/18.

Таким чином, враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що в діях позивача відсутні порушення ч. 1 ст. 21, ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України, тому постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 18.12.2019 року № ДН3001/1861/АВ/ТД-ФС/624 є такою, що прийнята без врахування всіх істотних обставин, є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності..

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом . Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: (п.45 Рішення ЄСПЛ у справі Бочаров проти України від 17.06.2011 р., заява №21037/05; п.53 Рішення ЄСПЛ у справі Смирнов проти України від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі Огороднік проти України від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі Єрохіна проти України від 15.02.2013 р., заява №12167/04).

Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в адміністративній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог КАС України. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в адміністративному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Відповідно до принципу V, викладеного у Рекомендації № (94) 12 Незалежність, дієвість та роль суддів , ухваленій Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13.10.1994 року, судді, зокрема, зобов`язані проводити справу неупереджено, спираючись на власну оцінку фактів та власне тлумачення закону; забезпечити, щоб кожна сторона мала однакові можливості бути заслуханою, і щоб процедурні права кожної із сторін дотримувались відповідно до положень Конвенції про захист прав та основних свобод людини.

За вказаних обставин суд зазначає, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень, на якого законом покладено тягар доведення обґрунтованості винесеного рішення, у разі його судового оскарження, не надано належних доказів правомірності прийняття оскаржуваної постанови.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд зробив висновок про задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в сумі 3 769 грн.20 коп., що підтверджується платіжними дорученнями № 26 від 16.01.2020 року.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 3 769 грн.20 коп. підлягає стягненню з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями 241, 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський приладобудівний завод" (вул. Академіка Белелюбського, 70, м. Дніпро, 49019, код ЄДРПОУ 36495031) до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (вул. Казакова, 3, м. Дніпро, 49107, код ЄДРПОУ 39788766) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 18.12.2019 року № ДН3001/1861/АВ/ТД-ФС/624.

Стягнути з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський приладобудівний завод" судовий збір у сумі 3769,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 17 липня 2020 року.

Суддя С.І. Озерянська