Рішення

від 15.07.2020 по справі 520/1990/2020

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

16 липня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 520/1990/2020

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О. розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до казенного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до казенного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач 1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі відповідач 2), в якому позивач просив суд:

-визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 05 лютого 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

-зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 24.11.2014 позивача на підставі укладеного контракту було прийнято на військову службу та зараховано до особового складу Луганського обласного військового комісаріату. 11.01.2016 відповідно до наказу №1-РС позивача було переведено до казенного підприємства «Марківський об`єднаний районний військовий комісаріат.

Позивач приймав участь в проведенні антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей та отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серія від 08.04.2016 НОМЕР_1 . У зв`язку з чим позивач вважає, що з 08.04.2016 набув право на щорічну додаткову пільгову відпустку (14 днів на рік) як учасник бойових дій. Проте, у зв`язку з дією особливого періоду позивач не мала змоги скористатися своїм правом на додаткову відпустку.

05.02.2019 наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 по стройовій частині № 19 ОСОБА_1 знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особової військової частини, з 05.02.2019. Проте, відповідачем при звільненні не було виплачено позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку за період 2016-2019 роки.

Позивач та його представник в судове засідання не прибули, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялися належним чином. 09.07.2020 до відділу діловодства та обліку звернень громадян суду (канцелярію) за вхідним реєстраційний номером 27258/2020 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю, в якій позовні вимоги підтримує у повному обсязі (арк. спр. 216).

08.05.2020 від відповідача 1 до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) суду за вхідним реєстраційний номером 18218/2020 надійшов відзив, в якому заперечував щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі (арк. спр. 84-85).

12.05.2020 від представника позивача до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) суду за вхідним реєстраційний номером 18336/2020 надійшла відповідь на відзив, поданий відповідачем 1 (арк. спр. 132-142).

01.07.2020 від відповідача 2 до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) суду за вхідним реєстраційний номером 25829/2020 надійшов відзив, в якому заперечував щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі (арк. спр. 204-206).

09.07.2020 від представника позивача до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) суду за вхідним реєстраційний номером 27255/2020 надійшла відповідь на відзив, поданий відповідачем 2 (арк. спр. 217-229).

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини 9 статті 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні.

Судом по справі вчинено такі процесуальні дії:

- ухвалою суду від 27.03.2020 залишено позовну заяву без руху (арк. спр. 50-51);

- ухвалою суду від 17.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі (арк. спр. 77-78);

- ухвалами суду від 12.05.2020, 28.05.2020 витребувано докази у справі (арк. спр. 148, 179-180);

- ухвалою суду від 12.06.2020 залучено до участі у справі другого відповідача (арк. спр. 209).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-79, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Марківським РО УМВД України в Луганській області 22.07.2005, ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (арк. спр. 26-27).

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_1 від 08.04.2016 (арк.спр.31).

Згідно витягу із наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.10.2014 № 62 призначено ОСОБА_1 , призвану Марківським об`єднаним районним військовим комісаріатом 24.11.2014 водієм відділення забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_3 (арк.спр.104).

Згідно витягу із наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 від 11.01.2016 № 01-рс ОСОБА_1 , водій відділення забезпечення Марківського об`єднаного районного військового комісаріату, увільнено та призначено кухарем відділення забезпечення Марківського об`єднаного районного військового комісаріату Луганської області оперативного командування «СХІД», ВОС-869569А (арк. спр. 106).

Згідно витягу із наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.02.2019 № 9-рс старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , кухаря відділення забезпечення Марківського об`єднаного районного військового комісаріату Луганської області оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_5 », звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини (арк. спр. 127).

Згідно витягу із наказу Марківського об`єднаного районного військового комісаріату Луганської області від 05.02.2019 № 19 старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , кухаря відділення забезпечення Марківського об`єднаного районного військового комісаріату Луганської області оперативного командування «СХІД», звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини (арк. спр. 128-129).

З матеріалів справи вбачається, що Луганським обласним військовим комісаріатом 14.07.2020 до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярії) суду за вхідним реєстраційним номером 28023/2020 надано пояснення з приводу неможливості виконання ухвали суду від 02.07.2020 про витребування належним чином засвідченої копії довідки про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 за період: 2016-2019 роки із зазначенням всіх складових. Зі змісту вказаних пояснень вбачається, що витребувану довідку надати не мають можливості (арк. спр. 234).

Крім того, судом встановлено та не заперечувалося представниками сторін, що у ОСОБА_1 у період: 2016-2019 роки, мала право на додаткову відпустку відповідно до положень Закону №3551-ХІІ. Загальна кількість календарних днів за вказаний період складає 56 календарних днів. Вказаний факт підтверджується поясненнями відповідача 2, викладеними у відзиві на позовну заяву (арк. спр. 204-206).

Таким чином, відповідачем 2 не заперечувався факт виникнення права у позивача на додаткову соціальну відпуску у період: 2016-2019 роки.

Відповідно до частини першоїстатті 2 Закону УкраїниПро військовий обов`язок і військову службувід 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі -Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Як передбачено пунктом 12статті 12 Закону №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Положеннями статті 4 Закону України«Про відпустки»від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) визначено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно достатті 16-2 Закону №504/96-ВРучасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначенийЗаконом України«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону УкраїниПро реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8статті 10-1 Закону №2011-ХІІвійськовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно доЗакону України«Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України«Про відпустки»або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Як передбачено абзацом 3 пунктом 14статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17статті 10-1 Закону №2011-ХІІв особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з положеннями пункту 18статті 10-1 Закону №2011-ХІІв особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19статті 10-1 Закону №2011-ХІІнадання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Водночас, суд зазначає, що визначення поняття особливого періоду наведене узаконах України«Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»від 21 жовтня 1993 року №3543-XIIта«Про оборону України»від 06 грудня 1991 року №1932-XII(далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

Як передбачено положеннямистатті 1 Закону №3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Також приписамистатті 1 Закону № 1932-XIIвизначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, встатті 1 Закону №3543-XIIнадано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Проте,Законом №2011-XIIне встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

При цьому, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Таким чином, з врахуванням вищевикладеного можна зробити висновок, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток(відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Отже, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не здійснює впливу на наявність в цілому такого права, яке гарантовано пунктом 12 статті 12 Закону України«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статті 16-2 Закону України«Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженогонаказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченоїстаттею 16-2 Закону №504/96-ВРта пуктом 12 частини 1статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, наведеною Верховним Судом у рішенні від 16.05.2019 у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (№620/4218/18).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мала право на отримання грошової компенсації за невикористану нею у 2016-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частиною 1статті 12 Закону №3551-ХІІ, відтак позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягаютьзадоволенню.

Щодо обраного способу захисту позивачем, стосовно необхідності визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 05 лютого 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідну грошову компенсацію, суд зазначає таке.

Розділом ІІ витягу з Положення про Луганський обласний військовий комісаріат, затвердженого наказом командувача військ оперативного командування ІНФОРМАЦІЯ_5 від 27.01.2020 № 399/дск передбачено, що завданнями та функціями структурних підрозділів обласного військового комісаріату, є, серед іншого, контроль за фінансово- господарською діяльністю, дотримання законодавства, виконання наказів і директив відповідних органів військового управління (арк.спр.188-189).

На виконання ухвали суду від 28.05.2020 ІНФОРМАЦІЯ_6 надано письмові пояснення від 05.06.2020 вих. № юк/232, відповідно до яких Марківський об`єднаний районний військовий комісаріат не має свого самостійного балансу та фінансується за рахунок бюджетних асигнувань, які надходять на рахунок ІНФОРМАЦІЯ_2 (арк.спр.186).

Таким чином, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фінансування Марківського об`єднаного районного військового комісаріату здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань, що надходять на рахунок ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Оскільки Марківський об`єднаний районний військовий комісаріат не має свого самостійного балансу та фінансується за рахунок бюджетних асигнувань, які надходять на рахунок ІНФОРМАЦІЯ_2 , відтак в наявності підстави визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 05 лютого 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_7 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Отже, з урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16. Також узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеному у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).

Згідно з пунктом 4 частини першоїстатті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першоїстатті 1 Закону № 5076-VIвстановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Позивачем заявлено до стягнення витрати, пов`язані із розглядом справи, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу, загальною сумою 3000 гривень, з яких надання усної консультації з вивченням документів, укладання договору про надання правової допомоги, підготовка аналітичної довідки щодо судової практики становить 100,00 гривень, складання позовної заяви становить 2000 гривень.

Позивачем на підтвердження понесення витрат на правову допомогу надано договір про надання правової допомоги від 07.04.2020 № 1, уточнений реєстр дій та витрат; акт виконаних робіт від 15.02.2020, уточнений акт виконаних робіт від 04.04.2020; платіжне доручення від 16.01.2020 № 14 (арк. спр. 33-34, 71-73).

Проаналізувавши клопотання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та докази, надані в підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу, суд вважає, що зазначений позивачем розмір витрати, є завищеним, оскільки дана категорія справ є поширеною, судова практика сформована судами, а всі додатки до позовної заяви, докази, на підставі яких суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог були у позивача. Тому, аналіз правових підстав та підготовка позовної заяви не потребують такої значної витрати часу, застосування спеціальних професійних навиків з правових питань, як визначає позивач.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, є документальної підтвердженим, проте підлягає зменшенню у зв`язку з відсутності ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Проаналізувавши наведені норми процесуального законодавства, умови договору про надання правової допомоги та зміст наданих послуг за актом прийому - передачі надання послуг, об`єм матеріалів справи, складність справи та співмірність, суд з урахуванням положень частини п`ятої статті 134 КАС України приходить до висновку, що слід зменшити розмір витрат на правничу допомогу, яка підлягає розподілу між сторонами, з 3000 гривень до 1000 гривень.

З огляду на викладене, на підставі статей 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Марківським РО УМВД України в Луганській області 22.07.2005, ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до казенного підприємства Марківський районний військовий комісаріат (ідентифікаційний код: 09588207, Луганська область, Марківський район, селище міського типу Марківка, площа Жовтнева, будинок 2а), ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний код: АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_7 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Марківським РО УМВД України в Луганській області 22.07.2005, ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний код: АДРЕСА_2 ) витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги, у сумі 1000 (одна тисяча) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Є.О. Кисельова