Постанова

від 15.07.2020 по справі 815/5130/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2020 року

м. Київ

справа № 815/5130/16

адміністративне провадження № К/9901/17644/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Желєзного І.В., Тацій Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2016 року (суддя Стеценко О.О.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року (колегія суддів: Семенюк Г.В., Потапчук В.О., Шеметенко Л.П.) у справі №815/5130/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправним та скасування припису, постанови про накладення штрафу,

УСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці в Одеській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати припис ГУ Держпраці в Одеській області №15-01-006/0574-0507 від 02 вересня 2016 року, постанову ГУ Держпраці в Одеській області про накладення штрафу №86 від 27 вересня 2016 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці в Одеській області №86 від 27 вересня 2016 року про накладення на Одеську філію Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» штрафу в розмірі 29000,00 гривень. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні позову та ухвалити нове про задоволення позову повністю.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок суду апеляційної інстанції, про те, що на час укладення працівниками ПАТ «Укртелеком» військових контрактів діяв особливий період, що є підставою для збереження за працівниками, які уклали в цей час військовий контракт, середнього заробітку та місця роботи у відповідності до ч.3 ст. 119 КЗпП - не відповідає вимогам норми ч.3 ст. 119 КЗпП України. При цьому, в касаційній скарзі позивач вказує, що факт дії на час укладення військового контракту «особливого періоду» в контексті вимог ч.3 ст. 119 КЗпП України має значення, виключно для вирішення питання строку дії військового контракту, та не має жодного значення для вирішення існуючих спірних правовідносин з приводу обставин укладення військових контрактів та підстав збереження місця роботи та середнього заробітку за працівниками які уклали такий контракт.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 червня 2017 року відкрито касаційне провадження.

Справу передано до Верховного Суду.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Судами встановлено, що у період з 30 серпня 2016 року по 02 вересня 2016 року Головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління з питань праці ГУ Держпраці в Одеській області, на підставі наказу Головного управління Держпраці в Одеській № 1067 від 23 серпня 2016 року, направлення на перевірку №15-01-006/0574, проведено позапланову перевірку на предмет додержання Одеською філією ПАТ «Укртелеком» законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт №15-01-006/0574, від 02 вересня 2016 року.

Перевіркою встановлено порушення Одеською філією ПАТ «Укртелеком» вимог п.3 ст. 36, ч.3 ст. 119 КЗпП України при видачі наказів №939-к та 940-к від 29 липня 2016 року про припинення трудових договорів з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У зв`язку з виявленими порушеннями відповідачем винесено припис про усунення виявлених порушень від 02 вересня 2016 року №15-01-006/0574.

За результатами розгляду начальником Головного управління Держпраці у Одеській області матеріалів позапланової перевірки, акту №15-01-006/0574 від 02 вересня 2016 року, винесено постанову №86 від 27 вересня 2016 року про накладення на позивача штрафу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення, а саме - 29000,00 грн., примірник якої того ж дня отриманий позивачем.

Не погоджуючись з прийнятими приписом та постановою, вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем фактично допущені вказані порушення, а тому постанова винесена у спосіб, встановлений законом.

З приводу доводів касаційної скарги про те, що на час укладення працівниками ПАТ «Укртелеком» військових контрактів діяв особливий період, що є підставою для збереження за працівниками, які уклали в цей час військовий контракт, середнього заробітку та місця роботи у відповідності до ч.3 ст. 119 КЗпП - не відповідає вимогам норми ч.3 ст. 119 КЗпП України, а тому суди першої та апеляційної інстанції, невірно застосували норми матеріального права та неповно дослідили обставини справи, колегія суддів зазначає таке.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 працювали у ПАТ "Укртелеком" на посаді електромонтера лінійних споруд електрозв`язку 6 розряду та електромеханіка станційного устаткування електрозв`язку 1 категорії відповідно.

22 липня 2016 року адміністрацією Одеської філії ПАТ «Укртелеком» було отримано від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 копії контрактів про проходження вказаними громадянами України військової служби у Збройних силах України з 15 червня 2016 року, які укладені за погодженням сторін до закінчення особливого періоду.

29 липня 2016 року Одеською філією ПАТ «Укртелеком» видано накази №939-к та №940-к про припинення трудових договорів з працівниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

З вказаними наказами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не погодились, зазначивши про це у текстах документів.

Відповідно до частин першої та другої статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Згідно з частиною другою статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду від 15 січня 2015 року, який набрав чинності 08 лютого 2015 року), за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп 99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, відповідно до частини другої статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за працівником, призваним на строкову військову службу, але не більше одного року, зберігається місце роботи та середній заробіток за останнім місцем роботи.

Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків закріплені статтею 119 КЗпП України.

Відповідно до статті 119 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік.

Гарантії, визначені у частинах третій та четвертій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров`я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Отже, з моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були призвані на військову службу зберігаються: місце роботи та середній заробіток на підприємстві, установі, організації, в яких вони працювали на час призову.

Виходячи із встановлених обставин та наведених норм законодавства України, у позивача були відсутні правові підстави для звільнення працівників у зв`язку з призовом на строкову військову службу.

Посилання позивача у касаційній скарзі на ч. 3 ст.119 КЗпП України та на пункт 3 частини першої статті 36 КЗпП України (в редакції, що діяла на час призову працівників на строкову військову службу), відповідно до якого призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, є підставою припинення трудового договору, Верховний Суд вважає помилковим, виходячи з наступного.

Відповідно до частин другої та третьої статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду від 15 січня 2015 року, який набрав чинності 08 лютого 2015 року), громадянам України, які призвані на строкову військову службу на строк до закінчення особливого періоду, але не більше одного року, гарантується збереження місця роботи (посади) та середньомісячного заробітку.

Згідно з абзацом 2 статті 119 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду від 15 січня 2015 року, який набрав чинності 8 лютого2015 року), працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Таким чином, вірними є доводи попередніх судів, що Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" є спеціальним в частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу. І саме цей Закон визначав гарантії щодо збереження за призовником його робочого місця та середньомісячного заробітку на час перебування його на строковій військовій службі.

Тому, вирішуючи питання щодо звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з займаних ними посад, у зв`язку з зарахуванням на військову службу за контрактом у Збройні сили України, слід керуватись частиною другою статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", який закріплював збереження за призовником займаної посади та середньомісячного заробітку протягом одного року, а не пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що пункт 3 частини першої статті 36 КЗпП України зазнав відповідних змін лише з 11 червня 2015 року у зв`язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду" від 14 травня 2015 року N 433-VIII.

Відповідно до вищезазначеного закону пункт 3 частини першої статті 36 КЗпП України викладений в новій редакції, відповідно до якої підставою для припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи і посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 119 КЗпП України (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду" від 14 травня 2015 року) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада, а також їм компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві (в установі, організації), де вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були призвані на строкову військову службу в період дії особливого режиму, а отже за ними зберігається місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації відповідно до статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" та статті 119 КЗпП України, у зв`язку із чим підстав для припинення трудового договору згідно пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП не було, а тому припис №15-01-006/0574-0507 від 02 вересня 2016 року Управлінням Держпраці у Одеській області винесений відповідно до чинного законодавства.

Таким чином, судами прийнято судове рішення з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права.

Висновки, викладені в зазначеній постанові щодо застосування статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" та статті 119 КЗпП України узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі N 816/1155/16.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскаржуваний припис, винесений відповідачем у спосіб, передбачений законом, та скасуванню не підлягає.

Відповідно до статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді І.В. Желєзний

Л.В. Тацій