Рішення

від 17.07.2020 по справі 140/6654/20

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2020 року ЛуцькСправа № 140/6654/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Волдінера Ф.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Негабарит про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позвач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Негабарит (далі - ТзОВ Негабарит , відповідач) про стягнення в дохід Державного бюджету адміністративно-господарських санкцій в сумі 127 620,00 грн. та пені в сумі 765,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не працевлаштував у 2019 році одного інваліда згідно нормативу робочих місць, відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", і за вказане незайняте інвалідом місце самостійно не сплатив вчасно адміністративно-господарські санкції, що потягло за собою нарахування пені, в зв`язку з чим Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувшись до суду із даним позовом, просить стягнути з відповідача вищезазначені суми адміністративно-господарських санкцій та пені в судовому порядку.

Ухвалою від 18.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

01.06.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого останній заперечує проти позовних вимог, з огляду на наступне. На виконання вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні №875-ХІІ від 21.03.1991 на підприємстві було створено одне робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю. Для заповнення вакансії ТОВ Негабарит неодноразово зверталося Ковельського міськрайонного центру зайнятості з проханням пpo сприяння у працевлаштуванні. Однак, жоден інвалід - не звертався та не направлявся тому, одне робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю залишилося вакантним упродовж усього 2019 року.

Пунктом 5 Порядку подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316, визначено, що форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів здати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

Як вбачається зі звітності за формою №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за січень-грудень 2019 року, листа Ковельського міськрайонного центру зайнятості від 25.05.2018 №634/01-17 - ТОВ Негабарит 13 разів зверталося з проханням про сприяння у працевлаштуванні осіб з інвалідністю. Однак з незалежних від ТОВ Негабарит обставин - інваліди за працевлаштуванням не зверталися та не направлялися тому, одне робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю залишилося вакантним упродовж 2019 року.

Тобто, ТзОВ Негабарит вжито усіх необхідних заходів для недопущення порушень вимог Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні при здійсненні господарської діяльності, оскільки, створивши робочі місця для інвалідів, товариство своєчасно інформувало Ковельський міськрайонний центр зайнятості про наявні вакантні місця для працевлаштування інвалідів.

Крім того, відповідач просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на користь ТзОВ Негабарит понесені витрати на правову допомогу у розмірі 1000,00 грн.

Дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що відповідач, товариство з обмеженою відповідальністю Негабарит (код ЄДРПОУ 35831152) зареєстроване як юридична особа 08.08.2008, здійснює господарську діяльність та використовує найману працю.

17.01.2020 ТзОВ Негабарит до Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою №10-ПІ, порядок подачі якого встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно поданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою №10-ПІ, при середньообліковій кількості штатних працівників облікового складу 20 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складає 0 осіб, при нормативі 1 особа.

У зв`язку з невиконанням відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю Волинським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів складено розрахунок розміру сплати адміністративно-господарських санкцій та пені, а саме 127 620,00 грн. адміністративно-господарських санкцій та пеню в сумі 765,80 грн., а всього 128 385,80 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Згідно з частиною другою статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" №875-ХІІ від 21.03.1991 (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 875-ХІІ) підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Частинами першою, другою статті 19 Закону № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до частин першої, другої статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Частиною першою статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Згідно частини другою вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, так і за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Згідно з частиною третьою 3 статті 50 Закону України від 05.07.2012 № 5067 "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для інвалідів відповідно до нормативу та подавати, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судом встановлено, що відповідачем щомісячно протягом 2019 року подавалися Державній службі зайнятості звіти форми 3-ПН щодо наявності вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, за січень-грудень 2019 року, що підтверджується листом Ковельського міськрайонного центру зайнятості від 25.05.2020 № 634/01-17.

Таким чином, відповідач інформував центр зайнятості про створення робочих місць для осіб з інвалідністю.

Аналізуючи наявні та досліджені в матеріалах справи докази, суд вважає, що відповідачем було виконано необхідні заходи по створенню робочих місць для осіб з інвалідністю і їх працевлаштуванню та дотримано вимоги, встановлені статтею 19 Закону № 875-ХІІ, а тому підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій відсутні.

Частинами першою та третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, проаналізувавши вищенаведене, суд зазначає, що обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Проаналізувавши вищенаведене, суд зазначає, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судом встановлено факт невиконання відповідачем нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2019 році, однак суд вважає, що вини підприємства в цьому немає, оскільки відповідач вживав необхідні заходи по створенню робочих місць та працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем щомісячно протягом 2019 року подавалась до Ковельського міськрайонного центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН інформацію про попит на робочу силу (вакансії), у яких повідомлялося про наявність вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Ковельським міськрайонним центром зайнятості особи з інвалідністю на вказану вакансію до відповідача не спрямовувалися, відтак, робоче місце залишилося вакантним.

Водночас, фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за 2019 рік не встановлено та позивачем такої інформації не надано.

Оскільки здійснення пошуку підходящої роботи, покладено на Державну службу зайнятості, при цьому працевлаштування осіб з інвалідністю залежить від їх бажання працювати, наявних у такої особи кваліфікації та знань, суд дійшов висновку про те, що за наявності бажаючих осіб з інвалідністю та направлення їх центром зайнятості, відповідач мав би можливість виконати норматив.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем було виконано вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", зокрема, створено робочі місця для осіб з інвалідністю, подано інформацію до центру зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, тобто вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення адміністративно-господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.04.2019 у справі № 825/709/17, від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17 та від 31.01.2019 у справі № 820/2267/17.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем були виконані вимоги Закону № 875-ХІІ щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, а тому відсутні підстави для застосування до підприємства адміністративно-господарських санкцій.

Як встановлено приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи, що ТзОВ "Негабарит-Сервіс" у 2018 році вживав своєчасних заходів, спрямованих на працевлаштування інвалідів, при цьому позивач не надав суду доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, тому суд дійшов висновку про те, що у позивача не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій в сумі 63 707,09 грн. та нарахування пені в сумі 2 484,30 грн.

Таким чином, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог та відмову в задоволенні позову.

Крім того, відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на користь ТзОВ Негабарит понесені витрати на правову допомогу у розмірі 1000,00 грн.

Водночас, приписами статті 139 КАС України не передбачено відшкодування судових витрат понесених відповідачем не суб`єктом владних повноважень у разі відмови в задоволенні позову.

Тому, клопотання ТзОВ Негабарит про стягнення з Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідіввитрат на правову допомогу не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі на підставі Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (43008, Волинська область, місто Луцьк, Писаревського, 3А, код ЄДРПОУ 13369882) до Товариства з обмеженою відповідальністю Негабарит (45034, Волинська область, Ковельський район, селище міського типу Люблинець, вулиця Заводська, будинок 7А, код ЄДРПОУ 35831152) про стягнення адміністративно-господарських санкцій відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255, 295 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ф. А. Волдінер