Постанова

від 15.10.2020 по справі 140/6654/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/6654/20 пров. № А/857/9127/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Улицького В.З., Шинкар Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року у справі за його позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Негабарит про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

суддя у І інстанції Волдінер Ф.А.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Луцьк,

дата складення повного тексту рішення 17 липня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

05 травня 2020 року Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - ФСЗІ) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Негабарит (далі - ТОВ) на користь держави в особі ФСЗІ господарські санкції в сумі 127620 грн та пеню в сумі 765,80 грн, а всього 128385,80 грн.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року у справі № 140/6654/20 у задоволені позову було відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ вживало своєчасних заходів, спрямованих на працевлаштування інвалідів. При цьому позивач не надав суду доказів того, що товариство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Тому у позивача не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

У апеляційній скарзі ФСЗІ просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. У обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що роботодавець повинен вжити всіх необхідних заходів по працевлаштуванню інвалідів, якщо він дійсно має намір виконати норматив. Проте, здійснення цих заходів не може стати обставиною, яка б звільняла підприємство від відповідальності.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ТОВ відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (далі - Закон № 875-XII), встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

17 січня 2020 року ТОВ подало до ФСЗІ звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою № 10-ПІ, порядок подачі якого встановлюється Кабінетом Міністрів України, відповідно до якого при середньообліковій кількості штатних працівників облікового складу 20 осіб середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, складає 0 осіб при нормативі 1 особа.

У зв`язку із невиконанням відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю ФСЗІ складено розрахунок розміру сплати адміністративно-господарських санкцій та пені, а саме 127620,00 грн адміністративно-господарських санкцій та пеню в сумі 765,80 грн, а всього 128385,80 грн.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваній вимозі та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону № 875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, не забороненою законом.

Згідно із частиною 3 статті 18 вказаного Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 19 Закону № 875-XII передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 9 статті 19 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

На думку апеляційного суду, наведене свідчить, що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю має розраховуватися виходячи із середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих).

Згідно із частиною 1 статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Відповідно до частини 2 цієї ж статті види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Приписами частини 1 статті 18 Закону № 875-XII передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

При цьому у статті 18-1 вказаного Закону зазначено, що пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, на думку апеляційного суду, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для їх працевлаштування.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України Про зайнятість населення роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

На виконання вказаної норми наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) .

Виходячи із положень Закону України Про зайнятість населення та вказаного Порядку суд апеляційної інстанції вважає, що на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше, ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Разом із тим, періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а зазначено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Отже, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, то він виконав свій обов`язок щодо своєчасного та повного надання інформації про попит на робочу силу (вакансії).

Відтак, у такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

При цьому з матеріалів справи слідує, що відповідачем подавались до Ковельського міськрайонного центру зайнятості населення звіти форми 3-ПН щодо наявності вакантних місць для працевлаштування інвалідів, а саме протягом січня-грудня 2019 року 13 таких Інформацій про попит на робочу силу (вакансії) (а.с. 21).

За правилами, визначеними статтею 20 Закону № 875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Таким чином, наведеними правовими нормами визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця;

- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Отже, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. Разом із тим, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

При цьому Законом № 875-XII також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

На підтвердження виконання відповідачем нормативу, встановленого Закону № 875-XII, у частині створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, долучено звіти форми 3-ПН за 2019 рік, які подавались щомісячно (а.с. 24-36).

Матеріалами справи підтверджується, що ні службою зайнятості, ні ФСЗІ не було направлено для працевлаштування до ТОВ жодної особи з інвалідністю.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, відповідачем здійснено всі заходи для працевлаштування інвалідів, зокрема, систематичне повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, інформування позивача про вказані дії та надання копії звітів про попит на робочу силу, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій є безпідставним.

Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року у справі № 140/6654/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді В. З. Улицький Т. І. Шинкар