Постанова

від 15.07.2020 по справі 320/3805/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/3805/19 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,

суддів Мельничука В.П., Пилипенко О.Є.,

секретаря Суркової Д.О.,

за участю представників сторін:

від позивача - адвокат Калюжна Л.Є.,

від відповідача - Павлюк Р.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Україно-російська овочева компанія до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Україно-російська овочева компанія (далі - позивач, ТОВ УРОК ) звернулось у суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що під час проведення перевірки контролюючому органу надано належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують реальне виконання договірних відносин між позивачем та його контрагентом, а тому висновки про нереальність господарських операцій є необґрунтованими.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року замінено неналежного відповідача Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області на належного - Головне управління Державної податкової служби у Київській області (далі - відповідач, апелянт, ГУ ДПС у Київській області).

Рішенням суду від 13 лютого 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 12 лютого 2019 року № 0000865305 та № 0000855305.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про ненадання належної правової оцінки доводам податкового органу про те, що у контрагента позивача відсутній рух активів, зобов`язань чи власного капітала у процесі здійснення господарської діяльності, відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій, відсутній кваліфікований персонал, кількість працюючих є недостатньою для ведення сільськогосподарської діяльності, відсутні складські приміщення та інші виробничі потужності, необхідні для такої діяльності, також відсутній вид діяльності, що підтверджує виробництво яблук та груш.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач наголошує на тому, що первинні документи, якими оформлені господарські відносини із ТОВ Фрут-Логістік , мають всі обов`язкові реквізити. Твердження відповідача про необхідність зазначення у видаткових накладних сорта яблук, не ґрунтується на положеннях чинних нормативно-правових актів. Так само положення договора між позивачем та ТОВ Фрут-Логістік не передбачали надання документів на підтвердження якості товара, у той час як Закон України Про підтвердження відповідності втратив чинність у 2015 році, а положення Закону України Про карантин рослин не містить положень щодо обов`язкового отримання карантинного дозвола на продукцію, що переміщається територією України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав.

Судом установлено, що наказом начальника ГУ ДФС у Київській області від 19 грудня 2018 року №2798 призначено документальну позапланову виїзну перевірку достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку TOB УРОК за жовтень 2018 року (податкова декларація з податку на додану вартість від 20 листопада 2018 року № 9256639305).

За результатами перевірки 14 січня 2019 року контролюючим органом складено акт перевірки, яким зафіксовано порушення позивачем підпунктів14.1.36, 14.1.181 пункта 14 статті 14, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200, пункта 211 статті 211 Податкового кодексу України, в результаті чого:

- завищено суму бюджетного відшкодування, заявленого на рахунок платника у банку (р. 20.2.1) на суму податку на додану вартість - 39197,00 грн.;

- відмовлено у бюджетному відшкодуванні, заявленого на рахунок платника у банку (р.20.2.1) на суму податку на додану вартість 109053,00 грн.;

- занижено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 19.1+рядок 20.3 декларації) (переноситься до рядка 16.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду) на 109053,00 грн.

За наслідками перевірки відповідачем 12 лютого 2019 року винесено податкові повідомлення - рішення форми В3 №0000865305, згідно з яким ТОВ УРОК зменшено суму від`ємного значення податку на додану вартість на 109053,00 грн. та форми В1 №0000855305, згідно з яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника у банку на 39197,00 грн.

Не погоджуючись з висновками податкового органу, позивач оскаржив податкові повідомлення - рішення в адміністративному порядку.

За результатами розгляду скарги рішенням Державної фіскальної служби від 24 квітня 2019 року в її задоволенні відмовлено.

Уважаючи висновки податкового органу про порушення вимог податкового законодавства необґрунтованими, платник податків звернувся з відповідним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, дослідивши рух активів, наявність господарської мети при вчиненні позивачем угоди з відповідним контрагентом, дійшов висновку, що усі наявні у матеріалах справи документи дають змогу визначити, який саме товар поставлявся, за якою ціною, між якими контрагентами та надано належні докази використання товару у власній господарській діяльності позивача та його обліку. Інформація про ознаки фіктивної діяльності контрагента (як-то: податковий стан платника податків, відсутність необхідних та достатніх матеріально-технічних ресурсів та персоналу тощо), одержана контролюючим органом з його власних інформаційних систем, що не оформлена рішенням суб`єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації. Тим часом, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. До того ж, позивачем надано належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують наявність у контрагента позивача можливостей для виконання договора поставки.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 Податкового кодексу України).

Як закріплено у підпункті 9.1.3 пункта 9.1 статті 9 ПК України податок на додану вартість належить до загальнодержавних податків.

Податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V ПК України (підпункт 14.1.178 пункта 14.1 статті 14 ПК України).

Податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156 пункта 14.1 статті 14 ПК України).

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункта 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду.

Відповідно до підпункта 14.1.18 пункта 14.1 статті 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Відповідно до підпункта а пункта 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Приписи пунктів 198.1, 198.3 статті 198 ПК України визначають, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послу.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України закріплено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з п. 187.8 ст. 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків закріплений у статті 200 ПК України.

Згідно з пунктом 200.1 цієї правової норми сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 закріплено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункта 200 1 .3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункта 200 1 .3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Як установлено судом, причиною виникнення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту позивача є експорт яблук свіжих, упакованих в шпонові ящики, різної ваги, врожай 2018 року, сорт Голден Делішес, загальною вагою нетто - 18586 кг, яблук свіжих, упакованих в шпонові ящики, різної ваги врожай 2018 року, сорт Еліза, загальною вагою нетто 19459 кг, країна виробника - Україна, які експортуються за межі державного кордону, а саме до кордону країни Республіки Білорусь.

Так, 18 вересня 2018 року між позивачем та ТОВ Фрут-Логіслік укладено договір поставки № 18/19, предметом якого виступала поставка яблук урожаю 2018 року.

Відповідно до інформації, що мітиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності контрагента позивача є оптова торгівля фруктами й овочами.

Фактична сплата поставки яблук проведена позивачем у листопаді 2018 року, що підтверджується платіжними дорученнями від 12 листопада 2018 року №2576 на суму 105078,60 грн., згідно видаткової накладної від 25 жовтня 2018 року № 145 та № 2577 на суму 130102,00 грн., згідно видаткової накладної від 29 жовтня 2018 року№ 147.

Згідно додатка № 5 до декларації з податку на додану вартість за жовтень 2018 року, до податкового кредиту за жовтень 2018 року позивачем включено суму податку на додану вартість у розмірі 39196,77 грн. та визначено суму від`ємного значення податку на додану вартість у цьому ж розмірі.

У ході перевірки працівниками податкового органу встановлено, що серед постачальників виявлено суб`єктів господарювання, які надали податковий кредит і здійснюють операції, не обумовлені економічними причинами (цілями ділового характера), не задекларували податкові зобов`язання, та які при здійсненні фінансово-господарських операцій здійснюють підміну позицій товарних груп та задіяні у схемах формування штучного податкового кредита.

На спростування таких висновків податкового органу позивач надав копію договора поставки від 04 травня 2018 року №04/05, укладеного між ТОВ Фрут-Логістік (покупець) та ТОВ Водограй-Плюс (постачальник), згідно з яким постачальних зобовязується поставити у власність покупця яблука врожаю 2017-2018 року. Асортимент, кількість, вартість товара визначається у видаткових накладних, які додаткового узгоджуються і підписуються сторонами на кожну партію товара.

Довідкою ТОВ Водограй-Плюс підтверджено, що товариство орендує земельні ділянки із багаторічними дрібнокісточковими насадженнями та станом на 01 жовтня 2018 року має 20 найманих працівників.

Копіями накладних підтверджується факт поставки яблук, у тому числі сорта Голден у загальній кількості 20440 кг та Еліза - 19459 кг.

Наведеними документами, на переконання колегії суддів, підтверджується наявність у контрагента позивача товара, а саме яблук свіжих сортів Голден Делішес Еліза , який продано позивачу та експотрновано останнім до Республіки Білорусь.

Також контрагент позивача надав копії документів, які підтверджують придбання ним яблук свіжих у Державного підприємства Дослідне господарство подільської дослідної станції садівництва ІСНААНУКРАЇНИ , ТОВ Міжлісся , зокрема, копії видаткових накладних.

Ураховуючи наведене, суд приходить до висновку, що контрагент позивача мав реальну можливість здійснювати господарську діяльність, суть якої полягала у купівлі-продажі свіжих яблук. Наявна у ТОВ Фрут-Логістік кількість персонала є достатньою для такої діяльності та не потребує спеціальних знать і підготовки.

До того ж, відповідач під час перевірки встановив та не заперечував під час розгляду справи факт наявності у контарагента позивача складських приміщень, що давало останньому можливість здійснювати зберігання придбаних яблук до їх реалізації позивачу.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про безпідставність позиції відповідача щодо відсутності серед видів діяльності контрагента позивача такої як виробництво яблук.

Як убачається з Єдиного державного реєстра юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності ТОВ Фрут-Логістік є опотова торгівля фруктами.

Надаючи оцінку реальності вчинення господарських операцій, судова колегія також вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи статті 9 вказаного Закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окрім того, згідно пункта 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.

Враховуючи вищевказані норми законодавства, первинні документи, які складені суб`єктами господарської діяльності на операції, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Обґрунтовуючи правомірність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, відповідач наголошує на тому, що у видаткових накладних, складених ТОВ Фрут-Логістік , відсутні прізвище та ініціали особи, яка склала такі документи.

Дослідивши наявні у матеріалах справи документи, судова колегія вважає, що позивачем доведено реальність виконання господарської операції з придбання свіжих яблук, а тому відсутність у видаткових накладних зазначених реквізитів не підтверджує висновок податкового органу про відсутність такої операції.

Твердження апелянта про те, що позивачем не надано документів, які підтверджують якість придбаних яблук, судовою колегією оцінюється критично, оскільки відповідні документи при виконанні договору поставки на території України не є обов`язковими, а необхідність підтвердження якості товара, закріплена у договорах, укладених позивачем із нерезидентами, зобов`язує саме позивача, а не його контрагента, здійснювати оформлення таких документів.

Також колегія суддів звертає увагу, що всі постачальники ТОВ Фтур-Логістік , так само як і останнє, є платниками податку на додану вартість, отже податок на додану вартість з відповідних операцій мав бути сплачений до державного бюджету, що і обумовлює право позивача на його відшкодування.

З урахуванням наведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання безтоварною господарської операції позивача із його контрагентом.

Колегія суддів уважає за необхідне також зазначити наступне.

Як убачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, на момент виписування податкових накладних позивачу його контрагент був зареєстрований у встановленому законом порядку як суб`єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарської операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами. До того ж, за результатами виконання договора контрагент позивача визначив собі податкові зобов`язання з податку на додану вартість. Даних про те, що зазначені зобов`язання анульовані, податковим органом не надано. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що правових підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень у відповідача не було.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно пункта 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 33, 34, 242-244, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко

Судді В.П. Мельничук

О.Є. Пилипенко

(Повний текст постанови складений 20 липня 2020 року.)