Ухвала

від 15.07.2020 по справі 202/1036/20

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/1036/20

Провадження № 1-кс/202/5058/2020

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2020 року м. Дніпро

Слідчий суддя Індустріального районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

представника власника майна адвоката ОСОБА_4 ,

потерпілої ОСОБА_5 ,

представника потерпілої адвоката ОСОБА_6 ,

розглянувши клопотання прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 4202004000000054 від 28.01.2020 року,

В С Т А Н О В И В :

До суду надійшло клопотання прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 4202004000000054 від 28.01.2020 року.

З клопотання убачається, що в провадженні СУ ГУНП в Дніпропетровській області знаходяться матеріали кримінального провадження № 4202004000000054 від 28.01.2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 20.01.2020 року до прокуратури Дніпропетровської області надійшла заява адвоката ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , про вчинення кримінального правопорушення шляхом шахрайських дій відносно нерухомого майна останніх невстановленою групою осіб, чим завдано збитки у великих розмірах.

Досудовим розслідуванням встановлено, що у 2016 році група невстановлених осіб шахрайськими діями заволоділа нерухомим майном, а саме шістьма квартирами, розташованими у м. Дніпрі, які належали на праві приватної власності ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , одна з яких квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_9 та ОСОБА_5 по 1/2 частині кожному на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 04.05.2006 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстровим номером 2102, яка в подальшому 22.07.2016 року була внесена до статутного капіталу невідомого потерпілим Товариства з обмеженою відповідальністю «КМ-77» (ідентифікаційний код юридичної особи 24906395), зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , внаслідок чого право власності на належну законним власникам квартиру було зареєстровано за вказаним товариством, директором якого станом на 22.07.2016 року був ОСОБА_11 . При цьому сам ОСОБА_11 про вказане товариство нічого не знає, ніякого відношення до ТОВ «КМ-77» він не має, ніякого нерухомого майна до статутного капіталу цього товариства він не вносив. Більш того, у м. Запоріжжі ОСОБА_11 ніколи не був. ОСОБА_11 став керівником ТОВ «КМ-77» 18.07.2016 року, а вже 12.10.2016 року Господарським судом Запорізької області відкрито ліквідаційну процедуру цього товариства.

Крім того, встановлено, що можливими замовниками зазначеного злочину є ОСОБА_12 фінансував вказане кримінальне правопорушення, а також організовував незаконні реєстраційні дії під час переоформлення нерухомості на ТОВ «КМ-77» та з ТОВ «КМ-77» на ОСОБА_13 , оскільки він мав знайомих серед нотаріусів та реєстраторів у м. Запоріжжі. До того ж це колишній колега по депутатському корпусу та друг ОСОБА_8 , якого останній познайомив зі своїм другом ОСОБА_14 замовив та організував кримінальне правопорушення.

Знайомі ОСОБА_8 у м. Мелітополі йому повідомили, що ОСОБА_12 з ОСОБА_14 готуються заволодіти його майном, а саме квартирами у м. Дніпрі, оскільки у ОСОБА_14 від ОСОБА_15 опинилися оригінали документів на квартири, які належать ОСОБА_8 та ОСОБА_5 .

Усі правочини з квартирами здійснювалися ОСОБА_13 пособник, якому наразі і належать всі вищенаведені об`єкти нерухомості, який заволодів ними, придбавши з публічних торгів в рамках процедури банкротства ТОВ «КМ -77».

ОСОБА_16 виконавець, оголошений у розшук 13.04.2017 року в рамках кримінального провадження № 42016040000001126 від 27.12.2016 року, уродженець міста Дніпропетровська, громадянин України, раніше засуджений - 02.02.2001 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська за ч. 3 ст. 27, ст. 212, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України до п`яти років позбавлення волі з позбавленням права займати керівні посади на 4 роки; ця особа особисто ОСОБА_8 не відома, на нього дають показання ОСОБА_11 та ОСОБА_17 в рамках зазначеного кримінального провадження, за яким обвинувальний акт наразі розглядається Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська.

Усі незаконні дії з майном здійснювали приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_18 та приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_19 .

Крім того, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18.03.2019 року у справі № 201/8675/18 було стягнуто із ОСОБА_13 на користь невідомого потерпілим ОСОБА_20 суму боргу за договором позики у розмірі 2 500 000,00 грн. Позовні вимоги ОСОБА_20 ОСОБА_13 були визнані в повному обсязі та жодних заперечень ОСОБА_13 не надавав.

Відповідно до виконавчого листа у справі № 201/8675/18 приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_21 08.10.2019 року було відкрито виконавче провадження № 6021238.

При цьому 09.01.2020 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/8675/18 приватному виконавцю було надано дозвіл на проникнення до житла боржника ОСОБА_13 .

Однак постановою Дніпровського апеляційного суду від 02.07.2020 року була задоволена апеляційна скарга потерпілих та відповідно скасована ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/8675/18 від 09.01.2020 року про надання дозволу на проникнення до житла боржника ОСОБА_13 . Вказану ухвалу направлено на новий розгляд до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

До того ж, відповідно інформації, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та у Єдиному державному реєстрі МВС, ОСОБА_13 є власником, зокрема: квартири АДРЕСА_3 ; квартири АДРЕСА_4 ; нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 , та автомобіля марки «LEXUS RX 400H», 2006 року випуску, зареєстрованого 09.12.2014 року. Однак приватний виконавець звертається до суду стосовно саме нерухомого майна, яке визнано речовим доказом у цьому кримінальному провадженні.

До того ж, 28.12.2016 року в рамках кримінального провадження № 42016040000001126 було винесено постанову про визнання речовими доказами нерухоме майно, що розташоване за наступними адресами: квартира АДРЕСА_6 ; квартира АДРЕСА_7 ; квартира АДРЕСА_8 ; квартира АДРЕСА_9 ; квартира АДРЕСА_1 ; квартира АДРЕСА_10 .

При цьому ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.12.2016 року було накладено арешт на вказане нерухоме майно.

ОСОБА_13 намагався оскаржити винесену ухвалу про накладення арешту, однак Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 23.01.2017 року у справі № 200/22290/16-к залишив ухвалу без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Крім того, залишивши ухвалу про накладення арешту без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що існує достатньо підстав вважати, що майно буде приховуватися, може бути втрачено або знищено, перетворено або відчужено третім особам.

Таким чином, при розгляді даного клопотання необхідно застосувати преюдицію, врахувавши ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23.01.2017 року у справі № 200/22290/16-к, яка набрала законної сили, та відповідно накласти арешт на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_11 .

14.02.2020 року квартира АДРЕСА_1 визнана речовим доказом у кримінальному провадженні.

Отже, існує сукупність підстав вважати, що квартира АДРЕСА_1 , є предметом кримінального правопорушення, пов`язаного з незаконним її відчуженням та є доказом злочину.

Таким чином, оскільки вказане нерухоме майно визнано речовим доказом, а законним власникам цього майна: ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , останнім надано статус потерпілих у кримінальному провадженні № 4202004000000054, то звернення слідчого або прокурора до суду із клопотанням про накладення арешту на таке майно в повному обсязі відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

Відмова у задоволенні клопотання надасть шахраям змогу для подальшого вчинення протиправних дій щодо такого майна.

Окрім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання приховування та відчуження майна, що може перешкодити кримінальному провадженню.

У зв`язку з викладеним, з метою забезпечення збереження речового доказу, запобігання можливості його відчуження, відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, враховуючи, що накладення арешту на вказану квартиру має суттєве значення як для досудового розслідування, так і для відновлення порушених прав потерпілих, враховуючи, що існують обставини, які підтверджують, що його незастосування призведе до відчуження майна, прокурор просив накласти арешт на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_11 , із забороною її відчуження.

Прокурор, потерпіла ОСОБА_5 та її представник у судовому засіданні клопотання підтримали та просили задовольнити, посилаючись на викладені в клопотанні обставини.

Представник власника майна в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність, оскільки ОСОБА_13 є добросовісним набувачем вказаного нерухомого майна. Більше того, ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.12.2016 року, яка набрала законної сили та на теперішній час не скасована, на зазначену квартиру вже накладено арешт в рамках кримінального провадження № 42016040000001126 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, тому відсутні правові підстави для додаткового накладення арешту. Крім того, ОСОБА_13 не є підозрюваним чи обвинуваченим, або особою, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого. У зв`язку з викладеним, просив відмовити у задоволенні клопотання та передати вказану квартиру на відповідальне зберігання ОСОБА_13 .

Вислухавши учасників судового процесу, дослідивши клопотання із доданими до нього матеріалами, матеріали кримінального провадження, приходжу до висновку, що клопотання підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлено, що в провадженні СУ ГУНП в Дніпропетровській області знаходяться матеріали кримінального провадження № 4202004000000054 від 28.01.2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_11 , була зареєстрована за ОСОБА_9 та ОСОБА_5 по 1/2 частині за кожним на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 04.05.2006 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстровим номером 2102.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_11 , станом на 01.07.2020 року належить ОСОБА_13 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 14.12.2016 року приватним нотаріусом дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_19 .

Ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.12.2016 року накладено арешт на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_11 , в рамках кримінального провадження № 42016040000001126.

Постановою слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_22 від 14.02.2020 року квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_11 , визнана речовим доказом у кримінальному провадженні № 4202004000000054 від 28.01.2020 року.

За ст. 131 КПК України арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Метою накладення арешту є забезпечення збереження речових доказів згідно з п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, та запобігання можливості їх приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя, відповідно до вимог ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі «Смирнов проти Росії» висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

З огляду на зазначене, приймаючи до уваги, що постановою слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_22 від 14.02.2020 року квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_11 , визнана речовим доказом у кримінальному провадженні № 4202004000000054 від 28.01.2020 року, слідчий суддя вважає, що клопотання прокурора є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, оскільки надані докази дають підстави зробити висновок, що вищезазначене нерухоме майно є предметом кримінально-протиправних дій та є набутим в результаті вчинення кримінального правопорушення. Крім того, визнання вказаного нерухомого майна речовим доказом відповідає вимогам ст. 98 КПК України, тому відповідно до п. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 170 КПК України є підстави для накладення арешту шляхом встановлення заборони у праві розпорядження зазначеним майном без обмеження права володіння та користування з метою забезпечення речового доказу та запобігання можливості його відчуження, а також з переданням вказаної квартири на відповідальне зберігання ОСОБА_13 .

Слідчий суддя, при вирішенні питання про арешт майна, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, згідно зі ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, враховує: достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб.

Також слідчий суддя вважає, що в даному випадку таке обмеження права власності на даному етапі досудового розслідування є розумним та співмірним завданням кримінального провадження.

При цьому необхідно відмітити, що відсутність повідомлення про підозру в кримінальному провадженні не позбавляє прокурора права звернутись з клопотанням про арешт майна для забезпечення доказової бази в кримінальному провадженні, про що йдеться в статті 170 КПК України.

Наявність цивільного позову в рамках даного кримінального провадження слідчим суддею не встановлена.

Керуючись ст. ст. 170-173, 309 КПК України, слідчий суддя, -

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 4202004000000054 від 28.01.2020 року задовольнити.

Накласти арешт на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_11 , заборонивши відчуження даної квартири. Передати вказану квартиру на відповідальне зберігання ОСОБА_13 .

Виконання ухвали про арешт майна доручити прокурору відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_3 .

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1