Постанова

від 20.07.2020 по справі 643/5423/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2020 року м. Харків

Справа № 643/5423/19

Провадження № 22-ц/818/3051/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кругової С.С.,

суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П.

Учасники справи :

Позивач: керівник Харківської місцевої прокуратури №4 Харківської області, який діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради,

Відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури №4 Харківської області, який діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради, до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі його представника ОСОБА_2 , на рішення Московського районного суду м.Харкова від 11 лютого 2020 року , ухвалене суддею Афанасьєвим В.О., -

в с т а н о в и в :

У квітні 2019 року керівник Харківської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до Московського районного суду м. Харкова із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, у сумі 64133,63 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу №5315 від 11.10.2016 зареєстрованого 11.10.2016 на праві власності належить нежитлова будівля літ. А-1 загальною площею 26,6 кв.м. по АДРЕСА_1 , що підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

ОСОБА_1 з 11.10.2016 року по теперішній час використовує земельну ділянку площею 0,0085 га по АДРЕСА_1 . Рішенням Харківської міської ради №558/17 від 22.02.2017 Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розробку документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд надано дозвіл ОСОБА_1 на поділ земельної ділянки площею 0,0303 га (кадастровий номер 6310137500:01:006:0001), що належить територіальній громаді м. Харкова за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування павільйону вулканізації по АДРЕСА_1 .

Відповідач не є власником і постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього як землекористувача - орендна плата (статті 14.1.72, 14.1.73 ПК).Згідно з даними органів податкової інспекції ОСОБА_1 перебуває на обліку ГУ ДФС в Харківській області як платник податку за землю та з 11.10.2016 - 31.12.2015 останнім сплачено 204,21 грн., з 01.01.2017 - 31.12.2017 сплачено 966,17 грн. та з 01.01.2018 - 31.12.2018 сплачено 966,17 грн.

Згідно плану зйомки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 проведеного за участі інженера-геодезиста ДП Центр Державного земельного кадастру Харківської регіональний філії Сергієнко О.І., площа земельної ділянки яка використовується ОСОБА_1 відповідно до її меж складає 0,0085 га. Межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж будівлі.

Геодезичні роботи виконувалися з використанням Електронного тахеометра Nikon NLP-332 заводський №042323, що пройшов перевірку 21.03.2018. Координати точок ходу та кутів повороту зовнішніх меж обчислені в CK-63 за допомогою програмного комплексу Геодезична інформаційна система 6 (ГІС 6).

Визначені за результатами геодезичної зйомки координати земельної ділянки оброблені та сформовані в електронному файлі у форматі .shp для подальшого отримання розрахунковим методом із застосуванням програмних комплексів з нормативної грошової оцінки земель м. Харкова даних про нормативну грошову оцінку зазначеної земельної ділянки.

Відповідно до розрахунку департаменту територіального контролю Харківської міської ради ОСОБА_1. під час використання нежитлової будівлі літ. А-1 розташованої по АДРЕСА_1 за період з 01.11.2016 року по 31.12.2016 року безпідставно збережено кошти за орендну плату за землю у розмірі 4279,57 грн.

Аналогічним розрахунком проведеним за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року встановлено, що ОСОБА_1 під час використання нежитлової будівлі літ. А-1 розташованої по АДРЕСА_1 безпідставно збережено кошти за орендну плату за землю у розмірі 27550,63 грн.

Відповідно до розрахунку департаменту територіального контролю Харківської міської ради ОСОБА_1. під час використання нежитлової будівлі літ. А-1 розташованої по АДРЕСА_1 за період з 01.01.2018 по 28.02.2019 безпідставно збережено кошти за орендну плату за землю у розмірі 32303,43 грн.

Таким чином, згідно проведених розрахунків, через відсутність платежів за земельну ділянку по АДРЕСА_1 на якій розташована нежитлова будівля літ. А-1 , що належить ОСОБА_1 , бюджет міста Харкова за період з 01.11.2016 по 28.02.2019 недоотримав 64133,63 грн. орендної плати за землю, яку позивач міг би отримати у разі укладення між ним і відповідачем договору оренди.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 зазначав , що земельна ділянка загальною площею 0,0085 га по АДРЕСА_1 , на якій розташована нежитлова будівля Відповідача та за користування якою Позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, не була сформована як об`єкт цивільного права протягом: зазначеного Позивачем періоду, а отже, це виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю. Еірм того зазначав, що не згоден з розрахунком меж земельної ділянки, а також сумою заборгованості.

Прокурор в судовому засіданні позов підтримав, просив суд його задовольнити.

Представник ХМР - Судаков Д.О. в судовому засіданні позов підтримав та наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача -адвокат Десятерик В.В. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову.

Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 11 лютого 2020 року позовну заяву Керівника Харківської місцевої прокуратури № 4, який діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави в особі Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 64133,63 грн. Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди за період з 01.11.2016 року по 28.02.2019 року, внаслідок чого позивач позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, чим позивачеві завдано збитки у вигляді неодержаної орендної плати за землю, тому грошові кошти, що є предметом позову даній справі, є сумою несплаченої відповідачем орендної плати, а тому підлягає стягненню з відповідача.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в здоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно з`ясовано усі фактичні обставини справи та не досліджено і не надано належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що земельна ділянка з розміром 0,0085 га по АДРЕСА_1 , як об`єкт нерухомого майна не існує, оскільки жодної інформації про зазначену земельну ділянку в Державному земельному кадастрі не міститься. Крім того, вказував, що прокурором не надано Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, для розрахунку суми недоотриманих доходів позивача та визначення розміру орендної плати за земельні ділянки.

У відзиві на апеляційну скаргу керівник Харківської місцевої прокуратури №4 Харківської області зазначив , що ОСОБА_1 з 11.10.2016 року по теперішній час використовує земельну ділянку площею 0,0085 га по АДРЕСА_1 . Рішення Харківської міської ради про надання земельної ділянки у користування (оренду) є підставою для укладення договору оренди. Договори оренди вказаної земельної ділянки між Харківською міською радою та ОСОБА_1 не укладались. Площа земельної ділянки яка фактично використовується ОСОБА_1 відповідно до її меж складає 0,0085 га. Межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж будівлі.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову, без повідомленням учасників справи.

Згідно пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу №5315 від 11.10.2016 зареєстрованого 11.10.2016 на праві власності належить нежитлова будівля літ. А-1 загальною площею 26,6 кв.м. по АДРЕСА_1 , що підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які містяться в матеріалах справи.

Рішенням Харківської міської ради №558/17 від 22.02.2017 Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розробку документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд надано дозвіл ОСОБА_1 на поділ земельної ділянки площею 0,0303 га (кадастровий номер 6310137500:01:006:0001), що належить територіальній громаді м. Харкова за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування павільйону вулканізації по АДРЕСА_1 .

Пунктом 4 вказаного рішення передбачено, що земельні ділянки для експлуатації та обслуговування об`єктів буде надано у користування окремими рішеннями після надання документації із землеустрою, погодженої у встановленому законодавством порядку.

Згідно з даними органів податкової інспекції ОСОБА_1 перебуває на обліку ГУ ДФС в Харківській області як платник податку за землю та з 11.10.2016 - 31.12.2015 останнім сплачено 204,21 грн., з 01.01.2017 - 31.12.2017 сплачено 966,17 грн. та з 01.01.2018 - 31.12.2018 сплачено 966,17 грн.

Як вбачається з відповіді Виконавчого комітету Департаменту земельних відносин ХМР від 06.09.2017 № 12374/0/226-17, за інформацією, яка обліковується у Департаменті, договори оренди землі за вказаними адресами не укладені. Рішень міської ради щодо надання у користування та рішень щодо продажу земельних ділянок за вищевказаними адресами ХМР не приймались.

Згідно плану зйомки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 проведеного за участі інженера-геодезиста ДП Центр Державного земельного кадастру Харківської регіональний філії Сергієнко О.І., площа земельної ділянки яка використовується ОСОБА_1 відповідно до її меж складає 0,0085 га. Межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж будівлі. Геодезичні роботи виконувалися з використанням Електронного тахеометра Nikon NLP-332 заводський №042323, що пройшов перевірку 21.03.2018. Координати точок ходу та кутів повороту зовнішніх меж обчислені в CK-63 за допомогою програмного комплексу Геодезична інформаційна система 6 (ГІС 6).

Актом обстеження меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 від 11.10.2017 року встановлено, що земельна ділянка площею 0, 0303 га по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування павільйону вулканізації з вбудованим магазином для продажу автомобільних дисків та шин.

Позивачем складено розрахунок безпідставно збережених ОСОБА_1 коштів у розмірі орендної плати, які містяться в матеріалах справи, на загальну суму 64133,63 грн., яка складається з: за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 -27550,63 грн., з 01.01.2018 по 28.02.2018 - 32303,43 грн.

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Водночас відповідно до змісту статті 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Зважаючи на положення статті 125 ЗК, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно вказаних норм закону, обов`язок по вчиненню дій, направлених на оформлення документів покладається саме на орендаря, зокрема, звернення до ради з відповідною заявою про затвердження проекту землеустрою, а також з заявою і пакетом документів пророзгляд питання щодо надання земельної ділянки в оренду.

Правовідносин щодо користування спірною земельною ділянкою відповідач належним чином не оформлював, проте використовує земельну ділянку без виникнення права власності / користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до статті 125 Земельного кодексу України.

З моменту виникнення права власності на зазначене нерухоме майно у відповідача виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під майновим комплексом.

Відповідно до статті 206 ЗК використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України (далі - ПК) визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Виходячи зі змісту статті 120 ЗК норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Як вбачається із положень статті 120 ЗК, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Підстави та порядок стягнення коштів, які особа мала би отримати за звичайних умов, втім не отримала, визначено також статтею 22 ЦК та частиною 2 статті 224, статтею 225 ГК, за змістом яких упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності.

Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Підставою для відшкодування є наявність складу цивільного правопорушення, зокрема, об`єктивної та суб`єктивної сторони (шкоди, протиправного діяння її заподіювача, причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, вини останнього). За відсутності хоча б одного з елементів цього складу цивільно-правова відповідальність не настає. Зокрема, особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, ЗК.

За змістом статті 152 ЗК держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас відповідно до статті 156 ЗК власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі статтею 157 ЗК відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Перехід до особи права власності на нерухоме майно, надає останній право на оформлення відносин землекористування, реалізація якого виражається в укладенні сторонами договору та виникненні у такої особи обов`язку внесення орендної плати власнику земельної ділянки.

Несплата орендної плати за користування земельною ділянкою завдає шкоди інтересам держави, яка полягає у ненадходженні до відповідних місцевих бюджетів коштів за право користування земельною ділянкою.

За змістом приписів глав 82 і 83Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

Судом встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці, на підставі договору купівлі-продажу при цьому матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою, зокрема укладення відповідного договору оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права , а отже, при укладенні договору купівлі-продажу нерухомості право користування земельною ділянкою, якого не існувало у продавця на момент укладення договорів купівлі-продажу, до набувача не перейшло. Таким чином, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Тобто відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що грошові кошти, що є предметом позову в даній справі є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди за період з з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року та з 01.01.2018 року по 28.02.2018 рокувнаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, чим позивачеві завдано збитки у виді неодержаної орендної плати за землю.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17-ц (провадження №12-182гс18).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Згідно із с.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи. Судовим розглядом встановлено, що позивач не сплачував орендну плату за земельну ділянку, якою фактично користувався не маючи на це достатніх правових підстав.

Посилання відповідача, що земельна ділянка не сформована, як об`єкт оренди , судова колегія відхиляє, оскільки між сторонами не виникли правовідносини з укладення договору оренди землі, а між сторонами виникли спірні недоговірні відносини.

Щодо розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 64133,63 грн., який розраховано шляхом множення вартості одного квадратного метру спірної земельної ділянки (відповідно до проведеної та затвердженої нормативно-грошової оцінки земель м. Харкова станом на рік розрахунку) на всю площу земельної ділянки, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме: літ. А-1 ., а також на розмір ставки орендної плати за земельну ділянку (а.с. 20-22), то він складений фахівцями на підставі звітів геодезичної зйомки та акту обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що ОСОБА_1 використовує земельну ділянку площею 0,0085 га для обслуговування павільйону вулканізації з вбудованим магазином для продажу автомобільних дисків та шин загальною площею 0,0303 кв.м. (а.с. 15-17).

При проведенні розрахунків департаментом територіального контролю Харківської міської ради враховано, що згідно з даними органів податкової інспекції ОСОБА_1 перебуває на обліку ГУ ДФС в Харківській області як платник податку за землю та з 11.10.2016 - 31.12.2015 останнім сплачено 204,21 грн., з 01.01.2017 - 31.12.2017 сплачено 966,17 грн. та з 01.01.2018 - 31.12.2018 сплачено 966,17 грн.

Проте, відповідач не є власником і постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку.

Таким чином, згідно проведених розрахунків, через відсутність платежів за земельну ділянку по АДРЕСА_1 на якій розташована нежитлова будівля літ. А-1 , що належить ОСОБА_1 , бюджет міста Харкова за період з 01.11.2016 по 28.02.2019 недоотримав 64133,63 грн. орендної плати за землю, яку позивач міг би отримати у разі укладення між ним і відповідачем договору оренди.

Інші доводи також не свідчать про ухвалення судом першої інстанції рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Судом достовірно встановлено обставини справи, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є законним та обґрунтованим, суд надав належну оцінку наданим суду доказам і дійшов правильного висновку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м.Харкова від 11 лютого 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, і протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду, у випадках передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий С.С. Кругова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук