Постанова

від 14.07.2020 по справі 751/6161/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

15 липня 2020 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/6161/19

Головуючий у першій інстанції Ченцова С. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/629/20

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючої-судді Шитченко Н.В.,

суддів Бобрової І.О., Мамонової О.Є.,

із секретарем Шкарупою Ю.В.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Редакція газети «Весть»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 3 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакція газети «Весть» про визнання дій неправомірними, стягнення моральної шкоди,

місце ухвалення судового рішення м. Чернігів,

час проголошення рішення суду 10 год. 14 хв.,

дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції 8 лютого 2020 року.

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Редакція газети «Весть», в якому просив визнати неправомірними дії відповідачів щодо використання його персональних даних у газеті «Весть» № 39 (611) за 2014 рік у статті «Спьяну «заминировал» областной комиссариат и горотдел милиции» та стягнути з них у солідарному порядку 30 000 грн моральної шкоди.

У мотивування заявлених вимог зазначав, що 25 вересня 2014 року в газеті «Весть» № 39 була опублікована вищезазначена стаття, авторами якої були ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . У статті були викладені обставини події, яка відбулася 20 вересня 2014 року у м. Чернігові, а також були використані його персональні дані, зокрема, прізвище, ім`я, по батькові, вік та указано, що він є мешканцем м. Чернігова. Згоди на поширення своїх персональних даних він не давав, а на момент виходу номеру газети ні повідомлення про підозру, ні обвинувального акту йому вручено не було.

Вважав, що обсяг викладеної у статті інформації стосовно нього дозволяє конкретно ідентифікувати особу, тому отримання його згоди на публікацію таких даних було обов`язковим. У подальшому стаття з`явилася в мережі Інтернет на Чернігівському міському порталі й наразі є у відкритому доступі.

Стверджував, що неправомірні дії відповідачів призвели до негативних наслідків, а саме, виникнення конфліктних ситуацій з близькими та знайомими, стресового стану, поганого самовідчуття, безсоння, дратівливості, порушення спокійного мікроклімату в сім`ї. Неправомірно поширена відповідачами інформація набула великого розголосу і тим самим суттєво принижує його честь та ділову репутацію серед широкого кола осіб, у зв`язку з чим він зазнав моральної шкоди, яку оцінює у 30 000 грн.

Рішенням від 03 лютого 2020 року Новозаводський районний суд м. Чернігова у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуальних норм, неповноту з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що посилання суду першої інстанції на достовірність викладеної у статті інформації, яка підтверджується вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 грудня 2014 року, є помилковим, оскільки на момент опублікування статті обвинувального вироку не існувало, указане судове рішення набрало законної сили лише 29 січня 2015 року, отже відповідачі, без жодних доказів надрукувавши статтю та використавши в ній персональні дані позивача без його згоди, грубо порушили вимоги ч. 4 ст. 296, ч. 4 ст. 301 ЦК України.

Позивач не погоджується з висновком районного суду про те, що він не зазначив у позові, які передбачені законом його особисті немайнові права були порушені та яким способом належить відновити ці права. Стверджує, що у відповідності зі ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних немайнових прав та інтересів у його випадку є відшкодування моральної немайнової шкоди, яке й було заявлено у позовній заяві однією з вимог.

Наголошує на тому, що вимоги про спростування недостовірної інформації він не заявляв, оскільки газета була випущена у вересні 2014 року, тираж її розійшовся і знищити його наразі неможливо, тому поновлення його особистого немайнового права полягає у визнанні неправомірними дій відповідачів щодо розповсюдження його персональних даних у ЗМІ та стягненні на його користь завданої моральної шкоди.

Також вважає хибним висновок суду про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є належними відповідачами у справі, оскільки перебували у договірних відносинах з редакцією газети та мали статус журналістів. Наведене не узгоджується с письмовими доказами, які свідчать про те, що указані особи у 2014 році з ТОВ «Редакція газети «Весть» у трудових відносинах не перебували. Крім того, вони не є журналістами, оскільки, всупереч ст. 25 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації», у матеріалах справи відсутні будь-які редакційні посвідчення чи інші документи, які б підтверджували статус журналіста. Наявні у справі копії договорів про надання інформаційних послуг є звичайними цивільно-правовими угодами та ні в якому разі не можуть бути визнані як трудовий договір відповідно до ст. 21 КЗпП України. До того ж, указані документи були подані без дотримання приписів ч. 9 ст. 83 ЦПК України, тому й не можуть бути належними доказами у справі, а дійшовши висновку про неналежність відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , районний суд повинен був закрити провадження в частині вимог до указаних осіб та продовжити розгляд справи по суті.

На його думку, суд першої інстанції помилково послався на ст. 34 Конституції України та ст. 30 ЗУ «Про інформацію», оскільки викладена у статті інформація не може бути оціночним судженням, адже містить фактичні дані події, яка відбулася 20 вересня 2014 року у м. Чернігові, та його персональні дані прізвище, ім`я, по батькові, вік та місце проживання.

Позивач звертає увагу на незаконність діяльності ТОВ «Редакція газети «Весть», оскільки товариство є друкованим засобом масової інформації, основним видом діяльності якого є видання газет (КВЕД 58.13). Оскільки товариство не є інформаційним агентством, отже взагалі не має та не мало права друкувати будь-які статті, в яких вказано новини, фотографії та сенсаційні матеріали, не беручи до уваги, чи містили вони персональні дані фізичної особи чи ні.

Апеляційна скарга також містить посилання на те, що саме протиправними діями відповідачів були порушені його немайнові права та інтереси, які підлягають захисту шляхом відшкодування моральної шкоди, що повністю узгоджується з нормами Конституції України, ст. 12 Загальної декларації прав людини, ст.ст. 8, 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У наданому відзиві представник відповідача ТОВ «Редакція газети «Весть», вважаючи судове рішення законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін. Доводи відзиву зводяться до того, що ОСОБА_1 вже звертався з подібним позовом до ТОВ «СІЕМДЖИ ВЕБ ПРОДЖЕКТС» щодо ідентичної публікації цієї ж інформації на сайті gorod.cn.ua, і рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 вересня 2018 року у задоволенні позову було відмовлено. Дійшовши такого висновку, суд першої інстанції констатував про відсутність у статті повних персональних даних позивача для його конкретної та достовірної ідентифікації як фізичної особи, отже, на підставі ч. 4 ст. 82 ЦПК України, наведені обставини не повинні доказуватися при розгляді даної цивільної справи.

Представник відповідача наголошує на тому, що позивач залишив поза увагою той факт, що у відповідності до умов договорів з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 редакція самостійно вирішує, публікувати чи ні надану указаними особами інформацію, отже, саме товариство мало повноваження щодо прийняття остаточного рішення відносно публікації будь-якої статті, що друкувалася.

Указує, що ТОВ «Редакція газети «Весть» є друкованим засобом масової інформації, і, з урахуванням ст. 2 Конституції України та ст. 6 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», не обов`язково бути інформаційним агентством задля того, щоб мати право збирати інформацію, надавати новини, тощо, отже твердження ОСОБА_1 про здійснення товариством незаконної діяльності всупереч КВЕД 58.13 є безпідставними.

Звертає увагу на той факт, що інформація, яка стала предметом спірної публікації, мала публічний та суспільний інтерес і привертала громадську увагу через свою важливість в розрізі подій, пов`язаних з терористичними діями Російської Федерації, і у відповідності до п. 2.2 Рекомендацій Ради Європи щодо захисту приватності у роботі засобів масової інформації у виняткових випадках інформація про особу може бути оприлюднена, якщо вона добровільно чи мимоволі привертає громадську увагу через важливу подію чи випадок. Крім того, вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 грудня 2014 року позивача було визнано винним за ч.ч. 1, 2 ст. 259 КК України (завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об`єктів власності). Отже, викладена у статті інформація виявилася такою, що відповідала дійсності та згодом стала відома широкому загалу.

Вважає необґрунтованими посилання позивача на завдання йому моральної шкоди, оскільки останній, посилаючись на порушення положень ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо безпідставного втручання в його особисте життя, неповно трактує положення даної норми саме у сукупності всіх аспектів, що мають значення у даному випадку.

Іншими учасниками справи відзив на апеляційну скаргу у встановлений строк не подавався.

Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача ТОВ «Редакція газети «Весть», дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частинами 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції щодо мотивів відмови у задоволенні позову до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 таким вимогам не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є належними відповідачами у даній справі з огляду на те, що лише запропонували інформацію для її подальшої публікації, проте не причетні до розповсюдження останньої. Сама ж інформація, викладена ТОВ «Редакція газети «Весть», є достовірною, що у подальшому підтверджено вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 грудня 2014 року. Суд констатував про те, що, зазначивши у статті прізвище та ім`я чоловіка, який «мінував» об`єкти, його вік та місце проживання в Україні, відповідач не порушив особистих немайнових прав позивача, передбачених цивільно-правовими нормами, а дії редакції газети при висвітленні події, яка відбулася у м. Чернігові, та зазначенні, що обласний військовий комісаріат та міський відділ міліції мінував 43-річний ОСОБА_6 , не можна вважати неправомірними.

Ураховуючи безпідставність заявлених позовних вимог та відмову у їх задоволенні, районний суд не прийняв до уваги клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності.

Апеляційний суд частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У справі встановлено, що засновником та видавцем газети «Весть» є ТОВ «Редакція газети «Весть» (а.с. 125), яке є юридичною особою, державна реєстрація якої проведена 13 червня 2007 року, основним видом діяльності є видання газет (код КВЕД 58.13), про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 44-46).

25 вересня 2014 року в газеті «Весть» № 39 (611) на другій сторінці була опублікована стаття під назвою «Спьяну «заминировал» областной комиссариат и горотдел милиции» (а.с. 13, 125), у якій викладені обставини події, яка сталася 20 вересня 2014 року у м. Чернігові, а саме, указаної дати о 20 год 18 хв. до чергової частини обласного військового комісаріату зателефонував чоловік та повідомив, що будівля замінована, а о 21 год 23 хв. аналогічний дзвінок з приводу мінування надійшов до міського відділу міліції.

В абзаці 3 цієї статті зазначено: «Как выяснилось, «минировал» 43-летний черниговец ОСОБА_7 . У четвертому абзаці міститься наступне: «Во вторник, 23 сентября, дверь квартиры ОСОБА_8 никто не открыл. За дверью было слышно, как шепчутся двое мужчин. Один из них представился сыном Павла. Сказал, что отца нет дома. Уехал на работу, на стройку в ОСОБА_9 . Работает вахтовым методом. Когда закончится строительство объекта, тогда ОСОБА_10 вернется в ОСОБА_11 ».

Авторами даної статті були ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які згідно з договорами про надання інформаційних послуг № 2 та № 3 від 02 січня 2014 року домовились про співробітництво із ТОВ «Редакція газети «Весть», зокрема про те, що вони, як виконавці збирають, отримують, створюють і готують інформацію, яку пропонують для публікації в засобах масової інформації, в тому числі в газеті «Весть», а редакція на свій розсуд використовує зібрану та написану інформацію, при схваленні друкує її в газеті. При виконанні цієї роботи виконавець є журналістом (а.с. 151-152, 153-154).

З листа Державного архіву Чернігівської області від 12 червня 2019 року № 1041/04-22 вбачається, що на зберіганні в архіві є підшивка газети «Весть» за 2014 рік, в тому числі і № 39 (611) від 25 вересня 2014 року. Газета перебуває у вільному доступі, ознайомитись з нею можна у читальному залі архіву (а.с. 20).

14 жовтня 2014 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 259 КК України, тобто в умисному завідомо неправдивому повідомленні про підготовку вибуху, що спричинило тяжкі наслідки, та в умисному завідомо неправдивому повідомленні про підготовку вибуху, що спричинило тяжкі наслідки, вчиненому повторно (а.с.164-165).

Вироком від 29 грудня 2014 року Деснянський районний суд м. Чернігова визнав винним ОСОБА_1 та призначив покарання: за ч. 1 ст. 259 КК України у вигляді двох років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 259 КК України у вигляді чотирьох років позбавлення волі. Відповідно до ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначив ОСОБА_1 покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі. Відповідно до ст. 75 КК України звільнив ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк один рік (а.с. 168-170).

19 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до редактора газети «Весть» з письмовою претензією за незаконний збір та розповсюдження інформації про фізичну особу (а.с. 15).

Відповідно до адвокатського запиту від 5 лютого 2018 року, скерованого до відділу адресно-довідкової роботи УДМС України у Чернігівській області, установу просили надати відповідь щодо зареєстрованих у м. Чернігові громадян з наступними персональними даними: прізвище ОСОБА_14 , ім`я ОСОБА_15 , по батькові ОСОБА_16 , рік народження 1971 (а.с. 17).

Згідно з інформацією Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області від 07 лютого 2018 року, станом на 04 квітня 2016 року по м. Чернігову значиться одна особа з установчими даними ОСОБА_1 , 1971 року народження (а.с. 18).

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 вересня 2018 року було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ СІЕМДЖИ ВЕБ ПРОДЖЕКТС», ОСОБА_17 про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії (а.с. 138-141), яке залишене без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 07 грудня 2018 року (а.с. 142-150).

Звернувшись з позовом про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди, ОСОБА_1 зазначав, що у спірній статті були використані його персональні дані, на поширення яких він згоди не давав. Вважав, що обсяг викладеної у статті конфіденційної інформації стосовно нього дозволяє конкретно ідентифікувати особу, що є порушенням ст. 5 ЗУ «Про захист персональних даних». Неправомірними діями відповідачів йому була завдана моральна шкода, спричинена втручанням в його особисте життя та погіршенням взаємовідносин з близькими та знайомими.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За приписами ст.ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Відповідно до ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, що узгоджується зі ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, даною нормою передбачено, що кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об`єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Згідно зі ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про інформацію» під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (ч. 2 ст. 5 Закону).

Частинами 1, 2 ст. 11 ЗУ «Про інформацію» визначено, що інформація про фізичну особу (персональні дані) це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Статтею 29 цього закону передбачено можливість поширення інформації з обмеженим доступом, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності фізичних або юридичних осіб тощо.

Приписами ч. 2 ЗУ «Про захист персональних даних» визначено, що персональні дані це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Об`єктами захисту є персональні дані. Персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ст.ст. 5, 6 ЗУ «Про захист персональних даних») .

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Редакція газети «Весть» про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди за наявністю для цього законних підстав ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам закону.

Так, судом першої інстанції правильно встановлено, що інформація, викладена відповідачем ТОВ «Редакція газети «Весть» у статті «Спьяну «заминировал» областной комиссариат и горотдел милиции» в газеті «Весть» № 39 від 25 вересня 2014 року, є достовірною, що в подальшому підтверджено вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 грудня 2014 року. Опублікована стаття є ідентичною зі статтею, розміщеною у 2014 році на Чернігівському міському інтернет-порталі Gorod.cn.ua, який передрукував та дослівно відтворив матеріал, авторами якого були ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звертався з позовом до ТОВ «СІЕМДЖИ ВЕБ ПРОДЖЕКТС», ОСОБА_17 про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії, мотивуючи його тим, що зазначені у статті відомості є конфіденційною інформацію, згоди на поширення своїх персональних даних він не надавав. Указував, що розголошенням його персональних даних, за допомогою яких можна чітко ідентифікувати особу, були порушені його немайнові права.

Рішенням від 26 вересня 2018 року Деснянський районний суд м. Чернігова відмовив у задоволенні позову, зазначивши, що у спірній статті відсутні повні персональні дані позивача для його повної та достовірної ідентифікації як фізичної особи. Позивачем не було доведено того факту, що внаслідок поширення інтернет-порталом інформації було завдано шкоду його немайновим благам або створено перешкоди для повного і всебічного здійснення своїх особистих немайнових прав.

З таким висновком районного суду повністю погодився Чернігівській апеляційний суд та своєю постановою від 07 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 вересня 2018 року без змін.

В ході судового розгляду даної цивільної справи колегія суддів також дійшла висновку, що в статті «Спьяну «заминировал» областной комиссариат и горотдел милиции», опублікованій у газеті «Весть» № 39 від 25 вересня 2014 року, відсутні повні персональні дані позивача, які б давали змогу повністю та достовірно ідентифікувати його як фізичну особу. Так, у наведеній статті містяться такі дані про особу, як « ОСОБА_7 », « ОСОБА_10 » та «43-летний черниговец». Будь-яких інших відомостей (конфіденційної інформації) відносно позивача, а саме, даних про його національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, адресу, дату і місце народження, у публікації зазначено не було.

При цьому фраза «43-річний чернігівець», на думку суду, не визначає ні рік (дату) народження позивача, ні його реєстрацію у м. Чернігові, оскільки містить кілька трактувань, зокрема уродженець, мешканець або зареєстрований у м. Чернігові.

Посилаючись в обґрунтування заявлених вимог на довідку з інформацією Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області від 07 лютого 2018 року, згідно з якою станом на 04 квітня 2016 року по м. Чернігову значиться одна особа з установчими даними ОСОБА_1 , 1971 року народження, позивач залишив поза увагою те, що відповідь про ідентифіковану особу установа надала не станом на дату виходу публікації 25 вересня 2014 року, а станом на 04 квітня 2016 року, тобто двома роками пізніше після виходу статті. Таким чином, матеріали справи не містять даних про те, що саме на час публікації статті ОСОБА_1 можна було б чітко ідентифікувати за інформацією у спірній публікації.

Крім цього апеляційний суд виходить з того, що для отримання наведеної вище довідки у адвокатському запиті були чітко зазначені рік народження позивача НОМЕР_1 , а також те, що він є саме зареєстрованим по м. Чернігів. Проте ця указана у адвокатському запиті інформація щодо ОСОБА_1 в опублікованій відповідачем статті «Спьяну «заминировал» областной комиссариат и горотдел милиции» відсутня.

Отже суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність порушень особистих немайнових прав позивача при висвітленні події, яка відбулась 20 вересня 2014 року за участю ОСОБА_1 .

Також заслуговують на увагу доводи відповідача ТОВ «Редакція газети «Весть» про те, що інформація, яка стала предметом спірної публікації, мала публічний та суспільний інтерес і привертала громадську увагу через свою важливість в розрізі подій, пов`язаних з терористичними діями Російської Федерації на сході країни. Так, ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод захищено право журналістів розголошувати інформацію, яка становить громадський інтерес, за умови, що вони діють сумлінно та використовують перевірену фактичну базу; та надають «достовірну та точну» інформацію, як того вимагає журналістська етика (справи від 22 жовтня 2007 «Lindon, Otchakovsky Laurens and July v. France» року та від 19 червня 2003 року «Pedersen and Baadsgaard v. Denmark»). Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес.

Як встановлено у справі та наведено вище, необхідних умов щодо використання перевіреної фактичної бази, надавання достовірної інформації з дотриманням журналістської етики відповідачі дотримались.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, ОСОБА_1 посилається на порушення відповідачами ст. 5 ЗУ «Про захист персональних даних».

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про захист персональних даних» цей закон регулює правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних. Цей закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.

Стаття 2 даного Закону містить визначення термінів, таких як база персональних даних, володілець персональних даних, згода суб`єкта персональних даних, знеособлення персональних даних, картотека, обробка персональних даних, одержувач, персональні дані, розпорядник персональних даних, суб`єкт персональних даних, третя особа. За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 5 Закону об`єктами захисту є персональні дані. Персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою.

Виходячи з наведених правових норм, посилання позивача на приписи ЗУ «Про захист персональних даних» є помилковим, оскільки його положення регулюють та поширюються на діяльність з накопичення (збирання, підбір, упорядкування тощо), зберігання, обробки та передачі персональних даних володільцем чи розпорядником персональних даних з визначеною метою, встановленням складу цих даних, процедури їх обробки та відповідно до вищевказаного Закону і не стосуються спірних правовідносин.

Помилкове посилання суду першої інстанції на норми, що регулюють питання захисту честі і гідності та спростування недостовірної інформації, не призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, на думку апеляційного суду, висновки суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позову до ТОВ «Редакція газети «Весть» є правильними і доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Разом із тим, вирішуючи спір, суд першої інстанції помилково визначив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не є належними відповідачами у даній справі, оскільки лише запропонували інформацію для її подальшої публікації, проте не причетні до розповсюдження останньої.

Апеляційний суд виходить з того, що указані особи є авторами статті і цих обставин в ході судового розгляду не заперечували, відповідно до умов укладених з товариством «Редакція газети «Весть» договорів про надання інформаційних послуг мають всі права та несуть обов`язки журналіста при збиранні, готуванні і створенні інформації для її подальшої публікації. ОСОБА_1 у позові наголошував на безпідставному використанні його персональних даних, а отже правильно визначив коло відповідачів, які, на його думку, порушили особисті права позивача. Таким чином, суд першої інстанції мав вирішувати спір по суті відносно всіх відповідачів по справі.

Ураховуючи викладені вище обставини, апеляційний суд вважає, що, ухвалюючи судове рішення, районний суд прийшов до правильного висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, вказавши при цьому невірні мотиви для такої відмови відносно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а отже рішення суду слід змінити в частині мотивів відмови до цих відповідачів, указавши, що у задоволенні позову до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 належить відмовити через недоведеність заявлених позовних вимог.

Керуючись ст. 367, 374, ч. 4 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 3 лютого 2020 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дій неправомірними, стягнення моральної шкоди.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 липня 2020 року.

Головуюча:Судді: