Рішення

від 15.07.2020 по справі 910/17924/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.07.2020Справа № 910/17924/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Бігми Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Арго-УТН (39610, Полтавська обл., м. Кременчук, проїзд Галузевий, буд. 80; ідентифікаційний код: 37227503

до Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1д; ідентифікаційний код: 14360570)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Колумбіні (22445, Вінницька обл., Калинівський р-н, с. Корделівка, вул. Київська, буд. 1; ідентифікаційний код: 37018720)

про визнання договору недійсним

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Яковенко О.О.;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

17.12.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Арго-УТН з вимогами до Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк про визнання недійсним Договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що Договір поруки №4К13002И/П від 25.10.2016 був укладений ним під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2019 відкрито провадження у справі №910/18118/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 22.01.2020; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

15.01.2020 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказав на те, що позивачем не доведено наявності обставин, що є підставами для визнання недійсним оспорюваного договору поруки. Зокрема, як вбачається з Протоколу загальних зборів позивача, тексту кредитного договору та техніко-економічного обгрунтування, Кредитний договір №4А16097Г від 25.10.2016 було укладено з метою фінансування поточної діяльності позивача.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем було заявлено клопотання про витребування у позивача докази/документи на підтвердження мети та обставин укладення Договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016, зокрема, але не виключно, відповідні рішення органів управління Товариства з обмеженою відповідальністю Арго-УТН , що були підставою для укладення оспорюваного договору поруки.

Розглянувши у судовому засіданні 22.01.2020 вказане клопотання відповідача, суд відмовив в його задоволенні, про що зазначено у протоколі судового засідання від 22.01.2020.

У підготовчому засіданні 22.01.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 20.02.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2020 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Колумбіні .

05.02.2020 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Колумбіні .

13.02.2020 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, в якому позивач просив суд витребувати у Національного банку України оригінали для огляду та належним чином засвідчені копії (для долучення до матеріалів справи) рішення правління НБУ №323-рш/БТ від 05.10.2016 Про залучення аудиторської компанії для підтвердження результатів діагностичного обстеження та вжитих банком заходів , план реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфеля на ринкових умовах шляхом переведення існуючих кредитів на операції компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів, з визначенням чітких термінів погашення цих кредитів та оформленням додаткового забезпечення, для забезпечення досягнення позитивного значення капіталу банку, розроблений на виконання рішення Правління НБУ №323-рш/БТ від 05.10.2016.

17.02.2020 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, в якому позивач просив суд витребувати у відповідача:

- оригінал (копію для долучення до матеріалів справи) Кредитного договору від 11.01.2013 №4К13002И з додатками, укладений з ТОВ Колумбіні ;

- належним чином посвідчені копії документів на переказ коштів за кредитним договором, в тому числі, але не обмежуючись, копії меморіальних ордерів;

- інформацію по вказаному кредитному договору про всі нараховані та сплачені кошти (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше);

- інформацію про наявність або відсутність заборгованості за вказаним кредитним договором станом на 25.10.2016, 31.12.2016, 13.02.2020 з зазначенням, яка саме заборгованість наявна (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше);

- у разі наявності заборгованості - надати детальний розрахунок заборгованості станом на 13.02.2020;

- інформацію про бухгалтерський облік за вказаним кредитним договором станом на 25.10.2016, 31.12.2016 та 13.02.2020;

- інформацію, чи подавав банк позови про визнання вказаного кредитного договору недійсним повністю або в частині, неукладеним, тощо, коли саме, результати розгляду спору.

У підготовчому засіданні 20.02.2020 судом було залишено без розгляду клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи - ТОВ Колумбіні , так як ухвалою суд від 24.01.2020 вказане товариство вже було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

У підготовчому засіданні 20.02.2020 судом було розглянуті подані позивачем 13.02.2020 та 17.02.2020 клопотання про витребування доказів та відмовлено в їх задоволенні, про що зазначено у протоколі судового засідання від 20.02.2020.

У підготовчому засіданні 20.02.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 02.04.2020.

Судове засідання, призначене на 02.04.2020, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Чинчин О.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2020 судове засідання у справі №910/17924/19 призначено на 27.05.2020.

У підготовчому засіданні 27.05.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 24.06.2020.

У підготовчому засіданні 24.06.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 15.07.2020.

Представник позивача у судове засідання 15.07.2020 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином; 14.07.2020 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обгрунтовано запровадженням карантинних заходів у зв`язку з гострою респіраторною хворобою COVID-19.

У судовому засіданні 15.07.2020 судом було розглянуто клопотання позивача про відкладення розгляду справи та відмовлено в його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

За висновками суду, у даному випадку наведені позивачем обставини не є достатніми для відкладення вирішення спору по суті.

При цьому, суд звертає увагу, що відкладення розгляду справи є правом, а не обов`язком суду.

Судом враховано, що позивачем вже не вперше подається клопотання про відкладення розгляду справи.

Зокрема, аналогічні за змістом клопотання подавались позивачем 26.05.2020, 23.06.2020 та були задоволені судом.

Згідно ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. 9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас, ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Право учасника справи брати участь у судових засіданнях закріплене у п.2 ч. 1 ст.42 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з цим, п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Суд зазначає, що позивачем подано всі необхідні докази для обгрунтування своїх позовних вимог, позивач не вказує на те, що ним будуть подаватися додаткові докази (зокрема, відповідного клопотання позивачем суду не подано).

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 197 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус або Державною судовою адміністрацією України (ч. 4 ст. 197 Господарського процесуального кодексу України).

Позивачем жодного разу не було подано клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Враховуючи викладені обставини, беручи до уваги, що карантинні заходи було послаблено, міжміське сполучення відновлено, а позивач не наводить суду вагомих підстав для відкладення розгляду справи (зокрема, хвороби, неможливості прибути у судове засідання у зв`язку з відсутністю транспорту, тощо), та з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, яких достатньо для розгляду справи по суті, а також того, що явка учасників судового процесу не була визнана судом обов`язковою, суд дійшов висновку, що неявка представника позивача у чергове судове засідання з розгляду справи по суті не перешкоджає розгляду зазначеної справи за наявними у ній документами.

За таких обставин, суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про відкладення судового засідання.

Представник відповідача у судовому засіданні 15.07.2020 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.

Представник третьої особи у судове засідання 15.07.2020 не з`явився, про призначене судове засідання повідомлявся належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (22445, Вінницька обл., Калинівський р-н, с. Корделівка, вул. Київська, буд. 1), що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якої вбачається, що 10.07.2020 поштове відправлення було вручене третій особі.

У судовому засіданні 15.07.2020 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Арго-УТН (позичальник) та Акціонерним товариством Комерційним банком Приватбанк (банк) укладено Кредитний договір №4А16097Г, відповідно до умов якого банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4400000000,00 грн для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни (а.с.24-32).

Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору №4А16097Г від 25.10.2016 термін повернення кредиту - 28.10.2024.

Позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 1.1 договору (п. 2.2.1), сплатити відсотки за користування кредитом (п. 2.2.2), повернути кредит в строки/терміни, встановлені договором (п. 2.2.3).

Згідно з п. 6.1 Кредитного договору №4А16097Г від 25.10.2016 цей договір в частині п. 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах -з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором.

Відповідно до п. 7.9 Кредитного договору №4Л1611Г від 08.11.2016 договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк у порядку, передбаченому Законом України Про електронні документи та електронний документообіг та Законом України Про електронний цифровий підпис , а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 01.04.2016, укладеної сторонами.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 16 Закону України Про електронні довірчі послуги до складу електронних довірчих послуг входять: створення, перевірка та підтвердження удосконаленого електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката автентифікації веб-сайту; формування, перевірка та підтвердження електронної позначки часу; реєстрована електронна доставка; зберігання удосконалених електронних підписів, печаток, електронних позначок часу та сертифікатів, пов`язаних з цими послугами.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі ст. 6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронні довірчі послуги (ч. 1 ст. 7 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг ).

Судом встановлено, що Кредитний договір №4А16097Г від 25.10.2016 з боку Товариства з обмеженою відповідальністю Арго-УТН підписано електронним цифровим підписом керівником товариства - Шлапаком О.О. та скріплено електронною печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю Арго-УТН .

Позивачем долучено до матеріалів позовної заяви копію платіжного доручення №476 від 26.10.2016, в якому у графі призначення платежу вказано - видача кредиту відповідно до Кредитного договору №4А16097Г від 25.10.2016, сума кредиту - 4366975737,44 грн (а.с. 33).

Судом встановлено, що 25.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Арго-УТН (поручитель) та Акціонерним товариством Комерційним банком Приватбанк (кредитор) укладено Договір поруки №4К13002И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Колумбіні своїх зобов`язань за Кредитним договором від 11.01.2013 №4К13002И (а.с.20).

Відповідно до п. 2 Договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016 поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 4 Договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016 у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 5 Договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016 у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (п. 6 Договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016).

Відповідно до п. 7 Договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016 у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті призначення платежу якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно з п. 8 Договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016 до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Відповідно до п. 10 Договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016 кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника.

Згідно з ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Позивачем долучено до позовної заяви копію платіжного доручення №478 від 26.10.2016, в якому у графі призначення платежу вказано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 11.01.2013 №4К13002И відповідно до Договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016; сума грошових коштів - 384254794,32 грн. (а.с. 21).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на наявність підстав для визнання недійсним Договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016 з огляду на наступні обставини.

Як зазначає позивач у позовній заяві, укладенню вказаних договорів (Кредитного договору №4А16097Г від 25.10.2016 та Договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016), а також інших договорів поруки (перелік наведений позивачем у позовній заяві) передували ті обставини, що позивач зарекомендував себе як надійний та перспективний клієнт банку, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг.

За твердженням позивача, банк, володіючи повною фінансовою інформацією про позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію щодо можливості участі Товариства з обмеженою відповідальністю Арго-УТН у процедурі трансформації кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк .

У позовній заяві позивач зауважив, що така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.16р. №323/БТ, яким зобов`язано Акціонерне товариство Комерційний банк Приватбанк розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. Згаданий план заходів, зі слів співробітників банку, передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфеля на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів. Як зазначає позивач у позовній заві, на думку банку, позивач повністю відповідав необхідним критеріям для переведення на Товариство з обмеженою відповідальністю Арго-УТН кредитного боргу старих боржників .

При цьому, як зазначає позивач, представники банку наголошували на тому, що кредитні зобов`язання старих боржників забезпеченні надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше.

За твердженням позивача, його дії з отримання кредитних коштів за Кредитним договором №4А16097Г від 25.10.2016 були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань старих боржників банку в зазначених рамках реалізації плану трансформації кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк , ініційованого НБУ.

Тобто, укладення Кредитного договору №4А16097Г від 25.10.2016 було обумовлено тим, що позивач, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним кредитним договором) заборгованості старих позичальників (боржників), в тому числі позичальника Товариства з обмеженою відповідальністю Колумбіні за Кредитним договором від 11.01.2013 №4К13002И (на підставі Договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016), мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як зі слів банку, сукупна вартість активів, що передані в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість старих позичальників перед банком.

Як зазначив позивач у позовній заяві, сума отриманого від банку кредиту за Кредитним договором №4А16097Г від 25.10.2016 (4366975737,44 грн) дорівнює сумі сплачених ним грошових коштів в рахунок погашення заборгованості старих позичальників (боржників) за кредитними договорами, в тому числі заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю Колумбіні за Кредитним договором від 11.01.2013 №4К13002И (на підставі Договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016).

Однак, як вказує позивач, рішенням НБУ від 18.12.2016 №498-р Акціонерне товариство Комерційний банк Приватбанк визнано неплатоспроможним, та відповідно до постанови КМУ від 18.12.2016 №961 банк перейшов у власність держави.

Як вбачається з п. 10 Договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016, кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Однак, хоча позивачем і були виконанні зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Колумбіні за Кредитним договором від 11.01.2013 №4К13002И а підставі Договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016, втім зобов`язання Приватбанку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя (Приватбанку) на активи боржників, якими були забезпечені зобов`язання за кредитними договорами, виконані не були.

У зв`язку з викладеними обставинами, як зазначає позивач, протягом 2017-2018 років він намагався у судовому порядку отримати вказані документи від Приватбанку. Однак, як встановлено у рішеннях судів, Акціонерне товариство Комерційний банк Приватбанк і не був зобов`язаний передавати такі документи Товариству з обмеженою відповідальністю Арго-УТН .

Таким чином, ані в порядку Договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016, ані в судовому порядку, Приватбанк не передав позивачу документи, які б давали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань старих боржників за кредитними договорами, зокрема документи, які забезпечували виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю Колумбіні за Кредитним договором від 11.01.2013 №4К13002И.

Як зазначає позивач, така поведінка банку свідчить про відсутність намірів у банку виконувати свої зобов`язання за Договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016 ні в момент його укладення, ні протягом значного періоду після його укладення, що свідчить про введення в оману позивача відповідачем.

Позивач вказує на те, що тривале невиконання Акціонерним товариством Комерційного банку Приватбанк зобов`язань за Договором поруки №4К13002И/П від 25.10.2016 свідчить про відсутність у банку намірів передати позивачу (як поручителю, який виконав зобов`язання боржника) документів, які підтверджували наявність забезпечення виконання зобов`язань старих позичальників (зокрема, Товариства з обмеженою відповідальністю Колумбіні ) у вигляді цінних для позивача активів.

При цьому, банк лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти як Кредитний договір №4А16097Г від 25.10.2016, так і договори поруки, в тому числі Договір поруки №4К13002И/П від 25.10.2016, з метою реалізації плану трансформації , чим ввів Товариство з обмеженою відповідальністю Арго-УТН в оману щодо істотних умов договору.

Крім того, як зазначає позивач, у нього взагалі є сумніви щодо реальної наявності у банку таких активів, оскільки протягом 2016-2019 років банк не передав позивачу ні документи, які посвідчували наявність активі (їх копії), ні будь-яку іншу інформацію, що надавала б змогу позивачу звернути стягнення на такі активи.

Всі наведені обставини, за твердженням позивача, свідчать про те, що банк, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк , ввів в оману Товариство з обмеженою відповідальністю Арго-УТН щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення виконання зобов`язань старих боржників за кредитними договорами у розмірах, що суттєво перевищують розміри заборгованості за кредитними договорами.

Відсутність вказаних документів має істотне значення при укладенні як Кредитного договору №4А16097Г від 25.10.2016, так і Договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016 (та інших договорів поруки) та підтверджує факт обману позивача, оскільки якби позивач на момент укладення вказаного кредитного договору та договору поруки знав про відсутність договорів забезпечень, він би не вчиняв вказаних правочинів (Кредитного договору №4А16097Г від 25.10.2016 та Договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016).

Враховуючи викладені обставини, посилаючись на норми ст. 230 Цивільного кодексу України, позивач просить суд визнати недійсним Договір поруки №4К13002И/П від 25.10.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Арго-УТН та Акціонерним товариством Комерційним банком Приватбанк .

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 230-233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману , насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом:

- повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності;

- заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину;

- замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть .

При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману , на відміну від помилки, є умисел : особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено.

Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним.

Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме :

1) наявність умислу в діях відповідача,

2) істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману,

3) наявність обману.

Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.

Як вбачається з позовної заяви, позивач вказує, що банк, як недобросовісна сторона Договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016, навмисно, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк ввів в оману позивача про існування у банку договорів , укладених для забезпечення прав вимоги за кредитними зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю Колумбіні (за Кредитним договором від 11.01.2013 №4К13002И), у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало позивача до укладення з банком як кредитного договору, так і оскаржуваного договору поруки.

Позивач вказує, що викладені ним у позовній заяві обставини, вказують на відсутність вищевказаних документів (договорів забезпечення) у банку, що мало істотне значення при укладенні Договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016 (оспорюваного договору), що підтверджує факт обману банком позивача, оскільки якби позивач знав про відсутність забезпечень, він би не укладав з відповідачем ані Кредитний договір №4А16097Г від 25.10.2016, ані Договір поруки №4К13002И/П від 25.10.2016.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Суд зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійним Договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016 на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.

Зокрема, позивачем не доведено, що представниками Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором від 11.01.2013 №4К13002И - ТОВ Колумбіні ).

Позивачем не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, що свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки Договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016, які насправді наступити не можуть.

Як вбачається з Протоколу №1/10-2016 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Арго-УТН від 24.10.2016, копія якого долучена відповідачем до матеріалів справи, порядком денним загальних зборів було укладення з відповідачем кредитного договору на суму 4400000000,00 грн у зв`язку з недостатньою кількістю коштів та для забезпечення діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Арго-УТН (а.с. 90).

Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність Позивачем майна, переданого у якості забезпечення за старими кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Відповідно до Техніко-економічного обгрунтування повернення кредитних коштів від 24.10.2016, метою кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю Арго-УТН є фінансування поточної діяльності (а.с. 91).

Згідно з Заявкою на отримання кредиту від 24.10.2016 цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства; джерела погашення зобов`язань - за рахунок основної діяльності (а.с. 92-93).

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказаний документ не містить, так само, як і не містить посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором).

Крім того, жоден пункт Кредитного договору №4А16097Г від 25.10.2016 не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем Договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016 та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що у серпні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Арго-УТН звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк про зобов`язання вчинити дії, а саме: передати позивачеві оригінали кредитних договорів від 16.12.2015 №4Л15107И, від 16.12.2015 №4Б15115И, від 11.01.2013 №4К13002И , від 30.11.2015 №4Н15076И та документів, які засвідчують обов`язок боржників по їх виконанню (справа №910/14419/17).

Позовні вимоги були мотивовані тим, що на підставі п.10 укладених між сторонами договорів поруки та ст. 556 Цивільного кодексу України банк, як кредитор, повинен передати позивачу, як поручителю, документи, які підтверджують обов`язок боржника. Оскільки відповідач ухилявся від вчинення вказаних дій, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі №910/14419/17 в позові відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що обраний позивачем спосіб правового захисту є неефективним, оскільки вирішення спору не призводить до будь-якого відновлення його прав.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2018 рішення суду першої інстанції від 09.11.2017 у справі №910/14419/17 залишено без змін.

Залишаючи рішення місцевого господарського суду без змін, суд апеляційної інстанції також зазначив, що матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження пред`явлення відповідачем майнових вимог до поручителя, наявності порушених зобов`язань станом на момент сплати позивачем грошових коштів відповідачу , та не містять доказів на підтвердження обсягу зобов`язань боржників станом на момент сплати позивачем відповідних коштів на рахунок позивача. Часткове виконання поручителем зобов`язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором. Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту порушення або невизнання відповідачем його прав чи охоронюваних законом інтересів.

Суд також зазначив, що ні умовами Договорів поруки, ні чинним законодавством України не передбачено обов`язку кредитора передати поручителю саме оригінали документів, як просить позивач у позові.

Залишаючи без змін рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2018 у справі №910/14419/17, Верховний Суд у постанові від 27.06.2018 вказав на те, що ні умовами укладених між сторонами Договорів поруки, ні положеннями чинного законодавства України (в тому числі нормами ч.1 ст. 556 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач) не передбачено обов`язку кредитора в межах договору поруки передати поручителю саме оригінали документів, що підтверджують обов`язок боржника.

Таким чином, беручи до уваги наявні в матеріалах даної справи докази та обставини, встановлені судами у справі №910/14419/17, суд вважає недоведеними та необгрунтованими твердження позивача про відсутність у банку будь-яких договорів забезпечення виконання зобов`язань ТОВ Колумбіні за Кредитним договором від 11.01.2013 №4К13002И.

Враховуючи, що для встановлення обставин вчинення правочину під впливом обману на позивача покладається обов`язок з доведення наявності трьох складових: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману, тоді як, за висновком суду, позивачем вказаних обставин (складових) не доведено, суд дійшов висновку про відмову у позові Товариства з обмеженою відповідальністю Арго-УТН до Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк про визнання недійсним Договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016.

Крім того, суд вважає за необхідне відзначити, Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Суд зазначає, що дії позивача, який уклав спірний договір поруки, а наразі пред`являє позов про визнання вказаного правочину недійсним, суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) та є недобросовісними.

Судовий збір покладається на позивача у зв`язку з відмовою у позові у повному обсязі (на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю Арго-УТН до Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк про визнання недійсним Договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016 - відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 21 липня 2020 року.

Суддя О.В. Чинчин