Постанова

від 16.11.2020 по справі 910/17924/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2020 р. Справа№ 910/17924/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Кропивної Л.В.

при секретарі судового засідання Бовсуновській Ю.В.,

за участю представників:

від позивача - представник не прибув;

від відповідача - Баранов В.С., адвокат, довіреність №114 від 21.10.2020;

від третьої особи - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Арго-УТН на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 у справі №910/17924/19 (суддя Чинчин О.В., повний текст складено - 21.07.2020) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Арго-УТН до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю Колумбіні про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю Арго-УТН звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк про визнання недійсним договору поруки №4К13002И/П від 25.10.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір поруки №4К13002И/П від 25.10.2016 вчинений під впливом обману, оскільки АТ КБ Приватбанк навмисно, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля АТ КБ Приватбанк , ініційованої Національним банком України, ввело в оману ТОВ Арго-УТН щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням боржника - ТОВ Колумбіні у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало ТОВ Арго-УТН до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору №4А16097Г від 25.10.2016 та оспорюваного договору поруки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 у справі №910/17924/19 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, у зв`язку з недоведеністю позивачем обставин, які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, недоведеністю самого факту обману, наявності умислу в діях відповідача та істотності значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

За доводами апелянта, суд першої інстанції незважаючи на запроваджені на території України карантинні заходи, за наявності клопотання позивача про відкладення, здійснив розгляд справи без присутності представника останнього, чим порушив права позивача та норми процесуального права. Скаржник вважає, що суд не був позбавлений права, з урахуванням відповідного клопотання ТОВ Арго-УТН , продовжити процесуальні строки розгляду справи на строк дії карантину. В іншій частині апеляційна скарга мотивована аналогічними доводами, що й позовна заява.

Представник відповідача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Позивач та третя особа не скористалися правом на участь своїх представників в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином, ухвали суду направлялись за адресою офіційного місцезнаходження вказаних осіб.

В свою чергу, від позивача на електронну адресу суду надійшла заява (клопотання) про розгляд справи без участі його представника.

Слід зазначити, що явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою, певних пояснень суд не витребував.

Беручи до уваги заяву позивача про розгляд справи без участі його представника, а також враховуючи, що неявка представників позивача та третьої особи в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, остання розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між товариством з обмеженою відповідальністю Арго-УТН (позичальник) та публічним акціонерним товариством комерційний банк Приватбанк (банк) 25.10.2016 було укладено кредитний договір №4А16097Г, за умовами якого банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4400000000,00 грн. для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни.

Згідно платіжного доручення №476 від 26.10.2016 позивачу було перераховано кошти по кредитному договору №4А16097Г від 25.10.2016 у сумі 4 366 975 737,44 грн.

Крім того, між товариством з обмеженою відповідальністю Арго-УТН (поручитель) та публічним акціонерним товариством комерційний банк Приватбанк (кредитор) було укладено договір поруки №4К13002И/П від 25.10.2016, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання товариством з обмеженою відповідальністю Колумбіні своїх зобов`язань за кредитним договором від 11.01.2013 №4К13002И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до умов вказаного кредитного договору.

Згідно п. 2 договору поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Відповідно до п. 4 договору у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

У випадку невиконання боржником обов`язку пункту 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору. У випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у ПАТ КБ Приватбанк . Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті Призначення платежу якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору (п.п. 5, 6, 7 договору).

За умовами п. 8 договору до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Пунктом 10 договору передбачено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за Кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (п. 11 договору).

Як зазначає позивач, відповідач, володіючи повною фінансовою інформацією щодо ТОВ Арго-УТН , усвідомлюючи високі економічні показники діяльності, висунув пропозицію щодо можливості участі позивача у процедурі трансформації кредитного портфеля АТ КБ Приватбанк . Така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України. Так, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ, АТ КБ Приватбанк було зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля, що передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфелю на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів.

Позивач вказує, що дії ТОВ Арго-УТН із отримання кредитних коштів по кредитному договору №4А16097Г були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань старих боржників банку в рамках реалізації зазначеного плану трансформації кредитного портфелю банку, ініційованого НБУ.

При цьому, як стверджує позивач, обов`язковою умовою на якій наполягало ТОВ Арго-УТН було набуття ним права власності на активи, якими забезпечувалися зобов`язання старих боржників перед банком.

На виконання вказаних домовленостей згідно плану трансформації , між сторонами було укладено, зокрема, оспорюваний договір поруки №4К13002И/П від 25.10.2016, на підставі якого, за твердженнями позивача, ТОВ Арго-УТН як поручитель виконав зобов`язання ТОВ Колумбіні з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 384 254 794,32 грн.

Позивач, посилаючись на невиконання банком умов п. 8 та п. 10 договору поруки, вважає, що відповідач не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань старих боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та оспорюваний договір поруки, з метою реалізації плану трансформації , чим ввів позивача в оману, щодо істотних умов договору.

За вказаних обставин, позивач вважає договір поруки №4К13002И/П від 25.10.2016 вчинений під впливом обману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів погоджується з позицією місцевого суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю Арго-УТН , з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 2.1 Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Обґрунтовуючи підстави недійсності правочину, позивач посилається на приписи ч. 1 ст. 230 ЦК України.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

При вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до протоколу №1/10-2016 від 24.10.2016 загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю Арго-УТН , а саме по першому питанню порядку денного було вирішено укласти кредитний договір з ПАТ КБ Приватбанк на суму 4 400 000 000,00 грн.

При цьому, жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за старими кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку.

Відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 24.10.2016 та заявки на отримання кредиту від 24.10.2016, що були надані позивачем на адресу банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності.

Також, згідно умов п. А2 кредитного договору №4А16097Г ТОВ Арго-УТН надано кредитні кошти з ціллю - фінансування поточної діяльності товариства.

Тобто, як вірно зазначив суд першої інстанції, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача.

Водночас, жоден з пунктів кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається в якості обґрунтування свого позову.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Положеннями статті 558 ЦК України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.

Згідно ч. 3 ст. 556 ЦК України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.

Вказане підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.

Отже, позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України.

При цьому, як вірно зазначив місцевий суд, у серпні 2017 року ТОВ Арго-УТН зверталося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк про зобов`язання вчинити дії, а саме: передати позивачеві оригінали кредитних договорів від 16.12.2015 №4Л15107И, від 16.12.2015 №4Б15115И, від 11.01.2013 №4К13002И, від 30.11.2015 №4Н15076И та документів, які засвідчують обов`язок боржників по їх виконанню (справа №910/14419/17).

Позовні вимоги були мотивовані тим, що на підставі п.10 укладених між сторонами договорів поруки та ст. 556 Цивільного кодексу України банк, як кредитор, повинен передати позивачу, як поручителю, документи, які підтверджують обов`язок боржника. Оскільки відповідач ухилявся від вчинення вказаних дій, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі №910/14419/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2018, в позові відмовлено повністю.

Залишаючи без змін вказані судові рішення, Верховний Суд у постанові від 27.06.2018 зазначив, що ні умовами укладених між сторонами договорів поруки, ні положеннями чинного законодавства України (в тому числі нормами ч. 1 ст. 556 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач) не передбачено обов`язку кредитора в межах договору поруки передати поручителю саме оригінали документів, що підтверджують обов`язок боржника.

Виходячи з викладеного, твердження позивача про відсутність у банку будь-яких договорів забезпечення виконання зобов`язань ТОВ Колумбіні за кредитним договором від 11.01.2013 №4К13002И є недоведеними та необґрунтованими.

Крім того, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотань позивача про витребування у відповідача рішення Правління Національного банку України №323/БТ від 05.10.2016, плану реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфеля, оригіналу кредитного договору №4К13002И від 11.01.2013 з наданням інформації щодо його виконання, оскільки в матеріалах справи наявні усі необхідні докази, на підставі яких можливо встановити обставини, що входять в предмет доказування у даній справі, а також те, що кредитний договір та договір поруки не містять посилань на трансформацію/майно/забезпечення, а тому документи, на витребуванні яких наполягав позивач, жодним чином не вплинули б на результат вирішення справи.

З огляду на викладене, позивачем не доведено обставин, які б свідчили про ведення його в оману, не доведено факту обману, наявності умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для визнання договору поруки недійсним згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України, у зв`язку з чим позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю Арго-УТН не підлягають задоволенню.

З приводу доводів апелянта, що суд першої інстанції незважаючи на запроваджені на території України карантинні заходи, за наявності клопотання позивача про відкладення, здійснив розгляд справи без присутності представника останнього, чим порушив права позивача та норми процесуального права, слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 було прийнято до розгляду позовну заяву ТОВ Арго-УТН та відкрито провадження у справі №910/17924/19; підготовче засідання призначено на 22.01.2020.

Водночас, зважаючи на клопотання позивача про відкладення проведення підготовчого засідання (№3 від 17.01.2020), яке суд задовольнив, підготовче засідання у справі було відкладено на 20.02.2020.

У підготовчому засіданні 20.02.2020, що відбулося за участі представників позивача і відповідача, суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до розгляду по суті на 02.04.2020.

Разом з тим, розгляд справи неодноразово відкладався, у зв`язку із перебуванням судді на лікарняному, а також враховуючи задоволення клопотань позивача про відкладення розгляду справи (№47 від 25.05.2020, №22/06-1 від 22.06.2020).

До прийняття судом оскаржуваного рішення від 15.07.2020, від позивача надійшла чергова заява (клопотання) про відкладення розгляду справи (№61 від 13.07.2020), зареєстрована в канцелярії суду 14.07.2020. Крім того, заявник просив суд продовжити процесуальні строки розгляду справи по суті на строк дії карантину та здійснювати розгляд справи за участю його представника.

Заява обґрунтована неможливістю забезпечити явку представника в судове засідання, призначене на 15.07.2020, у зв`язку із запровадженням на усій території України карантину через поширення коронавірусу COVID-19 .

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СOVID-19 через спалах у світі коронавірусу з 12 березня 2020 року в Україні введено карантин.

Відповідно до листа Голови Ради суддів України від 16.03.2020 №9рс-186/20 з метою убезпечення населення України від поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу COVID-19, який віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб рекомендовано на період з карантину встановити особливий режим роботи судів України.

Станом на день винесення оскаржуваного судового рішення, дію карантину було продовжено до 31.07.2020, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 №500.

Відхиляючи клопотання позивача про відкладення розгляду справи, суд врахував, що позивач вже двічі звертався з аналогічними клопотаннями, які судом задовольнялись та розгляд справи відкладався.

При цьому, як вірно зауважено судом, позивач не був позбавлений права, зважаючи на запроваджені карантинні заходи, звернутися до суду з клопотанням про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Утім, відповідне клопотання до суду не надходило.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 №343 Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та відповідно до підпункту 8 пункту 2 постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів.

Відтак, реалізація позивачем права на участь у судовому засіданні залежала виключно від його волевиявлення.

Водночас, жодних вагомих підстав для відкладення розгляду справи та обставин, які перешкоджали взяти участь в засіданні суду, в заявленому позивачем клопотанні не наведено.

Таким чином, беручи до уваги викладене та враховуючи послаблення карантинних заходів, відновлення міжміського сполучення і достатність матеріалів для розгляду справи по суті, а також те, що явка учасників судового процесу не визнавалась обов`язковою, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про відкладення справи.

При цьому, встановлені Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 №540-IX положення щодо продовження строків, не встановлюють заборони на можливість здійснення розгляду справи в період дії карантину, за наявності достатніх на те підстав.

Враховуючи викладене, місцевий суд правомірно розглянув справу по суті заявлених вимог, за відсутності представника позивача, чим спростовуються доводи апелянта про протилежне.

Відтак, посилання апелянта на порушення судом норм процесуального права не знайшли свого підтвердження.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Арго-УТН залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 у справі №910/17924/19 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 у справі №910/17924/19.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 20.11.2020 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

Л.В. Кропивна