Рішення

від 07.07.2020 по справі 910/18271/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.07.2020Справа №910/18271/19

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг" доАкціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю "Гілберт" провизнання недійсним договору поруки Суддя Бойко Р.В.

Секретар судового засідання Кучерява О.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача:Шубак М.І. від відповідача:Бауліна В.О. від третьої особи:не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг" (надалі - "ТОВ "Імперія Холдінг") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (надалі - "Банк") про визнання недійсним договору поруки №4Г14387И/П від 17.11.2016.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що оскаржуваний правочин було укладено за наслідками введення його в оману, оскільки з його укладенням він мав намір отримати прибуток за наслідками його реалізації (за рахунок майнових забезпечень основного зобов`язання), однак, здійснивши погашення заборгованості боржника, в т.ч. за рахунок отриманого у банку кредиту, йому не було передано документів, необхідних для реалізації набутих прав за основним зобов`язанням, що є правовою підставою для визнання договору поруки №4Г14387И/П від 17.11.2016 недійсним згідно ст. 230 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/18271/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04.02.2020.

24.01.2020 через відділ діловодства суду представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, за змістом якого проти позову заперечував, вказував на те, що: укладення договору поруки №4Г14387И/П від 17.11.2016 було наслідком вільного волевиявлення позивача, а тому недосягнення за наслідками реалізації такого правочину його власних бажань не може свідчити про введення його в оману; позивачем не доведено наявності обставин, з якими положення ст. 230 Цивільного кодексу України передбачаються можливість визнання договору недійсним, адже не доведено існування таких складових як: наявність умислу в діях банку; істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману; наявність обману.

Також, в тексті відзиву представником відповідача було викладено клопотання про витребування доказів, за змістом якого просив витребувати у позивача докази/документи на підтвердження мети та обставин укладення договору поруки №4Г14387И/П від 17.11.2016, зокрема, але не виключно, відповідні рішення органів управління ТОВ "Імперія Холдінг", що були підставою для укладення оскаржуваного договору.

28.01.2020 через відділ діловодства суду представником позивача подано клопотання про залучення третьої особи, у відповідності до якого просив залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Гілберт".

Також, представником позивача було подано клопотання про витребування доказів, згідно якого просив витребувати у Національного банку України: рішення Правління Національного банку України №323-рш/БТ від 05.10.2016 "Про залучення аудиторської компанії для підтвердження результатів діагностичного обстеження та вжитих банком заходів"; план реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфеля на ринкових умовах шляхом переведення існуючих кредитів на операційні компанії, які мають раельні та прозорі джерела походження доходів, з визначенням чітких термінів погашення цих кредитів та оформленням додаткового забезпечення, для забезпечення досягнення позитивного значення капіталу Банку, розроблений на виконання рішення Правління Національного банку України №323-рш/БТ від 05.10.2016 "Про залучення аудиторської компанії для підтвердження результатів діагностичного обстеження та вжитих банком заходів".

Протокольними ухвалами суду від 04.02.2020 задоволено клопотання позивача та залучено до участі у справі ТОВ "Гілберт" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; відкладено на більш пізню стадію розгляду справи в рамках підготовчого провадження вирішення клопотання позивача про витребування доказів; запропоновано відповідачу надати свою позицію щодо вказаного клопотання позивача; відкладено підготовче засідання у справі на 27.02.2020.

07.02.2020 через відділ діловодства суду представником позивача подано клопотання про витребування доказів, згідно якого просив витребувати у відповідача належним чином завірену копію рішення Правління Національного банку України №323-рш/БТ від 05.10.2016 "Про залучення аудиторської компанії для підтвердження результатів діагностичного обстеження та вжитих банком заходів", посилаючись на те, що такий доказ може підтвердити ті обставини, що укладення оскаржуваного договору поруки було наслідком виконання плану трансформації кредитного портфелю відповідача.

27.02.2020 через відділ діловодства суду представником позивача подано клопотання про витребування доказів, за змістом якого просив витребувати у відповідача документи та інформацію, що стосуються виникнення та перебігу кредитних правовідносин між Банком та ТОВ "Гілберт".

Протокольною ухвалою суду від 27.02.2020 відкладено підготовче засідання на 12.03.2020.

Протокольними ухвалами суду від 12.03.2020 задоволено клопотання позивача, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 24.03.2020.

В подальшому, за ухвалами суду, враховуючи клопотання сторін про відкладення підготовчого засідання, з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, та для забезпечення учасникам справи можливості реалізувати свої права, передбачені господарським процесуальним законом, проведення підготовчого засідання у справі №910/18271/19 переносилося на 14.04.2020, 12.05.2020 та 02.06.2020.

Протокольними ухвалами суду від 02.06.2020 залишено без розгляду подане позивачем клопотання про відкладення підготовчого засідання, оскільки вказане клопотання не містить ЕЦП; роз`яснено позивачу, що наявність карантину не створює перешкод у прибутті представника у засідання, у зв`язку з відновленням транспортного сполучення з 01.06.2020; визнано обов`язковою явку представника позивача в наступне підготовче засідання; роз`яснено позивачу про можливість участі його представника в підготовчому засіданні в режимі відеоконференції, подавши відповідне клопотання; відкладено підготовче засідання на 18.06.2020.

Протокольною ухвалою суду від 18.06.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 07.07.2020.

07.07.2020 через відділ діловодства суду представником відповідача подано письмові пояснення, згідно яких вказував на те, що при вирішенні спору про визнання правочину недійсним на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України позивачу, особі, яка вказує на введення її в оману, слід довести наявність умислу в діях іншої сторони правочину; істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману; і сам факт обману, однак, в даному випадку позивачем не доведено існування жодного із зазначених елементів, адже оскаржуваний договір поруки був безоплатним, що свідчить про необґрунтованість тверджень позивача щодо наміру його укладення з метою отримання прибутку, адже виконання поручителем обов`язку боржника перед кредитором зумовлює перехід до нього прав вимоги в основному зобов`язанні виключно в обсягах виконаного зобов`язання, що нівелює можливість отримання будь-якого прибутку за наслідками таких дій. Також, представник відповідача вказував на те, що чинним законодавством не передбачено передачі кредитором поручителю оригіналів документів, які підтверджують обов`язок боржника, а тому, твердження позивача про введення його в оману у зв`язку із ненаданням таких документів, є нелогічними.

В судове засідання з`явилися представники сторін, надали пояснення по суті спору, за змістом яких вбачається, що позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити, а відповідач - заперечує проти них та просить відмовити у задоволенні позову.

Третя особа, повідомлена про дату, час і місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, своїх повноважних представників в судове засідання не направила.

За наслідками обговорення в судовому засіданні клопотань позивача про витребування доказів протокольною ухвалою суду від 07.07.2020 відмовлено в їх задоволенні, оскільки відповідні докази були витребувані з 30.01.2020 і надані Банком в рамках тотожної судової справи, за позовом іншої особи, однак, інтереси якої представляв адвокат, що також представляє інтереси позивача в даній справі, що не заперечується представником позивача, а тому останній мав змогу подати копії відповідних доказів самостійно в межах підготовчого провадження у даній справі.

В судовому засіданні 07.07.2018 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.11.2016 між ТОВ "Імперія Холдінг" (поручитель) та ПАТ КБ "Приватбанк" (кредитор) було укладено договір поруки №4Г14387И/П (надалі - "Договір поруки"), відповідно до п. 1 якого сторонами встановлено, що предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Гілберт" (код ЄДРПОУ 39249796) (боржник) своїх зобов`язань за кредитними договорами від 24.12.2014 №4Г14388И, від 19.12.2014 №4Г14387И та від 18.03.2016 №4Г16003И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитним договорів.

Згідно із п. 2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

Положеннями п. 3 Договору поруки встановлено, що поручитель з умовами кредитних договорів ознайомлений.

Відповідно до п. 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитними договорами, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитних договорів.

За змістом п.п. 8, 10 Договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитними договорами, договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитними договорами, в частині виконаного зобов`язання. Кредитор зобов`язаний, у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитними договорами, передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів Банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитними договорами.

На підставі Договору поруки, 18.11.2016 позивачем було перераховано на користь відповідача кошти у загальному розмірі 679 731 937,93 грн. з призначенням платежів: виконання зобов`язання за кредитними договорами від 24.12.2014 №4Г14388И, від 19.12.2014 №4Г14387И та від 18.03.2016 №4Г16003И згідно договору поруки №4Г14387И/П від 17.11.2016, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень №5, №6, №7 від 18.11.2016.

Спір у справі стосується законності Договору поруки.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені положеннями ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В той же час, недодержання особою при вчиненні правочину наведених вимог в силу приписів ст. 215 Цивільного кодексу України є правовою підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

В даному випадку, як на підставу для визнання недійсним Договору поруки позивачем вказується на те, що Банк, як недобросовісна сторона правочину, навмисно з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ "Приватбанк", ініційованої Національним банком України, ввело в оману ТОВ "Імперія Холдінг" про існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням попередніх боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало ТОВ "Імперія Холдінг" до укладення з Банком Договору поруки.

Тобто, позов заявлено з підстав, визначених ст. 230 Цивільного кодексу України.

При цьому, позивач вказує, що відсутність вказаних договорів забезпечення має істотне значення при укладенні договору поруки і підтверджує факт обману ТОВ "Імперія Холдінг", адже якщо б ТОВ "Імперія Холдінг", на момент укладання Договору поруки, знало про відсутність даних забезпечень, воно не вчинило б оскаржуваний правочин та кредитний договір №4И16122Г від 17.11.2016.

Фактично доводи позивача зводяться до того, що укладаючи Договір поруки він, як поручитель, мав намір збагатитися за рахунок виконання зобов`язань боржника перед кредитором згідно кредитних договорів від 24.12.2014 №4Г14388И, від 19.12.2014 №4Г14387И та від 18.03.2016 №4Г16003И та отримання права задоволення своїх вимог до боржника в рамках виконаних обсягів за рахунок майнових активів, наданих в рахунок забезпечення виконання зобов`язань останнього за такими кредитними договорами, однак, не передання Банком після виконання позивачем кредитних зобов`язань боржника документів, підтверджуючих існування відповідних договорів забезпечення, нівелює можливість отримання позивачем прибутку, а відтак, свідчить про введення останнього в оману при вчиненні Договору поруки.

Статтею 230 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Тобто, за змістом наведених норм, для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Тобто особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману та наявність умислу в діях її контрагента, а й істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.05.2019 зі справи № 910/4924/18).

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Отже, обов`язок з доведення існування обставин, з якими положення ст. 230 Цивільного кодексу України передбачають можливість визнання Договору поруки недійсним, покладається саме на позивача.

У відповідності до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За змістом ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як вбачається із змісту Договору поруки при його укладенні сторонами дотримано загальних вимог щодо свободи волевиявлення, форми правочину, погодження істотних умов, які передбачені цивільним та господарським законодавством до даного типу правочинів, а позивачем не наведено щодо саме яких умов такого правочину його було введено в оману відповідачем.

Посилання позивача на те, що Банком було введено його в оману відносно наявності високоліквідних активів, наданих в забезпечення виконання зобов`язань боржника за кредитними договорами від 24.12.2014 №4Г14388И, від 19.12.2014 №4Г14387И, від 18.03.2016 №4Г16003И, що з їх виконанням поручителем надасть йому змогу набути такі активи у свою власність, не підтверджуються відповідними доказами, адже зміст Договору поруки не містить жодних положень відносно цього, а будь-яких інших документів (попередніх договорів, меморандумів, листів тощо), які б вказували на існування певних домовленостей відносно цього або ж засвідчували сам факт існування таких активів та передання їх в забезпечення виконання зобов`язань боржника, матеріали справи не містять.

Тобто, позивачем не доведено, що умовою укладення Договору поруки було саме гарантування Банком отримання поручителем певного кола прав вимоги за іншими договорами забезпечення зобов`язань боржника, які б надали можливість набуття ним певного кола активів.

При цьому, в силу Закону (положень ст. 556 Цивільного кодексу України) перехід до поручителя, який виконав зобов`язання боржника, усіх прав кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й тих, що забезпечували його виконання, є безумовним та не залежить від волі кредитора.

Тому, саме по собі невиконання кредитором обов`язку з передачі поручителю, який виконав основне зобов`язання за боржника, документів, що підтверджують обов`язки останнього за кредитними договорами чи його інших поручителів (в т.ч. майнових) за договорами поруки, застави (іпотеки), не може свідчити про наявність факту обману.

Більш того, невиконання кредитором обов`язку з передачі відповідних документів поручителю, який виконав основне зобов`язання за боржника, жодним чином не нівелює переходу до нього прав кредитора у відповідному зобов`язанні, у зв`язку з чим такий поручитель не позбавлений можливості реалізації набутих прав шляхом ініціювання спору про стягнення заборгованості/звернення стягнення на предмети застав (іпотеки), доказів неможливості реалізації чого в силу відсутності відповідних документів позивачем не надано, в той час як ризики, пов`язані з відсутністю інформації щодо інших поручителів (в т.ч. майнових) за договорами поруки, застави (іпотеки), покладаються саме на позивача, який при вчиненні Договору поруки не був позбавлений права чітко встановити обсяг правовідносин, в які він вступає як поручитель.

Посилання позивача на неможливість отримання прибутку за наслідками виконання взятих на себе згідно Договору поруки обов`язків не мають жодного правового підґрунтя в розрізі застосування положень ст. 230 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, адже недосягнення його власних мотивів укладення такого правочину не може свідчити про введення його в оману з боку іншої сторони, доказів надання якою обіцянки щодо отримання позивачем прибутку у випадку реалізації Договору поруки матеріали справи не містять.

До того ж, в силу приписів ст.ст. 553, 554, 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов`язання боржника, переходять права вимоги виключно в обсязі виконаного ним зобов`язання.

Отже, сплативши на користь Банку в рамках виконання Договору поруки кошти у загальному розмірі 679 731 937,93 грн. поручитель набув зворотнє право на задоволення своїх вимог виключно в межах такої суми, не в залежності від виду та вартості переданого у забезпечення відповідного зобов`язання боржника майна, що виключає висновок про можливість отримання певного прибутку за наслідками реалізації таких прав, в т.ч. шляхом звернення стягнення на заставне майно.

Твердження позивача про те, що саме з метою виконання взятих на себе згідно Договору поруки обов`язків ним було взято кредит у Банку згідно кредитного договору №4И16122Г від 17.11.2016, маючи на меті отримати прибуток за рахунок використання таких коштів в якості погашення зобов`язань боржника, жодним чином не впливає на вирішення спору у даній справі, адже дослідження Договору поруки на предмет наявності правових підстав для визнання його недійсним жодним чином не ставиться в залежність від способу набуття поручителем коштів задля виконання взятих на себе зобов`язань за ним.

Аналогічно і не мають жодного правового підґрунтя в розрізі застосування положень ст. 230 Цивільного кодексу України посилання позивача на те, що укладення кредитного договору №4И16122Г від 17.11.2016, Договору поруки та сплата ним коштів на користь Банку в рахунок погашення заборгованостей за кредитними договорами від 24.12.2014 №4Г14388И, від 19.12.2014 №4Г14387И, від 18.03.2016 №4Г16003И були здійснені в рамках виконання плану реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфеля ПАТ КБ "Приватбанк", розробленого на виконання рішення Правління Національного банку України №323-рш/БТ від 05.10.2016 "Про залучення аудиторської компанії для підтвердження результатів діагностичного обстеження та вжитих банком заходів", адже жодних доказів на підтвердження цього матеріали справи не містять, а зазначені документи (кредитний договір, договір поруки та платіжні доручення) не містять жодних посилань на пов`язаність відповідних дій позивача з таким планом реструктуризації.

З огляду на викладене, позивачем не доведено, а судом, на підставі зібраних в матеріалах справи доказів, не встановлено існування на момент вчинення спірного Договору поруки факту введення його в оману з боку відповідача щодо обставин, які мають істотне значення для укладення такого правочину, як умови для визнання його в силу приписів ст. 230 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність правих підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "Імперія Холдінг" про визнання недійсним Договору поруки.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг" (79026, м. Львів, вул. Сахарова, буд. 33; ідентифікаційний код 39722181) до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код 14360570) про визнання недійсним договору поруки №4Г14387И/П від 17.11.2016 відмовити повністю.

2. Судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду або через Господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 20.07.2020.

Суддя Р.В. Бойко