Постанова

від 22.12.2020 по справі 910/18271/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2020 р. Справа№ 910/18271/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Куксова В.В.

Тищенко А.І.

за участю секретаря судового засідання: Майданевич Г.А.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 22.12.2020 року у справі №910/18271/19 (в матеріалах справи).

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020, повний текст якого складено 20.07.2020

у справі №910/18271/19 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ

до акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю ГІЛБЕРТ

про визнання договору недійсним.

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі-відповідач) про визнання недійсним договору поруки №4Г14387И/П від 17.11.2016.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що договору поруки №4Г14387И/П від 17.11.2016 був укладений ним під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним відповідно до ч.1 ст.230 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі №910/18271/19 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи вказане судове рішення суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено обґрунтованості підстав на які він посилається заявляючи свої позовні вимоги.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі №910/18271/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення є необґрунтованим, прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильною оцінкою доказів.

Крім того, скаржник стверджує, що судом першої інстанції не надано жодної належної оцінки тій обставині, що у відповідача на момент укладання договору поруки були відсутні договори які підтверджують існування забезпечення кредитних договорів, а також відповідач не заперечував у відзиві на позов проти вказаного.

Також скаржник стверджує, що судом першої інстанції не враховано, що відсутність забезпечення кредитних договорів є істотною обставиною, яка могла вплинути на його рішення по укладенню договору поруки.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2020, справу №910/18271/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Поляк О.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі №910/18271/19, а також розгляд вказаної апеляційної скарги призначено на 06.10.2020.

17.09.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України.

У зв`язку з перебуванням судді Поляк О.І., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, на лікарняному з 06.10.2020, розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/3639/20 від 06.10.20 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/18271/19.

Так, за наслідками проведення перерозподілу справи №910/18271/19 відповідно до витягу з протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 06.10.2020 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Куксов В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі №910/18271/19 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Куксов В.В., а також розгляд вказаної апеляційної скарги призначено на 10.11.2020.

У зв`язку з перебуванням судді Куксова В.В., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, на лікарняному з 27.10.2020, розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/4421/20 від 10.11.20 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/18271/19.

Так, за наслідками проведення перерозподілу справи №910/18271/19 відповідно до витягу з протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 10.11.2020 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Скрипка І.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі №910/18271/19 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Скрипка І.М., а також розгляд вказаної апеляційної скарги призначено на 09.12.2020.

У зв`язку з перебуванням судді Скрипки І.М., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/5178/20 від 09.12.2020 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/18271/19.

Так, за наслідками проведення перерозподілу справи №910/18271/19 відповідно до витягу з протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 09.12.2020 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Куксов В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі №910/18271/19 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Куксов В.В., а також розгляд вказаної апеляційної скарги призначено на 22.12.2020.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/5479/20 від 21.12.2020 у зв`язку із перебуванням судді Шаптали Є.Ю., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, на лікарняному з 17.12.2020, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2020 справу №910/18271/19 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючий суддя: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Куксов В.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі №910/18271/19 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Куксов В.В., Тищенко А.І., а також розгляд вказаної апеляційної скарги ухвалено здійснювати у раніше призначеному судовому засіданні 22.12.2020 на 10:50 год.

Третя особа наданим їй процесуальним правом не скористалася та у судове засідання, яке відбулося 22.12.2020, не з`явилась, своїх представників не направила, про причини своєї неявки суд не повідомила. При цьому, судом апеляційної інстанції було вчинено всі дії з метою належного повідомленні їх про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи викладене та те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників учасників справи не визнавалась обов`язковою, а також нез`явлення її не перешкоджає вирішенню спору, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності третьої особи.

Також третя особа не скористалася своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надала суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

22.12.2020 в судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, а оскаржуване судове рішення скасувати.

В свою чергу, представник відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги та підтримав доводи наведенні у відзиві на апеляційну скаргу.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду першої інстанції, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 17.11.2016 між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір №4И16122Г (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого позивач отримав кредит в сумі 4 200 000 000,00 грн.

Цього ж дня між позивачем, як поручителем, та відповідачем, як кредитором, були укладені договори поруки, а саме:

- договір поруки №4В13251И/П від 17.11.2016, згідно з яким позивач поручився перед відповідачем за виконання ТОВ "ВЕРІСА" (боржник) своїх зобов`язань перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами: № 4В14172И від 17.02.2014, № 4В15054И від 20.02.2015, № 4В13252И від 19.04.2013, № 4В13251И від 17.04.2013 (первісні кредитні договори);

- договір поруки №4Л15017И/П від 17.11.2016, згідно з яким позивач поручився перед відповідачем за виконання ТОВ "ЛОКАСТА" (боржник) своїх зобов`язань перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами: № 4Л15015И та 4Л15017И від 22.01.2015 (первісні кредитні договори);

- договір поруки №4Г14387И/П від 17.11.2016, згідно з яким позивач поручився перед відповідачем за виконання третьою особою своїх зобов`язань перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами: № 4Г14388И від 24.12.2014, № 4Г14387И від 19.12.2014 та № 4Г 16003И від 18.03.2016 (первісні кредитні договори);

- договір поруки №4М14289И/П від 17.11.2016, згідно з яким позивач поручився перед відповідачем за виконання ТОВ "МАНТАС" (боржник) своїх зобов`язань перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами: № 4М16008Д від 30.03.2016, №4М14289И від 01.09.2014, № 4М14290И від 02.09.2014 (первісні кредитні договори);

- договір поруки №4М14289И/П від 17.11.2016, згідно з яким позивач поручився перед відповідачем за виконання ТОВ "МЕДВІН-2011" (боржник) своїх зобов`язань перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами: № 4М13210Д від 17.04.2013, №4М13467И від 31.07.2013, № 4М13694И від 30.10.2013, № 4М 14038И від 23.01.2014, № 4М 15012И від 14.01.2015 (первісні кредитні договори).

За твердженням позивача, договір поруки №4Г14387И/П від 17.11.2016 було укладено з порушенням чинного законодавства, зокрема, таким, що вчинений під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч.1 ст.230 Цивільного кодексу України, виходячи із наступних обставин.

Як зазначено позивачем, він мав численні господарські зв`язки із різними організаціями та установами, у тому числі товариством відкрито рахунки у відповідача, у тому числі рахунки для заробітної плати його працівників. За час взаємодії позивача із відповідачем - він зарекомендував себе як надійний та перспективний клієнт, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг.

Відповідач володіючи повною фінансовою інформацією про товариство, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію, щодо можливості його участі у процедурі "трансформації" кредитного портфеля банку. Така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України. Так, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.16 №323/БТ, ПАТ КБ "Приватбанк" зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля.

При цьому, за твердженнями позивача, відповідач наголошував на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпеченні ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше. Про ліквідність забезпечення зобов`язань боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора 31.12.2015 (ТОВ АФ "Прайсвортерхаускуперс (аудит)". Пізніше, такі дані були підтверджені Окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора 31.12.2016 (ТОВ "Ернст енд Янг аудиторські послуги"), які були розміщені на вебсайті ПАТ КБ "Приватбанк".

Таким чином, дії позивача із отримання кредитних коштів по кредитному договору №4И16122Г від 17.11.2016 року були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників банку в рамках реалізації зазначеного плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого НБУ.

На виконання такого плану представники відповідача та позивача погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору, у зв`язку з чим між ними були укладені кредитний договір та договори поруки.

Як стверджує позивач, обов`язковою умовою на якій наполягало товариство було набуття ним права власності на активи, що забезпечували зобов`язання попередніх боржників перед банком.

За твердженнями позивача, він як поручитель, виконав зобов`язання за вказаними вище договорами поруки шляхом сплати відповідачу коштів на загальну суму 3 941 561 222,96 грн.

Після завершення процесу переоформлення боргів боржників перед банком, Рішенням Національного банку України від 18.12.2016 № 498-р. ПАТ КБ "Приватбанк" визнано неплатоспроможним, у результаті чого, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" ПАТ КБ "Приватбанк" перейшов у власність держави, при цьому зобов`язання банку, щодо передання товариству позивача документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання "старих" боржників банком не виконані, документи товариству не передані.

Протягом 2017 та 2018 років товариство намагалося у судовому порядку отримати зазначені документи від відповідача, проте як виявилося та встановлено судовими рішеннями (справи №№910/20335/17, 910/20334/17, 910/20320/17, 910/2505/18, 910/3182/18) банк і не був зобов`язаний передавати такі документи позивачу, хоча саме отримання згаданих документів і було метою укладення кредитного договору та договорів поруки.

Таким чином, банк ні в порядку встановленим договором поруки, ані в судовому порядку не надав товариству документи, які б дали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань старих боржників перед банком. Така поведінка відповідача, на думку позивачу також свідчить про відсутність намірів у банку виконувати свої зобов`язання за договором поруки ні в момент його укладення ні протягом значного періоду після його укладення, що також свідчить про те, що банк свідомо ввів його в оману.

Враховуючи викладені обставини та посилаючись на норми ст.230 Цивільного кодексу України, позивач просить суд визнати недійсним договір поруки №4Г14387И/П від 17.11.2016, укладений між позивачем та відповідачем.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено обґрунтованості підстав на які він посилається заявляючи свої позовні вимоги.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

У відповідності до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частинами 1-2 статті 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 04.06.2019 по справи №916/3156/17.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У силу приписів ст.204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до протоколу №16/11/2016 загальних зборів учасників ТОВ "ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ" від 16.11.2016, а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти з ПАТ КБ "Приватбанк" кредитний договір, ліміт цього кредитного договору 4 200 000 000,00 грн.

Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку.

Відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 14.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 14.11.2016, що були надані позивачем на адресу банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності.

Тобто, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності товариства.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

Наведені вище обставини знайшли своє відображення і в самому кредитному договорі №4И16122Г від 17.11.2016, зокрема, в п. А.2, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Положеннями статті 558 Цивільного кодексу України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.

Згідно з ч.3 ст.556 Цивільного кодексу України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.

Таким чином, вказане свідчить про неможливість отримання поручителем прибутку як мети укладення та виконання договору поруки.

Отже, позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору №4И16122Г від 17.11.2016, вважаючи його наслідком необхідності укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують протилежне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та оспорюваного договору поруки було направлено на отримання прибутку не відповідають дійсності та спростовується наведеним вище.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним.

Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

При цьому, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Проте, позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Крім того, колегією суддів встановлено, що у березні 2018 року позивач звертався до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про розірвання договору поруки №4Г14387И/П від 17.11.2016.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач як поручитель виконав зобов`язання третьої особи із погашення заборгованості за кредитними договорами, проте відповідач не передав йому документи, які підтверджують обов`язки боржника, що є істотним порушенням відповідачем договірних зобов`язань та призвело до суттєвого погіршення фінансово-майнового становища позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2018 по справі №910/2495/18, в задоволенні позову відмовлено.

Вказані судові рішення мотивовані мотивовані недоведенням позивачем, що невиконання відповідачем зобов`язань із передачі копій документів на підтвердження обов`язків боржника за кредитними договорами значною мірою позбавило його того, на що він розраховував під час укладення спірного договору поруки. Також суди виходили із того, що позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено виконання ним як поручителем зобов`язань боржника за кредитними договорами у повному обсязі, що могло би бути підставою для переходу до нього прав кредитора.

Залишаючи без змін судові рішення, Верховний Суд у постанові від 07.02.2019 по справі №910/2495/18, зокрема зазначив, що під час вирішення спору місцевий та апеляційний господарські суди правомірно визнали недоведеним факт повного виконання позивачем зобов`язань боржника за кредитними договорами.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у грудні 2019 року позивач звертався до Господарського суду міста Києва з позовною вимогою до відповідача про визнання недійсним кредитного договору №4И16122Г від 17.11.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно з метою виконання плану трансформації (Реструктуризації) кредитного портфеля, ініційованої Національним банком України, ввело в оману позивача про існування у АТ КБ "Приватбанк" договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням попередніх боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало позивача до укладення з банком кредитного договору.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.07.2020, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 у справі №910/18236/19, у задоволенні позову відмовлено.

Вказані судові рішення у справі №910/18236/19 мотивовані, зокрема, тим, що з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається будь-якого погодження умов та пов`язаності обставин кредитування позивача, з погашеннями позивачем (поручителем за договорами поруки), за рахунок отриманих в якості кредиту коштів, кредитної заборгованості "попередніх" боржників та обставин щодо забезпечення зобов`язань "попередніх" боржників і відповідного переходу прав заставодержателя до позивача. Також позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Таким чином, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин та положення ст.ст.75-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ІМПЕРІЯ ХОЛДІНГ на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі №910/18271/19 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі №910/18271/19 залишити без змін.

3.Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на скаржника.

4.Матеріали справи №910/18271/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 23.12.2020.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді В.В. Куксов

А.І. Тищенко