Рішення

від 20.07.2020 по справі 420/2305/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/2305/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Вовченко O.A.,

секретар судового засідання Іщенко С.О.,

за участю:

представника позивача - Тимошенко А.А. (згідно ордеру),

представника відповідача - Палтека В.В. (за довіреністю),

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 17 березня 2020 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №7417943-1317-1524 від 31.05.2018 р., прийнятого Головним управлінням ДФС в Одеській області.

23 березня 2020 року ухвалою прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 31.05.2018 р. Головним управлінням ДФС в Одеській області було прийнято податкове повідомлення-рішення №7417943-1317-1524 яким, з посиланням на п.286.5 ст.286 Податкового кодексу України, контролюючим органом було визначено позивачу податкове зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2018 у сумі 20366,09 грн. До оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючим органом надано додаток розрахунок плати за землю з фізичних осіб за 2018 рік . У розрахунку зазначені невірні дати періоду нарахування та відсутня необхідна інформація щодо вихідних показників, на підставі яких здійснено розрахунок, формул та складових здійснення розрахунку. Позивачем від ГУ ДПС в Одеській області було отримано письмову відповідь №723/111/15-32-53-06-05 від 20.01.2020 р. на запит про отримання інформації, у якій контролюючим органом було підтверджено, що об`єктом оподаткування за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням є належна позивачу земельна ділянка площею 1,3 га. з кадастровим номером 5121085200:01:001:0283, з місцем розташування: Одеська обл., Біляївський р-н., за межами території Усатівської сільської ради. Вказує, що згідно наявного у позивача витягу з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки площею 1,3 га. з кадастровим номером 5121085200:01:001:0283, що був виданий 19.12.2019 р. Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області, вбачається, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки складає 34729,68 грн. Органами місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки 5121085200:01:001:0283 у періоді 2016-2019 р.р. не приймалося рішень щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, внаслідок яких така оцінка могла б змінитись.

09 квітня 2020 року за вх. №ЕП/4989/20 та 09 червня 2020 року за вх.№21832/20 до суду від відповідача надійшли відзиви на позов, в яких відповідач зазначає, що позов не визнає, не погоджується з доводами позивача. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та інформації ІС Податковий Блок у фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) значиться земельна ділянка загальною площею 1,3 га. за межами території Усатівської сільської ради, кадастровий номер 5121085200:01:001:0283. Фізичній особі ОСОБА_1 сформовано податкове повідомлення-рішення по земельному податку з фізичних осіб за 2018 рік від 31.05.2018 №7417943-1317-1524 на суму 20366,09 грн. ОСОБА_1 до Біляївської ДПІ Чорноморського управління ГУ ДПС в Одеській області з письмовою заявою для проведення звірки даних по сплаті земельного податку не звертався та документи не надавав. Земельний податок сплачено в повному обсязі 27.07.2018.

Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

24 квітня 2020 року до суду від позивача за вх.№16622/20 надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що відповідач жодними належними доказами не обґрунтував суму податкового зобов`язання.

Ухвалою суду від 22 травня 2020 року визначено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Роз`яснено, що розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі.

25 червня 2020 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі та призначено справу №420/2305/20 до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечував.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до державного акту на право власності на землю серії ЯГ №940387 від 13.10.2006 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки під будівництво складських приміщень для зберігання товарів народного споживання (промислової та сільськогосподарської продукції), кадастровий номер 5121085200:01:001:0283, площею 1,3000 га. за межами АДРЕСА_3

31.05.2018 року Головним управлінням ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення №7417943-1317-1524, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2018 у сумі 20366,09 грн. (а.с.9).

З листа Головного управління ДПС в Одеській області від 20.01.2020 року №723/Ш/15-32-53-06-05 (а.с.12-13) вбачається, що визначена у спірному податковому повідомленні-рішенні сума обчислена щодо земельної ділянки 5121085200:01:001:0283.

Позивач не погоджуючись з розміром земельного податку, визначеного йому у вказаному податковому повідомленні-рішенні, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до статті 36 Податкового кодексу України (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до пп. 269.1.1 п. 269.1 ст. 270 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 вказаного Податкового кодексу України визначено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст.286 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Згідно з пунктом 271.2 статті 271 Податкового кодексу України рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів , офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Тобто, органами місцевого самоврядування публікується інформація щодо нормативно грошової оцінки тих земельних ділянок, які розташовані на їх території.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України Про оцінку земель нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі визначення розміру земельного податку.

Підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування (ч.1 ст.15 Закону України Про оцінку земель ).

Згідно з ч.1, ч.2 та ч.3 ст.20 Закону України Про оцінку земель за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Розробники технічної документації з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок, а також звітів про проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок зобов`язані безоплатно передавати копії матеріалів у Державний фонд документації із землеустрою.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (п. 274.1 ст. 274 Податкового кодексу України).

Плата за землю, відповідно до підпункту 265.1.3 пункту 265.1 статті 265 Податкового кодексу, є податком на майно, тобто місцевим податком, згідно з підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов`язання (за наявності).

Пунктом 9 розділу 2 Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 1204 від 28.12.2015 р. передбачено, що до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов`язання (за наявності), зменшення (збільшення) суми податкових зобов`язань та/або податкового кредиту та/або зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та пені із зазначенням у ньому дати та номера декларації (уточнюючого розрахунку), звіту за відповідний звітний період, щодо якого здійснюється розрахунок, та/або іншої інформації, необхідної для їх визначення.

Відповідно до п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Отже, з викладеного вбачається, що сума податку обчислюється на підставі таких складових, як нормативна грошова оцінка земельної ділянки та ставка податку, з урахуванням періоду, з якого земельна ділянка перебувала у власності.

На підтвердження нормативно-грошової оцінки земельної ділянки відповідачем до суду надано копію листа відділу у Біляївському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 21.02.2020 року (а.с.96-97), згідно якого грошова оцінка земельної ділянки розташованої в кадастровому кварталі 5121085200:01:001:0283 для земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення станом на 01.01.2018, 01.01.2019 та 01.01.2020 становить 221,31 грн. за 1 м.кв.

Однак, технічної документації з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки позивача, на яку міститься посилання у вищевказаному листі, відповідачем до суду не надано.

При цьому, позивачем до суду надано копію витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 19.12.2019 року з кадастровим номером 5121085200:01:001:0283, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення - інше, яка становить усього 34729,68 грн.

Суд зазначає, що ставиться критично до посилання відповідача на нормативно-грошову оцінку земельної ділянки позивача 221,31 грн. за 1 м.кв., оскільки з доданого до спірного податкового повідомлення-рішення розрахунку плати за землю (а.с.10), не вбачається такого показника, а натомість зазначено тариф 15666,22 грн. за га., сума - 20366,09 грн.

Інформація щодо ставки податку, застосованої відповідачем під час розрахунку податкового зобов`язання та щодо нормативно-грошової оцінки земельної ділянки у розрахунку відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, була ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 р., та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства . Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі ОСОБА_2 та інші проти Греції (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі Скордіно проти Італії (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п. 52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Щокін проти України (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011 року).

Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі Ґаші проти Хорватії (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі Трґо проти Хорватії (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі Рисовський проти України (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

Суд зазначає що відповідачем до суду не надано належним та достатніх доказів на підтвердження правомірності спірного рішення, а відтак суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №7417943-1317-1524 від 31.05.2018 року, прийнятого Головним управлінням ДФС в Одеській області та про доцільність їх задоволення.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд вважає за доцільне позов ОСОБА_1 задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем сплачено судовий збір за подачу даної позовної заяви у розмірі 840,80 грн. згідно квитанції від 12.03.2020 року (а.с.8).

Враховуючи задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд доходить висновку про стягнення на його користь з Головного управління ДФС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Одеській області судового збору у розмірі 840,80 грн.

09 липня 2020 року судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду та зазначено, що повний текст рішення суду буде виготовлено у строк, визначений ч.3 ст.243 КАС України.

Згідно з приписами ч.3 ст.243 КАС України залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.4 та ч.5 ст.120 КАС України останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Враховуючи, що 10-й день складання повного тексту рішення припав на вихідний день (неділя), в силу положень ст.120 КАС України, повний текст рішення суду складено суддею 20 липня 2020 року (перший робочий день).

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241- 246, 250, 255, 295, 371 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення №7417943-1317-1524 від 31.05.2018 року, прийняте Головним управлінням ДФС в Одеській області.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління ДФС в Одеській області (вул.Семінарська, 5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 39398646).

Повний текст рішення складено та підписано 20.07.2020 року.

Суддя О.А. Вовченко