Постанова

від 20.07.2020 по справі 826/12019/15

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/12019/15 Суддя (судді) першої інстанції: Аверкова В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменко В.О., Безименної Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоатом Альянс" до Головного управління Державної податкової служби в м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2015 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергоатом Альянс", звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03 червня 2015 року №002772202.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року, адміністративний позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 23 травня 2019 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

В постанові Верховного Суду від 23 травня 2019 року зазначено, що ні судом першої, ні апеляційної інстанцій не встановлено, хто ж саме від імені директора контрагента підписав бухгалтерські документи, які стали підставою для формування податкового обліку позивача, а також не досліджено руху активів на шляху до позивача у справі, участь ТОВ "Фабенс" у такому ланцюгу та її дійсний вплив на правові наслідки спірних операцій, чи викликали згадані господарські операції зміни в структурі активів та зобов`язань Товариства, його власному капіталі та чи спричинили вони реальні зміни майнового стану цього платника податків; у справі недослідженими залишились й обставини наявності у контрагента трудових та інших ресурсів, які, з урахуванням сутності спірних операцій, були б об`єктивно необхідними суб`єкту господарювання для їх виконання; чи знало і чи не могло не знати Товариство про виробничий, технологічний й кадровий потенціал виконавця та його здатність виконати обумовлені зобов`язання. З огляду на це, висновки судів про товарність господарських операцій і про те, що вони підтверджуються первинними бухгалтерськими та іншими документами, не можна визнати повними, всебічними та обґрунтованими. Разом з тим, зазначено, що вироком Оболонського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2016 року у справі №756/8888/16-к директора ТОВ "Фабенс" ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, і така обставина не може бути залишеною поза увагою та без дослідження при вирішенні цього спору.

За наслідками нового розгляду справи, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві 03 червня 2015 року №0002772202.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу у якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що податкове повідомлення-рішення є правомірним, оскільки не підтверджено реальність господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ Фабенс щодо якого аналізом баз даних та податкової звітності, податкової інформації встановлено факти реєстрації податкових накладних без реального здійснення господарських операцій, що свідчить про можливі порушення податкового законодавства.

Також, апелянт вказує на відсутність /окремі недоліки оформлення документації, зокрема відсутність доказів на підтвердження відповідності отриманого товару стандартам, технічним умовам, якісних характеристик товару; заявок на товар; видаткові накладні не містять відомостей щодо місця її складання та даних особи, відповідальної за отримання товару, які є обов`язковими реквізитами; не надано докази на підтвердження транспортування товару.

15.07.2020 до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримав позицію суду першої інстанції.

З огляду на те, що учасники справи скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу, до закінчення встановленого судом десятиденного строку, який обраховується з моменту отримання копії даної ухвали, але не раніше, ніж з дня закінчення карантину, запровадженого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої коронавірусом SARS-Co V-2, колегія суддів вважає можливим здійснити апеляційний розгляд справи.

У відповідності до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Енергоатом Альянс" щодо дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Фабенс" за період з 01.12.2014 року по 31.12.2014 року.

За результатами проведення перевірки відповідачем складено акт від 13 травня 2015 року №2402/26-58-22-02/37441736, в якому зафіксовано порушення позивачем п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.2, 198.3 ст.198, п.201.6, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 110400,00 грн., у тому числі по періодах: грудень 2014 року - 110400,00 грн.

За змістом акту перевірки підставою для таких висновків стали доводи контролюючого органу про те, що ТОВ "Фабенс" за період з 01.08.2014 по 31.12.2014 року трудових, матеріальних ресурсів, виробничих потужностей, транспортних засобів, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб`єктом господарювання господарської діяльності; обмеженість у ТОВ "Фабенс" та його контрагентів-постачальників людськими та матеріально-технічними ресурсами, відсутність необхідних дозвільних документів унеможливлює виконання робіт з контрагентами-покупцями (зокрема, і з позивачем) по ланцюгу постачання, що, в свою чергу, свідчить про факт реєстрації податкових накладних без реального здійснення господарських операцій.

03 червня 2015 року на підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0002772202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 155 600,00 грн., у тому числі за основним платежем - 110 400,00 грн. та за штрафними санкціями - 55 200,00 грн.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив та вказав, що аідповідачем не надано будь-яких доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків, а позивачем доведена реальність виконання господарських зобов`язань за договором, укладеним з ТОВ "Фабенс".

Даючи правову оцінку викладеним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених)платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ "Енергопром Альянс", як покупцем, та ТОВ "Фабенс", як продавцем, був укладений Договір купівлі-продажу №2912/14 від 29 грудня 2014 року, за умовами якого продавець зобов`язується поставити та передати у власність покупця продукцію в асортименті, у кількості та за ціною відповідно до специфікацій, що додаються до договору і є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язується прийняти зазначену продукцію та оплатити її вартість на умовах цього договору. Відповідно до наявної в матеріалах справи специфікації №1 до Договору ТОВ "Фабенс" зобов`язувалось поставити на склад позивача товар (20 комплектів засувок шиберних) загальною вартістю 662 400,00 грн., в т.ч. ПДВ 110 400,00 грн.

На виконання умов зазначеного договору складено видаткову накладну та акт прийому-передачі, відповідно до яких ТОВ "Фабенс" поставило позивачу товар (20 комплектів засувок шиберних) загальною вартістю 662 400,00 грн., в т.ч. ПДВ 110 400,00 грн.

ТОВ "Фабенс" оформлено на користь позивача податкову накладну №405 від 30 грудня 2014 року на загальну суму 662 400,00 грн., в т.ч. ПДВ 110 400,00 грн.

Оплата товару здійснювалась у порядку безготівкового розрахунку, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №664 від 03 лютого 2015 року.

Крім того, на підтвердження реальності здійснення господарських операцій за договором позивачем надано журнал реєстрації довіреностей, технічний паспорт на товар, складську довідку про наявність такого товару на складі позивача, інвентаризацію товарів на складі №1 від 01 липня 2015 року, Договір №1089 від 23 квітня 2012 року майнового найму складського приміщення, на який поставлено згідно договору №2912/14 товар (20 комплектів засувок шиберних) загальною вартістю 662 400,00 грн., в т.ч. ПДВ 110 400,00 грн.

Згідно зі ст. 1, ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

За певних обставин подані позивачем документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання. У податкових спорах суди встановлюють чи підтверджують документи і розкривають, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового грошового зобов`язання на підставі таких операцій.

Як свідчить судова практика про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

У постанові Верховного Суду України від 14 березня 2017 року у справі № 826/20366/13-а зазначено, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Відповідно до пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Відповідач в акті перевірки вказував на недоліки первісної документації, а саме зазначає, про відсутність доказів на підтвердження відповідності отриманого товару стандартам, технічним умовам, якісних характеристик товару; заявок на товар; видаткові накладні не містять відомостей щодо місця її складання та даних особи, відповідальної за отримання товару, які є обов`язковими реквізитами; відсутність доказів на підтвердження транспортування товару.

Проте, колегія суддів не вважає, що зазначене може бути єдиним та безумовним доводом, що свідчить про нереальність господарських операцій позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

При цьому, перевіркою не встановлено відсутності документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження задекларованих показників по операціям з контрагентами, обов`язок ведення і зберігання яких покладено на позивача.

Колегія суддів зауважує, що наявні в матеріалах справи містять достатні дані про зміст господарських операцій та її учасників, підтверджують фактичність здійснення такої операції.

Щодо відсутності товарно-транспортних накладних, то Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). Документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Також, основними видами діяльності позивача є розподілення газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи; надання допоміжних послуг у сфері добування нафти та природного газу; торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи; неспеціалізована оптова торгівля.

Відповідно до договору №1089 від 23 квітня 2012 року майнового найму складського приміщення позивач орендує склад за адресою м. Київ, бульв. І.Лепсе , 8 , корп . 21 , на який було доставлено товар, придбаний у ТОВ "Фабенс" у перевіряємому періоді.

Позивачем у додаткових поясненнях зазначено, що станом на час проведення перевірки придбаний у ТОВ "Фабенс" товар не був реалізований, що підтверджується складською довідкою від 30 грудня 2014 року; придбаний у ТОВ "Фабенс" товар станом на 30 грудня 2014 року обліковувався на балансі ТОВ "Енергоатом Альянс" (рах. 28), що також підтверджується інвентаризацією товарів на складі від 01 липня 2015 року №1.

Крім того, позивачем зазначено, що товар (засувка шибенна) був придбаний у ТОВ "Фабенс" з метою участі у відкритих торгах ПАТ "Украгазвидобування" та його філій у 2015 році, оскільки використовується в якості запірної арматури на нафтових і газових свердловинах та має постійний попит серед підприємств нафтогазової галузі, зокрема, ПАТ "Укргазвидобування" в кінці кожного року проводить закупівлю запірної арматури шляхом проведення конкурсів (тендерів) про проведення процедури відкритих торгів на закупівлю запірної арматури, на підтвердження чого надав суду першої інстанції докази про проведення процедури відкритих торгів у 2014 році.

Таким чином, позивачем надано достатньо об`єктивних доказів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з купівлі товару (засувка шибенна) з метою подальшого його використання у господарській діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 72, ч. 2 ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів обізнана з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постанові від 27 березня 2018 року у справі №826/1588/13-а про те, що платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема відшкодування сплаченого ПДВ у складі ціни придбаного товару.

Крім зазначеного, на переконання суду, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Щодо вироку Оболонського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2016 року у справі № № 756/8888/16-к за обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.2 ст.205 КК України, колегія суддів зазначає наступне.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено наявність вироку Оболонського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2016 року у справі № № 756/8888/16-к за обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.2 ст.205 КК України, яким затверджено угоду від 16.03.2016 року про визнання винуватості між прокурором Шимко В.В. та підозрюваним ОСОБА_1 .

Зазначеним вироком встановлено, що ОСОБА_1 будучи власником та директором ТОВ "Фабенс", забезпечив прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб щодо здійснення вигаданих прибуткових та видаткових операцій по розрахунковим рахункам юридичної особи ТОВ "Фабенс", удаваних господарських угод, в тому числі договорів № 7/МТР від 17.11.2014 та № 8/МТР від 16.01.2015 та первинних документів щодо реалізації товарів, робіт, послуг, складанні та видачі документів податкової звітності, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі, в особі державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" у розмірі 1620048,00 грн., що у тисячу і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян. Таким чином, ОСОБА_1 , являючись директором ТОВ "Фабенс", 27.08.2014 перебуваючи в приміщенні службового кабінету приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (м. Київ, вул. Саксаганського, 22, прим. 14 (літ. А), діючи із прямим умислом та з корисливих мотивів, за попередньою змовою із невстановленими особами, за вищевказаних обставин, вчинив пособництво в придбанні суб`єкта підприємницької діяльності юридичної особи ТОВ "Фабенс" з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб, у тому числі посадових осіб ТОВ "Укрвагонремтранс", у звязку із чим останніми заподіяно велику матеріальну шкоду державі в особі ДП "Житомирський бронетанковий завод" у розмірі 1620048,00 грн., що у тисячу і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 205 КК України.

Так, відповідно до постанови Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 802/1853/16-а, сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Таким чином, окільки вироком не встановлено фіктивності господарських операцій ТОВ "Фабенс" за участю "Енергоатом Альянс", за результатом дослідження яких винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, що саме по собі не є достатнім та достовірним доказом, що міг би підтвердити відсутність реальності господарських операцій, та не виключає факт здійснення позивачем з ТОВ "Фабенс" реальних господарських операцій, які підтверджено первинними документами.

Наразі, відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів, які підтверджують фактичне проведення відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються виключно на доводах про порушення контрагентом позивача податкової дисципліни, відсутності у такого трудових та інших ресурсів для виконання взятих на себе ТОВ "Фабенс" зобов`язань за укладеним договором.

Натомість, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано жодних доказів, які б підтверджували доводи щодо нереальності господарських операцій позивача з ТОВ "Фабенс".

На переконання суду, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору або відсутності у них статусу платника ПДВ.

Відповідачем не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків, не надано доказів щодо можливої відсутності у контрагентів позивача можливостей на виконання зобов`язань за укладеними договорами.

Колегія суддів звертає увагу, що доводи податкового органу про порушення контрагентом позивача податкової дисципліни, наявна в інформаційних базах даних ГУ ДФС у м.Києві інформація, не можуть бути підставою для висновків про нездійснення господарської операції за умови наявності документів, що підтверджують реальність господарської операції.

Доводи контролюючого органу про відсутність матеріально-технічних ресурсів у контрагента позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

Колегія суддів вважає, що зазначена інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Проте, такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, виробничого обладнання, відсутність працівників тощо не можуть спростовувати фактичне виконання операції, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство не завжди має мати у власності задекларовану значну кількість працівників, наявність основних засобів та транспорт для виконання взятих на себе зобов`язань, звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів для поставки товарів/робіт/послуг, як от на підставі цивільно-правових договорів.

Крім того, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Отже, висновки відповідача, на підставі яких були винесено оскаржувані рішення не базуються на первинних господарських документах.

Відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об`єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень КАС України .

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоатом Альянс" до Головного управління Державної податкової служби в м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення.

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2020 року - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови підписано - 20 липня 2020 року.

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді В.О.Аліменко,

Н.В.Безименна