Рішення

від 15.07.2020 по справі 755/9179/19

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/9179/19

Провадження №: 2/755/1076/20

"15" липня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді - Марфіної Н.В.,

за участі секретаря - Міроненко С.П.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, з викликом сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, -

у с т а н о в и в :

07.06.2019 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, в якому просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 238101,75 грн., а також покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що у період з 29.06.2016 року по 01.01.2018 року позивач перерахував відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 238101,75 грн. Переказ коштів здійснювався за призначенням платежів - Переказ на картку ПриватБанку через Приват24, Одержувач: ОСОБА_2 . Отже, станом на час подання позову позивачем сплачено відповідачу 238101,75 грн. Як перед перерахуванням, так і після перерахування грошових коштів між сторонами у справі не укладався договір, тому на думку позивача, вважається, що відповідач набув грошові кошти за відсутності достатніх правових підстав і у спосіб, що суперечить цивільному законодавству. Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Таким чином за змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом: поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Вбачається, що ст. 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої ст. 1212 ЦК України. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, 6) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі (ст. 1213 ЦК України). 10.05.2019 року позивач надіслав на адресу відповідача лист-заяву про повернення сплачених грошових коштів на загальну суму 238101,75 гривень. Просив повернути сплачені кошти на банківський рахунок позивача протягом семи днів. Відповідач відмовився добровільно повернути безпідставно набуті кошти протягом встановленого терміну, тому позивач звертається до суду для стягнення грошових коштів у розмірі 238101,75 гривень у судовому порядку. Таким чином, на думку позивача, відповідач повинен повернути йому безпідставно отримані грошові кошти. Загальний розмір сплачених коштів складає 238101,75 грн.

Ухвалою суду від 14.06.2019 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз`яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.

Ухвалою суду від 19.07.2019 року залишено без задоволення клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 15.08.2019 року частково задоволено заяву позивача про забезпечення позову.

Заочним рішенням суду ухваленим 28.08.2019 року позовні вимоги були задоволені.

16.09.2019 року до суду надійшла заява відповідача про перегляд заочного рішення суду.

Ухвалою суду від 28.10.2019 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення суду задоволено, заочне рішення скасоване та призначене проведення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін.

09.12.2019 року до суду надійшли письмові пояснення позивача зі змісту яких вбачається, що позивач підтримує заявлені позовні вимоги та просить позов задовольнити посилаючись на те, що доводи відповідача ґрунтуються на тому, що нібито кошти, отримані відповідачем, є винагородою за виконані роботи та надані послуги по дизайнерському оформленню сайтів, які контролювалися (контролюються позивачем), та інші послуги і роботи. При цьому, позивач заперечує факт отримання робіт чи послуг від відповідача, оскільки жодних договірних відносин, а ні усних, а ні письмових між позивачем та відповідачем не існувало та не існує. Доводи відповідача про виплату позивачем винагороди за виконані роботи та надані послуги не відповідають дійсності та не відносяться до предмету доказування. Надані відповідачем роздруківки жодним чином не відносяться до даної справи, оскільки в даному листуванні позивач не фігурує, тому ці документи не відносяться до предмету доказування та є неналежними, недопустимими доказами, оскільки жодним чином не заперечують обставини, що викладені позивачем у позовній заяві. Позивач критично ставиться до переписки наданої відповідачем. Позивач не визнає твердження відповідача щодо виплати винагороди за виконані роботи та надані послуги у вигляді обставин електронного листування. Додану переписку не можна вважати належними та допустимими доказами, оскільки за цією перепискою не можливо достовірно ідентифікувати осіб, що здійснюють переписку (так як можна самостійно змінити ім`я співрозмовника на будь-яке, або номер телефону, електронної адреси тощо), тобто наявна технічна можливість здійснення зміни зазначеної інформації. З переписки не вбачається між ким велась переписка, тому цей факт дає підстави стверджувати, що переписка взагалі не стосується спірного питання, а отже є неналежним доказом. Крім того, наявна технічна можливість здійснення зміни зазначеної інформації, так як дуже легко змінити назву адресата в переписці, тому ці докази не можуть бути прийняті як належні та допустимі. Посилаючись на положення Закону України Про електроні документи та електронний документообіг позивач вказує, що відповідачем не надано доказів дотримання вимог цього закону та Закону України Про електронний цифровий підпис , отже надане відповідачем листування не може бути прийняте судом до уваги через неналежність, недопустимість та недостовірність. Відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів, що підтверджують наявність договірних відносин між позивачем та відповідачем та/або виплату винагороди за виконані роботи та надані послуги. Надані докази жодним чином не спростовують доводи позивача, викладені у позовній заяві. Перераховані відповідачу кошти останній утримує без жодних законних підстав та ці кошти набуті відповідачем за відсутності правових підстав, тобто безпідставно. Факту перерахування коштів та зарахування коштів на рахунок відповідача останній не заперечує. На теперішній час відповідач коштів позивачу не повернув. Твердження відповідача суперечать одне одному, оскільки спочатку відповідач стверджує про наявність між позивачем та відповідачем договору доручення, а надалі - договору підряду. Сплата винагороди відповідачу мала відбуватись на підставі правочину, якого відповідачем не надано та й у призначеннях платежу дана інформація не вказана. Крім того, грошова винагорода є фактично доходом (прибутком) відповідача, який останній мав би задекларувати відповідно до законодавства України та відповідно сплатити податки, однак відповідні докази в матеріалах справи відсутні, отже доводи відповідача є недостовірними та недоведеними.

11.12.2019 року до суду надійшли письмові пояснення сторони відповідача щодо поданої позовної заяви зі змісту яких вбачається, що відповідач не визнає заявлених позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що позивач дійсно перерахував на картковий рахунок відповідача грошові кошти у сумах, які вказані в позовній заяві, але ці кошти не були коштами отриманими без належних правових підстав. Кошти, які перераховувались позивачем є винагородою за виконані роботи та надані послуги до дизайнерському оформленню сайтів компаній, які контролювалися (контролюються) позивачем, та за інші послуги і роботи. Замовлення послуг та робіт здійснювалися електронною поштою, та шляхом обміну повідомленнями в мессенджерах. Всі кошти, які перераховувались позивачем, були переказані як оплата за виконані роботи/послуги в рамках усного договору підряду, який був укладений між сторонами у справі. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, в наслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України. Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності безпідставності такого виконання. Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених ст.ст. 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Підставою для отримання від позивача грошових коштів стало укладення між позивачем та відповідачем усних договорів підряду. Факт укладення договорів підряду та виконання робіт для позивача підтверджується перепискою з використанням електронної пошти, також факт виконання робіт та надання послуг можуть підтвердити ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . Дані особи безпосередньо контактували з відповідачем від імені позивача, приймали виконані роботи/послуги та підтверджували позивачу факт виконання робіт, після чого здійснювалася оплата за послуги/товари, або після узгодження обсягу необхідних робіт здійснювалася попередня оплата. Відповідно до переписки в період з 04.04.2018 року по 10.04.2018 року було узгоджено питання про оплату 32670,00 грн. трьома платежами за друк міні-паків, та узгоджено реквізити платіжної картки на яку здійснювати оплату. Оплата була здійснена трьома платежами, а саме: 10.04.2018 року - 12733,67 грн., 11.04.2018 року - 10050,25 грн. та 20.04.2018 року - 10050,25 грн. 05.06.2018 року позивачем було сплачено грошові кошти в сумі 1432,17 грн. відповідно до переписки від 05.06.2018 року, дані кошти сплачені за продовження строку реєстрації доменного імені undergloves.org, хостінг даного імені та підтримка електронної пошти. Відповідно до переписки між відповідачем (ІНФОРМАЦІЯ_3) та ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_4) в період з 16 по 27 серпня 2018 року було підтверджено надходження грошових коштів в розмірі 10000,00 грн. за розробку та друк флаєрів для виставки Стоматологія 2018 , яка проходила у виставковому центрі КиївЕкспоПлаза 5-7 вересня 2018 року. 01.10.2018 року позивачем на рахунок відповідача було сплачено грошові кошти в сумі 3216,08 грн. В період з 28.09.2018 року по 01.10.2018 року відбулася переписка між ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_4) та ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ). Відповідно до даної переписки була узгоджена оплата в сумі 3200,00 грн. за дизайн упаковок трьох видів, підготовка в друк такої упаковки, дизайн упаковки Лилак та два види флаєрів на виставку та листівки гармошки, та були повторно передані реквізити платіжної картки відповідача. Стосовно інших сум, які заявлені позивачем, відповідач вказує, що він як дизайнер та маркетолог створював для позивача та контрольованих ним компаній Імтоп (Контакт Хенді), а також забезпечував діяльність наступних проектів: https://www.imtop.com.ua/; https://undergloves.org/en/; ecogloves .org . Суми, які перераховувались позивачем на картковий рахунок відповідача, це була оплата за обслуговування зазначених вище проектів.

Ухвалою суду від 23.01.2020 року задоволено клопотання представника відповідача про виклик та допит в судовому засіданні свідка.

Також протокольною ухвалою суду постановленою 23.01.2020 року, явка позивача в судове засідання була визнана обов`язковою.

В судовому засіданні, яке відбулось 16.06.2020 року позивач підтримав вимоги своєї позовної заяви та пояснив суду, що познайомився з відповідачем навесні 2012 року, познайомив їх ОСОБА_9. , який є свідком у справі. Відповідач та свідок запропонували позивачу проінвестувати їх проект по рукавичкам на 30 тис. доларів, однак у позивача таких коштів не було. У 2013 році позивач організував власний бізнес, створив свою компанію де є засновником та працівником. В той період позивач дійсно співпрацював з відповідачем, останній займався дизайном упаковки, сайтом, а свідок мав займатись реалізацією товару. В подальшому з`ясувалось, що власний бізнес свідка ОСОБА_9. прийшов до занепаду і позивач почав перекупати його товари. З відповідачем у позивача були добрі стосунки до початку 2016 року, він йому довіряв та навіть пропонував стати партнером. В 2016 році позивач дійсно замовляв відповідачу розробку сайту і сплатив йому за це кошти, однак замовлення відповідач не виконав, тому відносини зіпсувались. Сайти, які відповідач розробляв раніше були неякісні і позивач просив відповідача усунути недоліки, що останній робив довго. Відповідач здійснював роботи та надавав послуги компанії позивача ТОВ Контакт Хенді в період 2013-2015 роки, зокрема розробляв сайти і загалом за цей час відповідачу за його роботу було сплачено 81000,00 грн., хоча з його сторони було багато недопрацювань. Ці роботи у той період часу дійсно виконувались відповідачем на підставі письмового договору на проведення робіт, але на початок періоду безпідставного перерахування коштів вже ніяких договорів з відповідачем не було та роботи або послуги в нього не замовлялись. В липні 2016 року позивач втратив контроль над своїм бізнесом, відносно позивача було відкрите кримінальне провадження. Повернути собі контроль над власним бізнесом позивач зміг лише у 2018 році та почав здійснювати перевірку витрачання коштів за період його фактичного відсторонення від справ. В ході цієї перевірки позивач виявив видатки за банківською карткою, які його працівники ніяким чином не могли пояснити. Банківська картка АТ КБ ПриватБанк оформлена безпосередньо на позивача як на фізичну особу, що законодавством не заборонялось. Після втрати контролю над своїм бізнесом позивач передав цю банківську картку ОСОБА_9. - свідку у справі. На картці акумулювались доходи позивача як фізичної особи - підприємця та з них бути сплачені всі необхідні податки і збори. Позивач вказує, що перерахування відповідачу коштів у період за який йдеться у позовній заяві, здійснював не він і поскільки карта знаходилась у ОСОБА_9. , то вірогідно це робив саме ОСОБА_9 . Незрозуміле витрачання коштів, навіть щодо сплати по картці якихось аліментів, було виявлено стосовно 80 різних контрагентів і до всіх них позивач звернувся з проханням пояснити за що їм були сплачені кошти. Більша частина осіб відповіла та надала підтверджуючі документи, тож всі питання були зняті, а стосовно інших позивач звернувся до судів із позовними заявами. Так само позивач звернувся до відповідача з проханням пояснити за що йому були здійснені ці платежі, однак відповідач проігнорував звернення, тому позивач звернувся до суду. Позивач вказує, що винагорода за дизайнерські та інші послуги, які дійсно надавали відповідачем, була сплачена останньому набагато раніше, адже такі роботи та послуги надавались раніше ніж зазначений у позові період, і більше ніяких послуг та робіт позивач відповідачу не замовляв. Надані стороною відповідача фотографії стосуються періоду 2013-2015 роки та новорічна фотосесія 2016 року, тобто зустріч нового 2016 року. Відповідач стверджує про надання якихось робіт та послуг по упаковці, однак такого постачальника як сторона відповідача взагалі не було. Позивач вказує, що не має добрих стосунків зі свідком у справі та 08.01.2020 року подав відносно нього заяву щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 189 КК України, оскільки ОСОБА_10 надіслав позивачу лист про те, що буде надсилати листи клієнтам, буде давати слідчим покази та вимагав забрати заяву з поліції. Крім того, позивач зазначає, що на його телефон дзвонять невідомі особи та за якимось підозрілим співпадінням вимагають від нього гроші у сумі, яка дорівнює ціні цього позову, залякують позивача. Зі всіх 80 контрагентів тільки чотири не змогли пояснити за що їм сплачувались кошти, у тому числі відповідач.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала вимоги позовної заяви з підстав викладених у ній, просить позов задовольнити та додатково пояснила суду, що належна підстава перерахування коштів відсутня, у переказах навіть відсутнє зазначення призначення платежу. Позивач звертався до відповідача з листом про повернення безпідставно набутих коштів, однак відповідач коштів не повернув. Стосовно електронної переписки представниця зазначила, що не відомо хто її писав, при цьому сам позивач у цій переписці не фігурує, перевірити дійсність цієї переписки неможливо, а тому докази сторони відповідача є неналежними. Будь-якої письмової або усної домовленості між сторонами у справі на замовлення позивачем відповідачу виконання робіт та надання послуг не було, і наявність будь-яких правочинів нічим не підтверджується. Крім того, представник зазначила, що представник відповідача безпідставно посилається на положення ст. 1215 ЦК України, адже у цій нормі мова йде про соціальні виплати і загалом таке посилання на норму ст. 1215 ЦК України є підтвердженням сторони відповідача про дійсно безпідставне отримання грошових коштів, враховуючи, що цією статтею передбачені випадки коли безпідставно отримані кошти не підлягають поверненню.

Відповідач в судовому засіданні заперечує проти задоволення позову, просить відмовити у задоволенні позовних вимог та пояснив суду, що він з 2009 року є дизайнером та СПД 2 групи, надає дизайнерські послуги. З ОСОБА_10 відповідач познайомився у 2013 році, який замовляв в нього дизайнерські послуги. Відповідач вказує, що співпрацював із ОСОБА_9. до 2019 року, який представляв фірми позивача. За свої послуги відповідач отримував кошти. Самого позивача відповідач знав та йому було відомо про те, що позивач з ОСОБА_10 співпрацюють. Відповідач співпрацював із ними з 2013 року, довіряв, тому саме по електронній пошті надходили замовлення і він їх виконував. Відповідач вказує, що працював із ОСОБА_10 і не мав жодних сумнівів з приводу того, що кошти надходять від позивача. Про проблеми позивача пов`язані з його відстороненням від ведення бізнесу відповідачу відомо не було, роботи здійснювались на довірительній основі, тож як доказ наявні лише скріни електронної переписки.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечує проти задоволення позову та пояснив суду, що обидві сторони фактично є СПД і позивача у стосунках з відповідачем представляв його менеджер ОСОБА_9 . Зміст роздруківки електронної поштової переписки свідчить про те, що деякі суми які там фігурують дійсно збігаються із датами та сумами, які позивач хоче стягнути з відповідача. На думку представника, пояснення позивача є впливом на суд, наявності ніяких шахрайських дій відносно позивача не підтверджено, як не підтверджено і втрати ним контролю над своєю банківською карткою. За твердженням представника, позивач скористався довірительними відносинами і тепер заявляє претензії про стягнення коштів. Крім того, представник посилаючись на положення ст. 1215 ЦК України зазначає, що вказаною статтею передбачені випадки коли сплачені кошти не підлягають поверненню і тягар доказування відсутності цих підстав покладається на позивача. На думку представника, сторона позивача не довела факту безпідставності перерахування коштів, не добровільності, помилки або недобросовісності відповідача. При цьому, з матеріалів справи вбачається системність здійснення перерахувань, а фактів звернень до відповідача немає.

Допитаний в судовому засіданні, в якості свідка ОСОБА_9 (ОСОБА_9. ) суду показав, що він є чоловіком сестри позивача. У 2010 році свідок заснував власну фірму Імтоп та по допомогу з дизайну звертався до відповідача. Свідок вказує, що не був співзасновником бізнесу позивача але допомагав йому. З 2015 року по 2018 рік сторони у справі співпрацювали і саме свідок залучив відповідача до роботи у позивача. Свідок вказує, що саме він визначав які послуги потрібні від відповідача, а погодження з ним відбувалось через скайп та по електронній переписці. Свідок вказує, що це саме він в електронній переписці спілкувався з відповідачем, замовляв йому роботи, потім доводив до відома позивачу і позивач перераховував кошти та скидав свідку звіт про те, що кошти перераховані. Свідок стверджує, що банківської картки позивача в нього не було і йому нічого не було відомо про відкриття стосовно позивача кримінального провадження.

Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників та покази свідка, вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Як вбачається із наявної в матеріалах справи виписки АТ КБ ПриватБанк по витратам ОСОБА_4 по картці/рахунку НОМЕР_1 і додатковим рахункам договору за період 01.05.2016-25.04.2019 року із зазначенням деталізації операції Переказ на картку ПриватБанку через Приват 24. Одержувач: ОСОБА_2 , за даною карткою були здійснені перекази відповідачу наступних коштів за відповідними датами: 01.10.2018 року - 3216,08 грн.; 27.08.2018 року - 3618,09 грн.; 27.08.2018 року - 10050,25 грн.; 27.06.2018 року - 394,98 грн.; 05.06.2018 року - 1432,17 грн.; 20.04.2018 року - 10050,25 грн.; 11.04.2018 року - 10050,25 грн.; 10.04.2018 року - 12733,67 грн.; 19.02.2018 року - 9698,49 грн.; 01.02.2018 року - 3015,08 грн.; 23.11.2017 року - 1180,91 грн.; 06.10.2017 року - 5440,00 грн.; 26.09.2017 року - 2200,00 грн.; 08.09.2017 року - 3510,00 грн.; 31.07.2017 року - 11919,00 грн.; 21.07.2017 року - 8190,00 грн.; 21.07.2017 року - 1600,00 грн.; 05.07.2017 року - 4485,00 грн.; 01.06.2017 року - 8712,00 грн.; 22.05.2017 року - 1055,28 грн.; 12.05.2017 року - 5374,87 грн.; 03.05.2017 року - 1025,13 грн.; 28.03.2017 року - 951,76 грн.; 10.03.2017 року - 7190,96 грн.; 07.03.2017 року - 1638,19 грн.; 01.03.2017 року - 5348,74 грн.; 24.02.2017 року - 21216,08 грн.; 14.02.2017 року - 6723,62 грн.; 14.02.2017 року - 2603,02 грн.; 28.11.2016 року - 1256,28 грн.; 25.10.2016 року - 15075,38 грн.; 11.10.2016 року - 18844,22 грн.; 25.08.2016 року - 15000,00 грн.; 23.08.2016 року - 5970,00 грн.; 04.07.2016 року - 2332,00 грн.; 29.06.2016 року - 15000,00 грн. Всього перераховано відповідачу коштів на загальну суму 238101,75 грн. (а.с. 6-29).

За змістом листа-заяви від 10.05.2019 року, позивач звертався до відповідача з проханням повернути сплачені на його користь кошти та попередив відповідача про те, що у разі незадоволення його звернення позивач буде вимушений звернутись до суду (а.с. 30-33).

Відповідно до положень ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

За правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 14.04.2020 №495/2442/16-ц (61-15428св19):

- загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України;

- стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права;

- зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України);

- об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб;

- за змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави;

- відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

- зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться;

- згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші;

- під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином

- загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання;

- системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Заперечуючи проти вимог позовної заяви сторона відповідача стверджує, що між сторонами у справі були наявні договірні зобов`язання, які виникали у зазначений в позовній заяві період на підставі усних правочинів щодо виконання робіт та надання послуг.

Відповідно до положень ст.ст. 202, 203 ЦПК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За змістом ст.ст. 205, 206 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Статтею 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Як вбачається із матеріалів справи, кожна із сум, які перераховані на користь відповідача у двадцять і більше разів перевищує розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Згідно ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У підтвердження існування між сторонами договірних зобов`язальних правовідносин сторона відповідача надала суду роздруківку переписки по електронній пошті.

Вивчивши зміст вказаної переписки, а також вислухавши пояснення учасників справи та покази свідка судом встановлено, що відповідна переписка велась між відповідачем та свідком у справі ОСОБА_9 (ОСОБА_9. ), при цьому у жодному з електронних листів позивач, як безпосередній замовних робіт та послуг, учасник цих правовідносин або в будь-якому іншому статусі не згадується.

При цьому, у цій переписці свідок використовує формулювання (наприклад, оплачу сьогодні , у мене є замовлення , я ще не розрахувався , вчора з Катериною затвердили розмір , Катя, питання до мого замовлення , можу тобі на картку скинути 1175 грн.? , тощо), які за своїм стилістичним змістом у сукупності із поясненнями даними учасниками справи в судовому засіданні та показами свідка не вказують на те, що замовлення послуг та робіт від відповідача дійсно здійснювалось за волею та замовленням позивача.

Крім того, суд дійшов висновку про необхідність критичної оцінки відповідної роздруківки електронної переписки, як доказу наявності між сторонами у справі зобов`язальних відносин, щодо її повноти та достовірності зважаючи на те, що у цій переписці досить часто використовується функція Цитований текст скритий і сторона відповідача не пояснила суду необхідності використання такої функції, для чого та від кого скрито частину переписки, який зміст містив цей текст та що зумовило необхідність його приховування.

Судом встановлено, не заперечувалось сторонами та підтверджено показами свідка, що саме свідок контактував з відповідачем, а не позивач, з приводу замовлення послуг та робіт, саме свідок спілкувався з відповідачем у наданій суду електронній переписці.

У судовому засіданні свідок підтвердив, що офіційного відношення до бізнесу позивача не має, засновником не був, але допомагав йому та діяв за завданнями останнього.

Відповідач вказує, що сприймав свідка, як представника позивача.

Натомість, положеннями ст.ст. 237, 239 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Однак в даному випадку, представництво позивача у справі свідком ОСОБА_9 (ОСОБА_9. ) у відносинах з відповідачем будь-якими належними, достовірними та допустимими доказами не підтверджено, а ні на підставі акту представництва, а ні в силу наявності трудових відносин з відповідачем, тощо. Таким чином, судом не встановлено наявності будь-яких законних підстав та відповідних повноважень у свідка ОСОБА_9 (ОСОБА_9. ) діяти від імені позивача, замовляти у відповідача на користь позивача будь-які послуги та роботи.

У своїх показах свідок зазначив, що погоджував з позивачем всі оплати і позивач після перерахування коштів скидав свідку звіт про здійснення оплати, однак таких звітів в електронній чи роздрукованій з месенджерів формі суду не надано, тому, ураховуючи також наявні неприязні стосунки між позивачем та свідком у справі, та з огляду на те, що сторона відповідача у своїх письмових поясненнях посилалась на те, що наявність усних договірних відносин між сторонами можуть підтвердити троє свідків, натомість для допиту заявила лише одного свідка, суд дійшов висновку про недостатність показів одного свідка ОСОБА_9 (ОСОБА_9. ) для підтвердження існування між сторонами зобов`язальних правовідносин, які, за твердженням відповідача, виникли на підставі усних правочинів.

Наявні в матеріалах справи копії фотографій, існування між сторонами справи укладених правочинів, на виконання яких у зазначеній в позовній заяві період часу відповідачу перераховувались кошти, не підтверджують, адже позивачем знайомство з відповідачем не заперечується та не заперечується наявності дійсного періоду співпраці. За твердженням позивача, що не заперечувалось відповідачем, новорічна фотосесія стосується зустрічі нового 2016 року, тобто до періоду визначеного позивачем, як період безпідставного отримання відповідачем коштів. Інші фото конкретної дати їх появи не вказують, а загалом у даному випадку спільні світлини не можуть бути належним доказом існування між позивачем та відповідачем договірних зобов`язаних відносин, як підстави отримання відповідачем коштів.

Сама по собі системність здійснення перерахувань та співпадіння, на яких наголошує сторона відповідача, не можуть бути підставою для висновку суду про дійсне існування між сторонами спору правовідносин, що ґрунтуються на укладеному між ними правочині, оскільки відповідне є припущенням, а ураховуючи положення ч. 6 ст. 81 ЦПК України суд не має права обґрунтовувати свої рішення припущеннями.

Підсумовуючи все вище викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що між сторонами у справі було укладено в будь-якій (усній, письмовій) формі правочини (у тому числі досягнуто згоди та домовленості стосовно їх істотних умов), що були правовою підставою для отримання відповідачем коштів.

Крім того, відповідачем не надано суду жодних доказів (наприклад: актів приймання-передачі виконаних робіт, наданих послуг; документів, що свідчили б про дійсне поставлення товарів тощо), які б підтверджували дійсне виконання ним робіт та надання послуг за отримані останнім кошти стосовно кожного платежу. Також суд звертає увагу, що безпідставне виконання теж знаходяться в межах положень ст. 1212 ЦК України стосовно необхідності повернення отриманого майна (коштів) при безпідставному виконанні.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що кошти отримані відповідачем без достатніх правових підстав, оскільки стороною відповідача не доведено і судом не встановлено наявності між сторонами спору договірних чи інших правовідносин, які б слугували передбаченою законом підставою для набуття відповідачем прав на грошові кошти, тому права позивача підлягають захисту шляхом задоволення позову до теперішнього володільця коштів з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, оскільки в даному випадку безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту.

У постанові ВСУ від 02.02.2016 р. у справі №6-3090цс15 суд відзначив, що конструкція ст. 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм гл. 83, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише у момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Проаналізувавши викладені норми чинного законодавства України та оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку про відсутність між сторонами будь-яких дійсних договірних правовідносин, які б зумовлювали перерахування коштів відповідачу і тому набуття цих коштів відповідачем є безпідставним як на час набуття, так і на моменту розгляду справи.

В даному випадку безпідставне збагачення відповідача за рахунок коштів позивача не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту, оскільки наявності договірних або деліктних відносин між сторонами судом не встановлено, адже спірні кошти набуті відповідачем за рахунок позивача, з яким він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо цих коштів, без правової підстави на те, тому у відповідача виникло зобов`язання перед позивачем повернути отримане майно, яке є безпідставно набутим.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 11, 177, 202, 203, 205, 206, 207, 208, 237, 239, 509, 1212 ЦК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів - задовольнити .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 238101 (двісті тридцять вісім тисяч сто одна) грн. 75 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2381 (дві тисячі триста вісімдесят одна) грн. 01 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суд роз`яснює учасникам справи, що відповідно до п. 3 Розділу 12 Прикінцеві положення ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строки апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення складений 20.07.2020 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Суддя -