Постанова

від 14.07.2020 по справі 161/9531/19

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/9531/19 Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А. М. Провадження № 22-ц/802/720/20 Категорія: 44 Доповідач: Данилюк В. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2020 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

з участю:

секретаря судового засідання Савчук О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Носкова О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Волинський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр Волинської обласної ради про відшкодування моральної шкоди, отриманої внаслідок отриманого професійного захворювання за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 квітня 2020 року,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Комунального підприємства Волинський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр Волинської обласної ради про відшкодування моральної шкоди, отриманої внаслідок професійного захворювання. Позовні вимоги мотивовано тим, що вона з 23 липня 1999 року по 11 лютого 2019 року працювала в Обласному територіальному медичному протитуберкульозному об`єднанні на посаді молодшої медичної сестри та внаслідок професійної діяльності отримала захворювання, у зв`язку із чим висновком МСЕК від 10.12.2015 їй первинно встановлено 25% стійкої втрати професійної працездатності. Висновком МСЕК від 15.02.2019 їй при повторному огляді встановлено 50% втрати професійної працездатності та надано третю групу інвалідності. Вказує, що отриманим професійним захворюванням їй було завдано моральної шкоди, що полягає у фізичних, душевних стражданнях, які вона постійно переживає. Наслідком цього стало її звільнення з роботи, де вона працювала 20 років. У зв`язку з погіршенням стану здоров`я нову роботу знайти не може, єдиний дохід, що вона отримує, є пенсія, розмір якої значно менший від заробітної плати, яку вона отримувала, а тому змушена докладати зусиль для пошуку нових джерел доходів, постійно потребує санаторно-курортного лікування, оскільки в зв`язку з набутим профзахворюванням має погане самопочуття. На підставі наведеного просить стягнути з КП Волинський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр на свою користь 200000 грн моральної шкоди, завданої їй у зв`язку з отриманим хронічним професійним захворюванням.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 квітня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Волинський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр Волинської обласної ради в користь ОСОБА_1 суму в розмірі 50 000 грн (п`ятдесят тисяч гривень) за завдану моральну шкоду. В решті вимог відмовлено. Стягнуто з Волинський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр Волинської обласної ради в дохід держави судовий збір в розмірі 768,40 грн.

Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині стягнення коштів за завдану моральну шкоду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що виходячи з принципів розумності та справедливості, з врахуванням конституційної значимості здоров`я, в тому числі і психологічного, як невідчужуваного і непорушного блага, що належить людині від дня її народження й охороняється державою, а також характеру і обсягу моральних страждань, вважає, що до стягнення підлягає завдана їй моральна шкода в розмірі 200 000,00 грн, яку вважає обґрунтованою та такою, що буде сприяти відновленню понесених моральних страждань, істотних змін у житті, які відбулися внаслідок професійного захворювання.

Таким чином, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач просить рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Відзив на апеляційну скаргу в даній справі не подавався.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача адвокат Носков О. В. в суді апеляційної інстанції підтримали апеляційну скаргу з підстав, що в ній наведені.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, хоча належним чином були повідомлені судом про час та місце судового розгляду.

Суд апеляційної інстанції в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що з вини відповідача, що підтверджена актами розслідування хронічного професійного захворювання від 12 червня 2015 року та від 18 липня 2018 року, позивач отримала професійне захворювання, а тому суд прийшов до висновку, про наявність у позивача відповідних моральних страждань, переживань, пов`язаних із погіршенням стану здоров`я, а відтак, стягнув з відповідача в користь позивача суму в розмірі 50 000 грн відшкодування за завдану моральну шкоду. Визначаючи саме такий розмір моральної шкоди, суд, у відповідності до ст. 23 ЦК України, з врахуванням принципів розумності та справедливості, врахував глибину та ступінь моральних і фізичних страждань позивача, яких вона зазнала та зазнає внаслідок професійного захворювання, тривалість захворювання, встановлення їй стійкої втрати професійної працездатності у розмірі 50%, характеру ушкодження здоров`я, що є незворотнім, ступінь вини відповідача.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 23 липня 1999 року до 11 лютого 2019 року працювала в Обласному територіальному медичному протитуберкульозному об`єднанні на посаді молодшої медичної сестри (а.с. 4).

Медичним висновком Центральної лікарсько-експертної комісії про наявність професійного характеру захворювання № 19/419 від 26 травня 2015 року року позивачу встановлена наявність професійного захворювання, у зв`язку з чим складено акт розслідування хронічного професійного захворювання від 12 червня 2015 року (а.с. 5-6).

Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 12 червня 2015 року встановлено, що причиною професійного захворювання ОСОБА_1 є контакт із джерелами інфекційних захворювань - хворими на туберкульоз різних форм у зв`язку з незабезпеченням керівництвом дотримання вимог Стандарту інфекційного контролю за туберкульозом в лікувально-профілактичних закладах, місцях дострокового перебування людей та проживання хворих на туберкульоз, не дотримання вимог при розміщенні ліжок відповідно профілю відділення та кількості ліжок в палатах, не обладнанні приміщень для персоналу (а.с. 6).

Висновком МСЕК від 10 грудня 2015 року ОСОБА_1 первинно встановлено 25% втрати професійної працездатності (а.с. 7).

Медичним висновком Центральної лікарсько-експертної комісії про наявність професійного характеру захворювання № 26/587 від 26 травня 2018 року позивачу встановлена наявність професійних захворювань органів слуху (а.с. 9).

Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 18 липня 2018 року встановлено, що причиною професійного захворювання ОСОБА_1 є, отримання ототоксичного протитуберкульозного препарату капреоміціну доза 1,0 г на добу з 18.02.2015 по 16.10.2015, з 11.06.2018 року; контакт при роботі з хворими на активний туберкульоз легень з виділенням мікобактерій туберкульозу під час супроводу хворих в лікувально-діагностичні кабінети; виконання функцій кур`єра, а також не в повному обсязі виконанні пропозиції акта розслідування хронічного професійного захворювання від 12 червня 2015 року (а.с. 10-11).

Висновком МСЕК від 15 лютого 2019 року ОСОБА_1 встановлено 50% втрати професійної працездатності та встановлено третю групу інвалідності (а.с. 12).

Згідно рекомендацій МСЕК позивач потребує забезпечення санаторно-курортним і медикаментозним лікуванням.

Судом встановлено, що внаслідок вищезазначеного професійного захворювання позивач відповідно до наказу № 54-ос від 11 лютого 2019 року звільнена з роботи за станом здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи (а.с. 13).

Частиною 4 статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Відповідно до ст. 173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

У відповідності до ст. 237-1 КЗпП Україн, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Судом першої інстанцій встановлено факт завдання позивачеві моральної шкоди внаслідок отримання професійного захворювання під час роботи у відповідача. Підстави стягнення моральної шкоди позивачем не оспорються.

Суд першої інстанції врахував ту обставину, що з вини відповідача, що підтверджена актами розслідування хронічного професійного захворювання від 12 червня 2015 року та від 18 липня 2018 року, позивач отримала професійне захворювання, позивач звільнилася з роботи саме за станом здоров`я і в подальшому не має можливості працевлаштуватися. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції, у відповідності до ст. 23 ЦК України, з врахуванням принципів розумності та справедливості, врахува, глибину та ступінь моральних і фізичних страждань позивача, яких вона зазнала та зазнає внаслідок професійного захворювання, тривалість захворювання, встановлення їй стійкої втрати професійної працездатності у розмірі 50%, характеру ушкодження здоров`я, що є незворотнім, ступінь вини відповідача.

У зв`язку із наведеним суд апеляційної інстанції погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром грошової компенсації на відшкодування завданої позивачу моральної шкоди.

Так, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, надав оцінку наданим сторонами доказам, дійшов висновку, що в рахунок відшкодування моральної шкоди, підлягає стягненню 50 000,00 грн, про що навів відповідні мотиви. Вказаний розмір грошової компенсації і на думку суду апеляційної інстанції відповідає вимогам розумності та справедливості.

Таким чином, рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та таким, що ґрунтується на нормах закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а також спростовуються вказаним вище. Усі обставини, на які покликається позивачка у своїй апеляційній скарзі, були враховані судом першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ЦПК України).

Зміст оскаржуваного судового рішення та доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також про невідповідність висновків суду обставинам справи.

На підставі наведеного, враховуючи встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 369, 371, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 квітня 2020 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 21 липня 2020 року.

Головуючий

Судді