Рішення

від 16.07.2020 по справі 920/249/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.07.2020 Справа № 920/249/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М., розглянувши матеріали справи № 920/249/20

за позовом: Приватного сільськогосподарського підприємства «ЛАН» (17240,

Чернігівська область, Талалаївський район, с. Болотниця,

вул. Миру, 20б, код ЄДРПОУ 32191588)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб-Агро» (42005,

Сумська область, м. Ромни, вул. Конотопська, 96-А , код ЄДРПОУ

39378530)

про стягнення 570 355 грн. 89 коп. заборгованості на підставі договору №10/19 від 18.10.2019 оренди сільськогосподарської техніки (з екіпажем)

За участю представників сторін:

від позивача : адвокат Баулін О.І.,

від відповідача: не прибув.

Суть спору: 16.03.2020 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 616 160 грн. 25 коп. заборгованості за договором №10/19 від 18.10.2019 оренди сільськогосподарської техніки (з екіпажем), з яких: 609 529 грн. 93 коп. - cума основного боргу, 6 630 грн. 32 коп. - 3% річних. А також просить стягнути з відповідача 16 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 9 242 грн. 56 коп. судового збору.

Ухвалою суду від 18.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 14.04.2020.

13.04.2020 відповідачем подано до суду Відзив на позовну заяву.

14.04.2020 позивачем подано до суду заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача: 570355 грн. 89 коп. заборгованості за договором №10/19 від 18.10.2019 оренди сільськогосподарської техніки (з екіпажем), з яких: 562584 грн. 54 коп. - сума основного боргу, 7771 грн. 35 коп. - 3% річних. А також просить стягнути з відповідача 16 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 8555 грн. 34 коп. судового збору.

Враховуючи положення п. 2 ч 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання, суд прийняв до розгляду заяву про зменшення позовних вимог, і з урахуванням даної заяви предметом розгляду у даній справі є заборгованість за договором №10/19 від 18.10.2019 оренди сільськогосподарської техніки (з екіпажем) у розмірі 570355 грн. 89 коп. з яких: 562584 грн. 54 коп. - сума основного боргу, 7771 грн. 35 коп. - 3% річних. А також 16 000 грн. 00 коп. витрати на професійну правничу допомогу та 8555 грн. 34 коп. судового збору.

12.05.2020 від позивача надійшла заява б/н від 08.05.2020 про долучення документів до матеріалів справи (щодо витрат на професійну правничу допомогу), а саме: копія рахунку № 14 від 04.05.2020; копія платіжного доручення № 922 від 05.05.2020; копія виписки з банківського рахунку; квитанція з описом про направлення заяви відповідачу.

Подані документи оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 12.05.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 28.05.2020, 11:30.

Ухвалою суду від 28.05.2020 відкладено підготовче засідання на 09.06.2020, 12:10.

Ухвалою суду від 09.06.2020 відкладено підготовче провадження на 22.06.2020, 12:50.

22.06.2020 ухвалою суду закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 16.07.2020.

Представник відповідача в дане судове засідання не прибув; про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні 16.07.2020 надав усні пояснення в обгрунту3вання позовних вимог та просив суд задовольнити позов з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66,69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на зазначене, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами та у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд встановив:

18.10.2019 року між приватним сільськогосподарським підприємством ЛАН (Позивач), як орендодавцем та товариством з обмеженою відповідальністю Хлібороб - Агро , як орендарем (Відповідач), був укладений Договір №10/19 (надалі - Договір) оренди сільськогосподарської техніки, відповідно до умов якого, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове користування технічно справну та обладнану належним чином сільськогосподарську техніку (надалі - Об`єкт оренди), перелік та комплектація якої, визначені в Акті прийому-передачі, підписаного сторонами (їх уповноваженими представниками).

Прийняття Відповідачем Об`єкту оренди підтверджується Актами прийому-передачі сільськогосподарської техніки від 18 жовтня 2019 року та від 07 листопада 2019 року.

З урахуванням умов пункту 1.1. та пункту 3.2. Договору передбачалося, що Відповідач зобов`язаний сплатити орендну плату за Об`єкт оренди шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок Позивача на протязі 3-х днів після підписання акту наданих послуг.

Факти надання та прийняття Відповідачем наданих послуг підтверджуються матеріалами справи, а саме підписаними сторонами Актами здачі приймання робіт (наданих послуг) № 30/10-19 від 30.10.2919 р. на суму 346945.97 грн. та № 07/11-19 від 07.11.19 р. на суму 262 583,96 грн., а всього на загальну суму 609 529,93 ( шістсот дев`ять тисяч п`ятсот двадцять дев`ять грн.) 93 коп.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем частково сплачено сума отриманих послуг, а саме 20.02.2020 відповідно до платіжного доручення № 131 від 20.02.2020 перераховано позивачу 46945 грн 39 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним зобов`язання за договором виконанні в повному обсязі без будь-яких зауважень з боку відповідача, відповідач в свою чергу в порушення договірних зобов`язань не здійснив повної оплати за отримані послуги, через, що у відповідача перед позивачем станом на день звернення до суду з позовною заявою наявна заборгованість в розмірі 562 584 грн 54 коп.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічна норма передбачена і статтею 256 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до вимог договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Приписами ст.759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст.760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

Положеннями ч. І ст.762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

За умовами ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ч. І ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 222 Господарського кодексу України зобов`язує учасників господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Використовуючи всі можливі засоби для досудового врегулювання спору (хоча вони і не передбачені Договором), Позивачем на адресу Відповідача була направлена претензія за № 21 від 12.02.2020р. з вимогою про погашення заборгованості за надані послуги.

Проте, в матеріалах справи відсутня відповідь відповідача на претензію.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом,

У відповідності до положень пункту 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора (Позивача) зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та трьох відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора. їхня суть полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та знеціненні грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору

Сума 3% річних, відповідно до поданого позивачем розрахунку складає - 7771 грн 35 коп. (а.с. 43).

Відповідач контррозрахунку здійснених позивачем нарахувань 3% річних чи обґрунтованих заперечень щодо здійснених нарахувань суду не надав.

Судом здійснено перерахунок здійснених позивачем 3 % річних, при цьому не виходячи за межі визначеного позивачем періоду. Відповідно до здійсненого судом перерахунку сума 3% річних становить 7771 грн 35 коп.

Розрахунок здійснений судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА , ТОВ ЛІГА: ЗАКОН , 2020.

Розрахунки суду долучені до матеріалів справи.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (И 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (ЗігеїсЬ V. іЬе Ипііесі Кіп§сІот, N -4277/98).

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа Суханов та Ільченко проти України заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа Ганс-Адам II проти Німеччини , заява N9 42527/98 тощо) майно може являти собою існуюче майно або засоби, включаючи право вимоги відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання / правомірне очікування (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, суд приходить до висновку, що майнові вимоги Позивача щодо отримання плати за надання послуг Відповідачу відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Враховуючи, вищезазначене, приймаючи до уваги встановлений судом факт несвоєчасної оплати відповідачем отриманих послуг оренди, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 562 584 грн 54 коп. та 3% річних в сумі 7771 грн 35 коп. є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується наступним:

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України судовий збір в сумі 8555 грн 34 коп. покладається на відповідача.

Щодо покладання на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність , гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до положень частини першої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

За приписами статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини першої статті 129 ГПК України). Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 3 частини четвертої статті 129 ГПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За приписами частини восьмої статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до наданих представником позивача на підтвердження факту понесення позивачем витрат на оплату правничої допомоги ордеру серії СМ №121-ч від 16.03.2020, копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії СМ № 000489 від 25.09.2017, копії договору про надання правничої (правової) допомоги, копії рахунку № 14 від 04.05.2020, акту виконаних робіт (наданих послуг) та розрахунку витрат на правичу допомогу від 16.03.2020 та копії платіжного доручення № 922 від 05.05.2020, вартість наданих адвокатом позивачу юридичних послуг складає 16000,00 грн.

Представником позивача наведено детальний опис наданих позивачу послуг правового характеру, докази сплати цих витрат позивачем на користь адвоката.

Враховуючи незначний рівень складності цієї справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), витрачений адвокатом час на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсяг наданих адвокатом послуг, а також співмірність ціни позову із розміром гонорару адвоката, суд з урахуванням положень статті 126 ГПК України, відшкодовує позивачеві за рахунок відповідача витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у сумі 4000,00 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 86, 129, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Хлібороб-Агро (42005, Сумська область, м. Ромни, вул. Конотопська, 96-А, код ЄДРПОУ 39378530) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства Лан (17240, Чернігівська область, Талалаївський район, с. Болотниця, вул. Миру,20б, код ЄДРПОУ 32191588) 562584 грн 54 коп. основного боргу, 7771 грн 35 коп.- 3% річних, 8555 грн 34 коп. витрат по сплаті судового збору, 4000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повний текст рішення складений 22.07.2020.

Суддя С.В. Заєць