Рішення

від 14.07.2020 по справі 200/3496/20-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2020 р. Справа№200/3496/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Галатіної О.О.,

при секретарі Мирошниченко А.О.

за участю

представника позивача Романової С.В.,

представника відповідача Вовченка С.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Димитровський експериментально-механічний завод" до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового - повідомлення рішення № 0001040513 від 11 лютого 2020 року, суд -

В С Т А Н О В И В:

31 березня 2020 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Димитровський експериментально-механічний завод" до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового - повідомлення рішення № 0001040513 від 11 лютого 2020 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 27.12.2019 по 08.01.2020 відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.2 статті 79, Податкового кодексу України та на підставі наказу Головного управління ДПС у Донецькій області Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Димитровський експериментально-механічний завод" (код за ЄДРПОУ 30952735) від 24.12.2019 року № 1008, була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Димитровський експериментально-механічний завод" (код за ЄДРПОУ 30952735) з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами - постачальниками: Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Берегея" (код за ЄДРПОУ 42848463) за травень 2019 року, Товариством з обмеженою відповідальністю "Лейкерс Партнер" (код за ЄДРПОУ 42854304) за червень 2019 року.

За результатами вищевказаної перевірки 14.01.2020 було складено Акт №36/05-99-05-13/30952735 відповідно до висновків якого, на думку представників контролюючого органу, перевіркою ТОВ ДЕМЗ встановлено порушення пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755- УІ із змінами і доповненнями (далі за текстом - ПКУ), в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі у сумі 434 987,00 грн., у тому числі за травень 2019 року - 274 387,00 грн., за червень 2019 року - 160 600,00 грн.

На підставі зазначеного Акту 11.02.2020 контролюючим органом було винесене відповідне податкове повідомлення-рішення №0001040513, яким було збільшено суму грошового зобов`язання позивача за податковим зобов`язанням на 434 987,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) в розмірі 217 493,50 грн.

Позивач не погоджується із викладеними в акті перевірки висновками та прийнятим на їх підставі податковим повідомленням-рішенням № 0001040513 від 11.02.2020 року, оскільки на думку ТОВ Димитровський експериментально-механічний завод вони не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства України, містять недостовірні дані, є необґрунтованими та безпідставними. Посилаючись на вказані обставини просить суд: визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0001040513 від 11.02.2020 року, яким було збільшено суму грошового зобов`язання позивача за податковим зобов`язанням на 434987,00грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) в розмірі 217493,50 грн.

Представник позивача під час судового засідання на позовних вимогах наполягала, просила задовольнити позов.

Представник відповідача під час судового засідання просив відмовити у задоволені позову, зазначив, що податкове повідомлення-рішення № 0001040513 є законним та обґрунтованим, винесеним відповідно до чинного законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Димитровський експериментально-механічний завод", зареєстроване з 25.12.2003 року, ЄДРПОУ 30952735, є платником податку на додану вартість, перебуває на обліку у ГУ ДПС у Донецькій області (Покровсько-Добропільське управління, Мирноградська ДПІ).

Відповідач - Головне управління ДПС у Донецькій області, є органом державної влади. Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, порядок адміністрування податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначені Податковим кодексом України.

Головним управлінням ДПС у Донецькій області відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.2 статті 79, Податкового кодексу України та на підставі наказу Головного управління ДПС у Донецькій області Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Димитровський експериментально-механічний завод" (код за ЄДРПОУ 30952735) від 24.12.2019 року № 1008, була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Димитровський експериментально-механічний завод" (код за ЄДРПОУ 30952735) з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами - постачальниками: Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Берегея" (код за ЄДРПОУ 42848463) за травень 2019 року, Товариством з обмеженою відповідальністю "Лейкерс Партнер" (код за ЄДРПОУ 42854304) за червень 2019 року.

За результатами вищевказаної перевірки 14.01.2020 було складено Акт №36/05-99-05-13/30952735, відповідно до висновків якого, на думку представників контролюючого органу, перевіркою ТОВ ДЕМЗ встановлено порушення пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755- УІ із змінами і доповненнями (далі за текстом - ПКУ), в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі у сумі 434 987,00 грн., у тому числі за травень 2019 року - 274 387,00 грн., за червень 2019 року - 160 600,00 грн.

На підставі зазначеного Акту 11.02.2020 контролюючим органом було винесене відповідне податкове повідомлення-рішення №0001040513, яким було збільшено суму грошового зобов`язання позивача за податковим зобов`язанням на 434 987,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) в розмірі 217 493,50 грн.

Позивач не погоджуючись із податковим повідомленням - рішенням № 0001040513 від 11.02.2020 року звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із цим позовом.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України, податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України - для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

З урахуванням пункту 2 статті 3 Закону фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.1 та 2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі, коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд також зазначає, що відповідно до п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в редакції, яка діяла у період, що перевірявся, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність доказів сплати вартості товарів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Перевіряючи висновки перевірки та, як наслідок, оскаржувані податкові повідомлення-рішення, на предмет їх відповідності положенням ч.2 ст. 2 КАС України, в розрізі господарських операцій позивача та його контрагента у перевіряємому періоді, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, предметом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Димитровський експериментально-механічний завод" є за кодом КВЕД 28.92 Виробництво машин і устаткування для добувної промисловості та будівництва (основний); Код КВЕД 25.11 Виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій; Код КВЕД 25.29 Виробництво інших металевих баків, резервуарів і контейнерів; Код КВЕД 25.62 Механічне оброблення металевих виробів; Код КВЕД 33.12 Ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; Код КВЕД 42.22 Будівництво споруд електропостачання та телекомунікацій.

15.05.2020 року між позивачем, як покупцем та ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ БЕРЕГЕЯ , як постачальником, укладено договір поставки № 15/05-19. Відповідно до п.1.1. постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язається своєчасно здійснити оплату та прийняти товар.

На виконання умов договору позивачем надані специфікації № 1 на суму 381798,00 грн. № 2 на суму 1010340,00 грн. № 3 на суму 254182,99 грн. прибутковий ордер № 407/05, видаткову накладну № 00000345 у розмірі 165840,00 грн. рахунок на оплату № 00000328 на суму 165840,00 грн. прибутковий ордер № 408/05, видаткову накладу № 0000030 у розмірі 88342,99 грн. рахунок на оплату № 00000313 на суму 88342,99 грн. прибутковий ордер № 404/05, видаткову накладну № 00000329 у розмірі 1010340,00 грн. рахунок на оплату № 00000312 на суму 1010340,00 грн. прибутковий ордер № 405/05, видаткову накладну № 00000322 у розмірі 57000,00 грн. рахунок на оплату № 00000310 на суму 57000,00 грн. прибутковий ордер № 406/05, видаткову накладну № 00000321 у розмірі 324798,00 грн. рахунок на оплату № 00000309 на суму 324798,00 грн. податкові накладні №№ 220, 222, 219, 221, 237, оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 на загальну суму 1646320,99 грн. картки рахунку 201, 203.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ БЕРЕГЕЯ" (ЄДРПОУ 42848463) зареєстровано 27.02.2019 року не перебуває в стані припинення та основний вид діяльності за кодом КВЕД 46.75 оптова торгівля хімічними продуктами; КВЕД 46.90 неспеціалізована оптова торгівля; КВЕД 52.29 інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

21.06.2019 року між позивачем (покупець) та ТОВ ЛЕЙКЕРС ПАРТНЕР (постачальник) укладено договір поставки № 304. Відповідно до п.1.1 постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язається своєчасно здійснити оплату та прийняти товар.

На виконання умов договору позивачем надані специфікацію № 1 на суму 963600,00 грн. прибутковий ордер № 468/06, видаткову накладну № 00000030 на суму 299400,00 грн. рахунок на оплату № 00000030 на суму 299400,00 грн. прибутковий ордер № 467/06, видаткову накладну № 00000036 на суму 664200,00 грн. рахунок на оплату № 00000036 на суму 664200,00 грн. оборотно-сальдову відомість 631 в розмірі 963600,00 грн. картки рахунку 201, податкові накладні № 36, 30, податкові декларації за травень, червень, 2019 року.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Товариство з обмеженою відповідальністю ЛЕЙКЕРС ПАРТНЕР (ЄДРПОУ 42854304) зареєстровано 27.02.2019 року не перебуває в стані припинення та основний вид діяльності за кодом КВЕД 46.73 оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням.

01.04.2019 року між ПрАТ Шахтоуправління Покровське (замовник) та ТОВ Димитровський експериментально-механічний завод (підрядник) укладено договір підряду на ремонт гірничо-шахтного обладнання № 1322. Відповідно до п.1.1. замовник доручає а підрядник зобов`язується на свій ризик виконати в порядку і на умовах договору роботи з капітального та поточного ремонту гірничо-шахтного обладнання.

На підтвердження виконання умов договору № 1322 позивачем надано накладна-вимога на відпуск матеріалів № ЕМ300000114, акт здачі-приймання робіт № 495 на суму 11280,00 грн, накладна вимога № ЕМ3000000099, акт здачі-приймання робіт № 528 на суму 676800,00 грн, № 530 на суму 225600,00 грн, накладна-вимога № ЕМ300000100, акт здачі-приймання робіти № 521 на суму 45120,00 грн, накладна вимога № ЕМ 300000101, акт здачі-приймання робіт № 1285 на суму 1360800,00 грн, накладна-вимога № ЕМ300000234, акт здачі-приймання робіт № 1409 на суму 277200,00 грн, № 1360 на суму 1008000,00 грн, накладна вимога № ЕМ 300000232, акт здачі-приймання робіт № 1267 на суму 1587600,00 грн, накладна-вимога ЕМ 300000211, акт здачі-приймання робіт № 1236 на суму 554400,00 грн, накладна вимога № ЕМ 300000210, акт здачі-приймання робіт № 1081 на суму 504000,00 грн, накладна вимога № ЕМ 300000186, акт здачі приймання робіт № 1118 на суму 151200,00 грн, № 1119 на суму 604800,00 грн, накладна-вимога № ЕМ 300000185, акт здачі приймання робіт № 587 на суму 321750,00 грн, накладна-вимога № ЕМ 300000133, акт здачі приймання робіт № 551 на суму 22560,00 грн, накладна-вимога № ЕМ 300000132, акт здачі приймання робіт № 553на суму 254156,45 грн, накладна-вимога № ЕМ 300000131, № ЕМ 300000095, акт здачі приймання робіт № 497 на суму 90240,00 грн, накладна вимога № ЕМ 300000129, акт здачі приймання робіт № 522 на суму 643500,00 грн, № 552 на суму 175500,00 грн, накладна вимога № ЕМ 300000115, № ЕМ 3000000096, акт здачі приймання робіт № 520 на суму 117302,98 грн, № 496 на суму 371459,42 грн, накладна-вимога № ЕМ 300000116, акт здачі приймання робіт № 562 на суму 321603,42 грн, накладна-вимога № ЕМ300000117, № ЕМ 300000118, № ЕМ300000119, № ЕМ 300000120, № ЕМ 300000121, № ЕМ300000122, № ЕМ 300000108, № ЕМ 300000109, акт здачі приймання робіт № 554 на суму 146106,00 грн, накладна-вимога № ЕМ 300000124, акт здачі приймання робіт № 498 на суму 238885,20 грн, накладна-вимога № ЕМ 300000102, № ЕМ 300000126, ЕМ 300000125, ЕМ 30000123, № 300000103, видаткова накладна № 627 на суму 936000,00 грн, накладна-вимога ЕМ 300000146.

За змістом п. 44.6 ст. 46 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Відповідно до п. 121.1 ст. 121 ПК України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених ст. 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Суд зауважує, що з запитів податкового органу до позивача щодо надання до перевірки останнім первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, які пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством вбачається, що вони є неконкретними, містять загальний перелік документів та не витребують документи по конкретних операціях по яких виникли сумніви у податкового органу.

Так, положення КАС України зобов`язують суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об`єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

Суд не може обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків контролюючого органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

З огляду на викладене, судом не беруться до уваги доводи відповідача про ненадання до перевірки первинних документів в якості підстави для висновку про відсутність реального характеру господарської операції.

Посилання податкового органу на відсутність первинних документів, що підтверджують якість доставку товару, жодним чином не доводить факту відсутності господарських операцій в момент їх вчинення, оскільки ці документи жодним чином не впливають на право платника податків включати понесені у зв`язку із цим витрати до складу валових витрат. Більше того, вказані документи не містять відомостей про учасників та умови господарської операції, не можуть слугувати підтвердженням або спростуванням реальності господарської операції з поставки, оскільки вони не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку та в обов`язковому порядку законодавством не передбачені.

Крім того, суд зазначає, що частиною 1 статті 268 Господарського кодексу України встановлено, що якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

Згідно з частиною 4 статті 268 Господарського кодексу України постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За змістом аналізу вказаних норм слідує, що якість товару, який поставляється повинен засвідчити саме постачальник, а не покупець.

В контексті викладеного, суд не приймає до уваги твердження відповідача про безтоварність господарських операцій внаслідок відсутності належних доказів якості поставленого товару, з огляду на те, що сертифікати якості не являються первинними документами, на підставі яких платник формує витрати та податковий кредит.

Суд звертає увагу, що ТТН не відносяться до обов`язкових документів податкової звітності, передбаченої Податковим законодавством. Самі ТТН є документами, що регламентують тільки взаємини перевізника й замовника, як учасників транспортного процесу. Відсутність ТТН на перевезення товарів сама по собі не свідчить про безтоварність операцій з їх поставки та не може ставити під сумнів здійснення господарської операції, якщо наявні інші документи, які підтверджують фактичне виконання договірних відносин.

В контексті викладеного, суд зазначає, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Позивач на підтвердження реального характеру господарських операцій з контрагентом надав суду первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 15 жовтня 2019 року у справі №802/1921/16-а (адміністративне провадження №К/9901/40808/18).

Щодо доводів відповідача стосовно того, що згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень про наявність відкритого кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016000000002035 стосовно контрагента Лейкерс Партнер за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 212 КК України, в якому ТОВ Лейкерс Партнер фігурує в якості контрагента підприємства, відносно якого відкрито зазначене кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 212 КК України, як чергову підставу для невизнання фінансово-господарських взаємовідносин с вказаним СГД суд зазначає наступне.

Як вже було встановлено судом, відомості про зазначене в даному випадку кримінальне провадження внесені до ЄРДР 04.08.2016 за фактом умисного ухилення від сплати податків, при цьому, відповідно до загальнодоступних даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак ТОВ Лейкерс Партнер зареєстровано 27.02.2019, відтак суд не приймає до уваги доводи відповідача в цій частини, оскільки незрозуміло яке відношення зазначений СГД може мати до подій 2016 року.

Відповідно до статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

В ході судового розгляду відповідачем не надано до суду вироків суду за результатами вказаних кримінальних провадження ані щодо контрагентів позивача, ані щодо позивача по даній справі.

Щодо решти тверджень відповідача про певні недоліки в первинних документах, суд зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судом було встановлено, що вони є реальними та підтверджуються матеріалами справи.

При цьому, суд зазначає, що платник податків не може зазнавати негативних наслідків через діяння осіб, що перебувають поза межами його впливу. Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб. Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника. Одночасно, платнику необхідно застосовувати розумну обережність при укладенні договорів з постачальниками. Адже за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб`єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов`язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

У даній справі відповідачем не надано доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як, від пояснень посадової особи щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб`єкта господарювання, судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Суд також зазначає, що згідно ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Доказів повернення коштів до позивача від його контрагентів після їх перерахування, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо фіктивного отримання коштів за надані послуги (що могло б мати місце у разі пов`язаності цих осіб), в матеріалах справи не міститься. На час укладання договору, що не спростовується контролюючим органом, контрагенти позивача були належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, тобто мали достатній об`єм правоздатності для укладення спірних угод.

Посилання відповідача на певне недотримання податкового законодавства контрагентами позивача є неприйнятними.

Так, законодавством України, зокрема Податковим кодексом України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладений обов`язок здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, подання звітності, сплати податків до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника. Не передбачено ні право, ні зобов`язання будь-якої із сторін правочину здійснювати контроль щодо показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності, що подана іншою стороною правочину. При цьому відповідно до законодавства кожний платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, яка стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватися на інших осіб, у тому числі на його контрагентів.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, відповідно до якого до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник. Притягнення ж до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та вимогам законодавства.

В рішеннях Європейського суду з прав людини, що прийняті в справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03), Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03) наголошено на індивідуальному характері відповідальності особи та відсутності підстав для притягнення платника податків до відповідальності у зв`язку з порушенням податкової дисципліни його контрагентами. Зокрема, зазначено, що платник податку на додану вартість не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо такий платник не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Аналогічна правова позиція щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності платника податків міститься в усталеної практиці Верховного суду, зокрема і в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 року в справі №816/809/17.

Посилання відповідача на те, що висновки про нереальність здійснення господарських операцій зроблені на підставі аналізу баз даних АІС Податковий блок та податкової інформації щодо контрагентів позивача є неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах податкового органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відносяться. А тому нарахування податків не може ґрунтуватися тільки на даних, які містяться в інформаційних базах контролюючого органу, без врахування даних первинних документів.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.06.2016 року в справі №К/800/39786/15.

Інформація з баз даних АІС Податковий блок та податкова інформація, що надана іншими контролюючими органами, щодо контрагентів позивача, на яку посилався відповідач, є неприйнятною, оскільки не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, вона носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального закону. Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року в справі №816/166/15-а (№К/9901/8403/18), від 27.03.2018 року в справі №816/809/17, від 14.08.2018 року в справі №815/3479/17.

Наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов`язань суб`єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.11.2015р. № К/800/33480/15.

В акті перевірки відсутні посилання та докази контролюючого органу щодо узгоджених дій позивача з його контрагентом, які б вказували на вчинення умисного порушення податкового законодавства, так само як і відсутні докази того, що позивач міг знати про можливі порушення, які могли вчинятися його контрагентом.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також ЄСПЛ).

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, суд наголошує на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України, відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом. Так, наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції", Суд звертав увагу на необхідність покладення обов`язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 КАС України.

Частиною першою-другою статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані позовні вимоги щодо протиправності прийнятого контролюючим органом оскаржуваного рішення.

З огляду на наведене, прийняте контролюючим органом податкове повідомлення-рішення № 0001040513 від 11.02.2020 року неправомірним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

За вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно платіжного доручення № 324 від 17.03.2020 року позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 9787,22 грн.

Враховуючи вищенаведене за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає відшкодуванню на користь позивача судовий збір у розмірі 9787,22 грн.

На підставі положень Податкового кодексу України, ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Димитровський експериментально-механічний завод" до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового - повідомлення рішення № 0001040513 від 11 лютого 2020 року - задовольнити.

Визнати неправовірним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Донецькій області № 0001040513 від 11.02.2020 року, яким ТОВ Димитровський експериментально-механічний завод було збільшено суму грошового зобов`язання за податковим зобов`язанням на 434987,00 грн., та застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 217493,50 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Димитровський експериментально-механічний завод" сплачений судовий збір у розмірі 9787 (дев`ять тисяч сімсот вісімдесят сім) грн. 22 коп.

Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини 14 липня 2020 року.

Повне судове рішення складено 23 липня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року.

Відповідно до внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 року №540-ІХ змін у розділ VI "Прикінцеві положення" КАС України, строк на апеляційне оскарження продовжується на строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню короновірусної хвороби (COVID-19).

Суддя О.О. Галатіна