Постанова

від 14.07.2020 по справі 464/4380/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 464/4380/18 Головуючий у 1 інстанції: Чорна С.З.

Провадження № 22-ц/811/4233/19 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.

Категорія:16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2020 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мельничук О.Я.,

суддів: Ванівського О.М., Шеремети Н.О.

при секретарі Матяш С.І.

з участю представника Львівської міської Ради Поліщук О.С., представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , прокурора Гарасимчук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , представника ОСОБА_1 , до якої приєдналася Львівська міська рада на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 04 листопада 2019 року у справі за позовом Заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1 до Львівської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсними та скасувань рішень органу місцевого самоврядування, суд -

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2018 року Заступник керівника Львівської місцевої прокуратури №1 Ваврик В.Б. звернувся в суд з врахуванням уточненої позовної заяви до відповідачів Львівської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсною та скасування ухвали Львівської міської ради № 602 від 26.05.2016 року "Про надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 ; визнати недійсною та скасувати ухвалу Львівської міської ради №2994 від 25.01.2018 "Про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на АДРЕСА_1 , визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 27.08.2018 між Львівською міською радою та ОСОБА_1 , про передачу в оренду земельної ділянки площею 0,0309 га, кадастровий номер - 4610136800:03:004:0144, яка знаходиться у АДРЕСА_1 , наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що вивченням Львівською місцевою прокуратурою №1 ухвал Львівської міської ради встановлено, що ухвалою міської ради №602 від 26.05.2016 Про надання гр. ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0309 га по АДРЕСА_1 в оренду для обслуговування житлового будинку. В подальшому, ухвалою Львівської міської ради №2994 від 25.01.2018 Про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на АДРЕСА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку площею 0,0309 га на АДРЕСА_1 в оренду терміном на 5 років. Водночас встановлено, що згадані ухвали Львівської міської ради суперечать вимогам чинного земельного законодавства і підлягають скасуванню з наступних підстав. Так, як вбачається з пояснювальної записки до проекту ухвали, ухвалою Львівської міської ради №721 від 24.04.1997 Про передачу в приватну власність та надання в постійне користування гр. ОСОБА_4 земельної ділянки на АДРЕСА_1 надано земельну ділянку площею 0,0350 га в постійне користування для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 . В подальшому, ОСОБА_5 (спадкоємиця ОСОБА_4 ) надала свою згоду на вилучення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , на підставі якої Львівською міською радою прийнято дві оспорювані ухвали. Однак, порядок реєстрації права власності на земельні ділянки визначений Земельним кодексом України, Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , Законом України Про Державний земельний кадастр . Відповідно до ст.14 Конституції України, ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до вимог ст. ст. 10, 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. У ч. 2 ст. 19 Конституції України закріплено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до п. п. а), б) ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу. Частиною 1 ст. 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. В силу ч. 1 ст. 134 ЗК України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Зокрема, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, у тому числі, розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб (ч. 2 ст. 134 ЗК України).

В той же час, встановлено, що посадовими особами Львівської міської ради не забезпечено додержання вимог щодо продажу вільних земельних ділянок на конкурентних засадах (земельних торгах). Порядок передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають в державній та комунальній власності, передбачено ст.124 Земельного кодексу України. Зокрема, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. При цьому, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 Земельного кодексу України (ч. ч. 2, 3 ст. 124 Земельного кодексу України). Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону (ч. 2 ст. 16 Закону України Про оренду землі ). Водночас, як вбачається із збірного кадастрового плану земельної ділянки та плану земельної ділянки, земельна ділянка з кадастровим номером 4610136800:03:004:0144 та пл. 0,0309 га по АДРЕСА_1 є вільною від забудови, що також підтверджується і пояснювальною запискою до проекту ухвали. Таким чином, посадовими особами Львівської міської ради при вирішенні питання щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0309 га по АДРЕСА_1 в порушення вимог ч. 2 ст. 124 ЗК України надано дозвіл на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів (аукціону). Враховуючи те, що відповідно до ч. 1 ст. 134 ЗК України право оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 підлягало продажу виключно на конкурентних засадах, укладення договору оренди такої земельної ділянки може відбутись лише за результатами аукціону. Більше того, вбачається, що посилання в оспорюваній ухвалі на ст.121 Земельного кодексу України як на підставу прийняття ухвали №2994 є безпідставним та необґрунтованим, оскільки така регламентує норми безоплатної приватизації земельних ділянок, а не передачу їх в оренду. Як вбачається з інформацій з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради, договір оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 між Львівською міською радою та ОСОБА_1 на момент пред`явлення позову не укладений та його державну реєстрацію не проведено. Відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . Підпунктом 2 пункту 2 частини першої статті 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право користування.Статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, з огляду на положення статей 125, 126 ЗК України та беручи до уваги відсутність укладеного договору про оренду землі та його державної реєстрації, визнанню недійсними підлягають лише ухвали Львівської міської ради. У відповідності до ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функції представництва інтересів держави в судах у випадках визначених законом. Право на звернення прокурора або його заступника до окружного адміністративного суду в інтересах держави передбачено ст. 23 Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 та ст. 56 ЦПК України. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 2 ст. 23 Закону України Про прокуратуру ). Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16, ч. 5 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. При цьому, ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Територіальна громада міста Львова, як власник спірної земельної ділянки, делегує Львівській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. Таким чином, здійснення Львівською міською радою права власності, зокрема розпорядження земельною ділянкою, не у спосіб та не в межах повноважень, передбачених законом, не може вважатись вираженням волі територіальної громади. Враховуючи те, що відповідно до частини першої статті 134 ЗК України право оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 підлягало продажу виключно на конкурентних засадах, укладення договору оренди такої земельної ділянки могло відбутись лише за результатами аукціону. Просить позов задоволити.

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 04 листопада 2019 року позовну заяву Заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1- задоволено.

Визнано недійсною та скасовано ухвалу Львівської міської ради №602 від 26.05.2016 Про надання гр. ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Визнано недійсною та скасовано ухвалу Львівської міської ради №2994 від 25.01.2018 Про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 27.08.2018 між Львівською міською радою та ОСОБА_1 про передачу в оренду земельної ділянки площею 0,0309 га, кадастровий номер - 4610136800:03:004:0144, яка знаходиться у АДРЕСА_1 наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь прокуратури Львівської області 1762 грн. сплаченого судового збору.

Стягнуто з Львівської міської ради в користь прокуратури Львівської області 1762 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_3 , представник ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а висновки суду такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Вважає, що Львівська міська рада у законний спосіб розпорядилася земельною ділянкою прийнявши ухвалу №602 від 26.05.2016 Про надання гр. ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 та ухвалу №2994 від 25.01.2018 Про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на АДРЕСА_1 , в зв`язку з чим суд прийшов до помилкового висновку, визнавши згадані ухвали недійсними. Також скаржник звертає увагу, що позивач в даній справі є неналежною стороною, оскільки йому не надано повноваження на звернення до суду в інтересах територіальної громади.

В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Сихівського районного суду міста Львова від 04 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Також просить вирішити питання судових витрат, щодо сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

До поданої представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 апеляційної скарги приєдналася Львівська міська рада та просить задоволити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасувати оскаржуване рішення з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Судові витрати просить покласти на позивача.

10 лютого 2020 року від заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1 Ваврик В.Б. надійшов відзив на апеляційну скаргу скаргою ОСОБА_3 , представника ОСОБА_1 . Звертає увагу, що оскаржувані ухвали не відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема ч.2 ст. 124, ст. 134 ЗК України, а також, що на підставі ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

19 лютого 2020 року від заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1 Ваврик В.Б. надійшов відзив на заяву Львівської міської ради про приєднання до апеляційної скарги. Звертає увагу, що листом від 09.08.2019 №1186/01-16 Перша Львівська державна нотаріальна контора повідомила, що після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (спадкова справа №234/2011 року) свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку площею 0,0350 га, яка розташована на АДРЕСА_1 не видавалось. Також звертає увагу, що листом №2403-3500 від 14.08.2019 Львівська міська рада повідомила, що рішень (ухвал) про вилучення з постійного користування громадянки ОСОБА_4 земельної ділянки площею 350 кв.м. на АДРЕСА_1 та надання цієї земельної ділянки громадянці ОСОБА_5 у користування не приймалось. Також зазначено, що міська рада не приймала рішень (ухвал) про вилучення з користування ОСОБА_5 земельної ділянки площею 350 кв.м. на АДРЕСА_1 . Просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідачів на підтримання доводів апеляційної скарги, до якої приєдналася Львівська міська рада, пояснення прокурора на їх спростування, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 , представника ОСОБА_1 , до якої приєдналася Львівська міська рада до задоволення не підлягає із наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Ухвалою Львівської міської ради №721 від 24.04.1997 Про передачу в приватну власність та надання в постійне користування гр. ОСОБА_4 земельної ділянки на АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 передано безоплатно в приватну власність земельну ділянку площею 1000 кв.м. для обслуговування будинку АДРЕСА_1 , який належить їй на праві приватної власності, земельну ділянку площею 350 кв.м. залишено в постійному користуванні.

09.02.1998 на підставі ухвали Львівської міської ради №721 від 24.04.1997, ОСОБА_4 , отримала державний акт НОМЕР_1 000624 на право приватно власності на землю площею 0,1000 га на АДРЕСА_1 та державний акт НОМЕР_1 №000723 на право постійного користування землею площею 0,0350 га на АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Згідно заповіту від 09.03.1989 року, зареєстрованого в реєстрі за №7-1340, посвідченого державним нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори Чаус Л.М. все майно, що належить ОСОБА_4 на день смерті, остання заповіла ОСОБА_5 .

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ВРМ НОМЕР_2 781613 реєстр.№3-1024 від 10.10.2011 ОСОБА_5 набула права власності на земельну ділянку площею 0,1000 га на АДРЕСА_1 та отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯК №902416

10.01.2012 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_5 продала належну їй на праві власності земельну ділянку площею 0,1000 га на АДРЕСА_1 ОСОБА_1

27.10.2015 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юхимович М.Л. засвідчено справжність підпису ОСОБА_5 на заяві, згідно якої ОСОБА_5 - спадкоємець ОСОБА_4 , надала свою згоду на вилучення земельної ділянки площею 0,0350 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з свого користування на користь ОСОБА_1 .

Ухвалою Львівської міської ради №602 від 26.05.2016 року Про надання гр. ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0309 га на АДРЕСА_1 в оренду для обслуговування житлового будинку.

Ухвалою Львівської міської ради №2994 від 25.01.2018 року Про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на АДРЕСА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку площею 0,0309 га на АДРЕСА_1 в оренду терміном на 5 років.

У пояснювальних записках до проектів ухвал №602 від 26.05.2016 року та №2994 від 25.01.2018 зазначено, що земельна ділянка площею 0,0309 га, яка пропонується до відведення вільна від забудови та межує із земельною ділянкою, яка знаходиться у власності ОСОБА_6 . Громадянка ОСОБА_5 (спадкоємець ОСОБА_4 ) надала свою згоду на вилучення земельної ділянки на АДРЕСА_1 на користь гр. ОСОБА_1 , що підтверджено нотаріально завіреною заявою.

27.08.2018 між ОСОБА_1 та Львівською міською радою укладено договір оренди землі, згідно якого відповідачу передано земельну ділянку площею 0,0309 га, кадастровий номер 4610136800:03:004:0144 на АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку.

Пунктом 8 передбачено, що договір укладено на 5 (п`ять) років до 25.01.2023 року.

27.08.2018 договір оренди землі зареєстрований у Львівській міській раді за №С-4581, про що у книзі записів реєстрації Договорів оренди землі С-4 вчинено запис.

Згідно листа №1186/01-16 від 08.08.2019 року Перша Львівська державна нотаріальна контора повідомила, що після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку площею 0,0350 га, яка розташована на АДРЕСА_1 не видавалось.

Листом від 15.08.2019 року №10-13-0.37-764/109-19 Відділ у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області повідомив, що відповідно до даних державного земельного кадастру, земельна ділянка площею 0,0350 га, у АДРЕСА_1 знаходиться у постійному користуванні ОСОБА_4 (Державний акт на право постійного користування зареєстрований за №27 в книзі записів 04-1 від 09.02.1998 р.).

У листі № 2403/3500 Департаменту містобудування Львівської міської ради від 14.08.2019 зазначено, що рішень (ухвал) про вилучення з постійного користування громадянки ОСОБА_4 земельної ділянки площею 350 кв.м. на АДРЕСА_1 та надання цієї земельної ділянки громадянці ОСОБА_5 в користування не приймалось.

Також, Львівською міською радою рішень (ухвал) про вилучення з користування громадянки ОСОБА_5 земельної ділянки площею 350 кв.м. на АДРЕСА_1 не приймалось.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог Заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1, суд виходив з тих обставин, що посадовими особами Львівської міської ради при вирішенні питання щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0309 га по АДРЕСА_1 в порушення вимог ч.2 ст.124 ЗК України надано дозвіл на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів (аукціону).

З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин.

У відповідності до ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функції представництва інтересів держави в судах у випадках визначених законом.

Право на звернення прокурора або його заступника до окружного адміністративного суду в інтересах держави передбачено ст.23 Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 та ст. 56 ЦПК України.

Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 2 ст. 23 Закону України Про прокуратуру ).

Відповідно до приписів ч.5 ст.16, ч.5 ст.60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

При цьому, ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Територіальна громада міста Львова, як власник спірної земельної ділянки, делегує Львівській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Таким чином, здійснення Львівською міською радою права власності, зокрема розпорядження земельною ділянкою, не у спосіб та не в межах повноважень, передбачених законом, не може вважатись вираженням волі територіальної громади. Аналогічний висновок міститься у Постанові Верховного Суду України від 02.11.2016 по справа № 6-2161цс16 (№522/10652/15-ц).

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 визначено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави полягають у необхідності здійснення загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 08.02.2019 у справі №915/20/18).

Чинним законодавством України не визначено органу, який наділений повноваженнями щодо звернення до суду з позовом про визнання недійсним рішення (ухвали) органу місцевого самоврядування.

При цьому, спір, що виник, порушує інтереси територіальної громади м. Львова, як законного власника вказаної земельної ділянки, а відсутність належного владного контролю на вказаному напрямі створює сприятливі умови для незаконного використання земель.

У зв`язку з тим, що відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у даних правовідносинах, а тому Львівська місцева прокуратура №1 звернулась до суду з даним позовом.

Верховний Суд у Постанові Великої Палати від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц зазначив, що у випадку коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах. (п. 26). В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визнав стороною у справі певний орган (п. 27).

При цьому, право на звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини.

Так, у справі Менчинська проти Росії (№42454/02, 15.01.2009) суд відзначив, що сторонами цивільного провадження є позивач та відповідач, яким надаються рівні права, зокрема право на юридичну допомогу. Підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян або коли потрібно захистити інтереси держави (п.35).

У справі Бацаніна проти Росії Європейський суд дійшов висновків, що підтримка прокурором однієї із сторін процесу в певних обставинах може бути виправданою. Зокрема, Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) на 63-му пленарному засіданні (10-11 червня 2005 року) дійшла висновку, що держави уповноважені наділяти прокурорів правом захисту державного інтересу (принцип захисту державного інтересу); прокурори можуть бути наділені правом порушення процедур або вступу в існуючі процедури або застосування різних засобів правового захисту для забезпечення законності (принцип законності).

Відповідно до п.2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції , прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно ч.2 ст.373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до вимог ст. ст. 10, 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

У ч. 2 ст. 19 Конституції України закріплено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. п. а), б) ч. 1 ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 ст.116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

В силу ч.1 ст.134 ЗК України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Зокрема, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, у тому числі, розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб (ч. 2 ст. 134 ЗК України).

В той же час, встановлено, що посадовими особами Львівської міської ради не забезпечено додержання вимог щодо продажу вільних земельних ділянок на конкурентних засадах (земельних торгах).

Порядок передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають в державній та комунальній власності, передбачено ст. 124 Земельного кодексу України.

Зокрема, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

При цьому, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 Земельного кодексу України (ч. ч. 2, 3 ст. 124 Земельного кодексу України).

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону (ч.2 ст.16 Закону України Про оренду землі ).

Водночас, як вбачається із збірного кадастрового плану земельної ділянки та плану земельної ділянки, земельна ділянка з кадастровим номером 4610136800:03:004:0144 та пл. 0,0309 га по АДРЕСА_1 є вільною від забудови, що також підтверджується і пояснювальною запискою до проекту ухвали.

Згідно п. 3 договору оренди землі від 01.03.2018 року на земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що посадовими особами Львівської міської ради при вирішенні питання щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0309 га по АДРЕСА_1 в порушення вимог ч. 2 ст. 124 ЗК України надано дозвіл на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів (аукціону).

Враховуючи те, що відповідно до ч. 1 ст. 134 ЗК України право оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 підлягало продажу виключно на конкурентних засадах, укладення договору оренди такої земельної ділянки може відбутись лише за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім ти, що пов`язані з його недійсністю.

У п. 7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ зазначено, що земельні відносини, суб`єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об`єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК, статті 2, 5 ЗК України). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК України, статтею 152 ЗК України, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що порушено інтереси територіальної громади м.Львова, як законного власника вказаної земельної ділянки, а відсутність належного владного контролю на вказаному напрямі створює сприятливі умови для незаконного використання земель, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позов є підставним та таким, що підлягає задоволенню.

Окрім цього, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу щодо покликання скаржника на порушення норм процесуального права, які на його думку допущені судом першої інстанції при поданні позивачем нових доказів суду, позивачем належним чином обгрунтовано причини не подання таких доказів разом з позовною заявою.

Сторонами не представлено, а судами не здобуто жодних доказів в підтвердження того, що Львівська міська рада приймаючи оскаржувані ухвали, діяла з дотриманням норм чинного законодавства, в порядку передбаченому чинним законодавством для вирішення спірного питання.

Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 , представника ОСОБА_1 , до якої приєдналася Львівська міська рада правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Сихівського районного суду міста Львова від 04 листопада 2019 року залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , представника ОСОБА_1 , до якої приєдналася Львівська міська рада - залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 04 листопада 2019 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 17 липня 2020 року.

Головуючий: О.Я. Мельничук

Судді: О.М. Ванівський

Н.О.Шеремета