Постанова

від 20.07.2020 по справі 908/2775/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2020 Справа № 908/2775/19

м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65 зал №511

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Орєшкіна Е.В., Чус О.В.

секретар судового засідання Грачов А.С.

за участю представників:

від позивача: Коваль М.О., довіреність № б/н від 03.07.2019, адвокат

від відповідача: Ващаєв С.В., ордер серії АР №1004626 від 10.03.2020, адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврія" на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.02.2020 у справі №908/2775/19 (суддя Колодій Н.А.; рішення ухвалене о 12:33 год. у місті Запоріжжя, повний текст рішення оформлено і підписано 03.03.2020)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропроінвест 08", м.Вільнянськ, Запорізька область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврія", с.Новоданилівка, Якимівський район, Запорізька область

про стягнення суми 768945,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропроінвест 08" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврія" про стягнення 306246,57 грн. - процентів за користування коштами і 462698,63 грн. пені за договором поставки №А78/№36 від 17.01.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань і прострочення сплати стягнутих за рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.06.2019 у справі №908/975/19 процентів за користування коштами і пені за договором поставки.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.02.2020 у справі №908/2775/19 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропроінвест 08" суму 306246 грн. 57 коп. процентів за користування коштами, суму 462698 грн. 63 коп. пені, 11534 грн. 18 коп. судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з положень діючого законодавства і узгоджених сторонами умов договору, які передбачають сплату відповідачем процентів у погодженій сумі (23 % річних) за користування ним сумою попередньої оплати, 0,2% пені за несвоєчасне повернення продавцем грошових коштів покупцю та наявності судового рішення Господарського суду Запорізької області від 18.06.2019 року у справі №908/975/19, за яким з відповідача вже було стягнуто проценти і пеня, проте вказані суми не були сплачені. За вказаних обставин суд дійшов висновків про доведеність позовних вимог про стягнення процентів і пені за період з 23.04.2019 (дата по яку здійснений попередній розрахунок) по 20.08.2019 (дата яка передує дню повернення попередньої оплати).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Таврія" (відповідач) звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Запорізької області від 18.02.2020 у справі №908/2775/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог буде відмовлено у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Відповідач вважає оскаржуване рішення необґрунтованим, прийнятим при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

На думку апелянта, застосував п. 6.3. договору, суд безпідставно стягнув з відповідача 23% річних у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Вказаний пункт знаходиться у розділі договору "Відповідальність сторін" і передбачає санкції до відповідача у випадку невиконання ним договірних зобов`язань. Тобто, відсотки за користування коштами, при певних обставинах, сторонами договору визначені як неустойка, а не плата за користування коштами позивача.

На переконання відповідача судом неправомірно застосовано положення ст. 536 ЦК України, оскільки ця норма передбачає сплату відсотків у правовідношеннях між фізичними особами і не регулює правовідношення між юридичними особами.

Відповідач зазначає, що з пунктів 6.3, 5.1., 4.5. договору вбачається, що за наявних обставин, прострочення відповідача із поставки товару за узгодженим у п. 5.1. порядком буде мати місце тільки у випадку висунення позивачем вимоги про поставку товару за ціною, самостійно розрахованої позивачем. Тільки у цьому випадку буде мати місце невиконання відповідачем зобов`язань, що у відповідності до п. 6.3. має наслідком сплати відповідачем 23% річних. Позивачем вимоги про поставку товару висунуті не були, розрахунок ціни не надавався. Таким чином, вимога позивача про повернення сплачених за договором коштів не відповідає умовам договору і не є підставою виникнення у відповідача зобов`язань із повернення коштів.

Щодо сплати пені, то відповідач крім відсутності у нього прострочення із поставки товару в наслідок невиконання позивачем порядку надання вимоги про поставку товару, посилається на відсутність у нього вини із прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідач стверджує, що не знав і не міг знати про існування справи №908/975/19, оскільки не отримував жодної кореспонденції по справі ні від позивача, ні від суду. Внаслідок тривалого розгляду вказаної справи, неповідомлення про неї відповідача, невчасне повідомлення про відкриті виконавчі провадження, зволікання виконавця із виконанням судових наказів, час який минув з моменту подання позову до суду та виконанням рішення не з вини відповідача збільшився, що призвело до подання позивачем позову у цій справі.

Крім того, апелянт вважає завищеними розміри пені і процентів. Позивачу не було завдано будь-якої шкоди, а доказів іншого він не надав. Стягнення неустойки у зазначеному у рішенні розмірі не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права та підлягає зменшенню судом. Загальна сума неустойки із врахуванням рішення суду у справі №908/975/19 складає 1943490,8 грн., що дорівнює майже половині суми основного боргу за договором. Наведене свідчить про не співмірність розміру неустойки змісту порушеного зобов`язання (якщо таке порушення мало місце).

Відповідач звертає увагу також на те, що суд застосував правила преюдиції (ч. 4 ст. 75 ГПК), посилаючись на рішення суду у справі №908/975/19, але не зазначив, які саме вже встановлені судом обставини, він вважає такими, що не підлягають доведенню у справі №908/2775/19.

Узагальнені доводи та заперечення на апеляційну скаргу

ТОВ "Агропроінвест 08" (позивач) у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Позивач вважає необхідним вказати на необґрунтоване відповідачем ототожнення процентів із неустойкою, виходячи з того, що умови про сплату процентів містяться у розділі договору "Відповідальність сторін". За поясненнями позивача у вказаному розділі зазначені як питання відповідальності сторін, забезпечення виконання зобов`язань, так і визначені правові наслідки невиконання зобов`язань.

Питання сплати процентів врегульовано ст. ст. 693, 536 ЦК України і п. 6.3. договору. Проценти не є ні видом забезпечення виконання зобов`язань, ні штрафною санкцією , тоді як сплата пені - одного із видів забезпечення виконання зобов`язань (ст. 546 ЦК України) врегульовано п. 6.4 договору.

Проценти і неустойка є різними за своєю правовою природою і не є подвійною відповідальністю.

Позивач не погоджується з твердженням відповідача, що стаття 536 ЦК України розповсюджується лише на фізичних осіб. Зміст ч. 1 ст. 536 ЦК України встановлює загальне правило, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти і виключення з цього правила стосується лише правовідносин між фізичними особами "якщо інше не встановлено договором між фізичними особами".

Позивач заперечує твердження відповідача, що вимога позивача про повернення сплачених за договором коштів, не відповідає умовам договору і не є підставою виникнення у відповідача зобов`язань із повернення коштів. Приписами п. 6.3. договору передбачено, що передумовою для повернення суми попередньої оплати і сплати процентів є не тільки факт не підписання продавцем Специфікації із встановленням остаточної ціни товару згідно із пунктами 3.3., 5.1 договору, а також невиконання продавцем зобов`язань з передачі товару на умовах визначених сторонами. Саме невиконання відповідачем зобов`язань з поставки товару в обумовленій кількості та у встановлений строк було підставою для звернення позивача до суду. В порушення умов договору відповідач не узгодив і не підписав Специфікацію щодо постачання позивачу 1000 тон соняшника.

Щодо посилання відповідача на відсутність його вини в частині стягнення неустойки, то позивач звертає увагу на те, що обов`язок доведення відсутності вини покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Відповідачем не надано доказів того, що при виконанні умов договору поставки мав місце випадок або непереборна сила, яка не дозволила виконати умови договору.

Позивач також не згоден з твердженням відповідача про завищений розмір процентів і пені, які як вважає відповідач підлягають зменшенню. Стаття 536 ЦК України не дає право суду зменшити проценти передбачені умовами договору. Щодо пені, то її розмір - 462698,63 грн. не є завищеним і розрахований відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачуться пеня.

У відзиві наводяться і інші доводи в спростування апеляційної скарги.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №908/2775/19 визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Широбокова Л.П., Орєшкіна Е.В., що підтверджується витягом з протоколу суду від 06.04.2020.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.04.2020 у складі головуючого судді Подобєд І.М. апеляційну скаргу залишено без руху, у зв`язку з ненаданням доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.

27.04.2020 від ТОВ "Таврія" до суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги з доказами з доказами сплати судового збору.

У зв`язку з перебуванням судді Орєшкіної Е.В. у відпустці, автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для відкриття провадження у справі №908/2775/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Широбокова Л.П., Чус О.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.05.2020.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.05.2020 колегією суддів у визначеному складі відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврія" на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.02.2020 у справі №908/2775/19.Повідомлено, що у зв`язку із встановленням на період дії карантинних заходів в Україні тимчасово особливого режиму роботи Центрального апеляційного господарського суду на виконання постанови Кабінету міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", враховуючи Рекомендації Ради суддів України, викладені у листі №9рс-186/20 від 16.03.2020, про дату та час судового засідання з розгляду справи учасників буде повідомлено ухвалою суду.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2020, справу №908/2775/19 передано раніше визначеній колегії суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Орєшкіна Е.В., Широбокова Л.П.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2020 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Орєшкіна Е.В., Широбокова Л.П. розгляд справи призначено в судовому засіданні на 20.07.2020 о 14:00 год.

За розпорядженням керівника апарату суду від 20.07.2020, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Широбокової Л.П., відповідно до пункту 2.4.6. Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого для розгляду справи №908/2775/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Орєшкіна Е.В., Чус О.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2020.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.07.2020 колегією суддів у зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврія" на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.02.2020 у справі №908/2775/19 до свого провадження.

Відповідачем електронною поштою до Центрального апеляційного суду 03.06.2020 подано заяву про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №908/1231/20 за позовом ТОВ "Таврія" до ТОВ "Агропроінвест 08" про визнання договору поставки №А78 від 17.01.2018 недійсним.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Враховуючи наявність достатніх доказів для встановлення фактичних обставин справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача про зупинення провадження у справі №908/2775/19 до вирішення спору Господарським судом Запорізької області у справі №908/1231/20.

В судовому засіданні 20.07.2020 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, а представник позивача заперечував на задоволенні апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві.

За результатами перегляду справи судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 20.07.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів виходить з наступного.

Судом першої інстанції і судом апеляційної інстанції встановлені наступні обставини і визначені відповідно до них правовідносини

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Таврія" (Постачальник і Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропроінвест 08" (Покупець) укладений договір поставки №А78/№36 від 17.01.2018, за яким Продавець зобов`язався передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов`язався прийняти товар і сплатити за нього визначену договором грошову суму.

Товаром, купівля-продаж якого здійснюється у відповідності з цим договором, є соняшник врожаю 2018 року. Загальна кількість товару, поставка якого здійснюється відповідачем згідно з умовами договору - складає 1000 (одна тисяча) тон. Вказаний обсяг може бути збільшений виходячи з фактичної врожайності з 1-го га землі, отриманого з посівної площі, вказаної п. 2.5. цього договору (пункти 1.3., 2.1. договору).

Пунктом. 3.1. договору сторони погодили, що Покупець перераховує Постачальнику попередню оплату за весь обсяг товару, який підлягає поставці згідно умовам цього договору (пункт 2.1.) у розмірі 4 050000,00 грн., протягом пяти банківських днів з моменту укладення сторонами нотаріального договору застави майбутнього врожаю (згідно пункту 2.6. договору).

За пунктом 3.2. договору до моменту здійснення відвантаження товару, сторони зобов`язані підписати Специфікацію, в якій узгоджується остаточна ціна за 1 тонну товару. При цьому остаточна ціна товару повинна відповідати сформованій ринковій ціні на даний товар на момент підписання відповідної Специфікації.

Відповідно до пункту 4.2. договору передача товару Покупцю підтверджується підписом уповноваженої особи Покупця на екземплярі належним чином оформленої видаткової накладної.

Пунктом 4.5. договору встановлено, що Продавець зобов`язався поставити кількість товару в обсязі 1000 (одна тисяча) тон в строки, передбачені в Специфікації, але не пізніше 30 листопада 2018 року. У випадку збільшення обсягу поставки товару, у відповідності з п. 2.1. договору, такий обсяг підлягає поставці у строки, передбачені у Специфікації, але не пізніше 01 березня 2019 року.

В забезпечення виконання зобов`язання Продавця перед Покупцем за цим договором, зокрема не поставки товару, не поставки товару в передбачені строки і кількості і таке інше відповідно до пункту 1.7. договору 24.01.2018 сторонами був укладений договір застави.

Згідно пункту 1.2. договору застави для забезпечення належного виконання зобов`язань за договором Заставодавець (ТОВ "Таврія") передає Заставодержателю (ТОВ "Агропроінвест 08") в заставу майбутній врожай насіння соняшнику 2018 року в кількості не менше 1000 тон, який буде вирощений на земельних ділянках загальною площею 752,73 га.

Договір посвідчено Межовим А.В., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області і зареєстрований в реєстрі за №110.

На виконання умов договору покупцем перераховано продавцю попередню оплату за товар в обумовленій сумі 4050000,00 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень №1661 від 07.02.2018, №1729 від 12.02.2018, №276 від 15.02.2018, №832382 від 15.02.2018 і №832386 від 16.02.2018.

У зв`язку з тим, що продавець свої зобов`язання з поставки не виконав, покупець направив на його адресу вимогу №239 від 05.03.2019, в якій з посиланням на пункт 6.3. договору і частину 2 статті 530 Цивільного кодексу України, вимагав негайно з моменту отримання даної вимоги перерахувати попередню оплату у сумі 40500000,00 грн., і проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 974386,62 грн.

Отримання вимоги 07.03.2019 представником продавця підтверджується копіями фіскального чеку від 05.03.2019 і рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №6906503841682.

У відповіді, наданої листом №22 від 12.03.2019 продавець не погодився з нарахуванням процентів, а щодо повернення отриманих від покупця грошових коштів не заперечував, натомість запропонував укласти угоду із зазначенням графіку такого повернення. Вказаний проект угоди був доданий до листа.

Оскільки лист не був отриманий покупцем, продавець листом №32 від 03.04.2019 направив йому другий примірник вищезазначеного листа з додатком.

18.04.2019, що підтверджується поштовим фіскальним чеком покупець направив продавцю лист №348 від 17.04.2019, в якому окрім іншого відхилив запропонований проект договору про повернення коштів.

Лист отриманий продавцем 20.04.2019, що вбачається з роздруківки з офіційного сайту Укрпошти.

Враховуючи вищевикладені обставини, а також тривале ухилення ТОВ "Таврія" від виконання умов договору поставки, ТОВ "Агропроінвест 08" 23.04.2019 звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з відповідача 4050000,00 грн. - суму попередньої оплати, 1108759,30 грн. - проценти за користування коштами, 155786,30 грн. - пеню за несвоєчасне повернення коштів.

Розрахунок суми процентів та пені був зроблений позивачем станом на 22.04.2019 , тобто дату, що передувала даті подання позову до господарського суду.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.06.2019 року у справі №908/975/19 позовні вимоги були задоволені в повному обсязі, судом було видано наказ.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області СколибогО.С. про відкриття виконавчого провадження від 06.08.2019 року ВП №59728308 було відкрито виконавче провадження і приватним виконавцем здійснювались заходи щодо примусового виконання рішення суду у справі №908/975/19.

21.08.2019 платіжним дорученням №1580 відповідачем в погашення заборгованості були перераховані грошові кошти у розмірі 5000000,00 грн., з яких 4050000,00 грн. - сума попередньої оплати, тобто основна заборгованість за договором поставки. Пізніше у справі №908/975/19 з відповідача в примусовому порядку були стягнуті також проценти, пеня і судові витрати.

Беручи до уваги користування значний час грошовими коштами (попередньою оплатою) і час прострочення повернення цих коштів, покупцем на адресу продавця була направлена вимога №2095 від 02.09.2019 негайно з моменту її отримання перерахувати за період з 23.04.2019 по 20.08.2019 проценти за користування коштами у сумі 306246,57 грн. і пеню у сумі 462698,63 грн.

Вимога отримана представником продавця 04.09.2019, що вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №6909608352643.

Продавець не направив відповідь на вимогу та не перерахував вказані кошти.

Предметом позову у справі №908/2775/19 є стягнення 306246,57 грн. процентів за користування коштами і 462698,63 грн. пені за період, який не увійшов у попереднє судове рішення, а саме з 23.04.2019 (дата по яку здійснений попередній розрахунок) по 20.08.2019 (дата яка передує дню повернення попередньої оплати).

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції

Частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України врегульовано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, серед іншого, є договори та інші правочини.

За частинами першою, другою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України цивільні та господарські зобов`язання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Спірні правовідносини сторін виникли з договору поставки факт невиконання, якого встановлений рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.06.2019 року у справі №908/975/19 і в силу частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України не доводиться у цій справі.

Безпосередньо у цій справі спір між сторонами виник щодо правильності застосування положень статей 536 та 549 Цивільного кодексу України щодо нарахування за договором поставки процентів і пені.

Судом встановлено, що пунктом 6.3. договору сторонами погоджено, що при невиконанні продавцем зобов`язань з передачі товару на умовах визначених сторонами даним договором, у тому числі у разі не підписання Продавцем специфікації з визначенням остаточної ціни товару згідно з положеннями пунктів 3.3, 5.1. даного договору, Продавець зобов`язаний повернути Покупцю отриману передоплату в сумі зазначеній у п. 3.1. договору, а також сплатити відповідно до ст. 536 ЦК України відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 23% річних з моменту отримання грошових коштів до дати їх повернення у повному розмірі на поточний рахунок Покупця.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Частиною третьою вказаної норми закріплено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Згідно зі статтею 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частина третя статті 693 Цивільного кодексу України є спеціальною нормою, яка регулює відносини сторін у випадку порушення обов`язку з поставки товару, який вже оплачений покупцем і прямою вказівкою на можливість нарахування на суму попередньої оплати процентів, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України. Такий висновок узгоджується із висновком Верховного Суду України у постанові від 16.09.2014 у справі №3-90гс14 і висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.06.2020 у справі №922/3578/18.

Колегія суддів погоджується з доводами позивача, що відповідач помилково ототожнює проценти із пенею виходячи з розташування умов сплати процентів у розділі договору "Відповідальність сторін".

У даному випадку пункт 6.3. договору щодо сплати процентів не можна тлумачити як санкцію за невиконання договірних зобов`язань, що є за своєю правовою природою пенею, оскільки спосіб розрахунку пені є іншим бо визначений за кожен день прострочення виконання.

Розділ 6 договору "Відповідальність сторін" містить в собі не тільки питання відповідальності сторін, але і питання забезпечення виконання зобов`язань та правові наслідки невиконання зобов`язань.

Проценти і пеня, яка є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання, штрафною санкцією є різними за своєю правовою природою і питання щодо їх нарахування врегульовані окремими пунктами в договорі.

Доводи відповідача, що стаття 536 Цивільного кодексу України застосовується лише до фізичних осіб також не приймаються судом апеляційної інстанції.

Зі змісту положень статті 2 Цивільного кодексу України і статті 2 Господарського кодексу України вбачається, що учасниками цивільних відносин і у сфері господарювання можуть бути як фізичні особи так і юридичні.

Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено загальне правило для боржника в обов`язковому порядку сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами. Для правовідносин між фізичними особами встановлено виключення.

Отже доводи відповідача щодо відсутності у позивача права на нарахування 23% за користування чужими грошовими коштами як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу.

При цьому, безпідставним з посиланням на пункти 4.5., 5.1. договору є твердження відповідача, що вимога позивача про повернення сплачених за договором коштів, не відповідає умовам договору і не є підставою виникнення зобов`язання із повернення коштів.

Так відповідач вважає, що прострочення із поставки товару за узгодженим у пункті 5.1. порядком буде мати місце тільки у випадку висунення позивачем відповідачу вимоги про поставку товару за ціною, що самостійно розрахована позивачем та у випадку відмови продавця від підписання Специфікації.

Проте, зі змісту пункту 6.3. договору вбачається, що факт не підписання продавцем Специфікації із встановленням остаточної ціни товару відповідно до пунктів 3.3 і 5.1. договору є лише однією з підстав для повернення суми попередньої оплати і сплати процентів.

Між тим пунктом 6.3. договору встановлено основною умовою повернення суми попередньої оплати і сплати процентів невиконання продавцем зобов`язань з передачі товару на умовах визначених сторонами даним договором.

Саме невиконання продавцем зобов`язань з поставки товару в обумовленій кількості і у встановлений строк й було підставою для звернення позивача до суду.

Суд апеляційної інстанції відхиляє також твердження відповідача про відсутність звернень до нього позивача із пропозицією підписати Специфікацією.

В матеріалах справи наявна копія листа від 29.11.2018 №957, в якому позивач повідомляв відповідача про необхідність виконання умов укладеного договору поставки та окрім іншого просив "завчасно прибути до нашого офісу (м. Запоріжжя, вул. Електрозаводська, буд. 3) з метою оформлення та підписання Специфікації до Договору поставки, в порядку визначеному пунктами 3.2., 3.4., 5.1. Договору".

Листом від 17.12.2018 №63 відповідач повідомив про неможливість виконати умови договору і запропонував продовжити строк дії договору на тих самих умовах.

З даною пропозицією позивач не погодився.

За встановлених вище обставин справи та наведених норм матеріального права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність заявлених позивачем до відповідача вимог в частині стягнення 306246,57 грн. процентів за користування коштами, а наведені відповідачем доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують правильності таких висновків місцевого господарського суду.

Щодо доводів відповідача про неправомірне стягнення судом першої інстанції на користь позивача пені, то колегія суддів суду апеляційної інстанції також відхиляє їх як необґрунтовані з наступних мотивів.

Зобов`язання з повернення суми передоплати між сторонами виникли з договору поставки.

Строк повернення грошових коштів не встановлений ані законодавством, ані договором, у зв`язку з чим застосуванню підлягає частина друга статті 530 Цивільного кодексу України: "Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства".

Враховуючи підтверджений факт отримання 07.03.2019 відповідачем вимоги позивача про повернення суми передоплати, господарським судом у справі №908/975/19 була стягнута пеня за період прострочення з 15.03.2019 по 22.04.2019.

У даній справі вимоги про стягнення пені заявлені позивачем за період, який не увійшов у справі №908/975/19, а саме з 23.04.2019 по 20.08.2019.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Виконання цивільних обов`язків забезпечується відповідальністю, яка встановлена договором або актом цивільного законодавства (частина третя статті 14 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (частина перша статті 216 Господарського кодексу України)

Згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій, зокрема як штрафні санкції.

Штрафними санкціями відповідно до положень частини першої статті 230 Господарського кодексу України є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України визначено, що застосування штрафних санкцій є одним зі способів захисту прав та законних інтересів суб`єктів господарювання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 6.4. договору передбачено, що за несвоєчасне повернення продавцем грошових коштів покупцю, у випадках передбачених даним договором, продавець сплачує покупцю пеню у розмірі 0,2 % від суми неповернених коштів за кожний день прострочки виконання грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що розрахунок пені позивача, який є арифметично правильним узгоджується і з приписами чинного законодавства і з умовами договору.

Відповідач посилається на відсутність своєї вини у простроченні грошового зобов`язання - стягнення пені за несвоєчасне повернення грошових коштів.

Відхиляючи ці доводи, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За приписами частини першої статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Під випадком ("casus") в практиці розуміються будь-які діяння, не викликані чиїмось наміром або необережністю, тобто відсутність вини порушника. Випадковою можна визнати обставину, яку не можна передбачити та попередити при застосуванні обов`язкової для боржника обачності, хоча вона могла б бути передбачена та попереджена, якщо б боржник віднісся до свого зобов`язання з більшою обачністю, ніж та, до якої він був зобов`язаний або якщо на місці боржника була б інша особа.

У частині другій статті 14 1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) визнані надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Відповідач зазначає, що до прострочення призвело те, що ТОВ "Таврія" не було обізнано про існування справи №908/975/19, не мало впливу на час розгляду судом справи і час виконання виконавцем судових наказів.

Наведені відповідачем обставини з огляду на вищезазначені визначення не можна віднести ні до випадку, ні до обставин непереборної сили.

До того ж, зобов`язання з повернення грошових коштів у спірних правовідносинах виникли з умов договору поставки, а не у зв`язку із прийняттям господарським судом рішення у справі №908/975/19 .

Відповідач вважає, що проценти і пеня є завищеними, невиконання відповідачем зобов`язань не завдало шкоди позивачу, розмір неустойки не є співмірним змісту порушеного зобов`язання, що надає право суду відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України зменшити розмір неустойки.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачене право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення наведені у частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положеннями частини першої статті 550 Цивільного кодексу України.

Проаналізувавши зазначені норми, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

За змістом вищенаведених правових норм зменшення розміру штрафних санкцій є правом, а не обов`язком суду. При цьому чинним законодавством не передбачено право на зменшення процентів за користування чужими грошовими коштами.

В той же час суд зобов`язаний розглянути доводи боржника, яким він обґрунтовує необхідність зменшення судом розміру штрафних санкцій.

Як вбачається зі змісту судового рішення судом першої інстанції не розглядалось питання щодо зменшення розміру пені.

Колегія суддів, розглянувши доводи відповідача щодо зменшення розміру пені доходить висновку про відсутність підстав для такого зменшення.

Боржником не доведено, що розмір пені є неспівмірним з сумою заборгованості, ціною договору чи його прибутковістю, не доведено тяжкого фінансового стану товариства з надання відповідних доказів. Якщо ж виконати зобов`язання вчасно завадили об`єктивні обставини - боржник повинен був довести їхню дійсність, а також того, що саме вони, а не будь-що інше, стали причиною прострочення.

Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (частина перша статті 44 Господарського кодексу України).

З урахуванням наведених норм суд приходить до висновку, що наведені позивачем обставини, передусім є наслідком його господарської діяльності, а також, наслідком його власного комерційного розрахунку та ризику.

Наводячи доводи для скасування рішення суду, відповідач звертав увагу на те, що суд посилаючись на рішення у справі №908/975/19, застосував правила преюдиції (частина четверта статті 75 Господарського кодексу України). Проте судом не зазначено, які саме вже встановлені судом обставини, він вважає такими, що не підлягають доведенню у цій справі.

Згідно з частиною четвертою статті 75 Господарського кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом першої інстанції в рішенні вказано: "… сутність правовідносин щодо стягнення заборгованості, процентів та пені за Договором поставки була предметом дослідження по справі №908/975/19 і тому рішення Господарського суду запорізької області від 18.06.2019 по вказаній справі має преюдиційне значення щодо вимог визначених у цьому позові".

Тобто, враховуючи предмет спору у даній справі, суд виходив з встановлених у справі №908/975/19 обставин невиконання зобов`язання з поставки за договором з вини відповідача, не повернення відповідачем у встановлений строк до 14.03.2019 суми попередньої оплати та правомірного заявлення позивачем до стягнення суми пені і процентів за користування грошовими коштами.

Відповідач в апеляційній скарзі підіймає також питання недійсності укладеного договору поставки, що не може бути підставою для скасування рішення у цій справі оскільки предметом спору не є вимоги про визнання недійсним договору.

Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи позивача наведені у відзиві на апеляційну скаргу узгоджуються із встановленими обставинами справи та відповідають нормам матеріального і процесуального права. Тоді як доводи відповідача в апеляційній скарзі не доводять порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та не є підставою для скасування або зміни оскарженого у цій справі рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

За приписами частини першої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частин 1-5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно й об`єктивно розглянув всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення позовних вимог. Тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення немає.

Розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції

Частина перша статті 123 Господарського процесуального кодексу України визначає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати на оплату судового збору, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврія" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 18.02.2020 у справі №908/2775/19 - залишити без змін.

Судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Таврія".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена 23.07.2020.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя О.В. Чус