Рішення

від 22.07.2020 по справі 910/846/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.07.2020Справа № 910/846/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Вегера А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Фізичної особи - підприємця Чернишова Геннадія Олександровича

до Ліквідаційної комісії Концерну Техвоєнсервіс

про зобов`язання вчинити дії,

За участю представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Чернишов Геннадій Олександрович (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Ліквідаційної комісії Концерну Техвоєнсервіс (далі - відповідач) про зобов`язання Ліквідаційної комісії Концерну Техвоєнсервіс визнати кредиторські вимоги Фізичної особи-підприємця Чернишова Геннадія Олександровича в сумі 562 307, 36 грн. та задоволення кредиторських вимог Фізичної особи - підприємця Чернишова Геннадія Олександровича в сумі 562 307, 36 грн. за рахунок коштів майна Концерну Техвоєнсервіс .

Позовні вимоги обґрунтовані ухиленням відповідача від визнання вимог позивача кредиторськими та їх задоволення за рахунок грошових коштів та майна особи, що ліквідується.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.01.2020 відкрито провадження у справі № 910/846/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.02.2020 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.02.2020 підготовче засідання відкладено на 25.03.2020 року.

16.03.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про забезпечення позову.

16.03.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, а також заяву про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою господарського суду міста Києва відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва відмолено у задоволенні клопотання відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Проте, згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 , з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19: 1, на всій території України установлено карантин.

Враховуючи вищевикладене, ухвалою від 20.03.2020 господарський суд міста Києва повідомив учасників справи про те, що судове засідання, призначене на 25.03.2020 року, не відбудеться та зазначив, що про дату і час судового засідання учасників справи буде повідомлено додатково.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.05.2020 призначено підготовче засідання у справі № 910/846/20 на 16.06.2020 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.06.2020, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.07.2020 року.

У судовому засіданні 07.07.2020 року оголошено перерву до 22.07.2020 року.

15.07.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про розгляд справи без його участі, а також заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У судове засідання 22.07.2020 року представники сторін не з`явилися, про причину неявки суд не повідомили.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (частина 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України).

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

02.07.2012 року між Філією Концерну Техвоєнсервіс Черкаський автомобільний ремонтний завод (Зберігач) та Фізичною особою - підприємцем Чернишовим Г.О. (Поклажодавець) було укладено Договір зберігання № 54, за умовами якого Зберігач надає майданчик для зберігання контейнерів протягом строку дії цього Договору. Зберігання за цим договором є оплатним (пункти 1.1., 1.2, 2.1); Поклажодавець передає майно зазначене в п. 1.1 цього Договору, відповідно до накладної (акту, за описом); початок зберігання: 02 липня 2012 року, закінчення зберігання: за вимогою Поклажодавця; вартість зберігання складає 150 грн. за один контейнер на місяць.

Поклажодавець має право у будь - який час вимагати у Зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (всього або його частини) (пункт 5.2 Договору).

Зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення Поклажедавцеві. У випадку втрати (нестачі), або пошкодження майна, яке передане на зберігання, або його частини, Зберігач повинен відшкодувати Поклажедавцеві всі пов`язані з цим збитки. Крім випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передане на зберігання з вини залучених представників Поклажодавця (пункт 6.2 Договору).

Фізична особа-підприємець Чернишов Г.О. передав відповідачу на зберігання відповідно до Договору, а відповідач прийняв на зберігання матеріальні цінності (майно): кега пивна 30 літрів в кількості 56 шт. по 1450 грн/шт., кега пивна 50 літрів в кількості 232 шт. по ціні 1500 грн/шт., пляшка 0,5 л 7000 шт. по 0,30 грн/шт.; піддон дерев`яний 43 шт. по 50 грн/шт. на загальну суму 443950,00 грн, про що сторони склали та підписали Акт від 02.07.2012.

На вимогу позивача від 29.12.2014 про повернення майна із зберігання відповідач майно не повернув, а у відповіді від 19.01.2015 відмовив у поверненні майна, що стало підставою для звернення до суду з позовом про витребування майна.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 14.01.2016 у справі № 925/1393/15 позов задоволено повністю; витребувано від концерну "Техвоєнсервіс" в особі відокремленого підрозділу Філії концерну "Техвоєнсервіс" "Черкаський автомобільний ремонтний завод" на користь фізичної особи-підприємця Чернишова Г.О. кегу пивну 30 літрів в кількості 56 штук та кегу пивну 50 літрів в кількості 232 штуки, стягнуто із концерну "Техвоєнсервіс" в особі відокремленого підрозділу Філії концерну "Техвоєнсервіс" "Черкаський автомобільний ремонтний завод" на користь фізичної особи-підприємця Чернишова Г.О. 8 584, 00 грн. витрат на сплату судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2016 рішення| Господарського суду Черкаської області від 14 січня 2016 року залишено без змін.

На примусове виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 14.01.2016 у справі № 925/1393/15 видано наказ від 18 квітня 2016 року.

Ухвалою від 29.11.2016 задоволено заяву фізичної особи-підприємця Чернишова Г.О. про зміну способу виконання рішення суду у справі № 925/1393/15; стягнуто з концерну Техвоєнсервіс в особі відокремленого підрозділу Філії концерну Техвоєнсервіс Черкаський автомобільний ремонтний завод на користь Фізичної особи-підприємця Чернишова Г.О. 429 200 грн. (чотириста двадцять дев`ять тисяч двісті гривень) вартості відсутнього майна.

На виконання ухвали господарського суду Черкаської області від 29.11.2016 у справі № 925/1393/15 видано наказ який пред`явлено до примусового виконання.

На підставі наказу господарського суду Черкаської області у справі № 925/1393/15 Придніпровським відділом держаної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управляння юстиції у Черкаській області відкрито виконавче провадження (Постанова ВП № 54590747 від 30.08.2017).

Фізична особа-підприємець Чернишов Геннадій Олександрович звернувся до господарського суду Черкаської області з позовом до Концерну Техвоєнсервіс в особі відокремленого підрозділу Філії Концерну Техвоєнсервіс Черкаський автомобільний ремонтний завод про стягнення, 26 210, 60 грн. 3% річних, 106 896, 75 грн. інфляційних втрат, що разом складає 133 107, 35 грн. на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 14.02.2019 у справі № 925/1326/18 позов задоволено повністю та стягнуто з Концерну Техвоєнсервіс (код ЄДРПОУ 33689867, місцезнаходження: 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6) в особі відокремленого підрозділу філії концерну Техвоєнсервіс Черкаський автомобільний ремонтний завод (код ЄДРПОУ 34879020, місцезнаходження: 18028, м. Черкаси, вул. Чорновола, буд. 277) на користь фізичної особи-підприємця Чернишова Геннадія Олександровича 26 210, 60 грн. 3% річних, 106 896, 75 грн. інфляційних втрат.

У рішенні господарського суду Черкаської області від 14.02.2019 у справі № 925/1326/18 встановлено наступні обставини.

25.05.2017 року між філією Концерну Техвоєнсервіс Черкаський автомобільний ремонтний завод , як боржником, та фізичною особою-підприємцем Чернишовим Геннадієм Олександровичем, як стягувачем, було укладено договір про добровільне погашення грошової суми, за умовами п. 1 якого, боржник добровільно, без будь-якого примусу приймає на себе обов`язок на умовах, у порядку та в строки, передбачені цим договором, погашати грошову суму 429 200, 00 грн., що є вартістю відсутнього майна, згідно акту від 02.07.2012 та відповідно до ухвали господарського суду Черкаської області від 29.11.2016 у справі № 925/1393/15.

У пункті 2 зазначеного договору сторони погодили графік виплати боржником заборгованості, розділивши суму боргу однаковими частинами по 53650 грн. щомісячно з травня по грудень 2017 року, при цьому, грошові кошти боржником перераховуються безпосередньо на картковий рахунок стягувача двома частинами не більше 30000 грн. один платіж.

У зв`язку із невиконанням боржником добровільно свого зобов`язання перед стягувачем, відповідно до ухвали господарського суду Черкаської області від 29.11.2016 року № 925/1393/15 та договору про добровільне погашення грошової суми від 25.05.2017 року, позивач звернувся до органів державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання відповідного наказу у справі № 925/1393/15.

30.08.2017 року за заявою стягувача державним виконавцем Придніпровського відділу державної виконавчої служби м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та відкрито виконавче провадження ВП № 54590747 з примусово виконання наказу № 925/1393/15 від 29.11.2016. Цього ж дня також було винесено постанову про арешт коштів боржника в межах цього виконавчого провадження.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 75 ГПК України).

При цьому, позивачу стало відомо, що наказом Міністерства оборони України від 16.09.2019 року № 493 вирішено припинити юридичну особу Концерн Техвоєнсервіс (адреса: проспект Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 33689867), призначено голову та членів ліквідаційної комісії.

19.09.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осі підприємців та громадських формувань внесено запис про початок ліквідації Концерну "Техвоєнсервіс" із встановленням строку для заявлення кредиторами своїх вимог, а саме до 23.11.2019.

22.11.2019 позивач направив відповідачу заяву із кредиторськими вимогами в сумі 562307,36 грн, у якій просив визнати грошові (кредиторські) вимоги на вказану суму та сплатити належні йому грошові кошти.

Однак, зазначена заява з кредиторськими вимогами не була отримана відповідачем, а повернулась за зворотною адресою за закінченням терміну зберігання, й отримана позивачем 19.12.2019, що підтверджується інформацією з офіційного сайту УДППЗ "Укрпошта", що, на думку позивача, свідчать про ухилення від визнання грошових вимог та стало причиною для звернення з даним позовом до суду на підставі ч. 3 ст. 112 Цивільного кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

На примусове виконання рішенням господарського суду Черкаської області від 14.02.2019 у справі № 925/1326/18 було видано наказ від 15.03.2019.

16.04.2019 прийнято постанову з прийняття виконавчого провадження ВП № 58801898 з примусового виконання наказу господарського суду Черкаської області від 15.03.2019 про стягнення 133 107, 35 грн.

Відповідно до постанови Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 16.04.2019 приєднано виконавче провадження № 58801898 до зведеного виконавчого провадження № 58302875.

Боржником у зведеному виконавчому провадженні № 58302875 є Концерн Техвоєнсервіс (код ЄДРПОУ 33689867).

Згідно документів виконавчого провадження відповідач судові рішення не виконує, приховує від державного виконавця належне йому майно, що підтверджується повідомленням про вчинення кримінального правопорушення від 12.06.2019 № 4979 та витягом з єдиного реєстру досудових розслідувань про реєстрацію кримінального провадження № 12019251010003110.

Заборгованість відповідача перед позивачем встановлена рішенням господарського суду Черкаської області від 14.02.2019 у справі № 925/1326/18 та ухвалою господарського суду Черкаської області від 29.11.2016 у справі № 925/1393/15 в загальній сумі 562 307, 36 грн. (133 107, 35 грн. та 429 200 грн. відповідно).

Разом з цим, судом встановлено, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та громадських формувань Концерн "Техвоєнсервіс" (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, ідентифікаційний код 33689867) перебуває в стані припинення з 19.09.2019 року.

У зв`язку з початком ліквідації відповідача позивач 22.11.2019 року направив на адресу відповідача заяву з кредиторськими вимогами на суму 562 307, 36 грн. разом з підтверджуючими документами, що підтверджується копією заяви та описом поштового відправлення № 18001010655774.

Втім, зазначена заява з кредиторськими вимогами не була отримана відповідачем, а повернулась за зворотною адресою за закінченням строку зберігання, й отримана позивачем 19.12.2019 року, що підтверджується інформацією з офіційного сайту УДППЗ "Укрпошта".

Матеріали справи не містять доказів погашення суми боргу, як і доказів на підтвердження визнання заявленої кредиторської заборгованості відповідачем шляхом надсилання відповіді та включення її до проміжного ліквідаційного балансу.

Так, згідно зі статтею 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Частинами 1-4 статті 105 ЦК України передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

У частині 5 статті 105 ЦК України, встановлено, що строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Порядок ліквідації юридичної особи встановлений статтею 111 Цивільного кодексу України.

З дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов`язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи в установлені цим Кодексом строки.

Ліквідаційна комісія (ліквідатор) заявляє вимоги та позови про стягнення заборгованості з боржників юридичної особи (частина перша статті 111 ЦК).

Ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо інвентаризації майна юридичної особи, що припиняється, а також майна її філій та представництв, дочірніх підприємств, господарських товариств, а також майна, що підтверджує її корпоративні права в інших юридичних особах, виявляє та вживає заходів щодо повернення майна, яке перебуває у третіх осіб (частина четверта статті 111 ЦК).

Ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється (частина п`ята статті 111).

При цьому, суд враховує, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 97 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Тобто, у зв`язку з ліквідацією юридичної особи, підлягають закриттю і її філії та представництва.

Відповідно до ч. 8 статті 111 ЦК України ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

За нормою частини 9 статті 111 ЦК виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу.

У разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна юридичної особи.

Згідно з ч. 11 ст. 111 ЦК після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає ліквідаційний баланс, забезпечує його затвердження учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, та забезпечує подання податковим органам.

У свою чергу, відповідно до частини 6 статті 105 ЦК України кожна окрема вимога кредитора розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Таким чином, ліквідаційна комісія, отримавши заяву від кредитора зобов`язана її розглянути, і в разі її обґрунтованості - визнати заборгованість шляхом надсилання відповідного повідомлення, включивши таку заборгованість до проміжного ліквідаційного балансу, та виплатити кредитору грошову суму в порядку черговості, встановленою статтею 112 Цивільного кодексу України.

За змістом положень частин 3, 4 статті 112 Цивільного кодексу України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред`явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

Таким чином, несвоєчасне заявлення кредитором (позивачем) грошових вимог у процедурі добровільної ліквідації боржника (відповідача) не має наслідком їх погашення, а впливає лише на порядок задоволення таких вимог.

Частиною 5 статті 112 Цивільного кодексу України унормовано, що вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

Судом встановлено, що загальна заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 562 307, 36 грн. є обґрунтованою та доведеною, докази сплати боргу відповідачем не надані, місячного строку на звернення до суду з позовом до ліквідаційної комісії, установленого частиною 5 статті 112 Цивільного кодексу України, кредитором-позивачем не порушено, оскільки він звернувся з позовом 20.01.2020, що підтверджується відтиском поштового штемпеля на конверті.

Також, відповідач не надав суду будь-яких відомостей, доказів та пояснень щодо обставин затвердження/незатвердження проміжного ліквідаційного балансу.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також враховує, що відповідно до ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Нормами частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до частин 2 та 3 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

За змістом положень вказаних норм правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд, шляхом відкриття провадження у справах, здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Суд зазначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 р. (заява № 38722/02)).

Тобто, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Звертаючись до господарського суду, позивач повинен вказати у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто самостійно визначити, яке його право, на його суб`єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту. Предметом позову не може бути встановлення обставини, зокрема, обов`язок оформлення документів, які виступають доказами у справі.

Вирішуючи спір, суд має з`ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відповідно до ч. 3 ст. 112 Цивільного кодексу України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Враховуючи, що відповідач не скористався правом на подання відзиву у визначений судом строк, не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу кредиторські вимоги позивача, а також задовольнити їх за рахунок майна юридичної особи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги нормативно та документально доведені, у зв`язку з чим підлягають задоволенню.

Судовий збір покладається на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та підлягає стягненню в доход Державного бюджету, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 15 000, 00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України).

Положеннями статті 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду.

Так, у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала наступні висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Надалі об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підтвердила цей висновок у постанові від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 та у постанові від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, заначивши, що у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України). У постанові від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зауважила, що викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 правова позиція має враховуватись при вирішенні усіх наступних спорів у подібних правовідносинах.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтувати наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Отже, відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд має право за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але лише у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті, яка, зокрема встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справ. При цьому, для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат.

Водночас, беручи до уваги принцип змагальності, який знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано Договір № 22 про надання правової (правничої) допомоги від 30.05.2019, укладений між позивачем та Адвокатським бюро Олексія Коханія , Акт наданих послуг від 10.07.2020, прибутковий касовий ордер № 5 від 10.07.2020, квитанцію до прибуткового касового ордеру № 5 від 10.07.2020, рахунок-фактуру № АК-0000021 від 10.07.2020.

Разом з тим, від відповідача клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та заперечень стосовно розміру заявлених витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи № 910/846/20, не надходило.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, відповідач не надав.

З доданих до матеріалів справи документів вбачається, що понесені і погоджені адвокатом, у відповідності до умов Договору про надання правової допомоги витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000, 00 грн. є підтвердженими.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000, 00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Чернишова Геннадія Олександровича до Ліквідаційної комісії Концерну Техвоєнсервіс про зобов`язання вчинити дії задовольнити у повному обсязі.

2. Зобов`язати Концерн Техвоєнсервіс (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6; код ЄДРПОУ 33689867) в особі Ліквідаційної комісії визнати кредиторські вимоги Фізичної особи-підприємця Чернишова Геннадія Олександровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у загальному розмірі 562 307 (п`ятсот шістдесят дві тисячі триста сім) грн. 35 коп.

3. Задовольнити кредиторські вимоги Фізичної особи-підприємця Чернишова Геннадія Олександровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у загальному розмірі 562 307 (п`ятсот шістдесят дві тисячі триста сім) грн. 35 коп. за рахунок грошових коштів та майна Концерну "Техвоєнсервіс" (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6; код ЄДРПОУ 33689867).

4. Стягнути з Концерну Техвоєнсервіс (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6; код ЄДРПОУ 33689867) в особі Ліквідаційної комісії на користь Фізичної особи-підприємця Чернишова Геннадія Олександровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн. 00 коп.

5. Стягнути з Концерну Техвоєнсервіс (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6; код ЄДРПОУ 33689867) в особі Ліквідаційної комісії в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4 204 (чотири тисячі двісті чотири) грн. 00 коп.

6. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

7. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

9. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено та підписано 22.07.2020 року.

Суддя В.С. Ломака