Постанова

від 23.07.2020 по справі 905/397/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 905/397/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Стратієнко Л. В., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк

на постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Гребенюк Н. В., Білецька А. М., Чернота Л. Ф.

від 12.03.2020

за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк

до Товариства з обмеженою відповідальністю Шляхове будівництво Альтком

про визнання недійсним договору про внесення змін № 15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009

за участю представників:

позивача: Яценко Є. О.

відповідача: Дегтярьов Д. Т.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У лютому 2017 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Шляхове будівництво Альтком , в якому з урахуванням заяви про зміну підстав позову від 07.11.2018 (т. 6, а.с. 113-130) просить визнати недійсним договір про внесення змін № 15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір уповноваженими особами Банку не укладався, не підписувався, був укладений невідомими особами, в невідомий банку час, за відсутності волі банку на його вчинення та є підробленим, містить суперечливі умови.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

27.01.2009 між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю Шляхове будівництво Альтком (Позичальник) був укладений кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 15-93/02-3/09 (далі по тексту - кредитний договір), за умовами якого банк зобов`язався за наявності вільних власних кредитних ресурсів надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 507 500 000,00 грн, що є лімітом кредитної лінії, дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - не пізніше 01.10.2011 (включно).

У подальшому, 02.02.2009 між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та Товариством з обмеженою відповідальністю Шляхове будівництво Альтком був укладений договір про внесення змін № 15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009 до кредитного договору № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009.

За змістом цього договору про внесення змін № 15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009 до кредитного договору він був підписаний зі сторони Банку заступником Голови Правління Промінвестбанку - начальником філії Головне управління Промінвестбанку в Донецькій області - представником Промінвестбанку в Донецькій області ОСОБА_1, що діяв на підставі Статуту Промінвестбанку та довіреності, посвідченої 10.10.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

Відповідно до зазначеної довіреності Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк в особі Тимчасового адміністратора Промінвестбанку Кротюка В. Л. уповноважує заступника Голови Правління Промінвестбанку - начальника філії Головне управління Промінвестбанку в Донецькій області - представника Промінвестбанку в Донецькій області ОСОБА_1 від імені Промінвестбанку з питань, що стосуються діяльності філії Головне управління Промінвестбанку в Донецькій області та її безбалансових відділень, зокрема укладати та підписувати господарські та кредитні договори, договори застави, іпотечні договори та інші договори забезпечення, договори придбання цінних паперів, відступлення права вимоги, договори, що стосуються активних операцій з інсайдерами та пов`язаними особами банку, договори щодо здійснення будь-яких інвестицій, надання гарантій поручительств, вчинення авалів виключно за погодженням з представником територіального управління Національного банку України за місцезнаходженням філії Промінвестбанку, залученого до проведення тимчасової адміністрації Промінвестбанку в межах лімітів, визначених за рішенням тимчасового адміністратора Промінвестбанку, а також проставляти на них печатку філії Промінвестбанку.

Згідно з договором про внесення змін № 15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009 пункт 1.2. кредитного договору був викладений в іншій редакції, згідно з якою був встановлений кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 31.12.2015; ліміт кредитної лінії (графік платежів) встановлюється у відповідності та починаючи з дат, встановлених у графіку платежів, що є додатком №1 до цього договору та є невід`ємною частиною цього договору.

Також розділ 1 кредитного договору доповнений пунктом 1.4. про те, що у разі перерахування з боку позичальника не погоджених платежів за кредитним договором незалежно від зазначеного в них призначення платежу, ці грошові кошти зараховуються банком в рахунок погашення простроченої заборгованості за кредитом або в рахунок погашення суми кредиту за строком відповідно до терміну погашення та сплати суми кредиту, термін сплати якої не настав. Будь-які суми, сплачені позичальником не у відповідності до додатку № 1 (графік платежів), що є невід`ємною частиною цього договору та встановлюється цим договором, зараховується в рахунок погашення поточної заборгованості по сплаті відсотків (за наявності заборгованості), інші неузгоджені платежі зараховуються в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту.

Розділ 5 кредитного договору був доповнений пунктом, відповідно до якого будь-які додаткові угоди, договори про внесення змін та додатки до договору кредитування № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009, що змінюють суму зобов`язання позичальника перед кредитором, повинні укладатися виключно з внесенням відповідних змін до графіку платежів із відображенням у ньому внесених змін.

У додатку № 1 до договору про внесення змін № 15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009 зазначено, що цей додаток встановлює суми та терміни сплати відсотків за користування кредитними коштами та є невід`ємною частиною кредитного договору.

У подальшому договорами про внесення змін від 30.04.2009, 31.07.2009, 31.08.2009, 01.12.2009, 27.01.2010, 07.07.2010, 01.09.2010, 30.09.2010, 06.11.2010, 02.12.2010, 21.01.2011, 28.01.2011, 26.05.2011, 10.01.2012, 27.01.2012, 20.02.2012, 01.03.2012, 05.03.2012, 05.06.2012, 21.03.2013, 08.12.2014 сторони неодноразово вносили зміни до кредитного договору без внесення жодних змін у договір про внесення змін № 15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009.

Господарський суд Донецької області рішенням від 17.05.2016 у справі № 905/2357/15, яке набрало законної сили, залишене без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.10.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 13.12.2016, частково задовольнив позов Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк до Товариства з обмеженою відповідальністю Шляхове будівництво Альтком та стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю Шляхове будівництво Альтком на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк 384 193 251,26 грн заборгованості за кредитом, 76 070 263,75 грн заборгованості за відсотками, 19 000 грн заборгованості з комісії, 1 501,48 грн пені за несвоєчасну сплату комісії, 740 225,54 грн 3% річних і 5 378 037,28 грн інфляційних втрат за відсотками, 269,02 грн 3% річних і 910 грн. інфляційних за комісійною винагородою, а в решті позовних вимог відмовив.

Розглядаючи справу № 905/2357/15, господарські суди визнали доведеним факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов`язань з повернення коштів за кредитним договором, але місцевий господарський суд здійснив перерахунок заявлених до стягнення сум кредиту та відсотків з урахуванням положень договору про внесення змін № 15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009 до кредитного договору, яким визначені суми відсотків та погоджена черговість зарахування сплачених коштів.

У лютому 2017 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Шляхове будівництво Альтком , в якому з урахуванням заяви про зміну підстав позову від 07.11.2018 (т. 6, а.с. 113-130 ) просить суд визнати недійсним договір про внесення змін № 15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009 з тих підстав, що договір уповноваженими особами Банку не укладався, не підписувався, був укладений невідомими особами, в невідомий банку час, за відсутності волі банку на його вчинення та є підробленим, містить суперечливі умови.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарська справа № 905/397/17 розглядалася господарськими судами неодноразово.

Господарський суд Донецької області рішенням від 12.12.2019, ухваленим за результатами нового розгляду справи № 905/397/17, позовні вимоги задовольнив, визнав недійсним договір про внесення змін № 15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009, стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю Шляхове будівництво Альтком на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк судовий збір за подачу позову в розмірі 1 600,00 грн, апеляційної скарги в розмірі 1 760,00 грн та касаційної скарги в розмірі 3 200,00 грн.

Місцевий господарський суд виходив з того, що спірний договір не відповідає вимогам частини першої статті 202 та частини 3 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки не був укладений на зазначену в ньому дату, був вчинений після цієї дати та від імені Банку не підписувався, тобто було відсутнє волевиявлення Банку на його укладення. При цьому суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 у дійсності спірний договір не підписував, договір був підписаний невідомою особою. Крім того суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки встановив, що позивач дізнався про існування спірного договору після поновлення провадження у справі № 905/2357/15, а докази того, що позивач знав або міг дізнатися про існування спірного договору до цього моменту в матеріалах справи № 905/397/17 відсутні.

Східний апеляційний господарський суд постановою від 12.03.2020 скасував рішення Господарського суду Донецької області від 12.12.2019 у справі № 905/397/17 та прийняв нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог. Стягнув з Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Шляхове будівництво Альтком 2 881,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірний договір був укладений під час тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк , був підписаний від імені Банку ОСОБА_1 не одноособово як керівником філії Банку, а на підставі здійснюваних ним повноваження (як представника) на підставі довіреності, посвідченої 10.10.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Старостіною Н. С., виданої тимчасовим адміністратором Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк Кротюком В. Л. зі строком її дії до 09.10.2009. При цьому суд визнав неналежними, недопустимими та недостатніми доказами у справі пояснення ОСОБА_1 про те, що спірний договір ним не підписувався та, врахувавши наданий відповідачем висновок комплексного почеркознавчого та технічного дослідження документів № 29192/291936 від 11.01.2019 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Засл. проф. М.С. Бакаріуса, а також обставини того, що крім спірного договору у цей період ОСОБА_1 були підписані сам кредитний договір та інший договір про внесення змін від 13.03.2009, визнав доведеним факт підписання спірного договору ОСОБА_1 . Також суд дійшов висновку про те, що спірний правочин був схвалений Банком, оскільки факт виконання сторонами кредитного договору з урахуванням та у сукупності зі всіма змінами та доповненнями до цього договору, є діями, які підтверджують виконання в тому числі й спірного правочину, обставини виконання сторонами спірного договору також були встановлені у рішенні Господарського суду Донецької області від 17.05.2016 у справі №905/2357/15.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 скасувати, а рішення Господарського суду Донецької області від 12.12.2019 залишити в силі.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В якості підстав касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду позивач зазначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 915/1145/17, від 11.09.2019 у справі № 759/2267/15-ц, від 26.09.2019 у справі № 133/124/14-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18). Також скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, зокрема не дослідив в повному обсязі всі обставини справи, залишив поза увагою докази позивача, обґрунтував своє рішення недопустимими доказами.

За твердженням скаржника він повністю погоджується з висновками місцевого господарського суду, а суд апеляційної інстанції:

- не врахував та не надав оцінку тій обставині, що у позивача спірний договір відсутній, про існування договору позивач дізнався при ознайомленні з матеріалами справи № 905/2357/15, відповідач оригінал договору на вимогу суду у визначені судом строки не надав;

- залишив поза увагою обставини того, що у тексті спірного договору зазначені відомості, які не могли бути внесені до нього на дату, зазначену в спірному договору як дата його укладення, оскільки ці відомості не існували до початку 2013, а окремі до кінця 2014 року, не спростував висновки місцевого господарського суду щодо цих обставин;

- помилково визнав неналежним та недопустимим доказом у справі пояснення ОСОБА_1 про те, що спірний договір ним не підписувався, не врахував, що ці пояснення повністю відповідають вимогам належності та допустимості, оскільки на підставі цих пояснень можна встановити обставини, що входять до предмету доказування, що є обов`язковою умовою належності доказів згідно з частиною 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, ці пояснення не виключені з числа доказів позивача, а відповідач не просив суд до закінчення підготовчого засідання виключити їх з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів;

- помилково визнав належним доказом у справі висновок комплексного почеркознавчого та технічного дослідження документів № 29192/291936 від 11.01.2019 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Засл. проф. М.С. Бакаріуса, не врахував, що цей висновок не досліджувався судом першої інстанції;

- порушив принцип змагальності сторін судового процесу, закріплений у статті 13 Господарського процесуального кодексу, оскільки надав перевагу доказам відповідача, не врахував висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 щодо принципу змагальності, не надав оцінку іншим доказам позивача у справі, зокрема висновку про фальсифікацію спірного договору, складеного за результатами внутрішнього розслідування, затвердженого Головою правління Банку 23.06.2017;

- порушив положення частини 2 статті 42, частини 1 статті 43, частин 6, 7, 9 статті 81 та частину 4 статті 102 Господарського процесуального кодексу, не надав належну оцінку відповідно до цих норм процесуального права обставині ухиленні відповідача від виконання вимоги суду надати оригінал спірного договору;

- не врахував висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, викладені у пункті 8 Аналізу окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними .

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 - без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними та не відповідають обставинам справи.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського та суду апеляційної інстанцій.

Касаційний господарський суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої - третьої, п`ятої та шостої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) поясненнями свідків.

Згідно з положеннями статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Як на підстави недійсності спірного правочину позивач з урахуванням заяви про зміну підстав позову від 07.11.2018 послався на те, що спірний договір про внесення змін № 15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009 до кредитного договору № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009 жодною уповноваженою особою Банку не укладався, був вчинений від імені Банку невідомою особою, в невідомий Банку час, за відсутності волі Банку на його вчинення. Свої доводи позивач підтверджує, зокрема:

- висновком внутрішнього розслідування Банку від 23.06.2017, затвердженого Головою правління Публічного акціонерного товариства Промінвестбанк Рожок А. В., в якому встановлені факти відсутності в матеріалах кредитної справи Товариства з обмеженою відповідальністю Шляхове будівництво Альтком спірної додаткової угоди, клопотання Позичальника до Банку про ініціювання внесення змін до умов кредитування та погодження Тимчасового адміністратора Банку на укладення спірного правочину;

- поясненнями ОСОБА_1 від 20.06.2017, посвідченими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Даничем О. Ф (зареєстрованими в реєстрі за № 2054 та № 2642), про те, що він спірний договір не підписував, дізнався про нього з відкритих джерел лише у червні 2017 року, станом на зазначену в спірному договорі дату його підписання перебував поза межами України;

- суперечливим змістом самого спірного правочину, який містить відомості, що не могли бути внесені до нього станом на зазначену в договорі дату його укладення, що, за твердженням позивача, підтверджує неможливість укладення договору у зазначену в ньому дату (у 2009 році).

При дослідженні обставин щодо моменту укладення спірного договору місцевий господарський суд встановив наступні обставини.

У пунктах 2.1., 2.4., 2.5. кредитного договору № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009 були зазначені наступні рахунки:

- № 2063

---

777392, з якого надаються кредитні кошти (пункт 2.1. кредитного договору),

- № 2068

---

777392 - для сплати відсотків (пункт 2.4. кредитного договору),

- № 3578

---

777392 - для сплати комісій (пункт 2.5. кредитного договору).

У 2013 році Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк перейшло на Автоматизовану банківську систему FLEXCUBE, про що у загальному доступі в мережі Інтернет на сайті Банку було розміщено відповідне офіційне повідомлення. У зв`язку з переходом на зазначену Автоматизовану банківську систему Банк відкрив Товариству з обмеженою відповідальністю Шляхове будівництво Альтком інші рахунки, а саме: № 37390620355540/980 (відкритий 28.02.2013), № НОМЕР_1 /980 (відкритий 28.02.2013), № НОМЕР_2 /978 (відкритий 11.12.2013). Зазначені обставини підтверджуються наданими позивачем до матеріалів справи розпорядженням Банку № 83 від 18.01.2013 про відкриття рахунку Товариству з обмеженою відповідальністю Шляхове будівництво Альтком за кредитним договором № 15-93/02-03/09, роздруківкою з програми Автоматизована банківська систему FLEXCUBE , копіями довідок Банку про відкриті/закриті рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю Шляхове будівництво Альтком (т. 4, а.с. 217-245), чим спростовуються твердження відповідача у відзиві на касаційну скаргу про відсутність у матеріалах справи доказів запровадження у 2013 році Публічним акціонерним товариством Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк Автоматизованої банківської системи FLEXCUBE та зміни рахунків відповідача.

З огляду на зміну рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю Шляхове будівництво Альтком 21.03.2013 між сторонами була укладена відповідна додаткова угода № 15-93/02-3/09-26 до кредитного договору, в якій були вказані нові рахунки (3739) для перерахування кредиту, процентів, комісій.

Проаналізувавши зазначені докази, місцевий господарський суд правильно встановив, що до 2013 року зазначених рахунків (3739) Товариства з обмеженою відповідальністю Шляхове будівництво Альтком не існувало.

Однак у пункті 1.2. спірного додаткового договору, який згідно із зазначеною на ньому датою був укладений 12.02.2009, були вказані саме ці нові рахунки Позичальника (3739), які станом на зазначену в спірному договорі дату його укладення не існували, що, як правильно зазначив місцевий господарський суд, свідчить про те, що спірна угода, яка містить відомості, що з`явилися лише у 2013 році, не могла бути укладена у 2009 році.

Крім того спірний договір має номер 15-93/02-3/09-1, але у преамбулі до спірного договору вказано, що сторони уклали договір про внесення змін за № 20-2885/2-1 до кредитного договору № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009, що не співпадає з номером, зазначеним у назві спірного договору.

У період з 13.03.2019 по 25.04.2014 між сторонами укладалися договори про внесення змін з порядковими номерами, починаючи з № 15-93/02-3/09-1 по № 15-93/02-3/09-31.

Починаючи з 27.08.2014, порядкові номери договорів про внесення змін змінилися: 27.08.2014 був укладений договір про внесення змін № 20-2074/2-1, а 08.12.2014 - № 20-2885/2-1. Тобто номер договору про внесення змін № 20-2885/2-1, зазначений у преамбулі спірного договору, відповідає номеру договору про внесення змін від 08.12.2014.

З огляду на ці встановлені місцевим господарським судом обставини, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірний правочин містить суперечливі відомості, що фактично не могли бути в ньому зазначені станом на 2009 рік, оскільки не існували.

Також місцевий господарський суд, дослідивши надані позивачем до матеріалів справи додаткові документи, а саме: протоколи загальних зборів учасників відповідача, майнових та фінансових поручителів відповідача щодо його кредитування згідно кредитного договору № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009, листи відповідача, а також документи Банку, встановив, що ці документи не містять жодних відомостей про укладання та/або намір укласти спірний договір про внесення змін № 15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009 до кредитного договору № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009.

За умовами кредитного договору № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009 сторони визначили дату остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - не пізніше 01.10.2011. Згідно з умовами спірного договору цією датою є 31.12.2015. Проте у протоколі загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Шляхове будівництво Альтком № 09/2009-1 від 09.02.2009, яким оформлене рішення про передачу в заставу майна, зазначений строк погашення кредиту - до 01.10.2011; у клопотанні Товариства з обмеженою відповідальністю Шляхове будівництво Альтком до Банку (лист № 1/2009-26 від 18.09.2009) позичальник запропонував змінити графік погашення кредиту в сумі 507 500 000,00 грн за кредитним договором, при цьому за запропонованим графіком ліміт кредитування встановлюється з 01.10.2011 в сумі 0,0 грн; у протоколі зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Шляхове будівництво Альтком № 13/08-1 від 13.08.2010, яким оформлене рішення щодо звернення до Банку про збільшення ліміту кредитної лінії за кредитним договором та внесення відповідних змін у графік погашення, запропоновано змінити остаточну дату повернення кредиту на 31.12.2013; у клопотанні (лист № 2011/18 від 27.07.2011) Товариство з обмеженою відповідальністю Шляхове будівництво Альтком просило Банк продовжити строк дії кредитного договору № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009 до 31.12.2015 та перенести строки погашення кредиту за запропонованим графіком; рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Шляхове будівництво Альтком , оформленим протоколом № 1 від 18.02.2013, вирішено звернутися до Банку з клопотанням про подовження строку дії кредитного договору до 31.12.2015.

Дослідивши зазначені документи відповідача, датовані 2009 - 2013 роками, місцевий господарський суд встановив, що у цих документах відповідач підтверджував умови кредитного договору без урахування спірного договору про внесення змін № 15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009, зокрема щодо кінцевого строку повернення кредиту. Наведене також свідчить про суперечливість умов спірного правочину.

Крім того місцевий господарський суд встановив, що станом на дату укладення кредитного договору та зазначену в спірному договорі дату його укладення в Публічному акціонерному товаристві Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк була запроваджена тимчасова адміністрація. При укладенні додаткових договорів про внесення змін до кредитного договору їх підписанню передував відповідний процес погодження їх умов та вирішення питань, пов`язаних з їх укладанням, що супроводжувався та закріплювався відповідними документами. Проте, як встановив місцевий господарський суд, у матеріалах справи відсутні докази погодження тимчасовим адміністратором Банку умов спірного договору та вирішення питань, пов`язаних з його укладанням. У висновку, складеному позивачем за результатами внутрішнього розслідування від 23.06.2017, затвердженого Головою правління Публічного акціонерного товариства Промінвестбанк Рожок А. В., комісія встановила, що жодних прямих, побічних або документальних підтверджень наявності договору про внесення змін від 02.02.2009, а також повноважень на його підписання не встановлено.

Крім того у поясненнях ОСОБА_1 від 20.06.2017, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф. за № 2054, та додаткових поясненнях до пояснень від 20.06.2017, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф. за № 2642, наданих позивачем до матеріалів справи, ОСОБА_1 зазначає, що жодного договору від 02.02.2009 до кредитного договору № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009 він не підписував.

Відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

З матеріалів справи вбачається, що Господарський суд Донецької області ухвалою від 17.12.2018 задовольнив клопотання позивача про призначення судової експертизи, призначив проведення у цій справі комплексної судової технічної експертизи документів та судової почеркознавчої експертизи для з`ясування обставин того, коли саме були проведені друк тексту спірного договору, проставлені на ньому відтиски печатки Банку, виконаний підпис сторін на договорі та для з`ясування обставин щодо справжності підпису ОСОБА_1 на спірному договорі, які мають значення для справи.

Як встановив місцевий господарський суд станом на момент вирішення судом питання про призначення судової експертизи у матеріалах справи був відсутній експертний висновок з цих самих питань, зроблений на замовлення сторін у справі та наданий ними суду, у судовому засіданні 17.12.2018, в якому суд ухвалою призначив судову експертизу, був присутній представник відповідача, який заперечив проти призначення експертизи, проте не зазначив про свій намір замовити за власною ініціативою судову експертизу в іншій експертній установі.

Встановивши, що для проведення експертизи спірного договору необхідний його оригінал, а позивач посилається на відсутність у нього оригіналу спірного договору, місцевий господарський суд неодноразово витребовув у відповідача оригінал спірного договору про внесення змін № 15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009 до кредитного договору № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009 та додатки до спірного договору. Проте відповідач вимог суду не виконав, оригінал спірного договору у встановлені судом строки для проведення експертизи не надав, з огляду на що призначена судом експертиза не була проведена. Донецький науково-дослідний інститут судових експертиз у повідомленні № 3521/3522 від 11.09.2019 зазначив про неможливість вирішення питання з почеркознавчої експертизи за відсутністю оригіналів досліджуваних документів. Оригінал спірного договору відповідач надав суду тільки 12.12.2019 під час розгляду справи по суті.

Згідно з частиною другою статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

За змістом частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частин сьомої, восьмої, десятої статті 81 Господарського процесуального кодексу України будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

У разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Як встановив місцевий господарський суд відповідач повідомляв суд про неможливість надати суду оригінал спірного договору (листи від 09.08.2019 та від 05.11.2019) (т. 7, а.с. 70 - 72, т. 8, а.с. 29, 30) та послався як на поважні причини неможливості подання витребуваних судом документів на те, що оригінал спірного договору знаходився на замовленій ним експертизі в Харківському науково-дослідного інституту судових експертиз імені Засл. проф. М. С. Бакаріуса та відсутній у відповідача майже рік.

Однак, дослідивши поважність наведених відповідачем причин неможливості подання витребуваних судом документів, місцевий господарський суд встановив, що зроблений на замовлення відповідача висновок комплексного почеркознавчого та технічного дослідження документів Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Засл. проф. М. С. Бакаріуса № 29192/29193 датований 11.01.2019.

За змістом пункту 4.19. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998, (в редакції, чинній станом на дату складення висновку) висновки експерта (експертів) з додатками направляються органу (особі), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), керівником експертної установи (керівником провідної експертної установи).

Отже судовий експерт зобов`язаний був направити висновок експерта з додатками (в тому числі з оригіналом спірного договору) на адресу замовника (відповідача). Крім того відповідач не був позбавлений права звернутися до експертної установи з клопотанням повернути йому оригінал договору, зважаючи на те, що судова експертиза була проведена 11.01.2019 та відповідач був зобов`язаний надати оригінал спірного договору з додатками до нього на вимогу суду згідно з ухвалами місцевого господарського суду від 17.12.2018, від 10.07.2019, 12.09.2019, 22.10.2019 та 06.11.2019.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд правильно відхилив зазначені посилання відповідача на неможливість поданням ним суду оригіналу спірного договору та визнав неповажними причини ненадання відповідачем витребуваних у нього судом документів.

Наведене свідчить про те, що відповідач систематично не виконував вимог ухвал суду про надання оригіналів документів без поважних причин неподання таких доказів.

Крім того, як встановив місцевий господарський суд, відповідач на стадії розгляду справи по суті надав суду як доказ по справі висновок комплексного почеркознавчого та технічного дослідження документів Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Засл. проф. М. С. Бакаріуса № 29192/29193 від 11.01.2019.

Відповідно до частини восьмої статті 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Місцевий господарський суд, керуючись частиною восьмою статті 80 Господарського процесуального кодексу України не прийняв зазначений експертний висновок в якості доказу по справі, оскільки встановив, що цей висновок комплексного почеркознавчого та технічного дослідження документів Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Засл. проф. М. С. Бакаріуса № 29192/29193 від 11.01.2019 був наданий відповідачем на стадії розгляду справи по суті лише 12.12.2019 (т. 8, а.с. 121 -182), без надання належних доказів того, що висновок був отриманий відповідачем тільки 11.12.2019 (як стверджує відповідач) та без надання доказів, які підтверджують вчинення відповідачем всіх дій, спрямованих на отримання цього доказу.

Відповідно до частини четвертої статті 102 Господарського процесуального кодексу України у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з`ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.

З огляду на викладене, врахувавши правила розподілу обов`язків доказування, обставини систематичного невиконання відповідачем вимог ухвал суду про надання оригіналів документів без поважних причин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що судова експертиза не була проведена саме з вини відповідача, який систематично не виконував вимог суду, та, керуючись частиною четвертою статті 102 Господарського процесуального кодексу України суд обґрунтовано визнав доведеними обставини того, що ОСОБА_1 , визначений у преамбулі та реквізитах спірного договору як його підписант від імені позивача, не підписував цей договір та, відповідно не проставляв на ньому печатку Банку, а підпис від Банку виконаний невідомою особою.

Висновок місцевого господарського суду про визнання встановленими обставин, для з`ясування яких була призначена але не проведена з вини відповідача експертиза у цій справі, при тому, що відповідач ухилявся від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17.07.2018 у справі № 915/1145/17, щодо застосування положень частини другої статті 42, частини першої статті 43, частини другої статті 74, частин восьмої, десятої статті 81 Господарського процесуального кодексу України які визначають правила доказування, розподілу обов`язків доказування та правила встановлення обставин, що мають значення для вирішення справи, При цьому відповідно до обставин у зазначеній справі № 915/1145/17 відповідач також не надав на вимогу суду оригінал спірного договору для проведення його експертизи, з огляду на що суд апеляційної інстанції, з яким погодився і Верховний Суд, визнав доведеними обставини того, що спірний договір має підроблену дату, дефект відтиску печатки позивача та підписаний неуповноваженою особою, на які послався позивач, що свідчить про подібність правовідносин у справі № 915/1145/17 з правовідносинами у цій справі № 905/397/17.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.

Однак апеляційний господарський суд при розгляді цієї справи (№ 905/397/17) в порушення частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України не врахував зазначені висновки Верховного Суду щодо застосування положень частини другої статті 42, частини першої статті 43, частини другої статті 74, частин восьмої, десятої статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо правил доказування, розподілу обов`язків доказування та правил встановлення обставин, що мають значення для вирішення справи, викладені у постанові від 17.07.2018 у справі № 915/1145/17, про що обґрунтовано зазначив позивач у касаційній скарзі.

У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції в порушення положень частини 2 статті 42, частини 1 статті 43, частин 6, 7, 9 статті 81 та частину 4 статті 102 Господарського процесуального кодексу не надав оцінку відповідно до цих норм процесуального права обставинам того, що відповідач оригінал спірного договору на вимогу суду у визначені судом строки не надав та ухилявся від виконання вимог суду, про що також обґрунтовано зазначив позивач у касаційній скарзі.

Крім того відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини першою статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні обставини, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Згідно з частиною третьою статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Однак суд апеляційної інстанцій в порушення цих норм процесуального права не надав оцінку обставинам, якими позивач обґрунтував свої вимоги та які були визначені позивачем підставою позову, зокрема залишив поза увагою обставини того, що у тексті спірного договору зазначені суперечливі відомості, які не могли бути внесені до нього на дату, зазначену в спірному договору як дата його укладення, оскільки ці відомості не існували до початку 2013, а окремі до кінця 2014 року, не надав оцінку доводам позивача про підроблення спірного договору, залишив поза увагою обставини того, що документами відповідача, датованими 2009-2003 роками, не підтверджується факт укладення спірного договору, не надав оцінку доказам в їх сукупності, яким позивач підтверджує ці обставини, не мотивував відхилення (не врахування) доказів, наданих позивачем в обґрунтування цих обставин, не надав оцінку висновкам місцевого господарського суду щодо цих обставин, не спростував їх. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції надав перевагу доводам відповідача та доказам, наданим відповідачем в заперечення позовних вимог, не надав оцінку іншим доказам позивача у справі, чим порушив принцип змагальності сторін судового процесу, закріплений у статті 13 Господарського процесуального кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

Однак суд апеляційної інстанції не врахував зазначений висновок Верховного Суду щодо принципу змагальності, залишив поза увагою доводи та докази позивача, надав оцінку лише письмовим поясненням ОСОБА_1 та не врахував при цьому, що ці письмові пояснення не єдиний доказ обґрунтування позовних вимог.

Крім того, як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції надав оцінку обставинам укладення спірного договору особою, яка не мала повноважень на його укладення, які були визначені позивачем підставою позову до їх зміни. Однак апеляційний господарський суд не врахував те, що позивач змінив підстави позову згідно із заявою про зміну підстав позову від 07.11.2018 (т. 6, а.с. 113-130) та не дослідив їх.

Приймаючи до уваги наданий відповідачем до матеріалів справи висновок комплексного почеркознавчого та технічного дослідження документів Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Засл. Проф. М. С. Бокаріуса № 21192/29193 від 11.01.2019, зроблений на замовлення відповідача, та визнаючи цей висновок належним доказом у справі, суд апеляційний інстанції послався лише на частину третю статті 98 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає можливість надання учасником справи зробленого на його замовлення висновку експерта. Проте апеляційний господарський суд не застосував положення частин 3, 4 та 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на що залишив поза увагою обставини того, що відповідач подав цей висновок як додатковий доказ суду лише 12.12.2019, тобто після спливу встановленого частиною третьої статті 80 Господарського процесуального кодексу України строку для подання доказів. Суд апеляційної інстанції не досліджував обставини неможливості своєчасного подання відповідачем цього додаткового доказу та наявності поважних причин неможливості своєчасного подання зазначеного висновку.

Разом з цим місцевий господарський суд не прийняв в якості доказу по справі висновок комплексного почеркознавчого та технічного дослідження документів Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Засл. проф. М.С. Бакаріуса № 29192/29193 від 11.01.2019, оскільки встановив, що відповідач подав суду цей висновок після спливу встановленого нормами процесуального права строку для його подання, а наведені відповідачем причини неможливості своєчасного подання цього висновку є неповажними.

З оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції не аналізував ці висновки місцевого господарського суду та не спростував їх, з огляду на що та враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 300 Господарського процесуального кодекс України, які не дозволяють суду касаційної інстанції встановлювати обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові, перевіряти докази, вирішувати питання про їх достовірність, перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази, Верховний Суд вважає, що місцевий господарський суд, керуючись частиною восьмою статті 80 Господарського процесуального кодексу України правильно та обґрунтовано не прийняв до розгляду в якості доказу по справі зазначений наданий відповідачем експертний висновок № 29192/29193 від 11.01.2019, а суд апеляційної інстанції помилково прийняв його до уваги в якості належного та допустимого доказу, в порушення частини третьої статті 86 Господарського процесуального кодексу України не мотивував врахування цього доказу.

З огляду на викладене оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає критеріям законності та обґрунтованості судового рішення, суд апеляційної інстанції зробив висновки з порушенням норм процесуального права, не дослідивши обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, обумовлені підставами позову після їх зміни.

Натомість місцевий господарський суд, дослідивши зазначені позивачем підстави позову після їх зміни позивачем, правильно визнав доведеними обставини того, що спірний договір не підписувався від імені Банку жодною уповноваженою особою.

Відповідно до частини першої статті 202 та частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Отже договір, що не підписувався стороною правочину, не відповідає вимозі щодо волевиявлення учасника правочину, додержання якої є необхідним для чинності правочину відповідно до частини першої статті 202 та частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України, що згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання недійсним такого договору.

Врахувавши викладене, встановивши те, що позивач спірний договір не підписував, що свідчить про відсутність у позивача волевиявлення на укладення спірного договору та на зміну умов кредитного договору на умовах спірного договору, місцевий господарський суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку про визнання спірного договору недійсним на підставі частини першої статті 215 Цивільного кодексу України.

Аналогічний висновок щодо застосування частини 1 статті 202, частини 3 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України викладений у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 527/1829/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 759/2267/15-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 918/204/18 від 19.11.2019, які були правильно враховані місцевим господарським судом, проте безпідставно в порушення частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України не були враховані судом апеляційної інстанції.

Отже місцевий господарський суд дійшов правильного та неспростовного судом апеляційної інстанції висновку про наявність підстав для визнання спірного договору недійсним з підстав, передбачених положеннями частини 3 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

Крім того, як установив місцевий господарський суд, відповідач заявив про застосування до позовних вимог у цій справі строку позовної давності.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як встановив місцевий господарський суд, позивач зазначає про те, що дізнався про існування спірного договору про внесення змін № 15-93/02-3/09-1 під час ознайомлення з матеріалами справи № 905/2357/15 після поновлення провадження у зазначеній справі згідно з ухвалою Господарського суду Донецької області від 22.02.2016 та після проведеної перевірки наявності у Банку спірного договору та документів щодо цього договору.

Встановивши те, що в матеріалах цієї справи № 905/397/17 відсутні докази того, що позивач знав або міг дізнатися про існування спірного договору до цього (зазначеного позивачем) моменту, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що позивач звернувся 10.02.2017 до Господарського суду Донецької області з позовом у цій справі про визнання недійсним договору про внесення змін № 15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009 до кредитного договору № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009 у межах строків позовної давності та правильно і обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання відповідача про застосування строків позовної давності. При цьому місцевий господарський суд правильно врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 07.11.2018 у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) з подібними правовідносинами, про те, що за обставин непідписання позивачем спірного договору, що свідчить про відсутність волевиявлення на його укладення на вказаних у ньому умовах, для правильного вирішення спору, зокрема у частині висновків щодо початку перебігу позовної давності, важливим є момент, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права, а за вказаних обставин особа взагалі не знала про наявність цих документів, адже їх не підписувала, тому визначальним є саме момент, коли вона довідалася про порушення свого права.

Суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про необґрунтованості позовних вимог, не досліджував обставини пропуску позивачем строку позовної давності та, зокрема обставин щодо моменту, коли позивач довідався про порушення свого права, та не спростував зазначені вище висновки місцевого господарського суду про дотримання позивачем строку позовної давності.

Враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 300 Господарського процесуального кодекс України, Верховний Суд ураховує встановлені місцевим господарським судом обставини того, що позивач дізнався про існування спірного договору та про порушення своїх прав під час ознайомлення з матеріалами справи № 905/2357/15 після поновлення провадження у зазначеній справі та після проведеної перевірки наявності у Банку спірного договору та документів щодо цього договору та не знав/не міг дізнатися про існування спірного договору до цього моменту, оскільки від імені банку спірний договір не підписувався жодною уповноваженою особою і за цих обставин позивач не знав і не міг знати про існування цього договору.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно зі статтею 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на те, що місцевий господарський суд дійшов правильних висновків у справі про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а оскаржувана позивачем у справі постанова апеляційного господарського суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, що призвело до ухвалення судом апеляційної інстанції неправильного по суті спору судового рішення про відмову у задоволенні позову, а також призвело до скасування правильного та обґрунтованого рішення місцевого господарського суду, яке відповідає закону, Касаційний господарський суд дійшов висновку про те, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 у цій справі № 905/397/17 підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду Донецької області від 12.12.2019 слід залишити в силі, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9. Судові витрати.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини 1 статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи те, що касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду залишається в силі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, визначеними у статті 129 Господарського процесуального кодексу України, обов`язок з відшкодування понесених скаржниками судових витрат за розгляд справи у суді касаційної інстанції покладається на відповідача.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк задовольнити.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 у справі № 905/397/17 скасувати.

3. Рішення Господарського суду Донецької області від 12.12.2019 залишити в силі.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Шляхове будівництво Альтком (87525, м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, 2, ідентифікаційний код 32794511) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (01001, м. Київ пров. Шевченка, 12, ідентифікаційний код 00039002) 3 200,00 грн (три тисячі двісті гривен) судового збору за подання касаційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Донецької області видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Л. Стратієнко

В. Студенець