Рішення

від 20.07.2020 по справі 520/3552/2020

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код за ЄДРПОУ 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2020 р. справа № 520/3552/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Ніколаєвої О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Жука С.В.,

представника позивача - Скульского С.І.,

представника відповідача - Лютянського Н.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМГІДРОМАШ" до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкових повідомлень- рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Ремгідромаш (далі по тексту - позивач, ТОВ Ремгідромаш , проспект Льва Ландау, буд. 151, м. Харків, 61128, код ЄДРПОУ: 14094559) 16.03.2020 звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області, вул. Пушкінська, 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ: 43143704), в якому просить, з урахуванням уточнення позовних вимог, скасувати податкові-повідомлення рішення ГУ ДПС у Харківській області від 11.01.2020 №00000230502, № 00000240502.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає протиправним збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ та податку на прибуток, оскільки господарські операції з контрагентами підтверджені належним чином оформленими первинними документами, ним дотримано передбачені чинним законодавством умови формування податкового кредиту та доходу. Крім того, вважає, що не може нести відповідальність за дотримання норм податкового законодавства контрагентами. Заборгованість за векселями не може вважатись безнадійною заборгованістю, оскільки строк пред`явлення векселів ще не настав.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.09.2020 позовну заяву у справі №520/3552/2020 було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

На адресу суду у строк, встановлений судом, позивачем надано заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі №520/3552/2020.

Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня закінчення дії карантину.

Відповідачем 26.05.2020 до суду надано відзив на позовну заяву, згідно з яким контролюючий орган просить відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у акті перевірки.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників сторін, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.

Фактичною підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті від 16.12.2019 №1226/20-40-05-02-08/14094559 Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ Ремгідромаш .

Згідно з вказаними висновками, викладеними в акті перевірки, позивач порушив норми пунктів 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, статті 135 ПК України, пунктів 3, 5 ПСБО 15 Доходи , в результаті чого занижено податок на прибуток всього у загальній 740 938 грн., у тому числі за 2018 рік в сумі 431059 грн., 3 квартал 2019 року в сумі 309 879 грн., підпункту а пункту 198.1. абзаців першого і другого пункту 198.3 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму всього 479 378 грн., у тому числі за лютий 2018 року на суму 215 668 грн., березень 2018 року на суму 263287 грн., жовтень 2018 року на суму 423 грн.

Завищення податкового кредиту та заниження доходів, на думку відповідача, сталося внаслідок здійснення позивачем господарських операцій з TOB Норте Трейд (код 41125898) та TOB Кейнфорд ( код 41671744), за договорами поставки товару.

У акті перевірки зроблено посилання на інформацію, отриману від інших податкових органів, проведеного аналізу контрагентів позивача.

Заниження доходу також виникло за рахунок невключення до складу доходу безнадійної заборгованості у розумінні підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України за виданими простими векселями.

На підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 11 січня 2020 року:

- № 00000230502 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 599 222,50 грн., (у тому числі за податковими зобов`язаннями 479 378,00 грн., за штрафними санкціями 119 844,5 грн.);

- № 00000240502 про збільшення суми грошового зобов`язання по податку на прибуток на суму 926 172,5 грн. (у тому числі за податковими зобов`язаннями 740 938,00 грн., за штрафними санкціями 185 234,5 грн.);

Позивач, вважаючи названі податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду з даним позовом.

Згідно усталеної судової практики при розгляді справ даної категорії судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарських операцій (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правонаступності учасників господарських операцій; зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податків.

Таким чином у межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) спірних господарських операцій позивачем з його контрагентами; мету придбання та обставини використання придбаних товарів (послуг) у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб`єктність учасників господарської операції.

Між позивачем (Покупець) та TOB Норте Трейд укладено договір від 20 лютого 2018 року №86/02. За умовами укладеного договору та специфікацій до нього було здійсненно постачання товару (заготовка диска розвантажувального, поковка ф640х90 20x13, поковка ф845х400 20x13, поковка ф845х410 20х 13, заготовка вала, заготовка диска розвантажувального, поковка ф845х330 20x13)

У межах згаданого правочину проведені господарські операції, які оформлені видатковими накладними від 28.02.2018 №41, № 42, №43, товарно-транспортною накладною від 28.02.2018 №41, платіжними дорученнями від 15.03.2018 №265, від 16.03.2018 №273, договором про відступлення права вимоги від 26.03.2018 №86/П, платіжним дорученням від 26.03.2018 №313 за цим договором.

У подальшому придбаний товар використано у господарській діяльності позивача відповідно до договорів поставки, виконання робіт/надання послуг, актами списання, що підтверджується первинними документами, наданими до матеріалів справи.

Між позивачем (Покупець) та TOB Кейнфорд укладено договір купівлі-продажу від 14.03.2018 №14/03-18. За умовами укладеного договору та специфікацій до нього було здійсненно постачання товару (заготовка стійки, заготовка підставки, заготовка розвантажувального диска, клапан ф75, кришка клапана ф112).

У межах згаданого правочину проведені господарські операції, які оформлені видатковими накладними від 16.03.2018 №РН000009, від 26.03.2018 №РН000010 , товарно-транспортними накладними від 16.03.2018 №9, від 26.03.2018 №10, платіжними дорученнями від 16.04.2018 №419, від 19.04.2018 №432.

У подальшому придбаний товар використано у господарській діяльності позивача, відповідно до договорів поставки, виконання робіт/надання послуг, актами списання, що підтверджується первинними документами, наданими до матеріалів справи.

Надані до суду документи по взаємовідносинах позивача з контрагентами у сукупності відповідають вимогам до оформлення первинних документів, які закріпленні нормами Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Документи містять назву, дату складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарських операцій, одиницю виміру господарських операцій, посади осіб, відповідальних за здійснення таких господарських операцій і правильність їх оформлення, особисті підписи осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій. Документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , статті 44 ПК України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак вони підтверджують реальність вчинених підприємством господарських операцій.

Встановлено також і наявність правосуб`єктності сторін на час укладення та виконання спірних правочинів, зокрема, контрагенти позивача на момент укладення договорів та оформлення первинних документів, як і позивач, були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ.

Використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності підтверджується первинними документами, які надані позивачем до матеріалів справи, що контролюючим органом не заперечується.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно із підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Підпунктом а пункту 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абзац другий цього пункту).

У відповідності до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Також цим підпунктом встановлено вимоги до податкової накладної.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорі, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, в ході проведення перевірки податковим органом не встановлено жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином.

Висновки відповідача про нереальність господарських операцій зроблені шляхом аналізу податкових реєстрів, шляхом опрацювання податкової інформації щодо контрагентів позивача та по ланцюгу , отримання протоколу допиту.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців позивач та контрагент позивача є окремими суб`єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до статті 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб`єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених статтею 228 Цивільного кодексу України та статтями 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб`єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Наведена правова позиція узгоджується з викладеною у постанові Верховного Суду від 21.05.2018 у справі №2а/0470/4526/12, від 14.08.2018 у справі №820/8206/15.

Суд не може вважати аргументованими доводи контролюючого органу щодо наявності вироку від 17.05.2017 у справі №757/22807/17-к, оскільки останній стосується фізичної особи та питання реєстраційних дій щодо особи контрагента позивача, а не - господарської діяльності такого суб`єкта, відтак не є преюдиційним для адміністративного суду при вирішенні питання щодо правомірності дій юридичної особи.

Згідно частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Тому, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, інформація щодо контрагента позивача про наявність зареєстрованих в Єдиному державному реєстрі судових рішень, протоколів допиту, ухвал в рамках кримінальних проваджень за ознаками кримінальних правопорушень не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

При цьому, на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, а також станом на час розгляду даної справи, вироки щодо контрагента позивача відсутні, а тому матеріали розслідувань за вказаними кримінальними провадженнями не можуть враховуватись як докази у даній справі, тоді як належним доказом, в даному випадку, могли би бути виключно вироки суду щодо недійсності (нікчемності) правочинів, первинних документів, визначення правомірності формування податкового кредиту та щодо порушення ним податкового законодавства, що набули законної сили, щодо вчинення ними кримінальних правопорушень.

Водночас, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.

Вказана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 20.02.2018 у справі №826/6280/13-а, від 20.02.2018 у справі №813/4931/13-а та від 06.02.2018 у справі №802/4940/14.

У рішенні по справі Булвес АД проти Болгарії , зокрема, зазначено: Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

У той же час, у ході судового розгляду справи підтверджено правомірність формування позивачем податкового кредиту та доходу по операціях з контрагентами TOB Норте Трейд та TOB Кейнфорд , що дає підстави спростувати твердження відповідача про правомірність податкових повідомлень-рішень від 11 січня 2020 року №00000230502, №00000240502 у цій частині.

Щодо невключення до складу доходу безнадійної заборгованості за виданими позивачем простими векселями ПП Ін Кар суд зазначає наступне.

В акті перевірки зазначено, що на момент припинення ПП Ін Кар (отримувача векселя) позивач (векселедавець) повинен суму заборгованості за векселями включити до складу доходу. Як на правову підставу цього висновку контролюючий орган посилається на підпункт 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПК України, який визначає ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень ПК України.

Так, безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, зокрема заборгованість, суб`єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв`язку з їх ліквідацією.

За цією ознакою заборгованість позивача перед ПП Ін Кар набула статусу безнадійної, підприємство безпідставно не відобразило дохід в розмірі цієї заборгованості, що і призвело до заниження доходів.

Суд із цим твердженням не погоджується з наступних підстав.

Кредиторська заборгованість виникла на підставі договору поставки від 01.08.2014 №17/08-14. За умовами укладеної додаткової угоди від 25.11.2015 №1 до договору від 01.08.2014 №17/08-14 змінено порядок розрахунку за поставлений товар шляхом проведення вексельної форми розрахунків.

14 грудня 2015 року між позивачем та ПП Ін Кар підписано акт приймання-передачі векселів відповідно до якого дата пред`явлення векселю до оплати є 14 грудня 2025 року.

Відносини, пов`язані з обігом векселів в Україні, регулюються Уніфікованим законом про переказний та простий векселі , що ратифікований Законом України Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі від 06.07.1999 №826-XIV, Цивільним кодексом України та Законами України Про цінні папери та фондовий ринок від 23.02.2006 №3480-IV та Про обіг векселів в Україні від 05.04.2001 № 2374-III.

За визначенням, наведеним у частині 1 статті 14 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок , векселем є цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов`язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Відповідно до статті 4 Закону України Про обіг векселів в Україні видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів, векселів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та фінансових казначейських векселів.

На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинна мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов`язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов`язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов`язання щодо платежу за векселем.

Згідно зі статтею 77 Уніфікованого закону до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11-20); строку платежу (статті 33-37); платежу (статті 38-42); права регресу у разі неплатежу (статті 43-50, 52-54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59-63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).

Відповідно до частини першої статті 70 Уніфікованого закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Ця норма стосується не тільки векселедержателя, а всіх осіб, що мають право вимагати за векселем.

За правилами статей 11, 16 Уніфікованого закону будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту. Власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим.

Таким чином, вексель є інструментом комерційного кредиту, що виступає у вигляді відстрочення платежу за надані товари та послуги.

При цьому векселедавець не має можливості та не зобов`язаний отримувати відомості щодо обігу виданих векселів та передачі їх векселедержателем іншим особам.

Відповідно до статті 43 Уніфікованого закону держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанта та інших зобов`язань осіб при настанні строку платежу, якщо останній не був здійснений, а також до настання строку платежу за таких умов: якщо мала місце повна або часткова відмова здійснити акцепт; у разі банкрутства трасата (незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні), або у разі припинення ним платежів, навіть якщо ця обставина не була встановлена судовим рішенням, або у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно; у разі банкрутства трасанта за векселем, що не підлягає акцепту.

Наведені правові норми закріплюють право векселедержателя на дострокову реалізацію права вимоги за векселем за рахунок солідарно зобов`язаних осіб у разі, якщо до настання строку платежу відбудуться визначені Уніфікованим законом події, що унеможливлюють погашення такого векселя прямим боржником.

При цьому векселедержатель може використовувати простий вексель у розрахунках зі своїми контрагентами шляхом переводу власної заборгованості на векселедавця. У такому випадку припиняється право вимоги одного кредитора і виникає право вимоги в іншого кредитора.

Отже, вексель може і надалі використовуватись в обігу до закінчення строку платежу за ним. Вексель як актив не втрачає своєї правової сили внаслідок ліквідації держателя та може і надалі використовуватись в обігу.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що у випадку відсутності даних про те, що прості векселі на загальну суму 3 970 992 грн. зі строком погашення не раніше 14.12.2025, до припинення держателя - ПП Ін Кар , не були передані іншим сторонам (кредитору, індосату) та залишені у нього, заборгованість за такими векселями не може вважатись безнадійною кредиторською заборгованістю та обумовлювати обов`язок позивача включити її до інших доходів звітного періоду.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у постановах Верховного Суду від 31.07.2018 (справа №820/11646/13-а), від 13.11.2018 (справа №810/5344/13-а), від 20.11.2019 року (справа №2а-4725/10/0870).

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про помилковість позиції контролюючого органу про необхідність включення заборгованості за векселями, термін погашення яких визначений 14.12.2025, до складу доходу платника податків за 2019 рік.

Абзацом першим частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Ця норма узгоджується як з нормою абзацу першого пункту 56.4 статті 56 Податкового кодексу України, відповідно до якої обов`язок доведення, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених ПК України, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладено на контролюючий орган, так і з нормою підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України щодо презумпції правомірності рішень платника податків, які в сукупності закріплюють презумпцію добросовісності податкової поведінки платника податків.

Підсумовуючи викладене, беручи до уваги безпідставність висновків контролюючого органу про порушення позивачем положень ПК України, які у подальшому слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновків, що позивачем доведено перед судом належними та допустимими доказами у справі правомірність формування податкового кредиту та доходу, тому наявні правові підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі, а податкові-повідомлення рішення підлягають скасуванню як незаконні та протиправні.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 13, 14, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМГІДРОМАШ" (проспект Льва Ландау, буд. 151, м. Харків, 61128, код ЄДРПОУ: 14094559) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ: 43143704) про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Скасувати податкові-повідомлення рішення ГУ ДПС у Харківській області від 11.01.2020 №00000230502, №00000240502.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМГІДРОМАШ" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області судовий збір у розмірі 21 020,00 грн. (двадцять одна тисяча двадцять гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено 22.07.2020.

Суддя О.В. Ніколаєва