Постанова

від 23.07.2020 по справі 400/3289/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/3289/19 Головуючий в 1 інстанції: Лебедєва Г. В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Турецької І. О.,

суддів - Стас Л. В., Шеметенко Л. П.

за участі секретаря - Скоріної Т. С.

представника апелянта - Івасишиної Е. П.;

представника позивача - Мезінова О. Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної податкової служби на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївський глиноземний завод до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

У жовтні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Миколаївський глиноземний завод (далі - ТОВ МГЗ ) звернулося до суду першої інстанції з позовом до Офісу великих платників податків Державної податкової служби (далі - Офіс великих платників податків ДПС) в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 вересня 2019 року № 0005375304 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 284 502,00 грн., а також про застосування штрафної (фінансової) санкції в сумі 142 251,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог товариство зазначило про виконання свого обов`язку надати податковому органу при проведенні перевірки для підтвердження показників податкової звітності усіх первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, що підтверджували проведені господарські операції з контрагентами ПВКП Будшлях , ПрАТ Інтерхім та ПП Фірма Спецстройтехмонтаж .

Також товариство акцентувало увагу, що чинне податкове законодавство не зобов`язує платника податків перевіряти постачальника та його контрагентів на предмет виконання ними вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту. Обчислення, декларування та сплата суми податку є персональним податковим обов`язком кожного платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку.

Позивач зазначає, що суб`єкт владних повноважень не надав належних доказів на підтвердження недобросовісності платника податків або можливої фіктивності його контрагентів, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення господарських операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року, ухваленого за правилами загального позовного провадження, позов задоволено.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що висновок податкового органу про нереальність господарських операцій не ґрунтується на фактичних обставинах справи та законодавстві, адже до перевірки були надані документи податкового та бухгалтерського обліку товариства, які підтверджують фактичність виконання договорів поставки товарів, робіт (послуг) з його контрагентами.

Суд відзначив, що надані позивачем первинні документи містять опис господарських операцій, усі необхідні реквізити, підписані уповноваженими особами, підписи завірені печатками відповідних підприємств, тобто повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України.

До того ж, суд вважав, що факт залучення контрагентами позивача субпідрядників, всупереч заборони встановленої договорами, не може свідчити про вчинення товариством податкового правопорушення та, відповідно, про нереальність господарських операцій.

Не поділяючи позицію податкового органу про відсутність у контрагентів 2-ї та 3-ї ланки трудових ресурсів, що є однією із підстав вважати правочин удаваним, суд зазначив, що така обставина не позбавляє суб`єкт господарювання здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Окрім того, суд першої інстанції відзначив, що податковий орган не надав пояснення стосовно того, яка кількість працюючих осіб, транспортних засобів та інше є достатнім для такого виду діяльності, за яким було здійснено господарські операції між позивачем та його контрагентами.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Офіс великих платників податків ДПС в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга за своїм змістом відтворює позицію контролюючого органу, викладену в акті перевірки, в якому описуються господарські операції ТОВ МГЗ та вчинені ним порушення податкового законодавства. Так, апелянт не заперечує надання первинної документації до перевірки, яка повністю відповідала вимогам Податкового кодексу України, проте вважає, що надані позивачем первинні документи не підтверджені реальним рухом активів між ТОВ МГЗ та його контрагентами.

Порушення норм процесуального права, на думку апелянта, є неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

ТОВ МГЗ , скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, вважає її необґрунтованою та безпідставною, а тому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

У відзиві на апеляцію позивач зазначає, що на обґрунтування її вимог апелянт наводить ті самі доводи та висновки, які відображені в акті перевірки, на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення. На думку позивача, суд першої інстанції надав оцінку вказаним доводам апелянта з якою ТОВ МГЗ повністю погоджується.

Представник апелянта в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін.

Фактичні обставини справи.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності ТОВ МГЗ є виробництво алюмінію.

У період з 28 травня 2019 року по 18 червня 2019 року Офісом великих платників податків ДПС (правонаступник Офісу великих платників податків ДФС) була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ МГЗ з питань законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн., в Декларації з податку на додану вартість за березень 2019 року з урахуванням уточнюючих розрахунків.

20 червня 2019 року контролюючим органом складений акт № 41/28-10-49-06/33133003 про результати проведення вказаної перевірки.

Зі змісту акта вбачається, що платник податків порушив наступні норми податкового законодавства:

- п.44.1 ст.44, пп.14.1.134 ст.14, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188,1 ст.188, пп. 195.1.3 ст.195, абз. а) п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, пп.200.1., 200.2, абз. б) п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, п.4 розд. V Порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ, затвердженого наказом Мінфіну України від 28.01.2016 року № 21, зареєстрованого в Мінюсті України 29.01.2016 року за № 159/28289.

В результаті порушень вказаних норм:

- завищено суму бюджетного відшкодування за березень 2019 року на суму ПДВ 108 757 721 грн.;

- занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за березень 2019 року на суму 1 267 709 грн.

Також порушено вимоги пп.201.1., 201.10. ст.201 Податкового кодексу України в частині нескладання та відсутності реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за березень 2019 на суму ПДВ 13 661 680,23 грн.

На підставі вищевказаного акту, контролюючим органом 08 липня 2019 року прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

1) № 0003654906, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ, заявлену у поданій податковій декларації з цього податку за березень 2019 року на загальну суму 108 757 721 грн., а також застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 54 378 860,50 грн.;

2) № 0003674906, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ в сумі 1 267 709 грн., а також застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 633 854,50 грн.;

3) № 0003664906, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 6 830 840,12 грн. за відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого абз.2 п.120-1 Податкового кодексу України, податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 13 661 680,23 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем, в порядку адміністративного оскарження, подано до ДПС України скаргу про скасування вказаних рішень як протиправних.

За результатами розгляду скарги ТОВ МГЗ на вищевказані податкові повідомлення-рішення, ДПС України було прийнято рішення № 2540/6/99-00-08-05-02 від 19.09.2019 року про часткове її задоволення. ДПС України вважало, що висновки акту перевірки про завищення позивачем податкового кредиту на суму 284 502 грн. є законними та обґрунтованими, а в іншій частині податкові повідомлення-рішення належить скасувати.

У зв`язку з цим, Офісом великих платників податків ДПС 25.09.2019 року було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005375304, яким ТОВ МГЗ зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ, заявлену у поданій податковій декларації з цього податку за березень 2019 року на загальну суму 284 502,00 грн., а також застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 142 251,00 грн.

Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апелянта та висновків суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

За правилами п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.5 ст.198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з п.201.1 ст.201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту вказаних статей Податкового кодексу України, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару (робіт, послуг), до податкового кредиту, виникає у суб`єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару (роботи, послуги), тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару (роботи, послуги) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Так, матеріали справи свідчать, що в результаті відпрацювання Декларації з ПДВ за березень 2019 року, за наявною інформацією щодо ризикових операцій суб`єктів господарювання, які декларують бюджетне відшкодування відповідно до ступеня ризику в діяльності такого платника, що внесені до Реєстру заяв про суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, контролюючим органом встановлено неправомірно сформовану суму податкового кредиту від постачальників, які формують від`ємне значення декларації за березень 2019 року та приймають участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування, а саме: по взаємовідносинам з постачальником 1 ланцюга: ПВКП Будшлях ; ПрАТ Інтерхім ; ПП Фірма Спецстройтехмонтаж .

Офіс великих платників податків ДПС як в акті перевірки так і в апеляційній скарзі не заперечує про наявність у ТОВ МГЗ первинної документації по спірним господарським операціям, яка складена у відповідності до вимог Податкового кодексу. Однак, на думку апелянта, надані позивачем первинні документи не підтверджені реальним рухом активів між вказаними контрагентами.

Так, у березні 2019 року позивачем було видано 9 тимчасових перепусток працівникам ПВКП Будшлях для виконання робіт на території проммайданчика ТОВ МГЗ за договором підряду від 12.02.2019 року, укладеного між ТОВ МГЗ та ПВКП Будшлях . Згідно будівельної виконавчої документації, витрати праці по вищевказаним роботам складають 3 799,37 людино-годин, а згідно кількості робочих днів у березні 2019 року (20 робочих днів) та тривалості робочого дня (8 год.), тобто, 9 х 8 х 20 = 1440 людино-годин, що є недостатньою для виконання вищевказаних робіт.

Надаючи оцінку даному доводу апеляції колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про його необґрунтованість, у зв`язку з наступним.

Згідно з п.4.1 розд.4 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 Правила визначення вартості будівництва , за правилами якого згідно з п.3.2 договору підряду від 12.02.2019 року визначається вартість робіт, система ціноутворення у будівництві базується на нормативно-розрахункових показниках і поточних цінах трудових та матеріально-технічних ресурсів. Нормативними показниками є ресурсні елементні кошторисні норми. На підставі цих норм і поточних цін на трудові та матеріально-технічні ресурси визначаються прямі витрати у вартості будівництва.

Відповідно до п.3.3 розд. 3 ДСТУ Б Д.1,1-1:2013, кошторисна норма - сукупність нормативних показників витрат ресурсів (зокрема, трудовитрат), встановлених на прийнятий вимірник будівельних робіт і виражених у натуральних (фізичних) одиницях виміру.

За правилами п.1.4.6 розд.1 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 нормативно-розрахунковою базою для визначення кошторисної трудомісткості будівництва є сума кошторисної нормативної трудомісткості робіт, наведеної в РЕКН, РЕКНМУ, РЕКНр, РЕКНрв, РЕКНпн і РКНЕМ, що враховує трудовитрати робітників-будівельників, монтажників і робітників, зайнятих на керуванні та обслуговуванні будівельних машин і механізмів, розрахункової трудомісткості при перевезенні грунту і будівельного сміття, що враховує трудовитрати робітників, зайнятих на керуванні та обслуговуванні автотранспортних засобів, та розрахункових трудовитрат працівників, заробітна плата яких передбачається в загальновиробничих витратах, коштах на зведення та розбирання титульних тимчасових будівель і споруд, коштах на сезонні (зимові та літні) подорожчання вартості будівельно-монтажних робіт.

Згідно з п. 2.1.1. Положення з організації нормування праці у будівництві, затвердженого Наказом Держбуду України 07.10.2004 року № 188, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2004 року за № 1359/9958, норма часу - величина затрат робочого часу, встановлена для виконання одиниці роботи (продукції) працівником (групою працівників) відповідної кваліфікації за певних організаційно-технічних умов виробництва. Вимірюються норми часу в будівництві v людино - годинах (людино-хвилинах тощо) на одиницю конкретного виду робіт (продукції).

Отже, аналіз викладених норм дає підстави погодитись з висновком суду першої інстанції, що кількість людино-годин при виконанні будівельних робіт визначається не шляхом простого множення кількості працівників на кількість робочого часу протягом місяця, а за затвердженими відповідними ДСТУ нормативними показниками (ресурсними елементними кошторисними нормами) залежно від виду виконуваних робіт, їх інтенсивності, складності тощо. Як правило, розрахунок вартості будівельних робіт з огляду на значну складність здійснюється з використанням спеціальних комп`ютерних програм (АВК і т.д.).

У межах спірних правовідносин, акти приймання виконаних будівельних робіт складалися підрядником ПВКП Будшлях з використанням програмного комплексу АВК-5 з використанням визначених вищенаведеними ДСТУ кошторисних норм витрат людино-годин на конкретні види робіт, що враховують специфіку даних робіт.

Крім того, слід зазначити, що, згідно п.2.2 договору підряду від 12.02.2019 року, роботи за вказаним договором виконуються у строки, вказані у додатку №1. А згідно з додатком №1 до вказаного договору, обумовлені ним роботи виконуються протягом лютого-квітня 2019 року, а тому розрахунок кількості людино-годин по вказаним етапам робіт має враховувати трудовитрати не тільки березня, але і лютого, квітня 2019 року.

Далі апелянт стверджує, що, всупереч укладеним договорам підряду від 12.02.2019 року між позивачем та ПВКП Будшлях , а також від 16.01.2019 року між позивачем та ПП Фірма Спецстройтехмонтаж , де міститься заборона залучення вказаними контрагентами субпідрядників, останні залучили таких.

Надаючи відповідь на даний довід колегія суддів вважає, що факт залучення контрагентами позивача субпідрядників, всупереч заборони у вказаних договорах, не може свідчити про вчинення ТОВ МГЗ податкового правопорушення, оскільки в даному випадку може йти мова виключно про можливе порушення господарських зобов`язань, що існували між позивачем та його контрагентами, за яке може наставати виключно господарсько-правова, а не податкова відповідальність.

Також є правильним зауваження представника ТОВ МГЗ у відзиві на апеляційну скаргу, що констатація контролюючим органом в акті перевірки факту залучення субпідрядників не може свідчити про нереальність господарських операцій із вказаними контрагентами, а навпаки підтверджує той факт, що роботи реально виконувалися.

Наступним доводом апелянта є твердження про відсутність у контрагентів 2-ї та 3-ї ланки постачальників трудових ресурсів, що, на думку контролюючого органу, свідчить про нереальність господарських операцій.

Оцінюючи даний довід, з точки зору податкового законодавства, колегія суддів вважає, що відсутність персоналу, транспортних засобів, виробничо-складських приміщень не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкт господарювання здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Суд першої інстанції обґрунтовано послався на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 02.04.2019 року (справа № 808/1139/16). Дана позиція суду вищої інстанції полягає у тому, що відсутність необхідних основних фондів, кваліфікованого технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, вантажних транспортних засобів тощо, не є беззаперечним доказом того, що господарські операції між сторонами не мали реального характеру, оскільки нормами Цивільного та Господарського кодексів України дійсність і реальність договорів та правомірність виписаних за ними, зокрема, податкових накладних та інших первинних документів бухгалтерського та податкового обліку не обумовлені наявністю у постачальника матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Далі апелянт в скарзі зазначає, що контрагент ПрАТ Інтерхім не поставив позивачу хімічну продукцію (літій тетраборнокислий). Такий висновок контролюючого органу побудований на тому, що вказаний товар ПрАТ Інтерхім придбав у інших постачальників, які не звітували до податкових органів з податку на додану вартість, а також не декларували придбання зазначеної хімічної продукції.

По-перше, даний довід скаржника суперечить первинній документації, яка складена у відповідності до вимог Податкового кодексу та була надана контролюючому органу при проведенні перевірки.

По-друге, така позиція апелянта щодо необхідності притягнення позивача до податкової відповідальності за можливі порушення податкового законодавства іншими учасниками господарських відносин по ланцюгу постачання товару порушує фундаментальний принцип покладання на особу юридичної відповідальності, закріплений у ч.2 ст.61 Конституції України, який визначає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2019 року (справа №817/992/15, адміністративне провадження №К/9901/9083/18) дійшов такого висновку:

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними .

Отже, виключенням з правила щодо індивідуальної відповідальності платника податків можуть бути такі випадки:

- невиконання встановленого Податковим кодексом обов`язку постачальника товарів (робіт, послуг) реєструвати у ЄРПН складені ним податкові накладні та позбавлення права покупця таких товарів (робіт, послуг) на включення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту;

- у разі доведення контролюючим органом факту сумісних дій платника податку та його контрагента щодо незаконної мінімізації податкових зобов`язань.

Проте, колегія суддів зазначає, що апелянт в скарзі не посилається на такі обставини, а тому його висновок про нереальність господарських операцій між позивачем та ПрАТ Інтерхім є безпідставним та необґрунтованим.

Останнє, на чому зупиняє свою увагу апелянт, це те, що у березні 2019 року згідно листів ПП Фірма Спецстройтехмонтаж було видано 14 тимчасових та 6 разових перепусток працівникам даного підприємства для виконання робіт на території проммайданчика позивача за договором № НГЗ-Д-19-018 від 16 січня 2019 року, але згідно даних звіту 1-ДФ, в трудових відносинах з ПП Фірма Спецстройтехмонтаж фактично перебуває лише одна особа з тих, яким видавалися перепустки.

Колегія суддів зазначає, що законодавством не передбачено будь-якого обов`язкового підтвердження факту перебування працівника в трудових відносинах з підприємством, а тому позивач при отриманні від ПП Фірма Спецстройтехмонтаж письмових заявок на видачу перепусток працівникам не був зобов`язаний та не мав змоги пересвідчуватися у тому, що вказані у заявці особи дійсно перебувають у трудових відносинах з вказаним підприємством.

За підсумком викладеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо протиправності податкового повідомлення-рішення про зменшення ТОВ МГЗ суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Є важливим при вирішенні даного спору застосування судом першої інстанції практики Європейського суду з прав людини.

Так, у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява №3991/03), Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09 р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Ураховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, є підстави, відповідно до статті 316 КАС України, для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної податкової служби на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївський глиноземний завод до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Доповідач - суддя І. О. Турецька

суддя Л. В. Стас

суддя Л. П. Шеметенко

Повне судове рішення складено 23.07.2020 року.