Постанова

від 29.09.2009 по справі 2-а-2451/2009

ФРУНЗЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

                          

  № 2-а- 2451 /2009  

ПОСТАНОВА  

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ                

28 вересня   2009 року Фрунзенський районний суд м.Харкова в складі:

головуючого – судді  Бондарєвої І.В.,                                  

розглянувши  у  порядку письмового провадження в залі суду в м.Харкові адміністративну справу за  позовною заявою ОСОБА_1    до Управління Пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м.Харкова про нарахування недоотриманої соціальної допомоги,

      в с т а н о в и в:

  Позивач звернувся до   суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Фрунзенському районі  м.Харкова, в якому просив суд зобов'язати відповідача  нарахувати недоплачену йому як дитині війни    щомісячну державну соціальну допомогу   за період з 01.01.2006 р. до 31.12.2007 р. у розмірі 2733 грн. 30 коп.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що він належить до соціальної категорії "Дитина війни" та  відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з 01 січня 2006 року   має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком.  У 2006-2007 р.р. йому така допомога не виплачувалась, що є протиправним та незаконним.

В судове засідання сторони не з*явились, надавши суду заяви про розгляд справи у їх відсутність.  

Представник відповідача   надав суду заперечення на позов, в яких просять суд в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх доводів зазначили, що ст.110 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 р.", з урахуванням змін і доповнень, встановлювала, що пільги дітям війни, передбачені ст.5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 01.01.2006 р., поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної ради України з питань бюджету.  

Крім того, відповідач посилається на  невизначеність на законодавчому рівні   органу, на який покладено обов'язок здійснення таких виплат   особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат. Також   зазначив, що відповідно до п.8 Постанови КМ України "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" №530 від 28.05.2008 р., з 22.05.2008 р.  вже визначений розмір підвищення до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії,  для дітей війни на 2008 р. (крім тих на кого поширюється дія законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань").

 Суд, дослідивши матеріали справи, беручи до уваги заперечення відповідача, дійшов висновку про наступне.          

З матеріалів справи та наявних в ній доказів судом встановлено, що ОСОБА_1    має статус "Дитини війни", що   підтверджується   пенсійним посвідченням серія АА № 919227 від 12.11.2001 р. та не оспорюється відповідачем.

Враховуючи зазначений статус позивача, він відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.  

Згідно довідки УПФУ у Фрунзенському районі м.Харкова від 27.08.2009 р. № 17108-07/34 , позивачеві протягом 2006-2007 р.р. підвищення до пенсії як дитині війни не нараховувалось та не виплачувалось, на підставі  Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік", Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік", ч.3 ст.28 Закону України "Про  загальнообов*язкове державне соціальне страхування".

Протягом 2008 р. позивачеві були нараховані та виплачені надбавки у розмірі 47 грн. - з 01.01.2008 р. по 31.03.2008 р., по 48,10 грн. - з 01.04.2008 р. по 30.06.2008 р., по 48.20 грн. з 01.07.2008 р. по 30.09.2008 р., по 49,80 грн. - з 01.10.2008 р. і довічно.

Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.          

 Згідно ст. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

 Законом України "Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік  зупинено.

 Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" від 19.01.2006 року, який набрав чинності   15.03.2006 року, до статті 110 Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

 Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"  запроваджені не були.

 Закони України "Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20.12.2005 року та "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

Крім того, надаючи перевагу Законам України " Про Державний бюджет на 2006 рік " від 20.12.2005 року та " Про внесення змін до Закону України " Про Державний бюджет на 2006 рік " від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік".  

 Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу доплати до пенсії за 2007 р., суд вважає їх частково підлягаючими задоволенню, з таких підстав.

 Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік", дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за №6-рп/2007 року, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік", яким зупинено дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України відповідач УПФУ у Фрунзенському районі м.Харкова повинен був з 09.07.2007 року нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", оскільки  з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України" ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст..6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.

Суд вважає, що відповідно до ст.62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 р.", позивачеві підлягало виплаті у 2007 р.:

Липень (4,06+406)х30%=123,02 грн.

Серпень (4,06+406)х30%=123,02 грн.

Вересень (4,06+406)х30%=123,02 грн.

Жовтень (4,11+411)х30%=124,53 грн.

Листопад (4,11+411)х30%=124,53 грн.

Грудень (4,11+411)х30%=124,53 грн.

Всього за 2007 рік: 742,65 грн.

Вказані суми позивач у 2007 р.  не отримував.

Таким чином, різниця між виплаченими та невиплаченими сумами підвищення до пенсії позивача  складає 742,65 грн., які мають бути нараховані та виплачені позивачеві за період з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р.

 Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ч.ч.3 та 4 ст.8 КАС України, звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, доводи відповідача щодо вирішення питання про виплату у 2008 р. позивачеві підвищення до пенсії, у розмірі, встановленому п.8 Постанови КМ України "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", не може бути підставою для відмови в задоволенні позову.

 Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд зазначає наступне.

 Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

 За чинним законодавством, розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

  З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Також, суд відхиляє доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.

 Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001  і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення, через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України " Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати  до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України " Про соціальний захист дітей війни " покладено на УПФУ  у Фрунзенському районі м.Харкова, за місцем проживання позивача.

 Крім того, суд вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.

 Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов'язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

   За змістом ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

    Законом України "Про соціальний захист дітей війни" реалізовано конституційне  право на соціальний захист громадян, які мають статус "дитини війни", серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

    Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

    Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.

    Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

    Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями  утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням - забезпечення призначення та виплати пенсії.

    Отже, обов'язок по нарахуванню та виплати доплати до пенсії, яка передбачена Законом України "Про соціальний захист дітей війни", покладено саме на органи Пенсійного фонду України.

    Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов'язку  на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.

    Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов'язань  перед позивачем.

    Крім того, відповідачем, в порушення ч.2 ст.71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов'язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.

    Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов'язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов'язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.    

 Виходячи зі змісту позову та для повного захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд вважає необхідним, на підставі ч.2 ст.11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність УПФУ  у Фрунзенському районі м.Харкова по не виконанню з 09.07.2007 року приписів статті 6 Закону України  "Про соціальний захист дітей війни",  яка призвела до  порушення прав позивача на  своєчасне нарахування на отримання  доплати до пенсії.

     Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч.3 ст.94 КАС України.

     На підставі викладеного, керуючись ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни",   ст.ст. 6-14, 71, 122, 159-163, 167, 186 КАС України, суд –

П о с т а н о в и в:

                   Позовні вимоги   задовільнити частково.

   Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м.Харкова щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1   підвищення до пенсії за віком у 2007 р., відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

                  Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м.Харкова здійснити перерахунок пенсії   ОСОБА_1    з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування”, та провести  відповідні  виплати за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, у розмірі  742 грн. 65 коп.

                 В іншій частині позовних вимог   ОСОБА_1    - відмовити.

 Стягнути з місцевого бюджету м.Харкова Харківської області на користь   ОСОБА_1    витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

 Постанова може бути оскаржена   до Харківського апеляційного адміністративного суду через Фрунзенський районний суд м.Харкова шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з   дня складення постанови в повному обсязі, і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя -