Постанова

від 23.07.2020 по справі 394/471/19

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

іменем України

23 липня 2020 року м. Кропивницький

справа № 394/471/19

провадження № 22-ц/4809/785/20

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Письменного О.А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватно-орендне підприємство ім. Гагаріна ,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Приватно-орендного підприємства ім. Гагаріна на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 04 лютого 2020 року у складі судді Партоліної І.П.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Приватно-орендного підприємства ім. Гагаріна (далі по тексту - ПОП ім. Гагаріна) про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

В обґрунтування позову вказала, що 04 березня 2007 року від її імені був укладений договір оренди земельної ділянки із ПОП ім. Гагаріна зі строком дії на 10 років, зареєстрований у Новоархангельському відділі КРФЦДЗК 16 квітня 2008 року за №040837600229, яка належить позивачці на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-КР №037328. Також було укладено додаткову угоду до зазначеного договору оренди земельної ділянки 01 листопада 2016 року, яким було продовжено строк дії договору до 30 грудня 2026 року. Вказала, що зазначений договір оренди та додаткову угоду вона підписувала.

Посилаючись на зазначені обставини просила суд визнати недійсними договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,38 гектарів, кадастровий номер 3523682700:02:000:0128, розташованої на території Мар`янівської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області, укладеного між ПОП ім. Гагаріна та позивачем, зареєстрованого у Новоархангельському відділі Кіровоградської регіональної філії ДП Центру ДЗК 16 квітня 2008 року за № 23093684, та додаткову угоду до вказаного договору від 01 листопада 2016 року.

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 04 лютого 2020 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 04 березня 2007 року, який укладений між ОСОБА_1 та ПОП ім. Гагаріна, який зареєстрований у Новоархангельському відділенні Кіровоградської регіональної філії ЦДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16 квітня 2008 року за №040837600229.

Визнано недійсною додаткову угоду від 01 листопада 2016 року до договору оренди земельної ділянки від 04 березня 2007 року, який укладений між ОСОБА_1 та ПОП ім. Гагаріна, зареєстрований у Новоархангельському відділенні Кіровоградської регіональної філії ЦДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16 квітня 2008 року за №040837600229.

Зобов`язано ПОП ім. Гагаріна передати ОСОБА_1 земельну ділянку площею 4,3814 га, що розташована на території Мар`янівської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3523682700:02:000:0128.

Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі ПОП ім. Гагаріна просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Сторони у судове засідання апеляційного суду не з`явилися. Про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином.

ОСОБА_1 направила до суду клопотання про розгляд справи без її участі.

Сторона відповідача свого представника у судове засідання не направила. Причини неявки суду не повідомила.

Колегія суддів постановила ухвалу про слухання справи у відсутності сторін на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Крім того, що стосується клопотань відповідача у прохальній частині апеляційної скарги щодо витребування доказів та виклик свідків, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню враховуючи неявку відповідача у судове засідання без поважних причин, який про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, та недоцільність витребування таких доказів. Тому, з огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглянув справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,38 га, кадастровий №3523682700:02:000:0128, виділеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Мар`янівської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ІІІ-КР №037328 (т.1 а.с.6).

04 березня 2007 року від імені ОСОБА_1 із ПОП ім. Гагаріна був укладений договір оренди земельної ділянки зі строком на 10 років, зареєстрований у Новоархангельському відділі КРФЦДЗК 16 квітня 2008 року за № 040837600229 (т.1 а.с.7-9).

01 листопада 2016 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, яким було продовжено строк дії договору до 30 грудня 2026 року (т.1 а.с.10).

Ухвалою Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 10 липня 2019 року у справі було призначено судову почеркознавчу експертизу по даній цивільній справі (т.1 а.с.124).

Згідно з висновком експерта від 16 жовтня 2019 року №3046/3047/19-27 підпис від імені ОСОБА_1 в договорі оренди земельної ділянки від 04 березня 2007 року, укладеному між ОСОБА_1 та ПОП ім. Гагаріна, який зареєстрований у Новоархангельському відділенні КРФЦДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16 квітня 2008 року за № 040837600229, який міститься на 5-й сторінці в графі Орендодавець , виконаний не самою ОСОБА_1 , а іншою особою з деяким наслідуванням якогось справжнього підпису ОСОБА_1 . Підпис від імені ОСОБА_1 в додатковій угоді від 01 листопада 2016 року до договору оренди земельної ділянки № 040837600229 від 16 квітня 2008 року, що зареєстрований у Новоархангельському відділі КРФ УДЗК, який міститься в графі Орендодавець , виконаний самою ОСОБА_1 (т.1 а.с.144-150).

Колегія судів вважає, що висновок експерта оцінено судом за правилами, встановленими ст.89 ЦПК України. Підписи ОСОБА_1 в оригіналі договору оренди та додаткового договору були предметом дослідження експертизи. Як порівняльний матеріал, експертом досліджено вільні та експериментальні зразки підпису та почерку позивача.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорюваний договір оренди позивачка не підписувала, що зокрема підтверджується висновком експерта від 16 жовтня 2019 року №3046/3047/19-27 , повноважень на це іншим особам не надавала, що вказує на відсутність волевиявлення власника земельної ділянки та є підставою для визнання договору оренди та додаткової угоди недійсними.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду, виходячи з такого.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Також передбачена законом і форма договору оренди землі, який укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Статтями 14, 18, 20 Закону України Про оренду землі визначено, що договір оренди укладається у письмовій формі і набуває чинності після його державної реєстрації, яка проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 16 Закону України Про оренду землі укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми.

Разом із тим цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні спірних договорів, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, як-то: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля є бажанням, наміром особи вчинити правочин, однак для вчинення правочину потрібна не тільки воля, а ще й доведення цієї волі до відома інших осіб. Отже, волевиявлення є способом, яким внутрішня воля особи дістає свій вираз зовні.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис договору є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого у письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри учасника правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. У наслідок вказаного, підписання правочину здійснюється кожною із сторін власноручно або власноручно уповноваженими на те стороною особами.

У разі відсутності власноручного підпису слід вважати, що правочин не відповідає вимогам, які встановлюються до письмової форми правочину.

Статтею 208 ЦК України передбачено перелік правочинів, які належить вчиняти у письмовій формі. Одним з таких випадків є зазначений у п. 2 ч. 1 вказаної статті правочин між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України цієї статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як роз`яснено у п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або неврахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з ч.2 ст.102 ЦПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у справі спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупністю таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Згідно з ч. 1 ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване у судовому рішенні.

Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи те, що договір оренди земельної ділянки позивачка особисто не підписувала, повноваження на це іншій особі не надавала, що свідчить про відсутність волі орендодавця на його укладення, суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку про визнання договору оренди та додаткової угоди недійсними. На думку колегії суддів суд першої інстанції правомірно задовольнив вимогу про визнання недійсною і додаткової угоди до спірного договору оренди, як такої, що є похідною від основної вимоги.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі стосовно того, що ОСОБА_1 отримувала орендну плату, що підтверджує обізнаність і схвалення останньої умов укладених договорів землі є необґрунтованими, оскільки не спростовують факт відсутності вільного волевиявлення останньої на укладання оспорюваного договору на умовах, що в ньому викладені.

Аналогічна правова позиція зазначена в ряді постанов Верховного Суду України в у постанові від 03 жовтня 2018 року по справі № 371/636/16-ц.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильність висновків рішення в оскаржуваній частині, оскільки ці доводи зводяться до посилання на ті ж самі обставини та наведення обґрунтувань заявлених вимог, які вказані у позовній заяві позивача, яким суд першої інстанції надав належну оцінку в оскаржуваному рішенні і колегія суддів повністю погоджується з цією оцінкою та прийнятим рішенням у даній цивільній справі.

Отже, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.

Порушень прав учасників процесу апеляційним судом не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставі статті 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення. ухваленого за відсутності учасників справи є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375 , 382 - 384 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватно-орендного підприємства ім. Гагаріна залишити без задоволення, а рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 04 лютого 2020 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя О.І. Чельник

Судді С.М. Єгорова

О.А. Письменний