Ухвала

від 22.07.2020 по справі 922/2731/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/2731/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду :

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.,

секретар судового засідання: Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ФайнаФірма"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2020 та на рішення Господарського суду Харківської області від 23.01.2020

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Салтівський хлібозавод"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФайнаФірма"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача :

1. Канізької сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області

2. Державного реєстратора Канізької сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області Шилова Наталія Юріївна

3. Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Азадалієва Яна Миколаївна

про скасування рішень державних реєстраторів

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФайнаФірма"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Сістем Білдінг Менеджмент"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Десаж Істейт"

3. Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Азадалієва Яна Миколаївна

до 1. Товариства з додатковою відповідальністю "Салтівський хлібозавод",

2. Товариства з додатковою відповідальністю "Салтівський хлібзавод",

про визнання права власності, витребування майна, визнання недійсним договору

за участю:

позивача за первісним позовом: Шевцова Ю.В. (адвокат)

відповідача за первісним позовом: 1) Ломовцев В.О. (адвокат), 2) Фелді О.В. (адвокат),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних і зустрічних позовних вимог

1.1. Товариство з додатковою відповідальністю "Салтівський хлібозавод" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФайнаФірма" (далі - відповідач) про скасування рішень державних реєстраторів щодо спірного нерухомого майна, а саме: про скасування запису державного реєстратора про скасування заборони державної реєстрації прав, про скасування запису про державну реєстрацію іпотеки за ТОВ "ФайнаФірма", про скасування запису про державну реєстрацію заборони, про скасування запису про державну реєстрацію права власності за ТОВ "ФайнаФірма" і припинення права власності ТДВ "Салтівський хлібозавод", про скасування запису про державну реєстрацію припинення іпотеки (ТДВ "Салтівський хлібзавод" - іпотекодержатель), про скасування запису про державну реєстрацію припинення заборони (ТДВ "Салтівський хлібзавод" - обтяжувач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Канізька сільська рада, державний реєстратор Канізької сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області Шилова Н.Ю., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Азадалієва Я.М.

Крім того, ТДВ "Салтівський хлібозавод" подало до суду заяву про визнання недійсними правочинів у порядку частини 3 статті 237 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у якій просило визнати недійсним іпотечний договір від 02.01.2015 між ТОВ "Сістем Білдінг Менеджмент" та ТОВ "Десаж Істейт"; визнати недійсним договір відступлення прав від 02.04.2018 за іпотечним договором від 02.01.2015, укладений між ТОВ "Десаж Істейт" та ТОВ "ФайнаФірма"; визнати недійсним іпотечний договір від 31.10.2019 між ТОВ "ФайнаФірма" (іпотекодавець) та ТОВ "Укрзернотрейдінг" (іпотекодержатель); скасувати запис від 31.10.2019 в Державному реєстрі прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки (ТОВ "Укрзернотрейдінг" - іпотекодержатель), скасувати запис від 31.10.2019 в Державному реєстрі прав на нерухоме майно про реєстрацію заборони на спірне нерухоме майно (ТОВ "Укрзернотрейдінг" - обтяжувач).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.06.2018 позивач придбав майновий комплекс хлібозаводу №3, розташований у місті Харкові, вул. Польова, 55, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Сістем Білдінг Менеджмент". Як вказує позивач, у травні 2019 року йому стало відомо про ризик захоплення його нерухомого майна, внаслідок чого, він звернувся до ряду приватних нотаріусів із заявами про заборону вчинення будь-яких реєстраційних дій з нерухомим майном; крім того, ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова у справі №641/4496/19 від 11.06.2019 вжито заходів забезпечення позову за заявою ТДВ "Салтівський хлібозавод" та заборонено будь-яким особам вчиняти дії, направлені на відчуження та вчинення будь-яких реєстраційних дій відносно нежитлових будівель, які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Польова, 55. Однак, як зазначає позивач, державним реєстратором Канізької сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області 25.06.2019 на підставі неіснуючої ухвали Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19.06.2019 у справі №641/280/18 незаконно скасовано заборону державної реєстрації. У подальшому 25.06.2019 (через декілька хвилин) приватним нотаріусом Азадалієвою Я.М. внесено до Державного реєстру прав відомості щодо реєстрації іпотеки на нерухоме майно за ТОВ "ФайнаФірма", реєстрації обтяження нерухомого майна, реєстрації припинення права власності позивача та реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ "ФайнаФірма". А 27.06.2019 приватним нотаріусом Азадалієвою Я.М. внесено до Державного реєстру прав відомості щодо припинення обтяження нерухомого майна та іпотеки нерухомого майна за ТДВ "Салтівський хлібзавод". Отже, на час державної реєстрації приватним нотаріусом Азадалієвою Я.М. права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ "ФайнаФірма" в Державному реєстрі прав була зареєстрована іпотека і заборона на вказане майно на користь ТДВ "Салтівський хлібзавод", яка мала пріоритет відповідно до положень статті 3 Закону України "Про іпотеку" і не підлягала скасуванню, так як була зареєстрована в Державному реєстрі прав раніше, ніж державна реєстрація іпотеки на користь відповідача - ТОВ "ФайнаФірма". Позивач вважає рішення державного реєстратора та приватного нотаріуса протиправними та такими, що порушують право власності позивача на майно та законний інтерес на внесення відповідних прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Заява в порядку частини 3 статті 237 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що заявнику стало відомо про неукладеність основного зобов`язання, забезпеченого іпотекою на користь ТОВ "ФайнаФірма", а відповідно наявність підстав для визнання недійсним договору іпотеки та договору про відступлення прав вимоги за ним; також заявник вказує, що з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 30.11.2019 стало відомо про обтяження спірного майна іпотекою на користь ТОВ "Укрзернотрейдинг".

1.3. ТОВ "ФайнаФірма" звернулося до суду із зустрічною позовною заявою до ТДВ "Салтівський хлібозавод", ТДВ "Салтівський хлібзавод", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ТОВ "Сістем Білдінг Менеджмент", ТОВ "Десаж Істейт", приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Азадалієва Я.М., про визнання права власності на спірне нерухоме майно, витребування майна, визнання недійсним договору іпотеки від 13.06.2019, укладеного між ТДВ "Салтівський хлібозавод" та ТДВ "Салтівський хлібзавод".

1.4. Зустрічний позов мотивовано тим, що, на підставі договору про відступлення прав від 02.04.2018 за іпотечним договором від 02.01.2015 позивач набув прав іпотекодержателя на спірне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 10 351,7кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Польова, 55, яке належало на праві приватної власності ТОВ "Сістем Білдінг Менеджмент"; після укладення правочину про відступлення прав та здійснення державної реєстрації у реєстрі речових прав на нерухоме майно ТОВ "ФайнаФірма" направив ТОВ "Сістем Білдінг Менеджмент" письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання, яка боржником виконана не була; ТОВ "ФайнаФірма" звернуло стягнення на предмет іпотеки і зазначає, що є законним власником спірного нерухомого майна, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №182220532 від 24.09.2019. Як вказує позивач за зустрічним позовом, йому стало відомо, що ТДВ "Салтівський хлібозавод" без правових підстав передав спірне нерухоме майно в іпотеку ТДВ "Салтівський хлібзавод" за договором іпотеки від 13.06.2019, про що приватним нотаріусом Прядко О.С. до реєстру внесений запис про обтяження, в рахунок виконання основного зобов`язання. ТОВ "ФайнаФірма" також вважає, що ТДВ "Салтівський хлібозавод" незаконно володіє спірним майном та не визнає право власності на нього ТОВ "ФайнаФірма".

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.01.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2020, первісний позов задоволено повністю, заяву про визнання недійсними правочинів в порядку статті 237 Господарського процесуального кодексу України задоволено частково:

визнано недійсним іпотечний договір, укладений 02.01.2015 між іпотекодавцем Товариством з обмеженою відповідальністю "Сістем Білдінг Менеджмент" (код ЄДРПОУ 38881944) та іпотекодержателем Товариством з обмеженою відповідальністю "Десаж Істейт" (код ЄДРПОУ 39211888), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М. 02.01.2015 за реєстровим номером 4, з договорами про внесення змін до іпотечного договору №1 від 20.01.2015, №2 від 10.02.2015, посвідченими приватним нотаріусом Бондар Т.М.;

визнано недійсним договір відступлення прав за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М. 02.01.2015 за реєстровим номером 4, укладеним 02.04.2018 між первісним іпотекодержателем Товариством з обмеженою відповідальністю "Десаж Істейт" (код ЄДРПОУ 39211888) і новим іпотекодержателем Товариством з обмеженою відповідальністю "ФайнаФірма" (код ЄДРПОУ 38316803), посвідчений 02.04.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М., реєстровий номер 1061;

у задоволенні решти вимог заяви про визнання недійсними правочинів в порядку статті 237 Господарського процесуального кодексу України відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що договори, які становлять основне зобов`язання, і які забезпечені іпотечним договором від 02.01.2015, є за своєю правовою суттю договорами позики, однак, як встановлено судом першої інстанції, передача грошей за договорами поворотної фінансової допомоги не відбувалась, тобто, договори є неукладеними, що має наслідком визнання іпотечного договору від 02.01.2015 та договору про відступлення прав від 02.04.2018, що були укладені на їх забезпечення, недійсними.

Щодо первісного позову судами встановлено, що державний реєстратор Канізької сільської ради вчинила оскаржуваний запис всупереч судовому рішенню - ухвалі від 11.06.2019 у справі №641/4496/19; вчиняючи запис про іпотеку 25.06.2019 державний реєстратор Азадалієва Я.М. діяла всупереч статті 13 Закону України "Про іпотеку", оскільки станом на 25.06.2019 спірне майно вже перебувало в іпотеці на підставі договору іпотеки від 13.06.2019, укладеного між ТДВ "Салтівський хлібозавод" та ТДВ "Салтівський хлібзавод", а відомості про припинення іпотеки, що виникла на підставі договору від 13.06.2019, були внесені до реєстру лише 27.06.2019. Запис про обтяження спірного нерухомого майна було вчинено державним реєстратором Азадалієвою Я. М. всупереч пункту 6 частини 1 статті 24 Закону України "Про держану реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки оскаржуваний запис про обтяження був вчинений за наявності попереднього обтяження.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що державний реєстратор Азадалієва Я.М. не вправі була вчиняти реєстраційний запис про право власності ТОВ "ФайнаФірма" на спірне нерухоме майно на підставі вимоги, виданої ТОВ "ФайнаФірма" в якості іпотекодержателя до дати набуття прав іпотекодержателя (до 25.06.2019), оскільки лише 25.06.2019 було зареєстровано за ТОВ "ФайнаФірма" право іпотекодержателя за договором від 02.01.2015.

Крім того, судами зазначено, що державний реєстратор Азадалієва Я.М. не вправі була вчиняти запис про припинення іпотеки за іпотечним договором від 13.06.2019 у зв`язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за іншим договором - іпотечним договором від 02.01.2015. Вчинивши такий запис державний реєстратор порушила вимоги статті 17 Закону України "Про іпотеку" та приписи пунктів 3, 4, 5 частини 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", як і не могла вчиняти запис про припинення обтяжень за іпотечним договором від 13.06.2019 у зв`язку із припиненням обтяжень за іншим договором - іпотечним договором від 02.01.2015.

Суди також зазначили, що станом на дати вчинення оскаржуваних реєстраційних дій (25.06.2019, 27.06.2019) судового рішення про скасування ухвали Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11.06.2019 у справі №641/4496/19 не існувало. Отже заборона , накладена цією ухвалою , була на той час чинною, не зважаючи на внесення державним реєстратором Шиловою Н.Ю. до державного реєстру запису про скасування обтяження, накладеного цією ухвалою.

Щодо зустрічного позову суди зазначили, що встановлена вище недійсність іпотечного договору від 02.01.2015 та договору про відступлення прав від 02.04.2018 означає, що до ТОВ "ФайнаФірма" не перейшло право вимоги за вказаними вище договорами, а тому правові підстави для виникнення права власності на предмет іпотеки, для визнання права власності на спірне майно та для витребування цього майна , відсутні. З тих самих підстав суди дійшли висновку, що позивач за зустрічним позовом ТОВ "ФайнаФірма" не будучи власником спірного майна не може бути визнаний особою, чиї права порушуються іпотечним договором від 13.06.2019, укладеним між ТДВ "Салтівський Хлібозавод" та ТДВ "Салтівський хлібзавод".

3. Короткий зміст вимог і підстав касаційного оскарження та узагальнені доводи інших учасників справи

3.1. ТОВ "ФайнаФірма" у касаційній скарзі просить скасувати прийняті у справі рішення і передати справу на новий розгляд.

Скаржник посилається, як на підставу для скасування судових рішень, на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (п.1 ч.2 статті 287 ГПК України), а також на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (п.4 ч.2 статті 287 ГПК України).

Щодо не врахування апеляційним судом висновку Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах, скаржник вказує постанову Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №910/9673/17 (щодо застосування ч.3 статті 237 ГПК України), постанову Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №914/1161/17, постанову Верховного Суду від 24.06.2015 у справі №826/19838/14 (щодо висновку про те, що судовий акт не породжує жодних правових наслідків з моменту ухвалення, якщо його скасовано).

Щодо не дослідження зібраних доказів, що з посиланням скаржника на п.1 ч.3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування судових рішень, скаржник зазначає про неправильне застосування судами ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України і ч.4 ст.3 Закону України "Про іпотеку" і не дослідження судами банківських виписок, які доводять факт перерахування коштів по договорах поворотної фінансової допомоги, що свідчить, як вказує скаржник, про порушення судами ст.ст. 86, 236 ГПК України, і в цьому контексті посилається на не врахування судами висновків Верховного Суду про застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, постановах Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №923/459/18, від 12.12.2019 у справі №910/1997/18, від 17.03.2020 у справі №910/9788/19.

3.2. ТДВ Товариство з додатковою відповідальністю "Салтівський хлібозавод" подало відзив на касаційну скаргу ТОВ "ФайнаФірма" з додатковими поясненнями, де просило прийняті у справі рішення залишити без змін, посилаючись на те, що суди вірно застосували норми права, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених в його постановах.

4. Мотивувальна частина

4.1. Відповідно до п.1, п.4 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Слід зазначити, що положеннями статті 287 ГПК України право касаційного оскарження обмежено виключно тими випадками, які передбачені у цій статті.

4.2. З посиланням на п.1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник посилається на порушення судами ч.3 статті 237 цього Кодексу і не врахування ними висновку Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №910/9673/17.

Відповідно до частини третьої статті 237 Господарського процесуального кодексу України ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.

Як вбачається з оскаржених рішень, суди прийняли заяву ТДВ "Салтівський хлібозавод" про визнання недійсними правочинів з посиланням на вищевказану статтю ГПК України та частково її задовольнили, визнавши недійсними іпотечний договір, укладений 02.01.2015 між іпотекодавцем ТОВ "Сістем Білдінг Менеджмент" та іпотекодержателем ТОВ "Десаж Істейт" та договір відступлення прав за іпотечним договором, укладений 02.04.2018 між первісним іпотекодержателем ТОВ "Десаж Істейт" і новим іпотекодержателем ТОВ "ФайнаФірма".

При цьому суди своє рішення мотивували тим, що вищезазначена заява первісним позивачем була подана з додержанням строків і правил, визначених ч.3 ст.237 ГПК України, оскільки була подана до закінчення підготовчого провадження, а неможливість включення вказаних вимог до позовної заяви обґрунтована необізнаністю позивача за первісним позовом на час подання позову з обставинами не виконання договорів фінансової допомоги (основного зобов`язання, в забезпечення виконання яких був укладений спірний договір іпотеки), що свідчить про їх неукладеність, тобто підстави визнання спірних договорів недійсними позивачу за первісним позов не були відомі.

В постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №910/9673/17 за позовом ТОВ "Оптімус Плюсзвернулось до ПАТ Комерційний банк "Приватбанк" про зобов`язання зарахувати (повернути) безпідставно списані з його рахунків грошові кошти, стягнення пені, Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції про залишення заяви позивача про зміну предмета позову під час нового розгляду справи без розгляду та постанову апеляційного суду про залишення без змін вказаної ухвали, та направив справу на продовження розгляду до суду першої інстанції з тих підстав, що судами попередніх інстанцій не було надано належної правової оцінки вказаній заяві позивача, у якій товариство просило визнати недійсним з моменту укладення договір про придбання акцій, укладений між позивачем та відповідачем, з посиланням, зокрема, на частину 3 статті 237 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, відповідно до вищевказаного судами застосовано ч.3 ст.237 ГПК України у справі, що розглядається, і у справі №910/9673/17 у правовідносинах, які не є подібними.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.3. Згідно п.1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №914/1161/17, постанову Верховного Суду від 24.06.2015 у справі №826/19838/14, в яких викладено висновок про те, що судовий акт не породжує жодних правових наслідків з моменту ухвалення, якщо його скасовано, який не було враховано апеляційним судом при винесенні оскарженого рішення.

Скаржник посилається на вказані постанови в контексті неправомірності скасування судами реєстраційного запису державного реєстратора від 25.06.2019 про скасування заборони державної реєстрації прав з мотивів того, що вказана заборона була накладена на підставі ухвали Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11.06.2019 у справі №641/4496/19, станом на день вчинення оскаржуваного запису була чинна і скасована була лише постановою апеляційного суду від 13.11.2019.

В постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №914/1161/17 за позовом Стрийського міськрайонного центру зайнятості до Львівської митниці ДФС про стягнення суми коштів, виплачених працівнику відповідача як допомогу по безробіттю, з мотивів того, що в подальшому за рішенням суду його було поновлено на роботі, Верховний Суд скасував прийняті у справі рішення, прийняв нове про відмову у позові з підстав того, що рішення про поновлення на роботі працівника відповідача було пізніше скасовано; за змістом статті 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків законодавцем передбачено рішення суду, проте скасування судового рішення у конкретній справі із залишенням позовної заяви без розгляду означає, що судовий акт, який скасовано, не породжує жодних правових наслідків з моменту його укладення, а відтак, скасоване судове рішення не може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Отже, у вищевказаних правовідносинах йшла мова про виникнення цивільних прав та обов`язків - виникнення права на стягнення з працедавця суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному відповідно до частини 4 статті 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" на підставі судового рішення про поновлення на роботі. І дійшовши висновку про не породження судовим рішенням цивільних прав, яке було скасовано, Верховний Суд вирішив, що підстав стягувати з працедавця виплачених сум забезпечення відповідно до вказаної норми права немає.

Зазначення скаржником в касаційній справі того, що ухвала Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11.06.2019 у справі №641/4496/19 була пізніше скасована і не повинна була враховуватись державним реєстратором при вчиненні оскарженого запису, не можна вважати таким, що відбулось у правовідносинах, подібних до тих, що розглядались у справі №914/1161/17, оскільки Верховний Суд в останній справі висловлювався щодо виникнення цивільних прав та обов`язків на підставі судового рішення, а у справі, що розглядається, мало місце здійснення судом процесуальних дій щодо забезпечення позову шляхом накладення заборони державної реєстрації прав в процесі розгляду спору, що за своєю суттю є обмеженням правомочностей, а не породженням нових прав та обов`язків.

Не подібними правовідносинами до спірних, з огляду на викладене, є і ті, які розглядались у справі №826/19838/14, де Верховний Суд України в постанові від 24.06.2015 зазначав, що ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов`язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек, оскільки в тих відносинах судовим рішенням, що скасовувалось, визнавався недійсним договір іпотеки, що породжує певні права та обов`язки для його сторін.

Вказане є підставою для закриття касаційного провадження на підставі п.5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

4.4. Скаржник посилається на не врахування судами висновків Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, постановах Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №923/459/18, від 12.12.2019 у справі №910/1997/18, від 17.03.2020 у справі №910/9788/19.

У справі №338/180/17 за позовом ТОВ "Фуд Трейдінг Компані" до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно одержаних коштів і за зустрічним позовом відповідача до позивача про визнання договору підряду укладеним та стягнення заборгованості за договором Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.06.2018, зважаючи на встановлені обставини, а саме: погодження сторонами переліку та вартості робіт, часткове виконання узгоджених умов як з боку позивача (перерахування частини авансу), так і з боку відповідача (виготовлення та доставка частини брусів), погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про те, що договір підряду сторони уклали, та вказала, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Відтак, у справі №338/180/17 предметом розгляду є визнання укладеним договору підряду, де суди встановили часткове виконання цього договору як позивачем, так і відповідачем, що не є подібним до спірних відносин, оскільки, як встановлено судами, виконання договорів фінансової допомоги не було встановлено, а посилання на не дослідження доказів судами (банківських виписок) направлено на переоцінку встановлених судами обставин справи, оскільки вказані виписки судами були досліджені і оцінені.

В постанові Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №923/459/18 про визнання недійсною додаткової угоди до договору про надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води також було вказано про встановлений факт укладення та виконання зазначеної додаткової угоди.

В постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №910/9788/19 про стягнення заборгованості за кредитним договором теж було встановлено факт укладення та виконання кредитного договору, на підставі якого суди стягнули заборгованість.

Таким чином, у вищевказаних постановах розглядались правовідносини, що не є подібними до тих, фактичні обставини яких були досліджені і оцінені судами у справі, що розглядається.

В постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №910/1997/18 про визнання недійсними генерального договору щодо взаємовідносин в процесі продажу цінних паперів та договору купівлі-продажу цінних паперів, Верховний Суд зазначив про передчасність висновків апеляційного суду про неукладеність оспорюваних договорів, з посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки обставинам, на які відповідач посилався в обґрунтування своїх заперечень у відзиві на апеляційну скаргу, також Верховний Суд вказав, що судом апеляційної інстанції не було встановлено дійсний зміст оспорюваних договорів в частині визначення ціни продажу-купівлі акцій, та не надано правової оцінки її відповідності вимогам чинного цивільного законодавства, і за вказаних обставин скасував постанову апеляційного суду і направив справу на новий розгляд до апеляційного суду, що свідчить про неподібність до спірних правовідносин, що розглядаються.

4.5. В касаційній скарзі відповідач за первісним позовом, з посиланням на п.1 ч.3 статті 310 ГПК України, вказує, що судами не було досліджено банківські виписки, що підтверджують передачу коштів за договорами фінансової допомоги, які суди попередній інстанцій визнали неукладеними.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

За вказаних обставин оскільки згідно статті 310 ч. 3 п.1 ГПК України підставою для скасування судового рішення є не дослідження судом зібраних у справі доказів лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, а інша, наведена у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 вказаного Кодексу, яка зазначена скаржником, як вбачається із вище викладеного, є необґрунтованою, правові підстави для скасування, а відповідно і для оскарження судових рішень в частині таких підстав касаційного оскарження, як і не дослідження судом зібраних у справі доказів, відсутні.

4.6. Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження, а відповідно і на касаційний перегляд судових рішень, в Україні не є безумовним, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведених вище конкретних норм ГПК України.

4.7. Враховуючи викладене, касаційне провадження підлягає закриттю на підставі статті 296 ГПК України.

4.8. Сплачена відповідачем за первісним позовом сума судового збору за подання касаційної скарги з урахуванням положень пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" поверненню не підлягає, оскільки Верховним Судом закривається касаційне провадження, а не провадження у справі.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФайнаФірма" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2020 та на рішення Господарського суду Харківської області від 23.01.2020 у справі Господарського суду Харківської області №922/2731/19, закрити.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов