Постанова

від 23.07.2020 по справі 130/82/2015

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 130/82/2015

Провадження № 22-ц/801/915/2020

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2020 рокуСправа № 130/82/2015м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя - доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,

з участю секретаря судового засідання Кирилюк Л. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та моральної шкоди за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Сичука М. М. від 13 лютого 2020 року (дата складання повного тексту рішення відсутня), -

встановив:

В грудні 2014 року 07 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся з цим позовом, за яким, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму боргу за договором позики від 06 березня 2003 року у розмірі 139854 грн 60 к., 541740 грн 00 к. процентів за користування позикою, 21058 грн 69 к. - три проценти річних за прострочення грошового зобов`язання, а також 15000 грн 00 к. у відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 06 березня 2003 року між сторонами був укладений договір позики, за яким ОСОБА_4 (на час укладення договору ОСОБА_5 отримала грошові кошти в сумі 5820 доларів США, які зобов`язалась повернути на першу вимогу ОСОБА_1 , про що того ж дня надала власноручно виконану розписку.

14 жовтня 2014 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_6 письмову вимогу про повернення коштів, яку та отримала 19 листопада 2014 року, але залишила без відповіді.

Вважав, що з відповідачки підлягає стягненню сума боргу у перерахунку на національну валюту України, проценти на рівні облікової ставки Національного Банку України (далі НБУ), три проценти річних за весь час прострочення грошового зобов`язання.

Вказував також, що протиправними діями відповідачки йому завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях внаслідок погіршення рівня його життя, негативних переживаннях гніву, смутку і роздратування через тривалу неможливість повернення власних коштів, необхідності витрачати додаткові зусилля для захисту своїх прав.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 лютого 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 06 березня 2003 року в загальній сумі 159122 грн 83 к., що складається з 139854 грн 60 к. - сума боргу за позикою, 19268 грн 23 к. - три проценти річних. В решті позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати у справі.

Рішення мотивовано тим, що оскільки відповідачка не виконала зобов`язання за договором позики, то з неї на користь позивача підлягає стягненню сума боргу у перерахунку на національну валюту України станом 01 грудня 2019 року, відповідно до позовних вимог, а також три проценти річних за весь час прострочення виконання зобов`язання - з 26 листопада 2014 року (дня отримання ОСОБА_6 вимоги про повернення позики) по 01 грудня 2019 року (в межах позовних вимог, згідно з розрахунком позивача).

Відмовляючи у позові в частині стягнення процентів за користування позикою в розмірі облікової ставки НБУ суд першої інстанції виходив із того, що позика надавалась в іноземній валюті - доларах США, а тому, ураховуючи відсутність у договорі умови щодо розміру та порядку сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) застосуванню до правовідносин сторін не підлягають.

У стягненні моральної шкоди суд відмовив тому, що такий вид відповідальності за порушення зобов`язання за договором позики ні законом, ні договором не передбачений.

Представник позивача - адвокат Оверковський К. В. та ОСОБА_6 подали апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, у яких, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просили, відповідно: адвокат Оверковський К. В. - скасувати рішення в частині, у якій у задоволенні позовних вимог відмовлено, та ухвалити нове про задоволення позову в цій частині; ОСОБА_6 - скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у позові.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги представник позивача - адвокат Оверковський К. В. посилався на неправильне застосування судом першої інстанції положень частини першої статті 1048 ЦК України, з огляду на те, що за цивільним законодавством України призюмується сплата процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), а стаття 1048 ЦК України не обмежує визначення розміру процентів за договором позики на рівні облікової ставки НБУ лише договорами, предметом яких є національна валюта України.

Вказував, що тривале невиконання відповідачкою зобов`язання з повернення позики спричинило моральні страждання позивача через погіршення рівня його життя у зв`язку із неможливістю користування власними коштами, приниження його честі і гідності, порушення усталеного (звичного) способу життя, необхідність докладати додаткових зусиль для захисту свого права.

ОСОБА_6 свою апеляційну скаргу обґрунтовувала ти, що суд першої інстанції помилково вважав розписку, надану позивачем, доказом укладення договору позики та його умов, зокрема через відсутність зазначення у ній про отримання відповідної суми коштів, зобов`язання та строку їх повернення.

Вказувала про те, що не отримувала вимоги про повернення позики, тому що за зазначеною позивачем адресою не проживає, про що йому було достовірно відомо. Зазначала, що суд першої інстанції неправильно визначив момент, з якого почався перебіг позовної давності, оскільки кошти повернула ОСОБА_1 ще у 2003 році після продажу власного підприємства, а він з цього часу протягом 11 років жодних вимог до неї не пред`являв.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частинами першою - третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 06 березня 2003 року між сторонами був укладений договір позики, за яким ОСОБА_4 (на час укладення договору ОСОБА_5 отримала грошові кошти в сумі 5820 доларів США, які зобов`язалась повернути на першу вимогу ОСОБА_1 , про що того ж дня надала власноручно виконану розписку.

14 жовтня 2014 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_6 письмову вимогу про повернення коштів, яку вона отримала 19 листопада 2014 року, але залишила без відповіді.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до статті 610 ЦК України.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, установивши, що розписка ОСОБА_7 містить підтвердження факту отримання грошової суми від ОСОБА_1 та зобов`язання її повернути на його вимогу, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про стягнення суми боргу в перерахунку на національну валюту України та трьох процентів річних за весь час прострочення, за вирахуванням сум, отриманих ОСОБА_1 на виконання заочного рішенням Вінницького міського осуду Вінницької області від 24 березня 2015 року.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 щодо недоведеності факту укладення договору позики та його умов спростовуються змістом розписки, у якій зазначено як про отримання від ОСОБА_1 суми позики, так і зобов`язання її повернути на вимогу позикодавця.

Суд першої інстанції так само прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, визначивши, що її перебіг почався з 19 листопада 2014 року - дати отримання ОСОБА_6 вимоги про повернення позики.

Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Строк виконання зобов`язання за договором позики визначено моментом вимоги, така вимога була направлена позикодавцем ОСОБА_1 ОСОБА_8 в жовтні 2014 року, а з позовом він звернувся в грудні 2014 року, тобто в межах строку позовної давності.

Доказів, що вимога про повернення позики здійснювалась ОСОБА_1 раніше у справі немає.

Так само не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідачки про неотримання нею вимоги ОСОБА_1 про повернення боргу 19 листопада 2014 року, тому що згідно з приписами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України саме на неї покладався обов`язок спростування належності підпису у повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення, а самі лише її твердження про те, що позивачу було відомо про зміну її місця проживання, без надання доказів того, що підпис у цьому повідомленні виконано не нею, а іншою особою (висновку почеркознавчої експертизи Бондаренко Л.А. не надала, клопотання про її призначення судом не заявляла), не можуть бути покладені в основу рішення через невідповідність критерію достовірності, установленому статтею 79 ЦПК України.

Так само апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги представника позивача - адвоката Оверковського К. В. з огляду на таке.

Відмовляючи у позові в частині стягнення процентів за користування позикою суд першої інстанції виходив із такого.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

За змістом статті 1 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV Про Національний банк України (далі - Закон № 679-XIV) облікова ставка НБУ - один із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.

НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (стаття 2 Закону № 679-XIV).

Пунктом 1 частини першої статті 15 цього Закону передбачено, що правління НБУ приймає рішення, зокрема про встановлення та зміну облікової та інших процентних ставок Національного банку.

Відповідно до статті 27 Закону № 679-XIV НБУ встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.

Частиною другою статті 46 вказаного Закону НБУ здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку НБУ для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов`язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.

Пунктом 1.1 Положення про процентну політику НБУ, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 серпня 2004 року № 389 (далі - Положення № 389; чинне на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що облікова ставка НБУ - один з монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ установлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період, і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку.

Пунктами 3.1, 3.2 цього Положення визначено, що НБУ визначає розмір облікової ставки, дотримуючись таких основних принципів: облікова ставка використовується НБУ одночасно як засіб реалізації грошово-кредитної політики та орієнтир ціни на гроші; облікова ставка є одним із чинників, що характеризують основні напрями змін грошово-кредитного регулювання; облікова ставка має підтримуватися на позитивному рівні щодо прогнозного рівня інфляції, який визначається схваленими Кабінетом Міністрів України основними прогнозними макроекономічними показниками на відповідний рік та враховується під час складання державного бюджету з наступними змінами; облікова ставка є найнижчою серед процентних ставок, за якими НБУ може підтримати ліквідність банків. Визначення рівня та характеру змін облікової ставки НБУ залежить від тенденцій загального економічного розвитку, макроекономічних та бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку. Національний банк під час визначення облікової ставки враховує й інші фактори, які можуть вплинути на вартість коштів у національній валюті, - інфляційні або девальваційні очікування, процентні ставки рефінансування, які використовуються центральними банками країн, що мають тісні торговельно-економічні зв`язки з Україною тощо.

Отже, облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.

Враховуючи, що частиною першою статті 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав.

Таким чином, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.

Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника.

Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні.

Такі висновки суду першої інстанції повністю узгоджуються із правовим висновком, зробленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, який зобов`язаний враховувати суд відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України.

Щодо висновку суду про неможливість стягнення моральної шкоди за невиконання зобов`язання з повернення боргу за договором позики через відсутність такого виду відповідальності у законі та договорі, то він узгоджується з приписами цивільного законодавства України, зокрема статті 1167 ЦК України, яка визначає відшкодування моральної шкоди як вид відповідальності за деліктними, а не договірними зобов`язаннями, що також узгоджується із усталеною судовою практикою, зокрема відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 09 листопада 1016 року у справі № 6-1575цс16.

Таким чином апеляційний суд прийшов до висновк, що доводи апеляційних скарг не є істотними і не дають підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Оверковського К. В. та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 лютого 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

(Повний текст постанови складено 24 липня 2020 року)

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. Ю. Береговий

О. В. Ковальчук