Постанова

від 14.07.2020 по справі 330/2142/16-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 14.07.2020 Справа № 330/2142/16-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №330/2142/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Куценко О.О.

Провадження № 22-ц/807/1794/20 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2020 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Крилової О.В.,

Кухаря С.В.,

при секретарі: Бєловій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на заочне рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 30 серпня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутого майна,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що між ним та ОСОБА_3 15 квітня 2016 року було укладено договір поруки, у якому позивач зобов`язався відповідати перед відповідачем за своєчасне виконання зобов`язань ОСОБА_1 . Проте, ОСОБА_4 посилаючись на те, що помилявся щодо природи укладеного правочину, оскільки вважав, що укладає договір застави транспортного засобу, просив суд визнати Договір поруки від 15 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 недійсним з дня його укладення.

Ухвалою судді Якимівського районного суду Запорізької області від 25 листопада 2016 року відкрито провадження за вказаним позовом.

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутого майна.

В обґрунтування зустрічної позовної ОСОБА_3 зазначав, що 30 листопада 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір позики. За умовами цього договору ОСОБА_5 передала ОСОБА_6 позику в сумі 2700000 грн. в готівковій формі, а ОСОБА_6 зобов`язався повернути отриману суму в строки і у порядку, визначеному в даному Договорі. Цільове призначення коштів - для оплати юридичних послуг за договором про надання послуг від 15 грудня 2014 року, укладеного між ОСОБА_6 та ТОВ Журнал Дальнобой . Факт отримання ОСОБА_6 позики в сумі 2700000 грн. підтверджується розпискою.

За приписами Договору про надання послуг, укладеного між ОСОБА_6 та ТОВ Журнал Дальнобой , ОСОБА_6 зобов`язався виплатити товариству 2611560 грн. протягом 3-х банківських днів з дати укладення цього Договору шляхом перерахування на їх поточний рахунок.

З метою належного виконання своїх договірних зобов`язань за Договором про надання послуг, 17 грудня 2014 року (тобто впродовж трьох банківських днів після підписання Договору про надання послуг) ОСОБА_6 здійснив платіж в розмірі 2611560 грн., однак вказана сума була помилково переказана на рахунок в ПАТ Укрсоцбанк іншої особи - ОСОБА_1 , що підтверджується меморіальним ордером № 5 від 17 грудня 2014 року.

28 травня 2015 року ОСОБА_6 направив ОСОБА_1 вимогу щодо повернення помилково перерахованих коштів, однак останній помилково перераховані кошти на його рахунок не повернув. Отже, грошові кошти були отримані ОСОБА_1 без достатньої правової підстави.

10 квітня 2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено Договір відступлення прав вимоги № 10/04/2016. Відповідно до умов цього договору ОСОБА_6 відступив, а ОСОБА_3 прийняв на себе право вимоги до ОСОБА_1 безпідставно отриманого майна (коштів) за меморіальним ордером № 5 від 17 грудня 2014 року. З дати набрання чинності цього договору до ОСОБА_8 перейшли права ОСОБА_6 за основним зобов`язанням Боржника в обсягах та на умовах, що існували на момент переходу цих прав. У зв`язку з наведеним ОСОБА_3 набув права вимагати від Боржника та/або правонаступників Боржника та/або поручителів Боржника та/або заставодавців Боржника своєчасного та належного та належного виконання зобов`язань за Основним зобов`язанням (повернення безпідставно отриманого майна (коштів), сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, комісій, пені, штрафів, збитків та інших витрат) а також права та обов`язки ОСОБА_6 , що виникли на будь-яких стадіях судового та виконавчого провадженнях. ОСОБА_6 передав ОСОБА_3 всі необхідні документи на підтвердження права вимоги виконання зобов`язання ОСОБА_1

15 квітня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено Договір поруки. За умовами вказаного договору ОСОБА_4 зобов`язався відповідати перед ОСОБА_3 солідарно і в повному обсязі, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків тощо, за несвоєчасне виконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань, щодо безпідставно отриманого майна (коштів) як існуючими на момент отримання безпідставно отриманого майна (коштів) так і тими, що виникнуть у зв`язку з цим в майбутньому. У договорі поруки сторони також узгодили, що у разі невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань щодо повернення безпідставно отриманого майна (коштів) ОСОБА_3 має право пред`явити свої вимоги безпосередньо до поручителя. Ці вимоги є обов`язковими для виконання протягом 30 календарних днів з моменту отримання Поручителем письмового повідомлення про невиконання Боржником зобов`язань щодо повернення безпідставно отриманого майна (коштів).

15 травня ОСОБА_3 звернувся з повідомленням до ОСОБА_4 про невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань щодо повернення безпідставно отриманого майна (коштів) і пропозицією про перерахування ОСОБА_4 всієї суми заборгованості за поточний рахунок ОСОБА_3 ОСОБА_4 зазначене повідомлення отримав 15 травня 2016 року, однак безпідставно отримані ОСОБА_1 кошти не повернув.

Посилаючись на вищенаведене, з урахуванням ч. 2 ст. 1214 ЦК України, ОСОБА_3 просив суд стягнути на його користь солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти у розмірі 2611560 грн., пеню у розмірі 1114456.41 грн., 3 відсотки річних у розмірі 155191 грн., та інфляційні витрати у розмірі 1605416,41 грн., які ним розраховано відповідно до вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України на рівні облікової ставки Національного банку України.

Ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області від 19 грудня 2016 року зустрічний позов прийнято до спільного розгляду із первісним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки.

29 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 01 квітня 2016 року № 10/04/16.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначав, що при аналізуванні договору про відступлення прав вимоги, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 в нього виникли сумніви щодо дійсності цього договору, так як жодних зобов`язань ОСОБА_1 перед ОСОБА_6 не має. Згідно листа ОСОБА_6 до ПАТ Укрсоцбанк від 30 квітня 2015 року, ОСОБА_6 особисто перевів грошові кошти у сумі 2611560 грн. на рахунок ОСОБА_1 за існуючим зобов`язанням, а саме за часткову оплату щодо придбання Ѕ частини будинку по АДРЕСА_1 . У меморіальному ордері № 5 від 17 грудня 2014 року отримувачем коштів зазначено ОСОБА_1 , що ОСОБА_6 чітко бачив, а отже усвідомлював значення своїх дій. Враховуючи зазначене, договір про відступлення прав вимоги від 01 квітня 2016 року № 10/04/16 є незаконним, так як його положення протиправно посягають на права та свободи ОСОБА_1 щодо стягнення неіснуючого боргу. Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 01 квітня 2016 року № 10/04/16.

Крім того, ОСОБА_1 зазначав, що в нього виникли сумніви, що саме ОСОБА_6 особисто своєю рукою поставив підпис у договорі від 10 квітня 2016 року № 10/04/16. У зв`язку з зазначеним, до свого позову ОСОБА_1 також додано заяву про забезпечення доказів, в якій він просив суд призначити судово-почеркознавчу експертизу, для встановлення справжності підпису ОСОБА_6 у договорі про відступлення прав вимоги від 10 квітня 2016 року.

Ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області від 22 серпня 2018 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки залишено без розгляду у зв`язку з повторної неявкою належним чином повідомленого позивача у судове засідання.

Ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області від 26 липня 2019 року відмовлено у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 01 квітня 2016 року № 10/04/16. Відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення доказів.

Таким чином, судом першої інстанції розглядався спір за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутого майна.

Заочним рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 30 серпня 2019 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутого майна задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 , ОСОБА_1 солідарно, на користь ОСОБА_3 безпідставно отримані кошти в сумі основного боргу в розмірі 2611560 (два мільйони шістсот одинадцять тисяч п`ятсот шістдесят) грн., три проценти річних, три проценти річних у розмірі 155191 (сто п`ятдесят п`ять тисяч сто дев`яносто одну) грн., інфляційні втрати в розмірі 1605416 (один мільйон шістсот п`ять тисяч чотириста шістнадцять) грн., 41 коп., пеню в розмірі 1114456 (один мільйон сто чотирнадцять тисяч чотириста п`ятдесят шість) грн., 41 коп., а всього 5486623 грн. (п`ять мільйонів чотириста вісімдесят шість тисяч шістсот двадцять три) грн., 82 коп. Стягнуто з ОСОБА_4 , ОСОБА_1 солідарно, на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 6890 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості. Зокрема, судом було встановлено, що ОСОБА_3 є належною стороною зобов`язання, у якого виникло право вимоги виконання зобов`язань ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Відповідачами не надано належних доказів, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на момент перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1 в ПАТ Укрсоцбанк існували договірні відносини. Меморіальний ордер № 5 від 17 грудня 2014 року є належним доказом переведення коштів ОСОБА_1 . Встановивши, що ОСОБА_1 не виконав вимогу, направлену йому 28 травня 2015 року, кошти, набуті без достатньої правової підстави не повернув, суд вважав, що у ОСОБА_3 виникло право вимоги до відповідачів зі сплати відсотків за користування безпідставно отриманими коштами. Перевіривши розрахунок трьох процентів річних, пені та інфляційних втрат, проведений ОСОБА_3 , з урахуванням періоду прострочення - 723 дні, суд погодився, що загальна сума заборгованості становить 5486623,82 грн.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року ухвалу Якимівського районного суду Запорізької області від 26 липня 2019 року про відмову у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 01 квітня 2016 року № 10/04/16. у цій справі скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для вирішення питання щодо можливості відкриття провадження за зустрічним позовом.

Ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області від 16 березня 2020 року заяву ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 30 серпня 2019 року - залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволені заяви, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надано доказів, які б свідчили про існування обставин передбачених ч. 1 ст. 288 ЦПК України та є підставами для скасування заочного рішення суду.

Також, щодо постанови Запорізького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року, якою ухвалу Якимівського районного суду Запорізької області від 26 липня 2019 року скасовано, та направлено справу для вирішення питання щодо можливості відкриття провадження за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 01 квітня 2016 року № 10/04/16 в ухвалі Якимівського районного суду Запорізької області від 16 березня 2020 року судом зазначено, що на час прийняття постанови, Якимівським районним судом Запорізької області вже було ухвалено судове рішення по справі, а саме заочне рішення від 30 серпня 2019 року та фактично завершено судовий розгляд. У зв`язку з відсутністю передбачених законом підстав для скасування вказаного судового рішення, суд зазначив й про відсутність можливості для вирішення питання щодо відкриття провадження по справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 в рамках цієї справи.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_9 в особі представника ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив заочне рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 30 серпня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити. Скаржник також просив розгляд скарги провести без участі ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 (т. 5 а.с. 149).

В обґрунтування апеляційної скарги, ОСОБА_1 зазначає, що сторони посилаються на те, що ОСОБА_1 начебто безпідставно зберіг та привласнив майно ОСОБА_6 , тобто завдав шкоди, що є деліктом, з чого випливає, що ОСОБА_1 і ОСОБА_6 не перебували між собою у стосунках як боржник та кредитор через відсутність зобов`язальних правовідносин. Наведене виключає можливість відступлення ОСОБА_6 права вимоги на користь ОСОБА_3 . Відступка деліктних зобов`язань не передбачена положеннями ЦК України, а отже й не могло бути укладено договору відступлення права вимоги, а тим більше договору поруки через нікчемність договору відступлення права вимоги, що взагалі свідчить про відсутність спору.

Крім того, скаржник вважає, що є неналежним відповідачем по справі, між сторонами в даній справі спір відсутній, оскільки першочергово шкода була завдана ОСОБА_5 протиправними діями ОСОБА_6 , через те, що кошти, отримані ним в поворотну позику, були використані не за цільовим призначенням. Відповідно, переуступати право вимоги мала право ОСОБА_5 , а шкода повинна стягуватися з ОСОБА_6 .

Суду першої інстанції надавалися пояснення та докази на підтвердження відсутності в діях ОСОБА_1 протиправних, спрямованих на привласнення та збереження без достатніх правових підстав дій. Вважає, що ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зловживають своїми процесуальними правами, та діють явно недобросовісно, що суперечить ст. 3, 13 ЦК України, оскільки має місце факт підроблення договору відступлення права вимоги та поруки з метою завдати шкоду ОСОБА_1 .

Посилання суду першої інстанції на не можливість прийняття до розгляду зустрічного позову у зв`язку з закінченням розгляду справи, а також у зв`язку з відсутністю підстав для скасування заочного судового рішення, скаржник вважає формальною відмовою з незаконних підстав, оскільки викладені обставини у зустрічному позові ОСОБА_1 прямо впливали на правильність вирішення справи.

Також зазначає, що у зустрічному позові ОСОБА_3 зазначено, що саме Позивач 17.12.14р. здійснив платіж. Водночас Позивачем у справі №330/2142/16-ц є ОСОБА_3 , в той час коли у меморіальному ордері переказувачем коштів є ОСОБА_6 . Отже, Позивач ОСОБА_3 не міг здійснювати ніяких переказів, а викладені у зустрічному позові відомості не відповідають дійсності, що свідчить про те, що ОСОБА_3 є неналежним Позивачем, на що суд першої інстанції уваги не звернув.

Судом першої інстанції, на думку скаржника, також залишено поза увагою, що передумовою стягнення коштів з ОСОБА_1 в даній справі мало бути існування відповідного рішення суду, яким би було визнано конкретну вину ОСОБА_1 , а саме привласнення помилково перерахованих коштів ОСОБА_6 . Натомість, судом першої інстанції не встановлено так званою абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише у момент його набуття збереження), а й станом на час розгляду спору, про необхідність якої зазначено у постанові Верховного Суду України від 02 лютого 2016 року у справі №6-3090цс15.Судом першої інстанції не встановлено, а Позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_6 помилково здійснив перерахування спірних коштів, тобто, що існує факт помилки, оскільки в меморіальному ордері отримувачем чітко значиться фізична особа ОСОБА_1 .

У скаржника також існують обґрунтовані сумніви у справжності підпису ОСОБА_6 на договорі про відступлення права вимоги від 10.04.16р. №10/04/16, зокрема, це можна побачити, якщо порівняти підписи ОСОБА_6 виконані ним на інших документах, які містять в матеріалах справи.

Окрім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 також посилається на розгляд даної справи з порушенням правил виключної підсудності.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з підстав необґрунтованості її доводів.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу,перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Вищезазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі щодо вирішення спірних правовідносин, але підлягає зміні в частині розподілу судових витрат по справі.

Так, встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 30 листопада 2014 року між ОСОБА_6 , та ОСОБА_5 укладено Договір позики (т. 1 а.с. 26-28).

Відповідно до п. 1.1 Договору позики, ОСОБА_5 передає ОСОБА_6 позику в сумі 2700000 грн. (два мільйона сімсот тисяч) гривень в готівковій формі, а ОСОБА_6 зобов`язується повернути отриману суму в строки і у порядку, зазначеному в Договорі позики. Цільове призначення коштів - для оплати юридичних послуг за договором про надання послуг від 15 грудня 2014 pоку, укладеного між ОСОБА_6 та ТОВ Журнал Дальнобой . Відповідно дo п. 2.1 Договору позики, ОСОБА_5 зобов`язалась передати ОСОБА_6 зазначену в п.1.1 суму в строк до 01 грудня 2014 року. Відповідно дo п. 2.2 Договору позики, факт передачі ОСОБА_5 зазначеної суми засвідчується розпискою ОСОБА_6 . Відповідно до п. 2.3 Договору позики, повернення зазначеної в даному договорі може мати місце за бажанням ОСОБА_6 протягом року рівновеликими частинам, однак останній внесок повинен бути зроблений не пізніше 30 листопада 2015 року.

Договір позики був укладений ОСОБА_6 з метою отримання коштів для оплати послуг відповідно до умов Договору про надання послуг від 15 грудня 2014 року, укладеного між ОСОБА_6 та ТОВ Журнал Дальнобой (т. 1 а.с. 29-32).

Так, відповідно до п. 1.1 Договору про надання послуг, Виконавець зобов`язується за завданням Замовника протягом визначеного в Договорі строку надавати за плату юридичні послуги, а Замовник зобов`язується оплачувати надані послуги. Згідно з п.3.1 Договору про надання послуг, за надання передбачених Договором послуг Замовник виплачує Виконавцю 2611560 грн. (два мільйони шістсот одинадцять тисяч п`ятсот шістдесят) протягом 3-х банківських днів з дати укладення цього Договору шляхом перерахування на поточний рахунок Виконавця.

З метою виконання договірних зобов`язань за Договором про надання послуг ОСОБА_6 17 грудня 2014 року, здійснив платіж в розмірі 2611560 грн., однак вказана сума була переказана на рахунок в ПАТ Укрсоцбанк , іншої особи - ОСОБА_1 , що підтверджується меморіальним ордером № 5 від 17 грудня 2014 року (т. 1 а.с. 33).

28 травня 2015 року ОСОБА_6 направив письмову вимогу ОСОБА_1 щодо повернення помилково перерахованих коштів, однак останній помилково перераховані на його рахунок кошти не повернув (т. 1 а.с. 34).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої, п`ятої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною 1,6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Так, з матеріалів справи вбачається, що правова підстава для набуття відповідачем коштів була відсутня.

ОСОБА_10 не надано жодних доказів існування між ним та ОСОБА_6 договірних правовідносин, як до перерахування грошових коштів, так і після.

Посилання в апеляційній скарзі на наявність листа від 30 квітня 2015 року від ОСОБА_6 на адресу члена правління ПАТ Укрсоцбанк , який може свідчити про наявність правовідносин між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 з приводу придбання частки у статутному капіталі ТОВ Торговий дім Камілла належними та достатніми доказами не підтверджено, будь-який договір купівлі-продажу, тощо, між вказаними фізичними особами у справі відсутній.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Із встановлених судом першої інстанції фактичних обставин вбачається відсутність правових підстав для одержання ОСОБА_1 зазначених коштів від ОСОБА_6 .

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначаються главою 83 ЦК України.

Предметом регулювання цього інституту є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, регулюються нормою ст.1212 ЦК України, оскільки відповідач набув майно за рахунок ОСОБА_6 за відсутності правових підстав для цього.

10 квітня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було укладено Договір відступлення права вимоги №10/04/2016 (т. 1 а.с. 40).

Відповідно до п.1 Договору про відступлення, на умовах та в межах, визначених цим Договором, Первинний кредитор ( ОСОБА_6 ) відступає, а Новий кредитор ( ОСОБА_3 ) приймає на себе право вимоги до ОСОБА_1 безпідставно отриманого майна за меморіальним ордером № 5 від 17 грудня 2014 року.

15 квітня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено Договір поруки (т. 1 а.с. 4).

Відповідно до п.1. Договору поруки ОСОБА_4 зобов`язався відповідати перед ОСОБА_3 солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань, щодо безпідставно отриманого майна (коштів), як існуючими на момент отримання безпідставно отриманого майна(коштів) від Кредитора, так і тими, що виникнуть в зв`язку з цим в майбутньому. Згідно з п. 3.1. Договору поруки - Поручитель відповідає за зобов`язаннями Боржника перед Кредитором в тому ж обсязі, що і Боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків тощо. Пунктом 3.2. Договору поруки передбачається, що відповідальність Поручителя і Боржника є солідарною. В пункті 3.3. Договору поруки зазначено, що причини невиконання Боржником своїх зобов`язань щодо повернення Боржником безпідставно отриманого майна(коштів) Кредитору жодним чином не можуть впливати на виконання Поручителем зобов`язань за цим Договором. Відповідно до п.3.4. Договору поруки Поручитель та Боржник залишаються зобов`язаними перед Кредитором до того моменту, поки всі зобов`язання щодо повернення Боржником безпідставно отриманого майна(коштів) Кредитору не будуть виконані повністю. Відповідно до п.2.1.1. Договору поруки - Кредитор має право у разі невиконання Боржником ( ОСОБА_1 ) своїх зобов`язань щодо повернення безпідставно отриманого майна(коштів) Кредитору пред`явити свої вимоги безпосередньо до Поручителя ( ОСОБА_4 ). Ці вимоги є обов`язковими для виконання протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання Поручителем від Кредитора письмового повідомлення про невиконання Боржником зобов`язань щодо повернення безпідставно отриманого майна(коштів).

Встановивши вищезазначені обставини на підставі матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_11 до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Також, за приписами ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Так, апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильного розрахунку процентів та періоду, за який їх нараховано, стягнута сума, судом першої інстанції досліджена, відповідає вимогам позивача та наведеним ним розрахункам, що не спростовані відповідачем.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині неможливості ОСОБА_6 відступити право вимоги на користь ОСОБА_3 через відсутність зобов`язальних правовідносин між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 та неможливості укладення договору відступлення права вимоги та поруки на підставі делікту, колегія суддів зазначає наступне.

Для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, до яких, зокрема, відноситься вимога відповідності змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із пунктом першим частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Втім, в цій справі встановлено, що ОСОБА_1 отримав грошові кошти від ОСОБА_6 без відповідної правової підстави. Зазначене дає правові підстави для відступлення права вимоги, що вчинено між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (ст. ст. 512-516 ЦК України).

Побідний висновок у аналогічних правовідносинах наведено Вищим спеціалізованим судом України у постанові від 04 жовтня 2017 року (справа № 752/13032/16-ц).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Разом з тим для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Аналогічний висновок було зроблено Великою Палатою Верховного Суду у справах № 629/4628/16 (провадження № 14-77цс18), № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).

Вищезазначеним спростовуються доводи апеляційної скарги щодо відсутності в діях ОСОБА_1 протиправних дій, спрямованих на привласнення та збереження без достатніх правових підстав майна ОСОБА_6 .

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Так, колегія суддів звертає увагу, що в прохальній частині апеляційної скарги ОСОБА_1 просив скасувати заочне рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 30 серпня 2019 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Разом з тим, в силу ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Так, зустрічна позовна заява ОСОБА_1 під час ухвалення заочного рішення не була предметом розгляду в суді першої інстанції, оскільки ухвалою Якимівського районного суду запорізької області від 26 липня 2019 року було відмовлено у прийнятті цього зустрічного позову.

При цьому, посилання суду першої інстанції в ухвалі про відмову у перегляді заочного рішення на відсутність передбачених процесуальним законодавством підстав для скасування судового рішення, яким розгляд справи фактично завершено є обґрунтованим, та не може в даному випадку розцінюватись як обмеження права ОСОБА_1 на доступ до суду. Зазначене не позбавляє ОСОБА_1 права на звернення до суду з окремим позовом.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції правил виключної підсудності ґрунтуються на власному тлумаченні скаржником положення ч. 7 ст. 30 ЦПК України, оскільки вимоги щодо укладання, зміни, розірвання і виконання правочину в рамках цієї справи не заявлялось.

За приписами ч. 2 ст. 31 ЦПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду.

Так, провадження у справі було відкрито ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області від 25 листопада 2016 року за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки, з дотриманням правил підсудності.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що питання дотримання судом першої інстанції правил територіальної підсудності неодноразово було предметом перегляду суду апеляційної інстанції.

Так, ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 22 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, та залишено без змін ухвалу судді Якимівського районного суду Запорізької області від 25 листопада 2016 року про відкриття провадження (т. 1 а.с. 203). Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, та скасовано ухвалу Якимівського районного суду Запорізької області від 10 січня 2019 року про передачу справи на розгляд до Макарівського районного суду Київської області (т. 3 а.с. 203-206).

Крім цього, у вищезазначеній постанові апеляційним судом було звернуто увагу на тривалість розгляду справи, що також враховується колегією суддів під час перегляду заочного рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 30 серпня 2019 року та дослідженні доводів скарги стосовно неналежного повідомлення ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи.

Так, встановлено, що справа у провадженні суду перебуває з листопада 2016 року, при цьому при дослідженні матеріалів справи вбачається, що тривалий розгляд справи судом першої інстанції, був, зокрема, обумовленим процесуальною поведінкою ОСОБА_1 , як то неодноразове оскарження судових рішень.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Разом з тим, ч. 4 ст. 367 ЦППК України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки солідарне стягнення судових витрат законодавством не передбачено, колегія суддів дійшла висновку про скасування заочного рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 30 серпня 2019 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судового збору у розмірі 6980 грн. та, змінюючи розподіл судових витрат, стягує з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 по 3445 грн. судових витрат з кожного.

Керуючись ст. ст. 141, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Заочне рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 30 серпня 2019 року по цій справі в частині солідарного стягнення з ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь на ОСОБА_3 судового збору у сумі 6890 гривень - скасувати,

Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати по 3445 (три тисячі чотириста сорок п`ять) гривень з кожного.

В іншій частині заочне рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 30 серпня 2019 року - залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 23 липня 2020 року.

Головуючий:

Судді: