Рішення

від 24.07.2020 по справі 640/8616/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2020 року м. Київ № 640/8616/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Бауер Машінен Україна

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Бауер Машінен Україна з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати частково податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві форми Н від 22.04.2019р. № 0336661207 про застосування штрафу згідно п. 120-1.1 ст. 120-1 ПК України в частині 140 194, 30 грн. за порушення граничних строків реєстрації податкової накладної № 23 від 31.10.2017р. на суму ПДВ 700 971, 48 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки щодо порушення граничних строків реєстрації податкової накладної від 31.10.2017. № 23 в Єдиному реєстрі податкових накладних є помилковими, а відтак податкове повідомлення-рішення винесене на підставі таких висновків підлягає скасуванню.

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяв у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, а відтак відсутні підстави для скасування такого рішення та задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено камеральну перевірку позивача за результатом якої складено акт від 06.02.2019р. № 751/26-15-12-07/36791850 про результати камеральної перевірки своєчасності реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних ТОВ Бауер Машінен Україна за 2017р.-2018р. у висновках якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення ТОВ Бауер Машінен Україна граничних строків реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування до податкових накладних за 2017р.-2018р. в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначених п. 201.10 ст. 201 ПК України, зокрема зазначено, що податкова накладна від 31.10.2017р. № 23 зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 11.12.2017р., а відтак кількість днів затримки складає 26.

На підставі висновків вищезазначеного акта відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 22.04.2019р., яким згідно з п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 глави 4 розділу II ПК України на підставі акта перевірки № 751/26-15-12-07/36791850 від 22.04.2019р. за даними Єдиного реєстру податкових накладних за звітний період за 2017-2018р. за порушення позивачем граничних термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, визначених п. 201.10 ст. 201 та згідно з п. 120-1.1 ст. 120 ПК України, а саме за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних від 16 до 30 календарних днів, до позивача застосовано штраф, в тому числі у розмірі 20 %, на суму 140 194, 3 грн.

Позивач вважаючи вищезазначене податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві протиправни звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства, ознайомившись із доводами представників сторін, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України встановлений обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію зведених податкових накладних.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п. п. 14.1.60 п. 14.1 ст. 14 ПК України, Єдиний реєстр податкових накладних - реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами.

Відповідно до п.п. 16.1.3 п. 16.1 ст. ПК України, платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно з п. 120-1.1 ст. 120-1 ПК України, Порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов`язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі:

10 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів;

20 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів;

30 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 31 до 60 календарних днів;

40 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів;

50 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації на 366 і більше календарних днів.

Відповідно до абз. 1, 5, 14 п. 201.10 статті 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;

для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до неї, до Єдиного реєстру податкових накладних регламентовано Порядком ведення Єдиного реєстру податкових накладних затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010р. № 1246 (далі - Порядок № 1246) (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку № 1246, операційний день - частина дня, протягом якої здійснюються прийняття від платників податку податкових накладних та/або розрахунків коригування та реєстрація або зупинення реєстрації.

Згідно з п. 3, 8 Порядку № 1246, операційний день триває з 0 до 23-ї години.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування складаються та реєструються постачальником (продавцем) - платником податку, крім випадків, визначених пунктом 9 цього Порядку.

Відповідно з п. 10, 11 Порядку № 1246, після складення податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі на них накладається електронний цифровий підпис посадових осіб постачальника (продавця) у такому порядку:

електронний цифровий підпис головного бухгалтера (бухгалтера) або електронний цифровий підпис керівника (у разі відсутності у постачальника (продавця) посади бухгалтера);

електронний цифровий підпис, який за правовим статусом прирівнюється до печатки (у разі наявності).

Постачальник (продавець), що є фізичною особою - підприємцем, накладає електронний цифровий підпис у такому порядку:

електронний цифровий підпис фізичної особи - підприємця;

електронний цифровий підпис, який за правовим статусом прирівнюється до печатки (у разі наявності).

Після складення отримувачем (покупцем) послуг від нерезидента податкової накладної у випадках, визначених Кодексом, накладення електронного цифрового підпису здійснюється у порядку, передбаченому для постачальника (продавця).

Після складення розрахунку коригування, що підлягає реєстрації отримувачем (покупцем), та накладення на нього постачальником (продавцем) електронного цифрового підпису відповідно до абзаців першого - шостого цього пункту такий розрахунок коригування надсилається для реєстрації отримувачу (покупцю), який накладає на нього власний електронний цифровий підпис у порядку, передбаченому для постачальника (продавця).

Для делегування права підпису податкової накладної та/або розрахунку коригування іншій посадовій особі платник податку отримує засоби електронного цифрового підпису в акредитованих центрах сертифікації ключів для такої особи та подає органу ДФС за основним місцем обліку (або за неосновним місцем обліку - для платників податку, які змінили місцезнаходження та для яких сплата визначених законодавством податків і зборів після такої реєстрації здійснюється за місцем попередньої реєстрації до закінчення поточного бюджетного періоду) посилені сертифікати електронного цифрового підпису зазначеної особи. У такому разі електронні цифрові підписи посадових осіб платника податку накладаються у такому порядку:

електронний цифровий підпис посадової особи, якій делеговано право підпису податкової накладної та/або розрахунку коригування;

електронний цифровий підпис, який за правовим статусом прирівнюється до печатки платника податку (у разі наявності).

Після накладення електронного цифрового підпису платник податку здійснює шифрування податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі та надсилає їх ДФС за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем з урахуванням вимог Законів України "Про електронний цифровий підпис", "Про електронні документи та електронний документообіг" та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку. Примірник податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі зберігається у платника податку.

Згідно з п. 12-15 Порядку № 1246, після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки:

відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту);

чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування;

реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування;

дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу;

наявності помилок під час заповнення обов`язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу;

наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200 -1 .3 і 200 -1 .9 статті 200 -1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 р.);

наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується;

факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами;

відповідності податкових накладних та/або розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16 статті 201 Кодексу;

дотримання вимог Законів України "Про електронний цифровий підпис", "Про електронні документи та електронний документообіг" та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

За результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).

Квитанція в електронній формі надсилається платнику податку протягом операційного дня та є підтвердженням прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в ДФС.

У квитанції зазначаються дата та час її формування, реквізити податкової накладної та/або розрахунку коригування та результат перевірки. Якщо у податковій накладній та/або розрахунку коригування за результатами проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), виявлено порушення, платнику податку надсилається квитанція про неприйняття податкової накладної та/або розрахунку коригування із зазначенням причини такого неприйняття.

В Порядку не міститься визначення поняття реєстрація податкової накладної . Натомість, за визначенням підпункту 14.1.60 пункту 14.1 статті 14 ПК ЄРПН - це реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами.

Наведені нормативні положення дають підстави для висновку, що в процедурі внесення інформації (відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування) до ЄРПН є дві окремі стадії: 1) надання платником податку на додану вартість податкової накладної (розрахунку коригування); 2) прийняття/неприйняття податкової накладної (розрахунку коригування) та внесення відомостей щодо неї (нього) безпосередньо до ЄРПН. Перша із цих стадій залежить від платника податку на додану вартість і є результатом його дій, тоді як друга - це результат виконання роботи програмного забезпечення, що контролюється ДФС, та/або безпосередніх дій працівників ДФС, на яку (які) платник податку не має впливу.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 03.04.2020р. у справі №160/5380/19, адміністративне провадження №К/9901/34753/19.

У цьому контексті встановлена нормою пункту 120-1.1 статті 120-1 ПК відповідальність платника податку на додану вартість за порушення граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу для реєстрації податкової накладної та /або розрахунку коригування до такої податкової накладної в ЄРПН, у вигляді накладення штрафу може застосовуватися в разі якщо платник податку не надав (не надіслав) податкову накладну (розрахунок коригування) ДФС у строк, встановлений цією статтею.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 10 червня 2019 року у справі №802/1825/16-а та від 12 липня 2019 року у справі №0940/1600/18.

Так, з матеріалів справи вбачається, що податкову накладну від 31.10.2017р. №23 позивачем направлено на реєстрацію в межах строку встановленого п. 201.10 статті 201 ПК України, а саме 15.11.2017р. та в межах операційного дня визначеного Порядком № 1246.

З квитанції № 1 від 15.11.2017р., судом встановлено, що податкову накладну від 30.10.2017р. № 23 доставлено до центрального рівня Державної податкової служби України 15.11.2017р. о 23:03:26, проте не прийнято відповідно до п. 3 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 року №1246 (у редакції постанови КМУ від 26.04.2017 року №341) із зазначенням, що операційний день для реєстрації документів триває щодня з 0 до 23 години.

Разом із тим, відповідно до наданих позивачем копії принтскринів інтерфейсу протоколу програми електронного документообігу M.E.Doc , податкова накладна від 31.10.2017 №23 була подана на реєстрацію до 23-ї години 15.11.2017р., у зв`язку із чим позивач не порушував встановленого часу операційного дня.

Суд зазначає, що законодавцем у нормі, якою передбачено Внесення відомостей, що містяться у податковій накладній, до Реєстру здійснюється шляхом подання протягом операційного дня зазначених документів в електронній формі ДФС з використанням електронного цифрового підпису та внесення відповідних відомостей до Реєстру чітко не визначено, з якого моменту (які саме дії суб`єкту господарювання необхідно вчинити) податкові накладні вважаються поданими (направлення платником податкової накладної, надходження податкової накладної в електронній формі до ДФС, підтвердження прийняття податкової накладної, надіслання платнику квитанції).

При цьому, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, то діє презумпція правомірності рішень платника податку (пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України).

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 червня 2018 року у справі № 813/448/17 зазначено, що аналіз наведених норм дає підстави вважати, що законодавець передбачив можливість застосування до платника наслідків несвоєчасної реєстрації податкової накладної, передбачених статтею 120-1 Податкового кодексу України лише за наявності його вини.

Суд зазначає, що позивачем було своєчасно виконано покладений на нього обов`язок та направлено до ЄРПН на реєстрацію вищевказану спірну податкову накладну за процедурою, регламентованою чинним законодавством, однак її реєстрація була здійснена з порушенням граничного терміну з незалежних від позивача причин.

Крім того, суд звертає увагу, що податковим органом у відзиві не наведено жодного доказу на спростування наявних у матеріалах справи доказів щодо своєчасного направлення податкової накладної, а саме принтскринів інтерфейсу протоколу програми електронного документообігу M.E.Doc . Тобто, контролюючим органом не доведено, що з боку позивача має місце порушення процедури направлення податкової накладної.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Водночас, щодо вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

За правилами ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно із ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинились.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

Також, суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року №5076-VI ).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року №5076-VI ).

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінанрсовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що представник позивача просив суд розподілити судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

На підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу представником надано копії таких документів: договір № 401 про надання правничої допомоги від 13.02.2019р., акт про надання правничої допомоги згідно договору № 401 від 13.02.2019р. від 08.05.2019р., виписку по рахунку про сплату позивачем 10 000,00 грн. з призначенням платежу передоплата за надання юридичної допомоги за Договором 401 від 13.02.2019р. згідно рах. № 29 від 13.02.2019р. , свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та оригінал ордера.

З акту про надання правничої допомоги згідно договору № 401 від 13.02.2019р. від 08.05.2019р., вбачається, що витрати на правничу допомогу в сумі 10 000 грн. включали в себе:

- проведення аналiзу фактичних обставин справи (вiдомостей електронного кабiнету платника податку, розмiщеному на офiцiйному сайтi ДФС України, вiдомостей програми M.E.Doc та iнших документiв щодо: дат та часу направлення податкої накладної №23 вiд 31.10.2017 на реєстрацiю в ЄРПН, наявностi помилок при її складаннi, дати та часу отримання квитанцiї № 1 про реєстрацiю в ЄPПН вiдомостей даних Укрпошти щодо дат отримання акту камеральної перевiрки №751/26-15-12-07/36791850 вiд 06.02.2019 та спiввiдношення iз датою прийняття оскаржуваного рiшення; вiдомостей акту камерально·i перевiрки №751/26-l5-l2-07/36791850 вiд 06.02.2019 щодо виявлених порушень строкin реєстрацiї податкової накладної №23 вiд 31.10.2017);

- проведення аналiзу вимог чинного законодавства (Податкового кодексу України, Постанови Кабiнету Мiнiстрiв України № 1246 вiд 29.12.2010 про затвердження Порядку ведения Єдиноrо реестру податкових накладних на предмет виконання КЛIЄНТОМ вимог чинного законодавства щодо подачi податкової накладної №23 вiд 31.10.2017 на ресстрацiї в ЄРПН та виконання контролюючими органами порядку реєстрації податкової накладної № 23 вiд 31.10.2017 в ЄРПН, правомірностi визначення вини КЛІЄНТА та правомiрностi прийняття податоковго повідомленняя-рішення від 22.04.2019 року № 033666 l207);

- проведення аналiзу судової практики Європейського суду з праn люди щодо застосування статгi 6 Конвенцiї про захист прав i осноuних свобод людини (яка унеможливлює притягнення до вiдповiдальностi особи за вiдсутностi вини) до спору мiж КЛIЄНТОМ та ГОЛОВНИМ УПРАВЛIННЯМ ДФС м. КИЄВІ;

- проведення аналізу вітчизняної судової практики щодо застосування норм абз. 13 п. 201.10 ст 201 ПК України та наслідків застосування/незастосування притягнення до відповідальності згідно п. 120-1.1 ст. 120-1 ПК України;

- складення (написання) позовної заяви до адміністративного суду щодо оскарження nодаткового nоuiдомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві форми Н від 22.04.2019р. № 0336661207 про застосування штрафу в розмірі 140 194, 30 грн. та її подання до адміністративного суду.

Також суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 826/7806/17, щодо застосування ст. 134 КАС України. У вказаному судовому рішенні зазначено, що аналіз положень ст. 134 КАС України дає підстави для висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, а саме: у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, дійшов висновку, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В інших справах Ботацці проти Італії , Іатрідіс проти Греції , у текстах своїх рішень у даних справах Європейський суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

При розгляді клопотання, суд, враховує висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14 листопада 2019 року по справі № 826/15063/18, згідно яких: "…суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг".

Суд зазначає, що справа відповіднно до предмету спору не є складною.

Дослідивши та проаналізувавши надані позивачем копії документів на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що розмір витрат на оплату гонорару адвокатського об`єднання, у заявленому розмірі 10 000,0 грн. не є співмірним із складністю справи, фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним акті переліком.

Більше того, з акту про надання правничої допомоги згідно договору № 401 від 13.02.2019р. від 08.05.2019р., вбачається, що адвокатом в тому числі проведено аналіз вітчизняної судової практики щодо застосування норм абз. 13 п. 201.10 ст 201 ПК України та наслідків застосування/незастосування притягнення до відповідальності згідно п. 120-1.1 ст. 120-1 ПК України.

Водночас, жодних посилань на таку судову практику, яка була проаналізована в позові не здійснено та до позову не долучено.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача 7500, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Одночасно, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Бауер Машінен Україна - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати частково податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві форми Н від 22.04.2019р. № 0336661207 про застосування штрафу згідно п. 120-1.1 ст. 120-1 ПК України в частині 140 194, 30 грн. за порушення граничних строків реєстрації податкової накладної № 23 від 31.10.2017р. на суму ПДВ 700 971, 48 грн.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Бауер Машінен Україна судові витрати за сплату судового збору в розмірі 2102, 91 грн. (дві тисячі сто дві гривні гривні 91 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Бауер Машінен Україна за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 7 500,00 грн. (сім тисяч п`ятсот гривень 00 коп.).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська