Рішення

від 02.07.2020 по справі 716/1236/18

ЗАСТАВНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 716/1236/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.07.2020 м.Заставна

Заставнівський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді - Стрільця Я.С.

з участю секретарів судових засідань - Климус Г.В., Барабащук О.А., Вікторівської Д.Я.

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника третьої особи - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Заставна цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , Шубранецької сільської раду Заставнівського району Чернівецької області, ОСОБА_16 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_17 , про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , Шубранецької сільської раду Заставнівського району Чернівецької області, ОСОБА_16 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_17 , про визнання права власності.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що вона була членом колективного сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Надія . Дане підприємство було ліквідоване 2006 року, правонаступники відсутні. 04 серпня 2005 року вона звернулася з письмовою заявою до ліквідаційної комісії ТзОВ Надія , в якій зазначила, що існують свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП - майнові сертифікати, які не були переоформлені у свідоцтва про право власності, просила видати майно їй на збереження з правом користування та в подальшому викупу майнових паїв у їхніх власників. Ліквідаційною комісією даного підприємства на засіданні 04 серпня 2005 року було прийняте рішення про затвердження списків власників майнових паїв та виділення їм в натурі конкретно визначеного майна відповідно до вартості їх паїв у вигляді сіноскладу, а також передано це майно на збереження позивачу з правом користування.

Будівля сіноскладу літ. А , площею 930,80 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 , була виділена в натурі з балансовою вартістю 18000 грн. із зазначенням вартості частки кожного власника у структурі цього майна.

Згідно протоколу засідання ліквідаційної комісії від 04.08.2005 року № 92 затверджено список власників майнових паїв, які не переоформили свідоцтво про право власності на майновий пай, чиє майно було передане їй на зберігання з правом користування. Вищевказаний сіносклад був переданий їй на зберігання та у користування відповідно до акту приймання-передачі № 303 від 06.08.2005 року.

В подальшому вона скуповувала майнові паї у колишніх членів колективного сільськогосподарського підприємства Надія (відповідачів) відповідно до договорів купівлі-продажу майнового паю.

Таким чином, вона викупила майнових паїв на загальну суму - 16645 гривень, частки всіх осіб зазначених в Протоколі, окрім ОСОБА_18 , вартість паю якої складав 599 гривень, що становить 3,47% будівлі сіноскладу.

У списку вказано ще двох пайовиків - ОСОБА_19 , вартість паю 1098 гривень, та ОСОБА_20 , вартість паю 511 гривень. Однак, ці особи ще у 2005 році використали своє право та отримали свої частки у іншому майні.

Рішенням Заставнівського районного бюро технічної інвентаризації від 30 серпня 2012 року їй було відмовлено у проведенні державної реєстрації права власності на цілу частку на сіносклад, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку із неподанням всіх документів.

Оскільки підприємство було ліквідоване 2006 року, правонаступники відсутні, ліквідаційна комісія ТзОВ Надія завершила свою роботу та припинила свою діяльність, реалізувати своє право власності на вищенаведене майно в інший спосіб, окрім як в судовому порядку позивач не має можливості, тому позивач вимушена звертатися до суду.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Спіжавка Т.Г. позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача Шубранецької сільської ради Заставнівського району Чернівецької області звернувся до суду із заявою про розгляд справи без участі їх представника, свою позицію щодо предмета спору не висловив.

Відповідачі по даному позову неодноразово викликалися до суду судовими викликами та всі були повідомлені про день, час та місце розгляду справи належним чином. Частина з них надала суду заяви про визнання позову з проханням проводити судовий розгляд без їх участі.

Представник третьої особи адвокат Колесник В.О. в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову з підстав викладених в поясненнях та клопотаннях, які надані ним суду.

Вислухавши пояснення представника позивача та третьої особи, дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Отже, указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01 грудня 2004 року визначено поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається у ч.1 ст.4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права , яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст.16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 16 ЦК України, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно із ст.41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 ЦК України).

Приписами ст.392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, тому суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному ст.392 цього Кодексу.

Посилаючись на приписи ст.ст. 328, 392 ЦК України, позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про визнання за нею права власності на частину нерухомого майна (сіноскладу), набутого нею на підставі договорів купівлі-продажу, укладених з власниками майнових паїв, як членів колективного сільськогосподарського підприємства, а саме ОСОБА_11 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , ОСОБА_23 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_4 .

Питання документального посвідчення права власності на майновий пай врегульовано наступними нормами законодавства.

Відповідно до п.2 Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, затвердженої Постановою КМУ від 28 лютого 2001 року №177, майновий пай це частка майна члена підприємства у пайовому фонді, виражена у грошовій формі та у відсотках розміру пайового фонду.

Вільне здійснення права власності на паї, зокрема передача паїв в оренду, купівля - продаж майнових наїв, дарування, міна, передача у спадщину передбачена Указом Президента України від 29.01.2001р. №62 (62/2001) Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки (далі Указ).

На виконання даного Указу, Постановою КМУ від 28 лютого 2001 року №177 Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки було затверджено Порядок визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення (далі Порядок).

Згідно п.13 Порядку передбачено, що майновий пай члена підприємства документально підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена підприємства за зразком згідно з додатком. У разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування видається нове свідоцтво.

Пунктом 14 Порядку передбачено, що для отримання нового свідоцтва у разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування до сільської, селищної або міської ради подаються посвідчені в установленому порядку копія відповідної цивільно-правової угоди або копія свідоцтва про право на спадщину, попереднє свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.

Після отримання зазначених документів сільська, селищна або міська рада вносить відповідні зміни до списку осіб, які мають право на майновий пай підприємства, та анулює попереднє свідоцтво, про що робиться запис у книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.

Факт оформлення свідоцтва засвідчується гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради. Оформлені свідоцтва реєструються у книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.

Аналогічний порядок закріплено також у листі Міністерства аграрної політики України від 20.04.2005р. М 37-17-2/5492.

Наказом Міністерства Аграрної політики України №62 від 14.03.2001 року Про затвердження Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств в частині використання майнових паїв їх власниками, передбачено право власника відчужити пай будь-яким способом в установленому законом порядку.

Міністерство Аграрної політики України також Наказом №79 від 23.03.2001 року Про затвердження Порядку видачі та обліку Свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) та листом №37-25-3-11/3923 від 05.05.2001 року Щодо порядку видачі, обліку та погашення Свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) , встановило в п.13, що при переході права власності на майновий пай, яке здійснено на підставі Свідоцтва, орган місцевого самоврядування, який видав та зареєстрував його, видає нове Свідоцтво новому власнику, реєструє нове Свідоцтво у Книзі обліку, робить відповідний запис у списку осіб, які мають право на майновий пай. Старе Свідоцтво долучається до справи.

Як вбачається з Протоколу засідання ліквідаційної комісії ТОВ Надія від 04.08.2005 року (а.с. 20 зворот том 1) особи з якими ОСОБА_3 уклала вищезгадані договори купівлі-продажу, належали до списку осіб, яким було виділено в натурі частку майна в сіно складі. Дана обставина підтверджується Списком людей, які не переоформили свідоцтва про право власності на майновий пай (а.с. 21 том 1). Їхнє майно згідно даного Списку, а також акту №303 приймання-передачі основних засобів (а.с. 21 зворот том 1) передано на збереження з правом користування та послідуючого викупу майнових паїв ОСОБА_3 . Саме тому, позивач повинен був звернутися до Шубранецької сільської ради для отримання нового свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства, однак доказів такого звернення та відмови у видачі цього свідоцтва матеріали справи не містять.

ОСОБА_3 , звертаючись до суду із позовом за захистом порушеного права та визнання за нею права власності на частку спірного сіноскладу на підставі договорів купівлі-продажу, не надала суду доказів, які підтверджують доводи позову, зокрема звернення до Шубранецької сільської ради Заставнівського району Чернівецької області для отримання нового свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) у зв`язку із набуттям у власність майнового паю за договорами купівлі-продажу укладених з власниками майнових паїв згідно Списку (а.с.10-19).

Крім того, судом береться до уваги той факт, що згідно змісту вказаних договорів предметом купівлі-продажу є частка майнового паю продавця в частині сільськогосподарської техніки ТОВ Надія . Посилання представника позивача в позові на ту обставину, що це є помилкою, оскільки дані договори укладені з приводу майнового паю, який складається з частки сіно складу, в судовому засіданні не знайшло свого підтвердження та спростовується матеріалами цивільної справи.

Позивачем та його представником, не надано суду будь-якого рішення, яке б свідчило про невизнання за позивачем права, що підлягає захисту судом, а також доказів наявності спору з цих правовідносин з іншими відповідачами по справі.

У зв`язку з викладеним, суд приходить до висновку, що позовна вимога про визнання права власності за ОСОБА_3 на 96,46% частки спірного сіносклада не підлягає задоволенню у зв`язку з недотриманням позивачем встановленого порядку набуття права власності на нерухоме майно, яке виділене власникам майнових паїв та за відсутності реального дійсного спору між його сторонами.

У висновках, викладених у Постановах Верховного Суду від 06 грудня 2018 року справа № 683/3148/17-ц (провадження № 61-44922св18), від 02 серпня 2019 року справа № 683/1964/17 (провадження № 61-1561св19), від 10 жовтня 2019 року справа № 683/3145/17 (провадження № 61-48514св18) зазначено, що право власності на майновий пай посвідчується відповідним свідоцтвом, вирішення питання про видачу якого, перебуває в компетенції сільської, селищної або міської ради.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння і користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

За змістом вищенаведених нормативно-правових актів - підставою для визнання права власності на майнову частку в натурі, є право на цю частку, встановлене Свідоцтвом про право власності, яке повинно бути видано у встановленому законом порядку, з відміткою про виділення майна в натурі у спільну часткову власність. Крім цього, акт приймання-передавання майна та договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності, може бути підставою для оформлення співвласниками прав власності на зазначене майно в установленому порядку.

Пунктом 9 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України №62 від 14.03.2001року (із змінами та доповненнями) (зареєстровано в МЮ України 04.04.2001 року № 305/5496) виділення із складу пайового фонду майна у натурі окремим власникам чи групам власників за їх бажанням у процесі вирішення майнових питань здійснюється підприємством-правонаступником (користувачем) на підставі рішення зборів співвласників.

Пунктом 15 Порядку встановлено процедуру виділення майна в натурі групам власників. Так, при виділенні майна у натурі групі співвласників, які уклали договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, співвласники передають підприємству-правонаступнику (користувачу) один примірник цього договору і копію рішення зборів співвласників про виділення майна в натурі.

Підприємство-правонаступник (користувач) одночасно з підписанням акта приймання-передавання майна робить відмітки про виділення майна в натурі у спільну часткову власність у Свідоцтвах цієї групи співвласників, що засвідчені підписом керівника підприємства та печаткою.

Свідоцтва з відмітками про виділення майна в натурі у спільну часткову власність, акт приймання-передавання майна та договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності, можуть бути підставою для оформлення співвласниками прав власності на зазначене майно в установленому порядку.

Пунктом 16 Порядку встановлено, що визначення конкретного майна для виділення окремому власнику чи групі власників майнових паїв може бути здійснене одним із способів за рішенням зборів співвласників: за структурою пайового фонду; конкретним майном за взаємною згодою співвласників; на конкурентних засадах шляхом проведення аукціону.

Незважаючи на те, що вищевказаний Порядок втратив чинність з 24 травня 2013 року - дня опублікування Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 11 квітня 2013 року № 253, його положення відповідають нормам глави 26 Право спільної власності ЦК України.

Як вбачається з досліджених в судовому засіданні матеріалів цивільної справи, правовстановлюючих документів про право власності на придбані у відповідачів (їх спадкоємців) майнові паї позивач ОСОБА_3 не отримала, відповідна частка їй не визначалася та не виділялася в натурі. Також суду не надано відповідних доказів, що у відповідності до приписів законодавства інші власники (співвласники) майнових паїв набули право власності на частки майна спірного сіноскладу, виділеного згідно проколу засідання ліквідаційної комісії ТзОВ Надія від 04.08.2005, а Свідоцтва про право власності на майновий пай члена сільського господарського підприємства, які б підтверджували їх право власності на частку майна, в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем також не доведено, що вона у передбачений законом спосіб набула право власності на спірне майно, яке підлягає захисту в порядку визначеному ст.392 ЦК України. Отже, підстав визнання права власності за позивачем на частку сіноскладу у розмірі, заявленому в позові не має.

На підставі викладеного та керуючись ст.41 Конституції України, ст. ст.16, 328, 392 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , Шубранецької сільської раду Заставнівського району Чернівецької області, ОСОБА_16 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_17 , про визнання права власності відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернівецького апеляційного суду через Заставнівський районний суд Чернівецької області.

Для вирішення питання про розподіл судових витрат призначити судове засідання на 16.07.2020 року о 14-10 годині. Встановити строк представнику позивача адвокату Спіжавка Т.Г. для подання доказів понесених позивачем судових витрат у зв`язку з розглядом справи до 16.07.2020 року включно. Роз`яснити, що у разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку заява про розподіл судових витрат буде залишена без розгляду.

Дата складення повного судового рішення 13.07.2020 року.

Суддя Ярослав СТРІЛЕЦЬ